Бандера Богдан Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бандера Богдан Андрійович
Народився 1919
Старий Угринів, Польська Республіка
Помер 11 березня 1944(1944-03-11)
Баштанський район, Миколаївська обл., Українська РСР, СРСР
Діяльність громадський діяч
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка»
Володіє мовами українська
Партія Організація українських націоналістів

Богда́н Андрі́йович Банде́ра (псевдо «Лемко», 1919, с. Старий Угринів, нині Калуського району Івано-Франківської області — 11 березня 1944, с. Піски, Миколаївська область) — учасник українських національно-визвольних змагань, член ОУН. Син Андрія Бандери, брат лідера ОУН Степана Бандери.

Біографія[ред. | ред. код]

Син священика.

Навчався у Стрийській і Рогатинській імені Володимира Великого українських гімназіях у міжвоєнній Польщі.

З 1939 — в українському націоналістичному підпіллі.

В 1939 навчався у Львівському політехнічному інституті, під час воз'єднання західної України з УРСР втік до Кракова.[1]

За іншими даними переховувався по селах Калуського і Стрийського повітів. Перейшовши нелегально кордон СРСР, майже рік навчався у Холмській українській гімназії.

Після проголошення Акту 30 червня 1941 повернувся до Львова.

У 1941 в місті Калуш Станіславської області за дорученням центрального «проводу» ОУН-бандерівців оголосив «маніфест» про створення Самостійної України і уряду Ярослава Стецька.[1]

В 1943 керував Калушським окружним «проводом» ОУН. Мав прізвисько «Лемко».

У складі Похідних груп ОУН виряджений на терен України, що поступово звільнявся від сталінської влади. Займався налагодженням підпільної мережі ОУН у Херсонській та Миколаївській області Райхскомісаріату Україна.

Є версія, що в 1944 випадково застрелений військами Червоної Армії під час реокупації нею теренів Херсонщини.

За іншою версією навесні 1944 втік спочатку в західні області України, потім нібито в місто Відень[1] і до 1963 проживав за кордоном.

За третьою — став жертвою зрадництва Петра Войновського в Миколаєві над Бугом[2][3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Алфавитный список агентов иностранных разведок, изменников родины, участников антисоветских организаций, карателей и других преступников, подлежащих розыску. Видання КГБ СССР, 1968.
  2. Войновський Петро − «Василь» Архівовано 27 September 2007[Дата не збігається] у Wayback Machine. // Квазіенциклопедія ОУН-УПА // Сайт «ОУН-УПА Легенда спротиву» (oun-upa.org.ua) (Перевірено 28 вересня 2012)
  3. Мірчук П. Революційний змаг за УССД. — Київ — Торонто — Лондон, 1987. — Т. 2.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]