Львівський процес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Львівський процес 1936)
Перейти до: навігація, пошук

Льві́вський процес 1936 — відбувся 25 травня — 26 червня 1936 року над членами ОУН з приводу вбивств ними комісара консульства СРСР у Львові Майлова (22 жовтня 1933 р.), директора Львівської академічної гімназії Івана Бабія (25 липня 1934 р.) та студента Якова Бачинського, а також нездійсненого замаху на підкомісара львівської тюрми Кособудзького. Цей процес був продовженням Варшавського процесу. Перед судом постало 27 осіб: половина з тих, що були засуджені на Варшавському процесі на чолі зі Степаном Бандерою, навіть деякі свідки Варшавського процесу (наприклад, Віра Свєнціцька).

Степан Бандера обґрунтував усі замахи: Майлова було вбито в помсту за голодомор 1932-33 рр. в УСРР, Бабія — за співпрацю з поляками, Бачинського — за те, що він був агентом польської поліції, а Кособудзького хотіли вбити за жорстокі розправи над українськими в'язнями. На Львівському процесі підсудних захищали 12 найкращих галицьких адвокатів, зокрема Євген Давидяк,[1] Степан Шухевич, Володимир Старосольський

Вирок виглядав так:

  • Степан Бандера і Роман Мигаль — довічне тюремне ув'язнення (подвійне довічне),
  • 5 підсудних отримали по 15 років тюремного ув'язнення,
  • 2-х було звільнено за недоказаністю звинувачення,
  • 14 отримали вирок — у сумі 65 років ув'язнення:

У підсумку було заарештовано Романа Шухевича, Ярослава Стецька, Осипа Мащака, Володимира Яніва та інших.

Це послабило ОУН перед Другою світовою війною, поглибило розкол, хоча організація продовжувала працювати. Процес привернув увагу всього світу до ситуації на українських землях під владою Польщі. Зріс авторитет ОУН, зокрема через гідну поведінку на процесі її провідних членів.

Крім того, у Львівському процесі взяли участь радянські консули. Очевидно, із цього часу СРСР почав вести прискіпливий нагляд за ОУН, наслідком чого стало вбивство агентом НКВД Судоплатовим 23 травня 1938 р. у Роттердамі голови ПУНу Євгена Коновальця.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Т. Г. Андрусяк. Давидяк Євген Васильович // ЕСУ. — Т. 7. — С. 128.

Джерела та література[ред.ред. код]