Батальний жанр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бата́льний жанр (від фр. bataille — битва) — жанр образотворчого мистецтва, що відображає військові походи і життя армії, та пов'язані з цим події.

Розвиток жанру[ред. | ред. код]

Зображення битв зустрічаються вже в пам'ятках мистецтва Стародавнього Єгипту, Ассирії, Греції і Риму.

У поступі розвитку жанру окреслились прославляння перемог володарів і його звеличення, що набули алегоричного й символічного змісту. У мистецтві античної Греції батальні сцени з міфології зображували на фронтонах у вигляді круглої скульптури та рельєфів, а також вазових розписах, у Римі слугували возвеличенню держави і прославлянню полководця-імператора. У середні віки батальні сцени зʼявилися в книжкових мініатюрах, а також в іконах та монументальних розписах Візантії, де святих воїнів подавали в напружено-драматичному двобої з драконом на здибленому коні. Згодом основи жанру було перенесено в мистецтво Київської Русі де початково переважно відтворювалось в іконах.

Панорамне розгортання баталій характерне і для малярства II-ї пол. XVII ст.: з більш динамічними пристрастями й цілісним охопленням усього полігону битви, над яким здіймається на коні полководець-король — панегірик для звеличування. Подібний тип картин умовно-алегоричного характеру впровадив Шарль Лебрен.

В мистецтві України[ред. | ред. код]

В українському мистецтві сцени визвольної боротьби увічнені в гравюрах Н. Зубрицького і Л. Тарасевича. Військова тематика знайшла відображення у творах Т. Шевченка («Кара шпіцрутенами» та інших). Темам війни та героїчного минулого українського народу присвячені картини С. Васильківського, Г. Крушевського («Тривога») тощо. Наприкінці XX ст.- поч.XXI ст. єдними з яскравих представників були А. Орльонов, А. Серебряков, С. Чайка та інші. Від 2010-х жанр в країні значно занепав, натомість українські реалії відтворювали переважно митці інших країн[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]