Верещагін Василь Васильович

Верещагін Василь Васильович
рос. Верещагин Василий Васильевич
При народженні	Верещагин Василий Васильевич
Народження	26 жовтня 1842; Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія
Смерть	31 березня 1904 (61 рік)
	в морі на броненосці, біля Порт-Артура; (загиблий у бою)
Національність	росіянин
Країна	Російська імперія
Жанр	портрет, пейзаж, батальний жанр
Навчання	Морський кадетський корпус, Петербурзька Академія мистецтв
Діяльність	художник, письменник, військовослужбовець
Напрямок	реалізм
Роки творчості	1863—1903
Вчитель	Жан-Леон Жером
Член	Сербське вчене товариствоd і Сербська академія наук і мистецтв
Твори	портрет, пейзаж, батальний жанр
Брати, сестри	Aleksandr Vereshchagind, Nikolay Vereshchagind і Sergey Vereshchagind
Нагороди
Автограф
	Верещагін Василь Васильович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Верещагін.

Василь Васильович Верещагін (нар. 26 жовтня 1842, Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія — пом. 31 березня 1904, біля Порт-Артура) — російський художник-баталіст.

Брав участь в укладанні альбому «Живописна Україна» (разом з Л. Жемчужниковим, 1862).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї поміщика. У віці дев'яти років вступив до Морського кадетського корпусу. Після закінчення цього закладу та короткотривалої служби вийшов у відставку.

Мав трьох братів; усіх їх відправили до військово-навчальних закладів. Молодші, Сергій і Олександр, стали професійними військовиками; старший, Микола — громадським діячем.

Після виходу у відставку поступив в Петербурзьку академію мистецтв, де вчився в 1860—1863 у А. Т. Маркова, Ф. А. Моллера і А. Е. Бейдемана. Закінчивши академію, поїхав на Кавказ, де пробув близько року. Потім поїхав у Париж, де вчився і працював під керівництвом Жерома (1864—1865). У березні 1865 повернувся на Кавказ і продовжив писати з натури.

Восени 1865 відвідав Петербург, потім знов повернувся до Парижа, щоб продовжити навчання. Зиму 1865—1866 провів, навчаючись у Паризькій академії. Весною 1866 повернувся на батьківщину, завершивши своє офіційне навчання.

Запрошення у Туркестан[ред. | ред. код]

У 1867 Костянтин Кауфман, генерал-губернатор Туркестану та командувач російських військ у Середній Азії, запрошує художника до себе на службу — той перебуває при генералові в чині прапорщика. У серпні 1867 Верещагін відправляється в Ташкент і Самарканд. Брав участь в обороні обложеного Самарканда, був поранений і отримав орден Святого Георгія 4-го класу «В воздаяние за отличие, оказанное во время обороны цитадели г. Самарканда, с 2 по 8 Июня 1868 года.»

У кінці 1868 художник їде до Петербурга, звідти до Парижа, а потім знову повертається в Петербург. У 1869 він за сприяння Кауфмана організовує в столиці «туркестанську виставку» своїх робіт. Після закінчення виставки Верещагін знову їде до Туркестану, цього разу через Сибір.

Мандри[ред. | ред. код]

Верещагін за мольбертом, 1902

У 1871 переїхав у Мюнхен і почав працювати над картинами за східними сюжетами. У 1873 влаштував персональну виставку «туркестанських» творів у Кришталевому палаці в Лондоні. Весною 1874 відбулася виставка в Петербурзі. Після виставки майже два роки жив в Індії, виїжджаючи також в Тибет. Весною 1876 повернувся до Парижа.

Дізнавшись весною 1877 про початок російсько-турецької війни, негайно відправився до регулярної армії, залишивши в Парижі свою майстерню, і був зарахований до складу ад'ютантів головнокомандувача Дунайської армії з правом вільного пересування у військах, але без казенного утримання. Брав участь у деяких битвах. У червні 1877 отримав важке поранення.

У 1882—1883 знову подорожував Індією. У 1884 відвідав Сирію і Палестину, по чому створив картини на євангельські сюжети.

У 1901 відвідав Філіппінські острови, в 1902 — США і Кубу, в 1903 — Японію.

Був номінантом на звання лауреата першої Нобелівської премії миру в 1901. Був особистим другом президента США Теодора Рузвельта, протягом багатьох років дружив з Іваном Тургенєвим, Львом Толстим, Томасом Едісоном, Хосе Марті, Ернстом Геккелем, Іллєю Рєпіним^[1].

Несподівана смерть[ред. | ред. код]

У 1904, з початком російсько-японської війни, відправився на фронт.

Загинув в битві під Порт-Артуром у результаті підриву на міні броненосця «Петропавловськ» разом з адміралом Степаном Макаровим.

Живопис[ред. | ред. код]

Барельєф на музеї ім. Василя Верещагіна в Миколаєві

«Релігійна процесія на святі Мохаррем в Шуші» (1865)
«Вулиця в селі Ходжагенті» (1868)
«Колишнє укріплення Кош-Тигермень» (1868)
«Хід в зиндан (підземна в'язниця) в Самарканді» (1868)
«В'їзд у місто Катта-Курган» (1868)
«Після поразки (Переможені)», 1868
«Руїни театру в Чугучаку» (1869)
«Киргизькі кибитки на ріці Чу» (1869)
«Жебраки в Самарканді» (1870)
«Політики в опіумній крамничці. Ташкент» (1870)
«Дервіші у святковому вбранні. Ташкент» (1870)
«Хор дервішів, що просять милостиню. Ташкент» (1870)
«Варвари» — до неї входять картини «Виглядають» (1873), «Нападають зненацька» (1871), «Оточили — переслідують…» (1872), «Представляють трофеї» (1872), «Тріумфують» (1872).
«Двері Тимура (Тамерлана)» (1871—1872)
«Мавзолей Тадж-Махал в Агрі» (1874—1876)
«Шлях військовополонених», 1879, (Бруклінський музей, Нью-Йорк)
«Після атаки. Перев'язний пункт під Плевною», 1881
«В турецькій покійницькій», 1881
«Придушення індійського повстання англійцями» (бл. 1884)
«Тифліс» (зібрання (колекція) Градобанку, Київ)

Обрані картини Верещагіна[ред. | ред. код]

«Вивозять поранених з поля бою», до 1888

Наполеон на Бородінських висотах, 1897
Наполеон і маршал Лористон («Мир будь-що-будь!»), 1899-1900
У підкореній Москві («Підпалювачі» або «Розстріл у Кремлі»), 1887-1888
Перед атакою. Під Плевною, 1881
Апофеоз війни, 1871-1872, Третьяковська галерея
Шипка-Шейново. Скобелєв під Шипкою
Про війну, 1873, Третьяковська галерея
Шпигун, Київська картинна галерея
Ад'ютант
Смертельно поранений, 1873
«Шлях військовополонених», 1879, Бруклінський музей
Два євреї, 1883-1884
Вид на Кримські гори
Головна вулиця в Самарканді з висоти цитаделі рано вранці, 1869-1870
Торжествують,1872
Самарканд, 1869
Дервіші у святковому вбранні, 1869-1870, Третьяковська галерея
Афганець, 1867-1868
Араб на верблюді, 1869-1870
Двері Тимура (Тамерлана), 1872
Японка, 1903
Мавзолей Тадж-Махал, 1874-1876
Гімалаї увечері, 1875
Придушення індійського повстання англійцями, 1884, ймовірно знищена
Вечір на озері. Один з павільйонів на Мармурової набережній в Раджнагарі (князівство Удайпур), 1874
Раджнагар. Мармурова, прикрашена барельєфами набережна на озері в Удайпурі, 1874
Банія (торговець). Бомбей, 1874—1876
Бухарський солдат (сарбаз), 1873
Бхіл, 1884
В горах Алатау. 1869-1870
Видивляються, 1873
Гімалайский поні, 1875
Воїн-вершник в Джайпурі, 1881
Гірський струмок в Кашмірі, 1875
Два яструба (Башибузуки), 1878-1879
Священник парс (вогнепоклонник). Бомбей, 1874-1876
Портрет бачі, 1867-1868
Ікона Миколи с ріки Вия (верхів'я Пінеги), 1894
Мулла Рахим и мулла Керим по дорозі на базар сваряться, 1873
Киргизькі кибитки на річці Чу, 1869-1870
Садова хвіртка в Тачені, 1869-1870
Калмицька молильня, 1869-1870
Багатый киргизький мисливець з соколом, 1871

Див. також[ред. | ред. код]

3410 Верещагін — астероїд, названий на честь художника^[2]
Миколаївський обласний художній музей імені В. В. Верещагіна
Гедройць Микола Антонович

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Музей им. В. В. Верещагина и город Николаев [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література та посилання[ред. | ред. код]

Ковпаненко Н. Г. Верещагін Василь Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 482. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Верещагін Василь Васильович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Булгаков Ф. И.^[ru] Василий Васильевич Верещагин и его произведения / Фототип. и автотип. изд. — Санкт-Петербург: тип. А. С. Суворина, 1896. — 95 с., [88] л. ил., портр.
Демин Л. М. С мольбертом по земному шару: мир глазами В. В. Верещагина. — М.: Мысль, 1991. — 373, 2 с.
Верещагин Василий Васильевич // профіль на сайті «Православная энциклопедия»
Ілля Рєпін. Про Василя Верещагіна

Портал «Мистецтво» Портал «Біографії»

[1] Музей им. В. В. Верещагина и город Николаев [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

[2] Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

[1]

[2]