Верещагін Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Верещагін Василь Васильович
рос. Верещагин Василий Васильевич
Vasily-vereshagin1863.jpg
Фотопортрет Василя Верещагіна, 1863.
Ім'я при народженні Верещагин Василий Васильевич
Дата народження 26 жовтня 1842(1842-10-26)
Місце народження Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія
Дата смерті 31 березня 1904(1904-03-31) (61 рік)
Місце смерті в морі на броненосці, біля Порт-Артура
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Жанр портрет, пейзаж, батальний жанр
Навчання Морський кадетський корпус, Петербурзька Академія мистецтв
Напрямок реалізм
Роки творчості 1863–1903
Твори портрет, пейзаж, батальний жанр
Нагороди
Орден Святого Георгія
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Василь Васильович Верещагін (нар. 26 жовтня 1842, Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія — пом. 31 березня 1904, біля Порт-Артура) — російський художник-баталіст.

Брав участь в укладанні альбому «Живописна Україна» (разом з Л. Жемчужниковим, 1862).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в сім'ї поміщика. У віці дев'яти років поступив в Морський кадетський корпус. Після закінчення цього закладу та короткотривалої служби вийшов у відставку.

Мав трьох братів; усіх їх відправили до військово-навчальних закладів. Молодші, Сергій і Олександр, стали професійними військовиками; старший, Микола — громадським діячем.

Навчання[ред.ред. код]

Після виходу у відставку поступив в Петербурзьку академію мистецтв, де вчився в 1860-1863 у А. Т. Маркова, Ф. А. Моллера і А. Е. Бейдемана. Закінчивши академію, поїхав на Кавказ, де пробув близько року. Потім поїхав у Париж, де вчився і працював під керівництвом Жерома (1864-1865). У березні 1865 повернувся на Кавказ і продовжив писати з натури.

Восени 1865 відвідав Петербург, потім знов повернувся до Парижа, щоб продовжити навчання. Зиму 1865–1866 провів, навчаючись у Паризькій академії. Весною 1866 повернувся на батьківщину, завершивши своє офіційне навчання.

Запрошення у Туркестан[ред.ред. код]

У 1867 Костянтин Кауфман, генерал-губернатор Туркестану та командувач російських військ у Середній Азії, запрошує художника до себе на службу — той перебуває при генералові в чині прапорщика. У серпні 1867 Верещагін відправляється в Ташкент і Самарканд. Брав участь в обороні обложеного Самарканда, був поранений і отримав орден Святого Георгія 4-го класу «В воздаяние за отличие, оказанное во время обороны цитадели г. Самарканда, с 2 по 8 Июня 1868 года.»

У кінці 1868 художник їде до Петербурга, звідти до Парижа, а потім знову повертається в Петербург. У 1869 він за сприяння Кауфмана організовує в столиці «туркестанську виставку» своїх робіт. Після закінчення виставки Верещагін знову їде до Туркестану, цього разу через Сибір.

Мандри[ред.ред. код]

Верещагін

У 1871 переїхав у Мюнхен і почав працювати над картинами за східними сюжетами. У 1873 влаштував персональну виставку «туркестанських» творів у Кришталевому палаці в Лондоні. Весною 1874 відбулася виставка в Петербурзі. Після виставки майже два роки жив в Індії, виїжджаючи також в Тибет. Весною 1876 повернувся до Парижа.

Дізнавшись весною 1877 про початок російсько-турецької війни, негайно відправився до регулярної армії, залишивши в Парижі свою майстерню, і був зарахований до складу ад'ютантів головнокомандувача Дунайської армії з правом вільного пересування у військах, але без казенного утримання. Брав участь у деяких битвах. У червні 1877 отримав важке поранення.

У 1882–1883 знову подорожував Індією. У 1884 відвідав Сирію і Палестину, по чому створив картини на євангельські сюжети.

У 1901 відвідав Філіппінські острови, в 1902США і Кубу, в 1903 — Японію.

Був номінантом на звання лауреата першої Нобелівської премії миру в 1901. Був особистим другом президента США Теодора Рузвельта, протягом багатьох років дружив з Іваном Тургенєвим, Львом Толстим, Томасом Едісоном, Хосе Марті, Ернстом Геккелем, Іллєю Рєпіним[1].

Несподівана смерть[ред.ред. код]

У 1904, з початком російсько-японської війни, відправився на фронт.

Загинув в битві під Порт-Артуром у результаті підриву на міні броненосця «Петропавловськ» разом з адміралом Степаном Макаровим.

Живопис[ред.ред. код]

  • «Релігійна процесія на святі Мохаррем в Шуші» (1865)
  • «Вулиця в селі Ходжагенті» (1868)
  • «Колишнє укріплення Кош-Тигермень» (1868)
  • «Хід в зиндан (підземна в'язниця) в Самарканді» (1868)
  • «В'їзд у місто Катта-Курган» (1868)
  • «Після поразки (Переможені)», 1868
  • «Руїни театру в Чугучаці» (1869)
  • «Киргизькі кибитки на ріці Чу» (1869)
  • «Жебраки в Самарканді» (1870)
  • «Політики в опіумній крамничці. Ташкент» (1870)
  • «Дервіші у святковому вбранні. Ташкент» (1870)
  • «Хор дервішів, що просять милостиню. Ташкент» (1870)
  • «Варвари» — до неї входять картини «Виглядають» (1873), «Нападають зненацька» (1871), «Оточили — переслідують…» (1872), «Представляють трофеї» (1872), «Тріумфують» (1872).
  • «Двері Тимура (Тамерлана)» (1871–1872)
  • «Мавзолей Тадж-Махал в Агрі» (1874–1876)
  • «Шлях військовополонених», 1879, (Бруклінський музей, Нью-Йорк)
  • «Після атаки. Перев'язний пункт під Плевною», 1881
  • «Придушення індійського повстання англійцями» (бл. 1884)

Обрані картини Верещагіна[ред.ред. код]

«Вивозять поранених з поля бою», до 1888 р.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Музей им. В.В. Верещагина и город Николаев (рос.)
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література та посилання[ред.ред. код]