Верещагін Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Верещагін Василь Васильович
рос. Верещагин Василий Васильевич
Vasily-vereshagin1863.jpg
Фотопортрет Василя Верещагіна, 1863.
При народженні Верещагин Василий Васильевич
Народження 26 жовтня 1842(1842-10-26)
Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія
Смерть 31 березня 1904(1904-03-31) (61 рік)
  в морі на броненосці, біля Порт-Артура
  • загиблий у бою
  • Національність росіянин
    Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
    Жанр портрет, пейзаж, батальний жанр
    Навчання Морський кадетський корпус, Петербурзька Академія мистецтв
    Діяльність художник, письменник
    Напрямок реалізм
    Роки творчості 1863—1903
    Вчитель Жан-Леон Жером
    Твори портрет, пейзаж, батальний жанр
    Нагороди
    орден Святого Георгія 4 ступеня

    CMNS: Vasily Vereshchagin на Вікісховищі

    Василь Васильович Верещагін (нар. 26 жовтня 1842, Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія — пом. 31 березня 1904, біля Порт-Артура) — російський художник-баталіст.

    Брав участь в укладанні альбому «Живописна Україна» (разом з Л. Жемчужниковим, 1862).

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Народився в сім'ї поміщика. У віці дев'яти років вступив до Морського кадетського корпусу. Після закінчення цього закладу та короткотривалої служби вийшов у відставку.

    Мав трьох братів; усіх їх відправили до військово-навчальних закладів. Молодші, Сергій і Олександр, стали професійними військовиками; старший, Микола — громадським діячем.

    Навчання[ред. | ред. код]

    Після виходу у відставку поступив в Петербурзьку академію мистецтв, де вчився в 1860-1863 у А. Т. Маркова, Ф. А. Моллера і А. Е. Бейдемана. Закінчивши академію, поїхав на Кавказ, де пробув близько року. Потім поїхав у Париж, де вчився і працював під керівництвом Жерома (1864-1865). У березні 1865 повернувся на Кавказ і продовжив писати з натури.

    Восени 1865 відвідав Петербург, потім знов повернувся до Парижа, щоб продовжити навчання. Зиму 1865—1866 провів, навчаючись у Паризькій академії. Весною 1866 повернувся на батьківщину, завершивши своє офіційне навчання.

    Запрошення у Туркестан[ред. | ред. код]

    У 1867 Костянтин Кауфман, генерал-губернатор Туркестану та командувач російських військ у Середній Азії, запрошує художника до себе на службу — той перебуває при генералові в чині прапорщика. У серпні 1867 Верещагін відправляється в Ташкент і Самарканд. Брав участь в обороні обложеного Самарканда, був поранений і отримав орден Святого Георгія 4-го класу «В воздаяние за отличие, оказанное во время обороны цитадели г. Самарканда, с 2 по 8 Июня 1868 года.»

    У кінці 1868 художник їде до Петербурга, звідти до Парижа, а потім знову повертається в Петербург. У 1869 він за сприяння Кауфмана організовує в столиці «туркестанську виставку» своїх робіт. Після закінчення виставки Верещагін знову їде до Туркестану, цього разу через Сибір.

    Мандри[ред. | ред. код]

    Верещагін

    У 1871 переїхав у Мюнхен і почав працювати над картинами за східними сюжетами. У 1873 влаштував персональну виставку «туркестанських» творів у Кришталевому палаці в Лондоні. Весною 1874 відбулася виставка в Петербурзі. Після виставки майже два роки жив в Індії, виїжджаючи також в Тибет. Весною 1876 повернувся до Парижа.

    Дізнавшись весною 1877 про початок російсько-турецької війни, негайно відправився до регулярної армії, залишивши в Парижі свою майстерню, і був зарахований до складу ад'ютантів головнокомандувача Дунайської армії з правом вільного пересування у військах, але без казенного утримання. Брав участь у деяких битвах. У червні 1877 отримав важке поранення.

    У 1882—1883 знову подорожував Індією. У 1884 відвідав Сирію і Палестину, по чому створив картини на євангельські сюжети.

    У 1901 відвідав Філіппінські острови, в 1902 — США і Кубу, в 1903 — Японію.

    Був номінантом на звання лауреата першої Нобелівської премії миру в 1901. Був особистим другом президента США Теодора Рузвельта, протягом багатьох років дружив з Іваном Тургенєвим, Львом Толстим, Томасом Едісоном, Хосе Марті, Ернстом Геккелем, Іллєю Рєпіним[1].

    Несподівана смерть[ред. | ред. код]

    У 1904, з початком російсько-японської війни, відправився на фронт.

    Загинув в битві під Порт-Артуром у результаті підриву на міні броненосця «Петропавловськ» разом з адміралом Степаном Макаровим.

    Живопис[ред. | ред. код]

    • «Релігійна процесія на святі Мохаррем в Шуші» (1865)
    • «Вулиця в селі Ходжагенті» (1868)
    • «Колишнє укріплення Кош-Тигермень» (1868)
    • «Хід в зиндан (підземна в'язниця) в Самарканді» (1868)
    • «В'їзд у місто Катта-Курган» (1868)
    • «Після поразки (Переможені)», 1868
    • «Руїни театру в Чугучаці» (1869)
    • «Киргизькі кибитки на ріці Чу» (1869)
    • «Жебраки в Самарканді» (1870)
    • «Політики в опіумній крамничці. Ташкент» (1870)
    • «Дервіші у святковому вбранні. Ташкент» (1870)
    • «Хор дервішів, що просять милостиню. Ташкент» (1870)
    • «Варвари» — до неї входять картини «Виглядають» (1873), «Нападають зненацька» (1871), «Оточили — переслідують…» (1872), «Представляють трофеї» (1872), «Тріумфують» (1872).
    • «Двері Тимура (Тамерлана)» (1871—1872)
    • «Мавзолей Тадж-Махал в Агрі» (1874—1876)
    • «Шлях військовополонених», 1879, (Бруклінський музей, Нью-Йорк)
    • «Після атаки. Перев'язний пункт під Плевною», 1881
    • «Придушення індійського повстання англійцями» (бл. 1884)

    Обрані картини Верещагіна[ред. | ред. код]

    «Вивозять поранених з поля бою», до 1888 р.

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Музей им. В. В. Верещагина и город Николаев (рос.)
    2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

    Література та посилання[ред. | ред. код]