Блаженні іспанські мученики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Блаженні іспанські мученики
Народився
Помер
Шанується в Католицькій Церкві
Беатифікований 13 жовтня 2013 кардиналом Анджело Амато, префектом Конгрегації у справах святих і делегатом Папи Франциска.
День пам'яті 6 листопада
Медіафайли на Вікісховищі

Блаженні іспанські мученики — о. Йосиф Ксаверій Горостерраці у Хаунарена ЧНІ (1877—1936) і п'ять його співбратів: o. Киріак Олярте Перес де Мендігурен ЧНІ (1893—1936), o. Михайло Гоні Аріс ЧНІ (1902—1936), o. Юліан Поцо Руіс де Саманієго ЧНІ (1903—1936), o. Петро Ромеро Еспехо ЧНІ (1871—1938) і брат Вікторіан Кальво Лозано ЧНІ (1896—1936) загинули мученицькою смертю в часі іспанської громадянської війни 1936—1939). Беатифіковані 13 жовтня 2013 року кардиналом Анджело Амато, префектом Конгрегації у справах святих і делегатом Папи Франциска.

Історія[ред. | ред. код]

Шість нових мучеників за віру було додано до групи мучеників редемптористів, яких Церква проголосила блаженними. Всі вони є ченцями, які у важких часах ХХ століття дали найвище свідчення віри. Вони стали жертвами тоталітаризму та ненависті до духовних осіб. Іспанські мученики редемптористи були піднесені до гідності блаженних в Церкві як чудовий приклад вірності і відваги. Їхня смерть, прийнята Богом та Церквою, є промовистим свідченням того, що вони віддали своє життя за свободу сумління і віру в Євангеліє[1].

Нові блаженні належали до одної спільноти редемптористів в Куенці, при монастирі святого Філіпо Нері.

Блаженні мученики[ред. | ред. код]

Отець Йосиф Ксаверій Горостеррацу Хаунарена[ред. | ред. код]

Народився 7 серпня 1877 р. в Уррос де Сантістебан (провінція Наварра).

У 16 років вступив до Згромадження ЧНІ.

8 вересня 1896 р. склав монаші обіти.

Священичі свячення отримав в Асторзі (провінція Леон)

З 1903 р. жив в Еспіно (провінція Бургос) i в Асторзі, де був викладачем філософії та точних наук. Як місіонер працював у Памплоні (провінція Наварра), при папській базиліці св. Михаїла в Мадриді, а пізніше в Куенці, де віддав своє життя для Великого Відкуплення.

Був талановитою людиною, мислителем та вченим, чудовим місіонером, досвідченим сповідником і духовним провідником. Крім проповідування місії на мові басків та кастилійців, він проводив реколекції та був духовним провідником, видав дві історичні праці та опрацював підручних із філософії. Перед смертю працював над історичним дослідженням про одного іспанського кардинала.

Релігійне переслідування застало його Куенці. Спочатку через свій неспокійний характер залишив монастир св. Филипа і сховався в домі одного друга місцевої спільноти. Пізніше перейшов до семінарії, думаючи, що це буде безпечніше місце. Там продовжував виконувати своє священиче служіння серед біженців і закликав у разі необхідності віддати своє життя, повною мірою усвідомлюючи можливість неминучого мучеництва.

О 2 год. ранку 10 серпня 1936 р. його заарештували солдати Народного фронту і повели із семінарії на розстріл. Його прив'язали до брата Віктора. Разом з ним отець Ксаверій віддав своє життя поруч із цвинтарем в Куенці. Перед смертю він пробачив своїм переслідувачам[1].

Отець Киріак Олярте Перес де Мендігурен[ред. | ред. код]

Народився 8 лютого 1893 року в Гомеча (провінція Алава) в дуже релігійній сім'ї.

З дитинства мріяв про священство. У 1904 році вступив до ювенату редемптористів в Eспіно.

Монаші обіти склав 8 вересня 1911 р.

29 липня 1917 р. отримав священичі свячення в Асторзі.

1920—1926 р. провів на місіях в Мексиці. Релігійні переслідування католиків масонами та антиклерикалами в Мексиці, змусили його повернутися до Іспанії.

З 1926 року проводив місійну діяльність у спільнотах в Корунії i в Мадриді, в церкві Матері Божої Неустанної Помочі.

Від травня 1935 р. жив у спільноті в Куенці, де продовжував інтенсивне служіння місіонера та реколектанта для монахинь.

20 липня 1936 році залишивши монастир і заховався разом з отцем Михайлом Гоні в домі знайомого священика. У тому часі сказав пророчі слова:

« День святого Альфонса (1 серпня) відсвяткуємо в небі… »

31 липні після Святої Літургії обоє були заарештовані. Після обіду на очах багатьох людей навіжена група міліціонерів вела їх вулицями міста. Не було суду, ані вироку. На пагорбі поряд із електричною станцією Батан в їх розстріляли. Отець Киріак помер після кількох годин агонії. В 22:00 прийшли представники суду, щоб забрати тіла, які поклали в одну труну і поховали у спільній ямі. Ці два редемптористи були першими, які відкрили великий список мучеників цього малого міста[1].


Отець Михайло Гоні Аріс[ред. | ред. код]

Народився 27 квітня 1902 р. в Імаркоайн (провінція Наварра). Від дитинства хотів бути священиком.

У 1913 р. вступив до ювенату редемптористів у Eспіно.

26 серпня 1920 р. склав монаші обіти.

Священичі свячення отримав в 1925 р. в Aсторзі.

Мав слабке здоров'я та вроджену несміливість, однак проявив себе добрим і невтомним місіонером. Провів багато місій в Кантабрії, Андалузії i Галіції. Служив у спільнотах в Нава дель Рей (провінція Ваядолід), Гранаді, Барселоні, Сантандер i Віго. Його весела і товариська вдача та апостольська ревність і ентузіазм робили відкритими людські серця до сприйняття Євангелія.

У 1935 р. переїхав до Куенки, де був раніше як семінарист. Через хворобу легень проводив апостольську діяльність на місці в церкві св. Филипа Нері, служачи Літургії та сповідаючи людей. Тут його застало релігійне переслідування.

Вже у травні був переслідуваний групою осіб, які атакували кожного ченця. 31 липня 1936 р. o. Михайло Гоні був затриманий міліцією разом із отцем Киріаком Олярте. Після вистрілів міліціонери залишили їх, аж поки ті не стекли кров'ю. Кажуть, що після поранення о. Михайло приповз до o. Киріака, щоб один одного підтримати та посповідатися перед відданням життя Відкупителеві. Здається, що його агонія тривала кілька годин. Обидва редемптористи були першими мучениками в місті Куенка[1].


Отець Юліан Поцо Руіс де Саманієго[ред. | ред. код]

Народився 7 січня 1903 р. в Паєта (провінція Алава).

В 1913 р. вступив до ювенату редемптористів у Eспіно, де зауважили його велике старання в духовному житті. Як думаюча людина, розвинув у своєму житті дар ради і проводу.

У 1920 р. склав монаші обіти.

Священичі свячення отримав 27 вересня 1925 р. в Aсторзі.

У часі формації в 1921 р. захворів на туберкульоз, а в 1923 році стався рецидив з сильним кровохаркання.

Літом 1926 р. переїхав до Гранади, де познайомився із Слугами Божими Кончітою i Франциском Баречегурен. Всі вважали його за людину із дитячим обличчям, делікатного, второпного і розумного. Змирившись із хворобою, посвятив своє життя молитві, сповіді і послузі хворим. Був добрим сповідником і духівником, якого поважали.

У 1928 р. переїхав до Куенки, де його застало релігійне переслідування.

20 липня залишив монастир св. Филипа і заховався в домі знайомих людей разом із братом Віктором. Коли його запитали, що сказав би, якби за ними прийшли, то він відповів:

« Ми б представили себе як ченці редемптористи. Не маємо мучеників… тож, може будемо першими! »

9 серпня під час молитви на вервиці був заарештований і разом із священиком Eскрібано його повели на мучеництво. Обох розстріляли на дорозі з Куенки до Tрагасете. Отець Поцо мав 33 роки і став мучеником, коли молився на колінах, тримаючи в одній руці хрест, а в іншій вервицю, та з посмішкою на обличчі[1].

Отець Петро Ромеро Еспехо[ред. | ред. код]

Народився 28 квітня 1872 р. в Панкорбо (провінція Бургос).

Вступив до ювенату редемптористів у Eспіно.

Чернечі обіти склав 24 вересня 1890 р.

Священичі свячення отримав 29 лютого 1896 р.

Після другого новіціяту був призначений проповідувати на місіях. Служив у спільнотах в Aсторзі, Мадриді i Гранаді.

У 1921 р. переїхав до Куенки.

З огляду на вроджену несміливість і брак таланту до проповідництва по певнім часі був вимушений залишити місії і посвятити себе служінню в сповідальниці, молитві та умертвленням. Також проводив реколекції для сестер. Як чернець був дуже послушний і давав свідчення великого духа убожества.

Після вибуху громадянської війни 23 липня 1936 року за розпорядженням настоятеля сховався в одному жіночому монастирі, де був дім для старців. Був як би одним із тих стареньких, служив Літургію та ніс інші священичі послуги. У серпні 1937 р. заховався в одній родині. Коли хтось доніс на нього, його викликали до цивільного суду. Спокійно ствердив, що є редемптористом. Був інтернований до «будинку Милосердя», але насмішки і зневаги, які там були, змусили його піти звідти і жити на вулиці як жебрак. Не хотів йти до людей, щоб не наражати їх на небезпеки, але завжди, коли його просили уділити Таїнства, без зволікання приходив. З вервицею і хрестом у руках випрошував на вулицях хліб. Жив як правдивий місіонер, опікуючись хворими, сповідаючи та служачи Літургії по домах. Але його здоров'я поступово погіршувалось.

У травні 1938 р. був вкинутий до в'язниці «за образу уряду». Занедужав на дизентерію (як тоді називали шигельоз), доглядали його інші священики-в'язні.

Помер 4 липня 1938 р. через терпіння, яких зазнав у часі переслідувань. Ніколи не заперечував того, що він чернець, священик. Хоча не був убитий, кінець його життя Церква визнала за мученицький[1].

Брат Вікторіан Кальво Лозано[ред. | ред. код]

Народився 23 грудня 1896 р. в Орче (провінція Гвадалахара).

Любив читати духовні книжки, це спонукало його думати про навчання, щоб стати священиком або братом. Але вік, нерозуміння родини та матеріальна бідність не дозволили йому на навчання.

31 березня 1919 р., ні з ким не попрощавшись, Віктор залишив свій дім і родину. На ліжку залишив лист, в якому пояснив, що залишив родину, щоб стати редемптористом.

13 листопада 1920 р. склав обіти як брат в Нава дель Рей, прийнявши ім'я Вікторіан.

У 1921 році його скерували до спільноти в Куенці, де працював на городі, в захристії та на фірті.

У 1928 р. зголосився на місії до Китаю. Був людиною тихою, але глибокою. Хоча не закінчив ніякої школи, але мав добре культурне підґрунтя, а особливо у знанні аскетики. Настоятелі дозволили йому бути духівником для одної молодої жінки, для якої написав реколекційні науки та інші тексти. Вони збереглися як свідчення його виняткової харизми.

26 липня 1936 р. сховався разом із o. Юліаном Поцо в домі знайомих.

31 липня обоє сховались в семінарії. 10 серпня бр. Вікторіана вивели із семінарії із зв'язаними руками. Разом із o. Йосифом Ксаверієм Горостеррацем Хаунарена завели їх на цвинтар в Куенці, де жорстоко замордували. Там в тиші віддали своє життя Христові Відкупителеві, не відрікаючись своєї віри і свого монашого покликання[1].

Прослава[ред. | ред. код]

Беатифікація[ред. | ред. код]

20 грудня 2012 р. Папа Венедикт XVI підписав декрет про мучеництво шести іспанських мучеників редемптористів: о. Йосифа Ксаверія Горостерраци і п'ятьох співбратів.

13 жовтня 2013 року в місті Таррагона, Іспанія, відбулась беатифікація шести іспанських мучеників редемптористів: о. Йосифа Ксаверія Горостерраци і п'ятьох співбратів. Чин беатифікації групи(понад 500 чоловік) іспанських мучеників провів кардинал Анджело Амато, префект Конгрегації у справах святих і делегат Папи Франциска.

Днем їхньої літургічної пам'яті — 6 листопада[1].

Молитва[ред. | ред. код]

« Боже, Отче наш, через хрест та самопосвяту Ти включив блаженного Йосифа Ксаверія і його співбратів (Киріака, Михайла, Юліана, Вікторіана та Петра) у таємницю Великого Відкуплення Твого Сина та вчинив їх через мучеництво вірними своїми свідками. Просимо Тебе за їхнім заступництвом, щоб ми були відважні у визнанні віри і щедрими в любові.
 Амінь
[1]
»

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]