Блохін Василь Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Михайлович Блохін
рос. Василий Михайлович Блохин
Народження7 січня 1895(1895-01-07)[1] або грудень 1895[2]
Владимирська губернія, Російська імперія
Смерть3 лютого 1955(1955-02-03)[1][2]
Москва, СРСР
ПохованняНове Донське кладовище
Країна Російська імперія
СРСР СРСР
Рід військНКВС
ОсвітаМосковський архітектурний інститут
Роки служби1914—1954
ПартіяКПРС
Званнягенерал-майор
позбавленний
Війни / битвиПерша світова війна; брав участь у масових стратах під час сталінських репресій
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Червоної ЗіркиОрден «Знак Пошани»Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Почесний ювілейний знак «ВЧК-ГПУ» (V)Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)
позбавлений усіх нагород (??)

Васи́ль Миха́йлович Блохі́н (рос. Василий Михайлович Блохин, 7 січня 1895, Російська імперія — 3 лютого 1955, РРФСР-СРСР) — працівник каральних та репресивних органів НКВС-МДБ СРСР. Професійний кат НКВС СРСР, «рекордсмен» з убивства людей. Персонально стратив до 50000 осіб, у тому числі за позасудовими вироками, найбільше у період з 1937 р. до 1945 р..

За всі роки служби особисто розстрілював 200 осіб щодня. Особисто стратив двох представників сталінського режиму, які, за збігом обставин, були серед головних організаторів Голодомору 1932—1933 років — (Чубаря й Косіора Станіслава). Активний учасник масових убивств полонених польських офіцерів у 1940 році під час Катинського розстрілу.

Мав звання генерал-майора, нагороджений кількома найвищими орденами та медалями СРСР. За наполяганням Лаврентія Берії 1953 року був звільнений у запас, згодом — позбавлений персональної пенсії МДБ СРСР та військового звання. Згідно із зізнаннями колеги генерала Блохіна Дмитра Токарєва, вчинив самогубство, офіційно — помер від інфаркту.

Почав свою діяльність, працюючи пастухом у селі Турово Ярославської губернії (1905—1910), муляром у підрядників у м. Москві (1910—1915).

Похований на Донському цвинтарі в Москві, де нещодавно, за сприяння російських шанувальників генерала Блохіна, йому встановлено ошатний надгробок.

Освіта

[ред. | ред. код]

Особисті уподобання

[ред. | ред. код]
  • Волів розстрілювати людей з німецького пістолета Walther PP[3];
  • любив одягати для акту вбивства шкіряні рукавички, шкіряний фартух і шкіряний головний убір[4];
  • протягом 1924 р. — 2 березня 1953 р. під документальними актами про проведені розстріли ставив свій особистий підпис[5].

Звання й кар'єра

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Find a Grave — 1996.
  2. а б Кто руководил НКВД. 1934-1941
  3. Петров Никита, (02.08.2010). «Человек в кожаном фартуке». Новая газета, спецвыпуск «Правда ГУЛАГа». № 10 (31). Архів оригіналу за 27.06.2016. Процитовано 27.06.2016. (рос.)
  4. Герей Василь (Петров Микита),. «Василь Блохін: кат у шкіряному фартусі». Архів оригіналу за 27-06-2016. Процитовано 27-06-2016.
  5. Альбац Евгения: Палачи и жертвы Репортаж с Донского кладбища Москвы, где лежат те, кто расстреливал, и те, кого расстреливали [Архівовано 26 червня 2016 у Wayback Machine.]. (рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]