Блохін Василь Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Михайлович Блохін
рос. Василий
Vasilii Mikhailovich Blokhin, Major-General, (1895 – 1955) (NKVD).jpg
Народження 7 січня 1895(1895-01-07)[1]
Владимирська губернія, Російська імперія
Смерть 3 лютого 1955(1955-02-03)[1] (60 років)
Москва, СРСР
Поховання Нове Донське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Рід військ НКВС
Освіта Московський архітектурний інститут
Роки служби 1914—1954
Партія КПРС
Звання генерал-майор
позбавленний
Війни / битви Перша світова війна; брав участь у масових стратах під час сталінських репресій
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Червоної ЗіркиОрден «Знак Пошани»Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Почесний ювілейний знак «ВЧК-ГПУ» (V)Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)
позбавлений усіх нагород
Блохін Василь Михайлович у Вікісховищі?

Васи́ль Миха́йлович Блохі́н (рос. Василий Михайлович Блохин, 7 січня 1895, Російська імперія — 3 лютого 1955, РРФСР-СРСР) — працівник каральних та репресивних органів НКВС-МДБ СРСР. Професійний кат НКВС СРСР, «рекордсмен» вбивства людей. Персонально стратив до 50 тисяч осіб, у тому числі за позасудовими вироками, найбільше у період з 1937 р. до 1945 р..

За всі роки служби особисто розстрілював 200 осіб щодня. Особисто стратив двох представників сталінського режиму, які, за збігом, були серед головних організаторів Голодомору 1932—1933 років — (Чубаря й Косіора). Активний учасник масових убивств полонених польських офіцерів у 1940 році під час Катинського розстрілу.

Мав звання генерал-майора, нагороджений кількома найвищими орденами та медалями СРСР. За наполяганням Л. Берії 1953 року був звільнений у запас, згодом — позбавлений персональної пенсії МДБ СРСР та військового звання. Згідно із зізнаннями колеги генерала Блохіна Дмитра Токарєва, вчинив самогубство. Офіційно — помер від інфаркту.

Почав свою діяльність працюючи пастухом в селі Турово Ярославської губернії (1905—1910), муляром у підрядників в м. Москві (1910—1915).

Похований на Донському цвинтарі у м. Москва, де нещодавно, за сприяння російських шанувальників генерала Блохіна, йому встановлено ошатний надгробок.

Освіта[ред. | ред. код]

Особисті уподобання[ред. | ред. код]

  • Волів розстрілювати людей з німецького пістолета Walther PP[2];
  • любив одягати для акту вбивства шкіряні рукавички, шкіряний фартух і шкіряний головний убір[3];
  • протягом 1924 р. — 2 березня 1953 р. під документальними актами про приведені розстріли ставив свій особистий підпис[4].

Звання й кар'єра[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Find a Grave — 1995. — ed. size: 165000000
  2. Петров Никита, (02.08.2010). «Человек в кожаном фартуке». Новая газета, спецвыпуск «Правда ГУЛАГа». № 10 (31). Архів оригіналу за 27.06.2016. Процитовано 27.06.2016.  (рос.)
  3. Герей Василь (Петров Микита),. «Василь Блохін:кат у шкіряному фартусі». Архів оригіналу за 27-06-2016. Процитовано 27-06-2016. 
  4. Альбац Евгения, Палачи и жертвы Репортаж с Донского кладбища Москвы, где лежат те, кто расстреливал, и те, кого расстреливали. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]