Бобров Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бобров Володимир Іванович
Народився 11 липня 1915(1915-07-11)
Луганськ, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер 28 березня 1970(1970-03-28) (54 роки)
Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Харківський юридичний інститут імені Дзержинського (1966)
Учасник Громадянська війна в Іспанії, Друга світова війна, радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна
Військове звання полковник
Партія КПРС
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Суворова III ступеня орден Олександра Невського (СРСР) орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки медаль «За бойові заслуги» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Берліна» медаль «За визволення Праги» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Воєнний хрест

Володимир Іванович Бобров (нар.11 липня 1915, Луганськ, Катеринославська губернія, Російська імперія — 28 березня 1970 Харків, Українська РСР, СРСР) — радянський льотчик-ас, полковник, учасник Громадянської війни в Іспанії і німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1991).

Біографія[ред. | ред. код]

Могила на Дев'ятому міському кладовищі Харкова

Володимир Бобров народився 11 липня 1915 року в Луганську в робітничій сім'ї. У 1930 році закінчив десять класів школи, в 1932 році — школу фабрично-заводського учнівства, після чого працював бригадиром слюсарів на Луганському паровозоремонтному заводі. У 1934 році був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. У 1936 році закінчив військову школу пілотів, в 1941 році — вищі авіаційні курси удосконалення командирів ескадрилій, в тому ж році вступив в ВКП(б). У березні-серпні 1938 року брав участь у громадянській війні в Іспанії, в ході якої особисто збив 13 літаків франкістів і 4 — в групі[1](за іншими даними — 4 особисто і 13 в групі). З першого дня Великої Вітчизняної війни — на її фронтах. У перший же день війни збив німецький літак He-111. Незабаром Бобров був підбитий, отримав поранення та опіки, і був госпіталізований[2].

Після одужання Бобров брав участь в боях на Північно-Західному, Прибалтійському, Калінінському, 1-му Українському фронтах. 4 квітня 1943 року став командиром 27-го винищувального авіаполку. На початку 1944 року Бобров був відсторонений від командування полком, за деякими даними, це сталося через особисту неприязнь представників вищого командного складу. Олександр Покришкін запросив Боброва в свою 9-у гвардійську винищувальну авіадивізію, де він став командиром 104-го гвардійського винищувального авіаполку[2].

До 24 липня 1944 року Бобров зробив 424 бойових вильоти, в ході яких провів 112 повітряних боїв, збив 23 літака особисто і 11 — в групі[3]. За іншими даними (Бодрихин Микола. Радянські аси. Нариси про радянських льотчиків) в двох війнах: 577 бойових вильотів, 159 повітряних боїв, 43 особисті і 24 групові перемоги, 11 серпня 1944 року Бобров був представлений до звання Героя Радянського Союзу, однак головний маршал авіації Новіков і генерал-полковник авіації Вершинін «від представлення утрималися». Полк Боброва брав участь в ряді наступальних операцій, в тому числі прориві німецької оборони на річці Ниса-Лужицька і Берлінській операції[2].

Місця служби:

  • 237-й винищувальний авіаційний полк (237-й ІАП) 07.1941 ÷ 02.1942 Командир полку.
  • 521-й винищувальний авіаційний полк (521-й ІАП) 02.1942 ÷ 11.1942 Командир полку.
  • 21-й винищувальний авіаційний полк (21-й ІАП)[4] 20.10.1942 ÷ 17.11.1942 Командир полку.
  • 161-й винищувальний авіаційний полк (161-й ІАП) 12.1942 ÷ 04.1943 Командир полку.
  • 27-й винищувальний авіаційний полк (27-й ІАП) / 129-й гвардійський винищувальний авіаційний полк (129-й гв.іап) 04.1943 ÷ 03.1944 Командир полку.
  • 190-я винищувальна авіаційна дивізія (190-я иад) 03.1944 ÷ 04.1944 Інспектор з техніки пілотування.
  • 104-й гвардійський винищувальний авіаційний полк (104-й гв.іап) 05.1944 ÷ 05.1945 Командир полку.

Після закінчення війни Бобров продовжив службу в Радянській Армії. У 1952 році він закінчив курси удосконалення командирів і начальників штабів авіадивізій при Військово-повітряній академії. У 1960 році в званні полковника був звільнений в запас. У 1966 році Бобров закінчив юридичний інститут, після чого працював заступником директора інституту «Гіпрокоммунстрой». Проживав в Харкові, помер 28 березня 1970 року[2].

Указом Президента СРСР від 20 березня 1991 року за «мужність і військову доблесть, проявлені в роки Великої Вітчизняної війни» гвардії підполковник Володимир Бобров посмертно був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Орден Леніна і медаль «Золота Зірка» за номером 11645 були вручені рідним Боброва[2].

Був нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 3-го ступеня, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, а також іноземним орденом і кількома медалями[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чернецкий В. Н. Роль асов в борьбе за господство в воздухе. // Военно-исторический журнал. — 1989. — № 5. — С.18-22.
  2. а б в г д е Бобров Володимир Іванович. // Сайт «Герои страны» (рос.). 
  3. М. Ю. Быков. Все Асы Сталина 1936—1953 гг. — Научно-популярное издание. — М. : ООО «Яуза-пресс», 2014. — С. 133. — (Элитная энциклопедия ВВС) — 1500 прим. — ISBN 978-5-9955-0712-3.
  4. Анохин В.А. Быков М.Ю. Все истребительные авиаполки Сталина. Первая полная энциклопедия. — Научно-популярное издание. — Москва : Яуза-пресс, 2014. — С. 61 - 65. — ISBN 978-5-9955-0707-9.

Література[ред. | ред. код]

  • Кавалеры ордена Славы трёх степеней: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии Д. С. Сухоруков. — М. : Воениздат, 2000. — Т. 3. — 703 с. с. — 10 000 прим. — ISBN 5-203-01883-9.
  • Анохин В.А. Быков М.Ю. Все истребительные авиаполки Сталина. Первая полная энциклопедия. — Научно-популярное издание. — Москва : Яуза-пресс, 2014. — С. 61 - 65. — ISBN 978-5-9955-0707-9.