Покришкін Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Іванович Покришкін
рос. Александр Иванович Покрышкин
Pokryshkin O.I.jpg
Народився 6 (19) березня 1913(1913-03-19)
Новосибірськ
Помер 13 листопада 1985(1985-11-13) (72 роки)
Москва
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид ЗС Радянські військово-повітряні сили ВПС СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Винищувальна авіація
Роки служби 1931—1981
Звання SA AF F9Mars 1974 h.svg Маршал авіації
Війни/битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня
Орден Суворова II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За бойові заслуги»

Олекса́ндр Іва́нович Покри́шкін (6 (19) березня 1913(19130319) — 13 листопада 1985) — радянський льотчик-ас, другий за результативністю (після Івана Кожедуба) пілот-винищувач серед льотчиків країн антигітлерівської коаліції в Другій світовій війні. Перший Тричі Герой Радянського Союзу (1943, 1944). Маршал авіації (1972).

Біографія[ред.ред. код]

Олександр Іванович народився у м. Новомиколаївську, нині Новосибірськ у родині переселенців. Працювати почав у 14 років покрівельником, закінчив ФЗУ 1932 року слюсарем-лекальщиком. Мрія підкорити небо привела його у 3-ю Пермську військову авіашколу, що випускала лише авіатехніків. Однак на цьому він не зупинився, здав екстерном екзамени у Краснодарському аероклубі на «відмінно». Згодом успішно закінчив Качинське училище льотчиків ім. А. Ф. Мясникова і був направлений служити у 55-й винищувальний авіаційний полк Одеського військового округу. За два місяці до війни полк було переозброєне новітніми винищувачами МіГ-3.

Винищувач МіГ-3 Покришкіна, літо 1941 р.

Участь у Другій світовій війні[ред.ред. код]

Старший лейтенант Покришкін. 1941 рік

Усі свої сили та знання Покришкін віддавав вдосконаленню бойової та літної майстерності. Наприклад, враховуючи те, що здебільшого льотчики намагались уникати правих розворотів, він наполегливо тренував саме різкі маневри у праву сторону. Різке маневрування було візитівкою Олександра Івановича. Для того, щоб витримувати перевантаження у польоті, він посилено займався спортом. Загалом, все вбачалось йому важливим в бою: Покришкін навіть розрахував, скільки часу необхідно на зміну положення винищувача з моменту дії льотчика на важіль управління.

Свій перший літак Покришкін збив помилково 23 червня 1941 р. Це був радянський бомбардувальник Су-2. Це коштувало Покришкіну лише словесної догани — так хаос першого дня війни врятував майбутнього аса. Вже наступного дня йому вдалось збити німецький Me-109 у районі річки Прут, але й сам він був підбитий і ледве дістався аеродрому. У свій полк Покришкін повернувся через кілька днів, коли його вважали зниклим без вісти, а машину записали до графи бойових втрат.

Згодом Покришкіна все частіше посилатимуть у розвідку. Не зважаючи на численні зауваження, Олександр Іванович постійно розв'язував бій, бо вважав для себе соромом повертатись із повним боєкомплектом. Покришкін добре знав — як не маневруй, якщо не вмієш влучно вести вогонь, ніколи не станеш переможцем. Дивовижно, під час навчання у Покришкіна дуже погано виходила стрільба «по конусу». Тоді він почав тренуватись на землі, засів за математичні розрахунки і врешті навчився точно визначати відстань відкриття вогню, знайшов оптимальне початкове положення для ведення вогню із максимально короткої дистанції. Влітку 1941 року у боях на Південному фронті Олександр Іванович збив ще кілька літаків, та через втрату полкових документів, їх не було зараховано.

Після важких боїв на початку 1942 р. 55-й полк переведено у Закавказзя, згодом перейменовано на 16-й гвардійський винищувальний авіаполк. Разом з іншими льотчиками Покришкін освоїв новий тип американського винищувача Белл P-39 Аерокобра, навіть переганяв літаки із Ірану. Поповнена новими машинами, частина полку знову відправилась на фронт навесні 1943 року. Особливо відзначився у боях при Кубані 12 квітня 1943 року поблизу станиці Кримська. На очах командуючого 4-ю повітряною армією генерала Вершиніна Костянтина Андрійовича збив 7 літаків ворога, серед яких два JU-88 та чотири ME-109. Саме тут народилась його відома формула:

« Висота, швидкість, маневр, вогонь.  »

За офіційними даними, всього на Кубані Покришкін збив 16 літаків, та фактично їх кількість була більшою.

Звання Героя Радянського Союзу та «Золоту медаль» за № 993 Олександр Іванович вперше отримав 24 травня 1943 року разом із орденом Леніна за 354 бойові вильоти, 54 повітряні бої, 13 особисто та 6 у групі збитих літаків ворога. Другу «Золоту зірку» командир того ж полку (9-та гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 4-та повітряна армія, Північно-Кавказький фронт) Покришкін, гвардії майор, отримав 24 серпня 1943 року за 455 бойових вильотів, 30 особисто збитих ворожих літаків.

Наприкінці 1943—1944 років Покришкін брав участь у боях над Чорним морем та Дніпром. Змагаючись із Люфтваффе на півдні України, Олександр Іванович знищив ще 18 «юнкерсів», у тому числі два висотних розвідники. У травні 1944 року Покришкіна призначили командиром 9-ї гвардійської авіадивізії. Не зважаючи на призначення, він продовжував здійснювати бойові вильоти, здобув до кінця року ще 7 перемог.

Знаменита «Сотка» («Аерокобра») Покришкіна, 1944 р. [1]

Свою бойову діяльність Покришкін завершив у Берліні. Всього за роки війни здійснив 650 вильотів, провів 156 боїв, збив 59 літаків особисто та 6 — у групі. Після війни освоював реактивну техніку. Першим почав літати на МіГ-9. 1948 року закінчив Військову академію ім. Фрунзе. У 1968—1971 роках був заступником головнокомандувача Військ протиповітряної оборони СРСР. З 1972 року — Маршал авіації. У 1972—1981 роках голова ЦК ДОСААФ СРСР. З 1981 рроку був членом Групи генеральної інспекції Міністерства оборони СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 9 скликань. Член Президії Верховної Ради СРСР у 1979—1984 роках.

У липні 1976 року брав участь у відкритті в Києві на аеродромі ДТСААФ «Чайка» VIII чемпіонату світу з вищого пілотажу на спортивних літаках як голова ЦК ДТСААФ СРСР.

Помер Олександр Іванович 13 листопада 1985 року в Москві у лікарні, за словами його невістки під час проведення інструментального обстеження.[2] Його поховано на Новодівочому кладовищі.

Покришкін був одружений, зі своєю дружиною Марією познайомився на фронті у 1942 році. Подружжя мало двох дітей — сина Олександра і дочку Світлану.

Перелік збитих літаків[ред.ред. код]

Мемуари[ред.ред. код]

  • «Крылья истребителя». — М.: Воениздат МВС СССР, 1948. (достуні на [2])
  • «Твоя почётная обязанность». — М.: Изд–во ДОСААФ СССР, 1976.
  • «Небо войны».— М.: Воениздат, 1980.
  • «Познать себя в бою». — М.: ДОСААФ, 1986.

Нагороди CPCP[ред.ред. код]

Іноземні нагороди[ред.ред. код]

  • ордени Тудора Владимиреску 2 та 3-го ст. (Румунія);
  • орден Карла Маркса (ГДР);
  • орден «Віртуті Мілітарі» («Воїнська доблесть», Польща);
  • орден «Полонія Реститва» («Відродження Польщі», Польща);
  • орден Сухе Батора (МНР) та численні медалі.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Меморіальна дошка присвячена Герою Радянського Союзу маршалу авіації Покришкіну О. І., м. Київ, 2013 р., мiнiстерство оборони, матеріал бронза. Автори — Олесь Сидорук і Крилов Борис.

Почесний громадянин Маріуполя та Новосибірська, тут Покришкіну встановлено бюст і пам'ятник, є станція метрополітену «Маршала Покришкіна». Пам'ятник герою відкрито і у Краснодарі, а на домі, де він жив у 30-ті рр. встановлено меморіальну дошку. Їх також встановлено у Москві та Києві. Іменем Олександра Івановича названо вулиці у Москві, Новосибірську, Іркутську, Ангарську та інших містах колишнього СРСР. Ім'я маршала носять Новосибірський навчальний авіаційний центр та Київське вище інженерне радіотехнічне училище ППО, станція Новосибірського метрополітену. Його ім'я носить один з островів на Далекому Сході Росії.

1978 року радянський астроном Микола Степанович Черних назвав астероїд на честь маршала — «3348 Покришкін».

26 вересня 2013 року Президент України В. Ф. Янукович підписав Указ, яким присвоїв 204 Севастопольській бригаді тактичної авіації повітряного командування «Південь» Повітряних Сил Збройних Сил України ім'я Олександра Покришкіна і постановив надалі іменувати її — 204 Севастопольська бригада тактичної авіації імені Олександра Покришкіна повітряного командування «Південь» Повітряних Сил Збройних Сил України.[3]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Цікаві факти пов'язані з зображеннями та моделями цього літака див. http://www.fighters.front.ru/str/reskalov.htm та
    http://airaces.narod.ru/all1/rechkal3.htm
  2. Тяжело заболев, жена Александра Покрышкина Мария Кузьминична посоветовала мужу в случае чего жениться. «ну как же я смогу жить без тебя? « — возразил прославленный летчик. Владимир ШУНЕВИЧ «ФАКТЫ». 12.11.2005 [1]
  3. Указ Президента України № 531/2013 від 26 вересня 2013 року «Про присвоєння імені Олександра Покришкіна 204 Севастопольській бригаді тактичної авіації повітряного командування „Південь“ Повітряних Сил Збройних Сил України»

Посилання[ред.ред. код]