Вальтер фон Лютвіц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вальтер фон Лютвіц
нім. Walther Freiherr von Lüttwitz
Народився2 лютого 1859(1859-02-02)[1][2]
Ключборк, Ключборський повіт, Опольське воєводство, Республіка Польща[3]
Помер20 вересня 1942(1942-09-20)[1][2] (83 роки)
Бреслау, Провінція Нижня Сілезія, Вільна держава Пруссія, Третій Райх[3]
Країна Німецький Райх
Діяльністьполітик, офіцер
Знання мовнімецька[4]
УчасникПерша світова війна
Титулбарон
Військове званняГенерал піхоти
БатькоErnst Freiherr von Lüttwitzd
ДітиСміло фон Лютвіц
Нагороди
Орден «Pour le Mérite» з дубовим листям (Пруссія)
Орден «Pour le Mérite» з дубовим листям (Пруссія)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
Почесний хрест 2-го класу ордена дому Гогенцоллернів
Почесний хрест 2-го класу ордена дому Гогенцоллернів
Орден Фрідріха (Вюртемберг)
Орден Фрідріха (Вюртемберг)
Офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Орден Червоного орла 2-го ступеня
Орден Церінгенського лева
Орден Церінгенського лева
Орден Османіє 3 ступеня
Орден Османіє 3 ступеня
Столітня медаль
Столітня медаль
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)

Барон Вальтер фон Лютвіц (нім. Walther Freiherr von Lüttwitz; 2 лютого 1859, Бодланд, район Розенберг, Сілезія — 20 вересня 1942, Бреслау) — німецький генерал, відомий завдяки своїй участі в Каппському заколоті.

Біографія

[ред. | ред. код]

Під час Першої світової війни займав ряд високих військових посад, у тому числі неодноразово — командира бригади. Після оголошення перемир'я в 1918 був призначений тимчасовим революційним урядом — Радою народних уповноважених — на посаду головнокомандувача рейхсвером в Берліні і його околицях. Перебуваючи на цій посаді, в січні 1919 керував придушенням за допомогою фрайкора так званого Повстання спартакістів.

Як і багато інших в рейхсвері, був рішучим противником Версальського договору, найбільше — вимогам скоротити німецьку армію до 100 тисяч чоловік, ліквідувати фрайкор і видати державами-переможницями близько 900 службовців рейхсверу, що звинувачувалися у скоєнні військових злочинів. Активний опір вимогам мирного договору розпочав після 11 березня 1920, коли був зміщений з посади головнокомандувача рейхсміністром оборони Густавом Носке. У ніч з 12 на 13 березня морська бригада Ергардта, яка підлягала розформуванню, а перед цим знаходилася в підпорядкуванні Лютвіца, увійшла в урядовий квартал Берліна. Лютвіц був призначений заколотниками рейхсміністром оборони. Не підтримані старою елітою і населенням, заколотники протрималися лише кілька днів, 17 березня, вбачаючи придушення заколоту, Лютвіцу вдалося втекти.

Після втечі кілька років прожив в Угорщині, після оголошення амністії в 1925 повернувся на батьківщину.

Звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Im Kampf gegen die November-Revolution. Vorhut-Verlag O. Schlegel, Berlin. 1934

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Енциклопедія Брокгауз
  2. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118891499 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.