Ведута

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вид на Темзу і Лондон із Річмонд-хаус, Каналетто, 1747
Собор Св. Марка, Палац Дожів і П'яццетта, Карло Грубач, 19 ст.

Веду́та (від італ. veduta — «вид, вигляд») — жанр європейського живопису доби Ренесансу, що являє собою картину, малюнок або гравюру із зображенням міського пейзажу, нерідко із застосуванням стафажу.

Історія розвитку і відомі майстри[ред. | ред. код]

Визначними майстрами цього жанру є італійський художник Каналетто (1697—1768) та фламандець Пауль Бріль (1554—1626).

У Італії жанр набув неабиякої популярності та поширення. Заможні мандрівники та негоціанти-торговці розповсюдили італійські ведути по країнах Західної Європи. Багатії везли олійний живопис, бо він дорого коштував. Студенти ж та міщани задовольнялися малюнком або гравюрою. В Італіі було місто, яке виробляло ведути, як водяний млин борошно. Якраз італійське походження терміну і доводить, що найбільшого поширення й розвитку ведута набрала саме в цьому місті — у Венеції. Чимало уславлених майстрів ведути походять са́ме звідси — Каналетто, Бернардо Беллотто, Франческо Тіроні, Ґварді тощо.

Особливе місце серед ведут посідає римська ведута, яку презентували Джованні Піттоні та Каспар ван Віттель.

Оскільки ведута власне є міським пейзажем, то найвідоміші школи і найбільшу кількість майстрів цього жанру представляли європейські столиці, мистецькі і культурні осередки, міста-осередки паломництв тощо. Саме тому найбільше ведут, що зображають такі міста, як Венеція, Рим, Неаполь, Петербург, Дрезден, Лондон тощо. Так, пейзажам новоствореної столиці Російської імперії, раннього Петербурга, виконаним переважно в гравюрі, ми завдячуємо творчості О. Ф. Зубова та М. І. Махаєва.

Подеколи ведута представлена у творчості сучасних (2-а пол. ХХ — XXI ст.ст.) митців, в тому числі й українських.

Ведута в Музеї мистецтв Богдана та Варвари Ханенків[ред. | ред. код]

Франческо Тіроні. «Венеція», Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків

Свої зразки ведути має й музей в Києві. Майже всі вони походять з Венеції.

  • Полотен Каналетто(1697—1768)в музеї нема, та їх мало й на теренах колишнього СРСР. Зате є учень та небіж Бернардо Беллотто (1720—1780). Ефектна композиція зветься «Руїни храму». Вона намальована на основі спостережень за реальними руїнами давньоримської архітектури. Ведута не завжди документ, митці вносили й фантастичні деталі або споруди. Це підтверджує й монумент на постаменті, що нагадує і монумент Марку Аврелію в Римі, і кінні монументи доби бароко. Як і напівзруйнований купол на полотні, що навіяв майстру римський Пантеон, цілий досі.
  • Експонується і «Краєвид Венеції» Мікелє Марієскі (1696—1743), який подає буденну, непарадну столицю Адріатики.
  • Ще буденнішою, навіть неохайною, подає Венецію Франческо Гварді (1712—1793) на полотні «Гранд канал у Венеції». Привабливою її не роблять навіть вечірні сутінки і золото сонячного світла.
  • І, навпаки, столичний блиск та велич Венеції повертає полотно Франческо Тіроні(?-1800).

Обрані твори різних майстрів[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Мечислав Валлис «Каналетто-Беллотто, живописец Варшавы», Варшава,1955,(перевод с польского).
  • Алексей Федорович Зубов, каталог выставки. Ленинград, «Искусство»,1988.
  • Клара Гараш, «Венецианское сеттеченто», Корвина, Будапешт,1968,(перевод с венгерского).

Література[ред. | ред. код]

  • Традиція ведути у львівських топографічних краєвидах / С. Король // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец. — 2005. — № 2. — С. 42-52. — Бібліогр.: 19 назв.