Франческо Гварді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Франческо Ґварді
Francesco Guardi

Pietro Longhi 055.jpg

Худ. П'єтро Лонґі, портрет Франческо Ґварді
При народженні Francesco Lazzaro Guardi
Народження 5 жовтня 1712(1712-10-05)
Венеція
Смерть 1 січня 1793(1793-01-01) (80 років)
  Венеція
Національність італієць
Громадянство Італія
Жанр ведута, пейзаж
Навчання в майстерні батька
Діяльність художник
Напрямок рококо
Роки творчості 17251792
Твори релігійні композиції, натюрморти, пейзажі

Франческо Гварді у Вікісховищі?

Франческо Ґварді (італ. Francesco Guardi; нар. 5 жовтня 1712(17121005) — пом. 1 січня 1793, м. Венеція) — італійський художник, представник венеціанської школи, майстер пейзажів, реальних і фантазійних. Працював разом зі старшим братом, створюючи разом релігійні композиції, натюрморти, пейзажне тло його картин.

Життєпис[ред.ред. код]

Батько[ред.ред. код]

У 1690 р. 12-річний Доменіко Ґварді, син ремісника з Венеції (майбутній батько художника) покинув місто заради навчання у Відні. Подорожі до столиці Австрійської імперії сприяв дядько, що узяв шлюб з жінкою з Австрії. Перебування і навчання в Відні затяглося на 10 років. І Доменіко, що опанував художнє ремесло та німецьку мову, привіз у Венецію ще й дружину німкеню та сина — первістка Джованні Антоніо. Художня манера Доменіко Ґварді відрізнялася від манери, якої на той час дотримувались в Венеції, вона була дещо незвичною, екзотичною. Через два роки Доменіко (якого встигли забути в Венеції) вдалося отримати дозвіл на відкриття власної майстерні в приході Санті Апостолі. Майстерня виконувала замови на декоративні роботи і створювала образа для невеликих церков. Родина збільшилась, вже в Венеції народились — * Цецілія у 1704

  • Ізеппо у 1710
  • Франческо у 1712
  • Нікколо у 1715.

У 1716 р. у віці 38 років Доменіко Ґварді помер. Старший син — Джованні Антоніо став головою в майстерні. Матеріальний стан родини погіршився і аби якось прожити, дочку Цецілію віддають на виховання в Оспедалє, венеціанський благодійний заклад для дітей з дуже бідних родин.

Старший брат[ред.ред. код]

Голова майстерні бере замови на декоративні твори і картини з фігурами. З 1730 р. Франческо стає активним помічником Джованні Антоніо, хоча має хист до пейзажного живопису. Суворі умови виживання примушують братів триматися і працювати разом, тому ні про яку самостійність Франческо Ґварді (економічну чи творчу) не йшлося. Аби припиняти суперечки, старший дозволяв молодшому братові вдосталь малювати пейзажне тло на власних картинах. Не мав прав Франческо і на шлюб.

Пізня самостійність і шлюб[ред.ред. код]

«Площа св. Марка у Венеції», Академія Каррара, Бергамо
«Краєид на канал Джудекка і Дзаттере», 1757/58, Музей Тиссена-Борнемісса, Мадрид
«Венеція: Гранд-канал і Ка' Пезаро», 1755/1760

З новознайдених документів стало відомо, що Франческо Ґварді майже нікуди не виїжджав з Венеції до 1750 р. Старший брат помер, і майстерня перейшла у власність до нього. Так до Франческо прийшла пізня економічна і творча самостійність. Приблизно з цього часу і виникає більша кількість реальних і фантазійних пейзажів майстра, що відійшов від створення картин з фігурами. Лише у 1757 р. Франческо бере шлюб з Марією Паґані. В родині зростали перші сини. Майстер спеціалізується на створенні ведут та пейзажів. Венеція стає майже обов'язковим пунктом відвідин для багатіїв з Британії, що охоче купують місцеві краєвиди на згадку про відвідини столиці Адріатики. В самій Венеції пейзажі не мають престижу. І в рік прийняття художника Франческо Ґварді в Корпорацію венеціанських живописців посадовці довго відшукували дипломатичну формулу для назви картин Франческо.

В Британії, навпаки, почалося підвищення престижу пейзажного живопису, що відбилося в моді на пейзажні твори майстрів Франції (Ніколя Пуссен, Клод Лоррен) та голландців 17 ст. Пейзажі залюбки створював і англієць Томас Ґейнсборо. Згодом, в творчості англійських майстрів Вільяма Тернера, Бонінґтона, Джона Констебла — пейзаж посів провідні місця. Все це сприяло народженню міжнародної слави Франческо Ґварді, що фактично розпочалася в Британії.

Допомога Цецілії[ред.ред. код]

Молода і нестримна в почуттях Цецілії Ґварді (1702—1779) витримала в Оспедалє лише декілька років. Романтичні стосунки, що пов'язали її та молодого художника Джамбаттіста Тьєполо, що виконував декоративні роботи в Оспедалє, закінчилися таємною втечею з монастирського закладу. Молоді вінчалися, а з часом художник та колишня вихованка Оспедалє стали батьками десяти дітей. Завдяки наполегливій праці родина не знала злиднів.

Після передчасної смерті Марії Паґані, Цецілія забере в свою родину ще й синів Франческо. Поміч Цецилії та її чоловіка Джованні Баттіста Тьєполо вивільнить руки Франческо Ґварді для творчості. В оселю Ґварді сини Вінченцо та Джакомо повернуться лише після смерті тітки Цецілії, що заміняла їм рідну матір. Вінченцо стане священиком, а Джакомо — художником і помічником батька.

Смерть[ред.ред. код]

Франческо Ґварді помер в Венеції 1 січня 1793 р. Його син успадкував майстерню, продовжив робити картини в стилістиці батька, чим заплутав не один десяток мистецтвознавців.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Pallucchini, La pittura veneziana del Settecento, Venezia — Roma, 19600
  • Valcanover, Guardi, Novara, 1960
  • Zampetti, Mostra del Guardi, Venezia, 1965
  • Pallucchini, Francesco Guardi, Milano, 1965
  • Perocco, I Guardi, Padova, 1966
  • Argan, Storia dell'arte italiana, Firenze, 1968
  • Pignatti, Francesco Guardi, Brescia, 1971
  • Morassi, L'opera completa di Antonio e Francesco Guardi, Venezia, 1973
  • Rossi Bortolatto, Francesco Guardi, Milano, 1974
  • AA. VV., Francesco Guardi, Vedute Capricci Feste, catalogo della mostra veneziana, 1993
  • Редактор — Кузьмина М. Т. « История зарубежного искусства», М, «Искусство», 1971
  • Гос. Эрмитаж, каталог, «Западноевропейская живопись. Италия. Испания. Франция. Швейцария.», Л, «Аврора», 1976

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]