Вербило Євген Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Федорович Вербило
Verbylo Yevhen.JPG
Євген Вербило
Народився 20 вересня 1937(1937-09-20)
м. Ніжин, Чернігівська область
Помер 3 січня 2006(2006-01-03) (68 років)
м. Київ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Місце проживання м. Київ
Діяльність журналістика
Відомий завдяки журналіст, громадський діяч
Alma mater Київський державний університет імені Тараса Шевченка
Посада голова Спілки журналістів України (1992—1997)
Попередник Сподаренко Іван Васильович
Наступник Лубченко Ігор Федорович
У шлюбі з Вербило Валентина Андріївна
Діти двоє дітей
Нагороди Республіканська премія ім. Ярослава Галана (1987)

Євге́н Фе́дорович Верби́ло (*1937 — †2006, м. Київ) — український журналіст, редактор, громадський діяч. У 1992—1997 роках — голова Спілки журналістів України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в м. Ніжин на Чернігівщині. Закінчивши школу, навчався в «морехідці» (був учасником навчального походу на вітрильнику «Екватор»), потім — три курси Одеського морського інституту (нині Одеський національний морський університет). До закінчення в 1969-му факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка працював два роки налагоджувачем обладнання на ливарно-хімічному комбінаті в Лисичанську і ще два роки налагоджувачем на арматурному заводі в Києві, потім там же, у столиці — три роки майстром цеху інженерно-технічної експлуатації ЦКБ Держплану УРСР. Водночас від 1964 року був позаштатним кореспондентом газети «Вечірній Київ».

Професійну діяльність як журналіст розпочав 1967-го на Чернігівщині: літпрацівником, потім відповідальним секретарем носівської районної газети «Прапор комунізму». Згодом — відповідальний секретар, заступник редактора, редактор, головний редактор газети «Рабочее слово» (м. Кіровськ Луганської області). Писав фейлетони, вів у газеті сатиричний куточок «Вентилятор» і впродовж 1987 року — щотижневу колонку «Сто рядків редактора» (того ж року за публіцистику здобув престижну Республіканську премію ім. Ярослава Галана).

Євген Вербило — особистість неординарна, контраверсійна: він був членом бюро міськкому партії, делегатом 28-го з'їзду КПРС і водночас — членом страйкового комітету шахтарів, симпатиком «Руху». У роки переосмислення історичного минулого пройшов церковні обряди хрещення й вінчання.

У січні 1992 року Восьмий з'їзд журналістів України на альтернативній основі таємним голосуванням обрав Є. Вербила головою СЖУ (членом її він був з 1971 року). А до обрання на керівну посаду очолював на громадських засадах Луганську обласну організацію СЖУ, як голова її правління сприяв, зокрема, створенню газети журналістів області «Субботний калейдоскоп» і громадського інформагентства «Лугань».

Керівництво СЖУ, а серед заступників голови Спілки в той час були Людмила Мех, Михайло Новик, Яків Грицай, ініціювало і створило при СЖУ 1993 року Журналістський фонд, були запроваджені регулярні круглі столи з політиками і громадськими діячами, організовані перші (1996, 1997) Міжнародні фестивалі журналістики «Віра, Надія. Любов». Голова СЖУ підтримав створення на громадських засадах при Спілці комітету з захисту свободи слова, який згодом підготував «Хартію свободи слова». Набула розвитку міжнародна співпраця: СЖУ стала членом Міжнародної федерації журналістів (1992), згодом 6 червня (день вступу в МФЖ) став відзначатися в Україні як професійне свято працівників преси — День журналіста. СЖУ налагодила співробітництво з журналістськими організаціями Македонії, Грузії, країн Балтії та деяких інших. Відбувався обмін журналістськими делегаціями з багатьма країнами Європи, зокрема за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» і Фонду Конрада Аденауера.

Після того, як Є. Вербила не переобрали на посаду голови СЖУ, він до останніх років життя працював у всеукраїнському науково-практичному журналі «Фінансовий контроль» (заснований при Державній контрольно-ревізійній службі України), був фундатором і першим редактором цього видання.

Серед його захоплень — риболовля, товариське спілкування, багато читав художньої публіцистики й документальну прозу[1].

Помер у Києві 3 січня[2] 2006-го, похований 5 січня того ж року на Південному кладовищі.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор книжок публіцистики, зокрема соціально-економічного нарису «Шахтеры» (перекладений шведською мовою, окреме видання — Гетеборг, 1978), циклу гострокритичних статей «Сто строк редактора» (Донецьк, 1987). Автор-упорядник історико-документальних видань «Державна контрольно-ревізійна служба України: сторінки історії» (К., 2001, співавтор), «ДКРС: люди, події, здобутки» (К., 2005).

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

  • Лауреат Республіканської премії ім. Ярослава Галана (1987).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Редакційна рада журналу «Фінансовий контроль» з нагоди 10-річчя видання заснувала Конкурс ім. Євгена Вербила. Це відзнака авторам журналу за значний внесок у його творення і вдосконалення, майстерне та професійне висвітлення питань контрольно-ревізійної роботи органів державного фінансового контролю[3][4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Борис Москалюк. Евгений Вербило // ХХІ век: газета. — 2014. — № 3 (рос.)
  2. У книжці «Енциклопедія для видавця та журналіста» помилково вказано день смерті 04.01.2006. Крім того, в цьому виданні зазначено, що Є. Вербило має почесне звання «Заслужений журналіст України», але немає підтвердження цієї інформації з інших авторитетних джерел.
  3. Положення про Конкурс ім. Євгена Вербила
  4. Чернігівці — лауреати конкурсу імені Євгена Вербила

Джерела[ред. | ред. код]