Галан Ярослав Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ярослав Олександрович Галан
Галан Ярослав Олександрович.jpg
Псевдо Яга, Мирон Яро, Володимир Росович, Ігор Семенюк та інші
Народився 27 липня 1902(1902-07-27)
Динів, Ряшівський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща
Помер 24 жовтня 1949(1949-10-24) (47 років)
Львів, Українська РСР,
СРСР СРСР
Поховання
Громадянство Польща Польща, СРСР СРСР
Національність українець
Місце проживання
Діяльність письменник, журналіст
Сфера роботи соціокритика
Alma mater Ягайлонський університет і Віденський університет
Мова творів польська, українська
Роки активності 192719491949
Жанр п'єси, новели, памфлети
Magnum opus Гори димлять
Партія Комуністична партія Західної України
Автограф Yaroslav Halan Signature 3.jpg
Нагороди Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани» Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Премії Сталінська премія — 1952, посмертно

CMNS: Галан Ярослав Олександрович у Вікісховищі

Яросла́в Олекса́ндрович Гала́н (27 липня 1902, Динів — 24 жовтня 1949, Львів) — український та польський письменник, журналіст, та педагог. Свої твори писав українською та польською мовами. Галан був членом Комуністичної партії Західної України (від 1924 до 1938 року) та Всесоюзної комуністичної партії (більошвиків) (від 1939 року й до своєї смерті) й користувався чималою підтримкою окупаційної влади Підрадянської України: його книги видавалися стотисячними накладами в українських видавництвах, а твори включалися до шкільної програми.

Життєпис[ред. | ред. код]

1 липня 1949 року Пій XII своїм Декретом проти комунізму відлучив від Католицької церкви усіх комуністів світу, включно з Галаном. У відповідь на цей декрет Галан написав сатиричний памфлет «Плюю на Папу» (написаний влітку 1949 року і вперше опублікований у журналі «Перець» (1949, №18) під заголовком «Я і папа» у дещо скороченому вигляді).[2][3][4]

Галан мав яскраво виражені антиукраїнські та антикатолицькі погляди. Підчас Другої Світової війни та опісля він засуджував ідеї української державності, називав українську революцію — «жовтоблакитним маріонетковим балаганом штибу 1918 року», критикував Українську Греко-Католицьку Церкву та борців за українську незалежність ОУН та УПА. Від 2014 року входить до списку осіб, які підлягають декомунізації[5].

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Ярослав Аквілій Галан народився 27 липня 1902 року в селі Динів (тепер Підкарпатського воєводства Польщі) у греко-католицькій родині[6] поштового службовця. У родині панували москвофільські настрої. Його батько з хлібом-сіллю зустрічав 1915 року у Львові російські війська та російську владу[7].

Під час відступу російських військ мати Ярослава Галана евакуювалася разом з дітьми: спершу до Львова, а згодом — Ростова-на-Дону. Там він три роки навчався в російській гімназії, якраз у період Громадянської війни. В цей період ознайомився з агітацією Леніна, з творчістю низки російських письменників. Пізніше ті події, свідком яких він був, лягли в основу його оповідання «У дні незабутні». Після взяття польськими військами, під час польсько-української війни, Перемишля під свій контроль, Галани повернулися в Галичину.[8]

Політична, літературна та журналістська кар'єра[ред. | ред. код]

1922 року закінчив Державну гімназію з українською мовою навчання в Перемишлі.[6] Навчався у Віденському (1922—1926) та Краківському університетах (1926—1928).

Від 1924 — член Комуністичної партії Польщі (КПП).

Викладав польську словесність в українській приватній гімназії в Луцьку. В 1929 позбавлений права на педагогічну роботу в межах тогочасної Польщі як член КПЗУ й активіст прокомуністичної організації революційних письменників «Горно» у Львові.

1930—1932 — співробітник львівських часописів «Вікна» (друкований орган «Горна») та «Нові шляхи». Також у цей період, разом з польською антиукраїнською письменницею Вандою Василевською, працював у польському часописі «Dziennik popularny».[9] У 1932—1939 роках жив із випадкових заробітків.

1932 року до УСРР на навчання виїхала дружина письменника — Ганна Галан (Геник). 1937 її, студентку Харківського медичного інституту, за типовим фальшивим звинуваченням арештували й невдовзі стратили.

1935 року Галану відмовлено в радянському громадянстві.

Письменник брав активну участь у комуністичному підпіллі, в підготовці та проведенні Антифашистського конгресу діячів культури (Львів, 1936).

Ярослав Галан за працею

Перебував під наглядом української поліції Львова[джерело?]. Галана двічі заарештовували за комуністичну пропаганду — 1936, 1937.

Після анексії Західної України Радянскою імперією працював кореспондентом львівської обласної газети «Вільна Україна» (1939—1941), всеукраїнської газети «Радянська Україна» (1942—1948) та головного російськомовного часопису ЦК КП(б)У «Правда Украины».

Під час II Світової війни був коментатором на радіостанції імені Тараса Шевченка (Саратов, 1942), на радіостанції «Радянська Україна» (Москва, 1943) та на пересувній прифронтовій радіостанції «Дніпро» (?, 1943). Разом з польською антиукраїнською письменницею Вандою Василевською працював у групі журналістів при ЦК КП(б)У у польському часописі Nowe Widnokregy (Куйбишев, 1942) та українському часописі Радянська Україна (?, 1943).[9]

Від листопада 1945 до квітня 1946 — спеціальний кореспондент газети «Радянська Україна» на Нюрнберзькому процесі.

Убивство[ред. | ред. код]

Убитий у робочому кабінеті. Смерть спричинили 11 ударів сокирою по голові, причому більшість з них була завдана вже після смерти. Оголошувалося, що приводом для вбивства стали антиклерикальні памфлети письменника. Василь Кук, командувач УПА та сучасні дослідники припускають, що замах організували співробітники МДБ з метою дискредитації націоналістичного підпілля в очах громадськості. За офіційною радянською версією вбивство вчинили два бойовики ОУН-УПА, один із яких, Михайло Стахур, був особисто знайомий із письменником. Микита Хрущов особисто інформував про смерть Я. Галана Йосипа Сталіна, причому для «колориту» сказав, що вбивці користувалися гуцульською сокирою-барткою.

Вбивство погіршило становище львівської інтелігенції та студентів і пришвидшило ліквідацію націоналістичного підпілля на Західній Україні, зокрема вбивство Романа Шухевича радянськими військами у березні 1950 року. Після смерті Галана були заарештовані десятки львівських студентів. Але загалом, за винятком арешту в грудні 1949 року Олени Степанів та Ярослава Дашкевича, яких заслали, ця хвиля репресій не мала дуже руйнівних наслідків для місцевої інтелігенції[10].

Багато дослідників обставин загибелі Галана, зокрема заступник декана історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат історичних наук Роман Генега, стверджують, що переконливих доказів, які б свідчили про пряму причетність керівництва українського підпілля до знищення публіциста немає[11]. Водночас деякі сучасні дослідники, зокрема докторантка Альбертського університету Юлія Кисла, не заперечуючи можливості вбивства Галана провокаторами радянських спецслужб, стверджують, що для радянського керівництва республіки, зокрема Микити Хрущова, це вбивство стало несподіванкою. На думку Юлії Кислої, загалом версія про вбивство Галана націоналістичним підпіллям виглядає більш правдоподібною, а більшість аргументів прихильників версії про вбивство радянськими спецслужбами є спекулятивними[10].

Антиукраїнська та антикатолицька діяльність[ред. | ред. код]

Під-час II Світової війни та опісля Галан засуджував ідеї української державності, називав українську революцію — «жовтоблакитний маріонетковий балаган штибу 1918 року», оббріхував ОУН, УПА, а також греко-католицьку церкву. 1 липня 1949 року Пій XII своїм Декретом проти комунізму відлучив від Католицької церкви усіх комуністів світу, включно з Галаном - у відповідь на це Галан написав статтю «Плюю на Папу».

Перебуваючи на Нюрнберзькому процесі, він не міг не знати про факти переслідування нацистами християнських церков, у тому числі католицької церкви[12][13][14], бо вони були вказані в одному з обвинувачень керівництву Третього Рейху[15][16]. Під час слухань, зокрема, озвучувались цифри 237 храмів та 67 капличок католицької церкви, знищених режимом Третього Рейху.[17] Однак багато творів Галана були спрямовані проти католиків, він звинувачував їх у співпраці з нацистами, писав у памфлетах про взаємну підтримку нацистів та Ватикану[18], попри те що Ватикан ще 1937 року офіційно засудив нацистський режим[19]. Він називав митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького, який в листі Гіммлеру засуджував масові нацистські злочини і який сам переховував євреїв від нацистського винищення, «бородатим мутієм свяченої водички» та звинувачував його у підтримці нацистів.[20]

У творах письменника вимальовується підлабузницьке звеличення тогочасної радянської влади. Ярослав Галан у своїх творах подавав життя західних українців в сталінському СРСР, як «велич визволеної людини», оминаючи факти масових репресій над населенням. Навіть факт незаконного засудження радянською владою власної дружини Ганни Галан (Геник) не стримував Ярослава Галана від схвалення сталінського режиму.[21][22]

Надгробок Ярослава Галана на Личаківському цвинтарі у Львові

Ярослав Галан в своїх публіцистичних працях часто вигадував випадки непідтверджених «звірств» українських націоналістів. У своєму нарисі «Чому немає назви» він описував «злочин» ОУН: «Чотирнадцятилітня дівчинка не може спокійно дивитися на м'ясо. Коли в її присутності збираються смажити котлети, вона блідне й тремтить, як осиковий лист. Кілька місяців тому в горобину ніч до селянської хати недалеко від міста Сарни прийшли озброєні люди і закололи ножами господарів. Дівчинка розширеними від жаху очима дивилася на агонію своїх батьків. Один з бандитів приклав вістря ножа до горла дитини, але в останню хвилину в його мозку народилася нова „ідея“: „Живи на славу Степана Бандери! А щоб чого доброго, не вмерла з голоду, ми залишимо тобі продукти. А ну, хлопці, нарубайте їй свинини!..“ „Хлопцям“ ця пропозиція сподобалась. Через кілька хвилин перед заціпенілою від жаху дівчинкою виросла гора м'яса з батька та матері, що стікали кров'ю…».

Внесення до списку осіб, які підлягають декомунізації[ред. | ред. код]

За часів окупації України Радянсько-російською імперією, Галан користувався чималою підтримкою окупаційної влади Підрадянської України: його книги видавалися стотисячними накладами в українських видавництва, а твори включалися до шкільної програми. Для прикладу, у 1977-1980 роках, на вшанування 75-річчя з дня народження Ярослава Галана, українське видавництво «Наукова думка» надрукувало чотиритомник творів Галана стотисячним тиражем. За часів окупації України Радянською імперією, в багатьох населених пунктах України чимало вулиць були названі на честь Галана й було встановлено чимало пам'ятних дощок та інших меморіальним пам'яток. У Львові, Дрогобичі та смт Яблунів Івано-Франкіської області Галану було споруджено пам'ятники.

Навіть у перші роки після відновлення незалежності України, Галана прославляла українська влада: так, наприклад, у липні 2012 року, Верховна Рада України прийняла постанову «Про відзначення 110-річчя з дня народження видатного українського письменника-антифашиста Ярослава Олександровича Галана».[23]

Ситуація змінилася лише після Революції гідності. У 2014 році Галана внесли до списку осіб, які підлягають декомунізації й відповідно всі вулиці в Україні що раніше носили ім'я Галана було перейменовано. У Харкові у лютому 2016 вулиця Галана, яка була розташована поряд з медичним університетом й де навчалася його розстріляна дружина, була перейменована на Літературну вулицю розпорядженням міськради Харкова.[24]. В Одесі у червні 2016 року вулицю Ярослава Галана було перейменована на вулицю Романа Шухевича.[25] Станом на 2020 рік лише 2 населені пункти підконтрольні українській владі й досі не здійснили перейменувань вулиці Галана: у селі Максимівка Збаразького району Тернопільської області ще й досі залишилась вул. Ярослава Галана: сільський голова Дзядик Б. В. разом з депутатом вулиці Шарак О. Р. відмовилися виконувати закон про декомунізацію; у місті Шостка Сумської області ще й досі залишилась вул. Галана: міскрада Шостки відмовилася виконувати закон про декомунізацію посилаючись на те, що у березні 2019 році 53,3 % учасників опитування (всього проголосувало 10 осіб), а у листопаді 2019 року 69,2% учасників опитування (всього проголосувало 26 осіб) громадян проголосували проти перейменування.[26]

У травні 2017 року, у Львові, на виконання Законів України щодо декомунізації, демонтовано перші дві пам'ятні дошки Я. Галану за адресами вул. Стрийська, 46 та Героїв Майдану, 18[27]. У жовтні 2017 року, в Харкові було знесено дошку Я.Галану на будинку «Слово»[28]. У березні 2019 року, було демонтовано меморіальну дошку у Луцьку[29].

Творчість[ред. | ред. код]

З усього, що написав Галан, особливе місце займає романтична повість «Гори димлять» (1938, польською мовою).

П'єси:

  • Дон-Кіхот із Еттенгайму (1927),
  • Вантаж (1930),
  • Вероніка (1930),
  • 99 % (1930),
  • Осередок (1932),
  • Недоспівана пісня (Під золотим орлом, 1947),
  • Любов на світанні (1949).

Премії та нагороди[ред. | ред. код]

  • 1952 — Сталінська премія за памфлети «Я і Папа», «Отець тьми і присні», «На службі у сатани», що увійшли до книги «Вибране» (посмертно).[30]
  • Нагороджений двома орденами «Знак Пошани» та медалями

Багатотомні зібрання творів та головні однотомні видання[ред. | ред. код]

Багатотомні зібрання творів
  • Ярослав Галан. Твори у двох томах. Київ: Держлітвидав УРСР. 1953
    • Том 1: Оповідання, п'єси, нариси і статті, критика. (Упорядник Борис Буряк, Г. Кулініч). 492 стор.
    • ТОм 2: Памфлети і фейлетони. (Упорядник Борис Буряк, Г. Кулініч). 496 стор.
  • Ярослав Галан. Твори у трьох томах. Київ: Держлітвидав УРСР. 1960
    • Том 1: П'єси. (Упорядник П.Довгалюка). 539 стор.
    • Том 2: Проза. Публіцистика. (Упорядники В.Власенко та В.Радченко). 750 стор.
    • Том 3: Публіцистика. Критика. (Упорядники В.Власенко та В.Радченко). 570 стор.
  • Ярослав Галан. Твори у чотирьох томах. Київ: Наукова думка. 1977-1980
    • Том 1: Драматичні твори. (Упорядник Г. Кулінич). 511 стор. 1977
    • Том 2: Памфлети і фейлетони. (Упорядник Г. Кулінич). 703 стор. 1977
    • Том 3: Проза, публіцистика, літературна і театральна критика. (Упорядник Г. Кулінич). 623 стор. 1978
    • Том 4: Памфлети, фейлетони, нариси, статті, літературно-мистецька критика, "Перший дебют", газетні репортажі, промови, виступи, звернення, автобіографічні матеріали, листи (Упорядник Яків Цегельник). 847 стор. 1980
Головні однотомні видання
  • Ярослав Галан. Їх обличчя: збірка нарисів. Львів: Вільна Україна. 1948. 105 стор.
  • Ярослав Галан. Перед лицем фактів. Київ: Радянський письменник. 1949. 195 стор.
  • Ярослав Галан. На службі у сатани: памфлети. Київ: Держлітвидав УРСР. 1957. 149 стор.
  • Ярослав Галан. Люди без батьківщини: Оповідання, нариси та памфлети. Київ: Дніпро. 1967. 143 стор.
  • Ярослав Галан. Твори. Київ: Молодь. 1970. 375 стор.
  • Ярослав Галан. Недоспівана пісня: п'єси, оповідання, нариси, памфлети, статті. Київ: Дніпро. 1972. 559 стор.
  • Ярослав Галан. Лицарі насильства і зради : публіцистика, памфлети, статті, нариси. Київ: Радянський письменник. 1973. 292 стор.
  • Ярослав Галан. Вибрані твори. Львів: Каменяр. 1976. 237 стор.
  • Ярослав Галан. Вибране: оповідання, памфлети, п'єси. Київ: Дніпро. 1981. 231 стор. (Шкільна бібліотека)
  • Ярослав Галан. Драматичні твори. Львів: Каменяр. 1981. 415 стор. (Бібліотека "Карпати")
  • Ярослав Галан. Драматичні твори. Художня проза. Публіцистика. Київ: Наукова думка. 1983. 590 стор.
  • Ярослав Галан. Любов на світанні: п'єса; публіцистика. Київ: Дніпро. 1986. 342 стор. (Бібліотека української класики "Дніпро")
  • Ярослав Галан. З неопублікованного: Фейлетони. Статті. Виступи. Листування. Щоденник. Львів: Каменяр. 1990. 103 стор. ISBN 5-7745-0272-4
Гори димлять
  • Ярослав Галан. Гори димлять. Переклад з польської: Степан Трофимук. Київ: Радянський письменник. 1956. 234 стор. (тираж 65 тис. примірників)
    • (передрук) Ярослав Галан. Гори димлять. Переклад з польської: Степан Трофимук. Київ: Держлітвидав УРСР. 1959. 155 стор. (тираж 50 тис. примірників)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Личаківський некрополь — С. 101.
  2. Киричук Ю. А. Вбивство Ярослава Галана: істинні вбивці та політичні наслідки // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 2001. № 431: Держава та армія. С. 91–96.
  3. Терещук, Петро (1962). Історія одного зрадника (Ярослав Ґалан). Торонто: Ліга визволення України. 148 стор.
  4. Пащенко В. Ярослав Галан. Міфи і факти біографії і творчості. Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Тернопіль, 2002. Вип. 2. С. 61-73.
  5. Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію | Офіційний веб-сайт УІНП. www.memory.gov.ua. Процитовано 2019-01-19. 
  6. а б Звідомлення Виділу «Кружка Родичів» при Державній Ґімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкільний рік 1935—1936 — 2-ге вид. — Кліфтон, 1976. — С. 160.
  7. З ким і навіщо співпрацювали Бандера і Шухевич?
  8. Нескорений Ярослав Галан
  9. а б Галан Ярослав Олександрович Українські письменники: біо-бібліографічний словник у п'яти томах. — К. : Держлітвидав УРСР, 1965. — Т. 4: Радянська література: А-К. — С. 250—278.
  10. а б Юлія Кисла. «Пост ім. Ярослава Галана». Осінній атентат у Львові // Україна Модерна. — 06.01.2015
  11. Борис Козловський: Хто гострив сокиру для Ярослава Галана?
  12. Владимир Родионов Расовые мифы нацизма Врага надо знать! Раздел: «МИФ НАЦИОНАЛЬНОЙ РЕЛИГИИ»(рос.)
  13. Office of Strategic Services. The Nazi Master Plan: The Persecution of the Christian Churches(англ.)
  14. John S. Conway; The Nazi Persecution of the Churches, 1933—1945; Regent College Publishing; 2001; ISBN 1-57383-080-1 (USA)(англ.)
  15. Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal. Official text in the English language. Nuremberg: IMT, 1947. Volume I Pages 33, 59, 180
  16. Title: «Second Day, Wednesday, 11/21/1945, Part 04», in Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal. Volume II. Proceedings: 11/14/1945-11/30/1945. Official text in the English language. Nuremberg: IMT, 1947. pp. 98-102.
  17. Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal. Official text in the English language. Nuremberg: IMT, 1947. Volume I Page 59
  18. Ярослав Галан
  19. Benito Mussolini. The First Fascist by Anthony L. Cardoza New York: Pearson/Longman, c2006 page 223
  20. Дмитрий Синяк. Вурдалак Ярослав Галан. Что общего у советского пропагандиста и Олеся Бузины(рос.)
  21. Україна в роки другої світової війни та післявоєнної відбудови (1939 — початок 1950-х років). Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 — червень 1941 pp.). Масові репресії
  22. Ярослав Галан
  23. Постанова Верховної Ради України «Про відзначення 110-річчя з дня народження видатного українського письменника-антифашиста Ярослава Олександровича Галана» на сайті ВРУ
  24. У Харкові перейменували ще 48 вулиць (список) | Офіційний веб-сайт УІНП. www.memory.gov.ua. Процитовано 2016-02-13. 
  25. Розпорядження про перейменування об'єктів топоніміки у населених пунктах Одеської області (Українською). 19.05.2016. Архів оригіналу за 15.06.2016. 
  26. Увага! Голосування! (Оновлено). meria.shostka.net, 2019
  27. У Львові в рамках декомунізації демонтували дві таблиці. 12.05.2017, 15:01
  28. Федосенко, Павел (2017-11-01). Неизвестные уничтожили табличку в честь воссоединения Украины и России. newsroom.kh.ua (ru). Процитовано 2019-03-17. 
  29. Демонтовано меморіальну дошку Ярославу Галану у м.Луцьк.. www.facebook.com (uk). Процитовано 2019-04-01. 
  30. Галан Ярослав Олександрович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]