Галан Ярослав Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ярослав Олександрович Галан
Галан Ярослав Олександрович.jpg
Псевдо Яга, Мирон Яро, Володимир Росович, Ігор Семенюк та інші
Народився 27 липня 1902(1902-07-27)
Динів, Ряшівський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща
Помер 24 жовтня 1949(1949-10-24) (47 років)
Львів, Українська РСР,
СРСР СРСР
Поховання
Громадянство Польща Польща, СРСР СРСР
Національність українець
Місце проживання
Діяльність письменник, журналіст
Сфера роботи соціокритика
Alma mater Яґеллонський університет і Віденський університет
Мова творів польська, українська
Роки активності 192719491949
Жанр п'єси, новели, памфлети
Magnum opus Гори димлять
Партія Комуністична партія Західної України
Автограф Yaroslav Halan Signature 3.jpg
Нагороди Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани» Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Премії Сталінська премія — 1952, посмертно

Commons-logo.svg Ярослав Олександрович Галан у Вікісховищі?

Яросла́в Олекса́ндрович Гала́н (27 липня 1902, Динів — 24 жовтня 1949, Львів) — український комуністичний письменник, журналіст, педагог, член КПЗУ, писав українською і польською мовами.

У воєнні та повоєнні роки Ярослав Галан засуджував ідеї української державності, називав українську революцію — «жовтоблакитним маріонетковим балаганом типу 1918 року», критикував ОУН і УПА, а також греко-католицьку церкву. Автор статті «Плюю на Папу», як відповідь на відлучення його від Церкви папою Пієм XII.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ярослав Аквілій Галан народився 27 липня 1902 року в селі Динів (тепер Підкарпатського воєводства) у греко-католицькій родині[2] поштового службовця. У родині панували москвофільські настрої. Його батько з хлібом-сіллю зустрічав 1915 року у Львові російські війська та російську владу[3].

Під час відступу російських військ мати Ярослава Галана евакуювалася разом з дітьми: спершу до Львова, а згодом — Ростова-на-Дону. Там він три роки навчався в російській гімназії, якраз у період Громадянської війни. В цей період ознайомився з агітацією Леніна, з творчістю низки російських письменників. Пізніше ті події, свідком яких він був, лягли в основу його оповідання «У дні незабутні». Після взяття польськими військами, під час польсько-української війни, Перемишля під свій контроль, Галани повернулися в Галичину.[4]

1922 року закінчив Державну гімназію з українською мовою навчання в Перемишлі.[2] Навчався у Віденському (1922—1926) та Краківському університетах (1926—1928).

Від 1924 — член Комуністичної партії Західної України (КПЗУ).

Викладав польську словесність в українській приватній гімназії в Луцьку. В 1929 позбавлений права на педагогічну роботу в межах тогочасної Польщі як член КПЗУ й активіст прокомуністичної організації революційних письменників «Горно» у Львові.

1930—1932 — співробітник львівських часописів «Вікна» (друкований орган «Горна») та «Нові шляхи». У 1932—1939 роках жив із випадкових заробітків.

1932 року до УСРР на навчання виїхала дружина письменника — Ганна Галан (Геник). 1937 її, студентку Харківського медичного інституту, за типовим фальшивим звинуваченням арештували й невдовзі стратили.

1935 року Галану відмовлено в радянському громадянстві.

Письменник брав активну участь у комуністичному підпіллі, в підготовці та проведенні Антифашистського конгресу діячів культури (Львів, 1936).

Ярослав Галан за працею

Перебував під наглядом поліції. Галана двічі заарештовували — 1936, 1937.

Після приєднання Західної України до СРСР працював кореспондентом львівської обласної газети «Вільна Україна» (1939—1941), республіканських газет — «Правда Украины» та «Радянська Україна» (1942—1948).

Під час війни був коментатором на радіостанції імені Тараса Шевченка (Саратов, 1942), на радіостанції «Радянська Україна» (Москва, 1943) та на пересувній прифронтовій радіостанції «Дніпро» (1943), працював у групі журналістів при ЦК КП(б)У.

Від листопада 1945 до квітня 1946 — спеціальний кореспондент газети «Радянська Україна» на Нюрнберзькому процесі.

У воєнні та повоєнні роки Ярослав Галан засуджував ідеї української державності, називав українську революцію — «жовтоблакитний маріонетковий балаган типу 1918 року», оббріхував ОУН, УПА, а також греко-католицьку церкву. Його стаття «Плюю на Папу» стала відповіддю на відлучення його від Церкви папою Пієм XII.

Перебуваючи на Нюрнберзькому процесі, він не міг не знати про факти переслідування нацистами християнських церков, у тому числі католицької церкви[5][6][7], бо вони були вказані в одному з обвинувачень керівництву Третього Рейху[8][9]. Під час слухань, зокрема, озвучувались цифри 237 храмів та 67 капличок католицької церкви, знищених режимом Третього Рейху.[10] Однак багато творів Галана були спрямовані проти католиків, він звинувачував їх у співпраці з нацистами, писав у памфлетах про взаємну підтримку нацистів та Ватикану[11], попри те що Ватикан ще 1937 року офіційно засудив нацистський режим[12]. Він називав митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького, який в листі Гіммлеру засуджував масові нацистські злочини і який сам переховував євреїв від нацистського винищення, «бородатим мутієм свяченої водички» та звинувачував його у підтримці нацистів.[13]

У творах письменника вимальовується підлабузницьке звеличення тогочасної радянської влади. Ярослав Галан у своїх творах подавав життя західних українців в сталінському СРСР, як «велич визволеної людини», оминаючи факти масових репресій над населенням. Навіть факт незаконного засудження радянською владою власної дружини Ганни Галан (Геник) не стримував Ярослава Галана від схвалення сталінського режиму.[14][15]

Надгробок Ярослава Галана на Личаківському цвинтарі у Львові

Ярослав Галан в своїх публіцистичних працях часто вигадував випадки непідтверджених «звірств» українських націоналістів. У своєму нарисі «Чому немає назви» він описував «злочин» ОУН: «Чотирнадцятилітня дівчинка не може спокійно дивитися на м'ясо. Коли в її присутності збираються смажити котлети, вона блідне й тремтить, як осиковий лист. Кілька місяців тому в горобину ніч до селянської хати недалеко від міста Сарни прийшли озброєні люди і закололи ножами господарів. Дівчинка розширеними від жаху очима дивилася на агонію своїх батьків. Один з бандитів приклав вістря ножа до горла дитини, але в останню хвилину в його мозку народилася нова „ідея“: „Живи на славу Степана Бандери! А щоб чого доброго, не вмерла з голоду, ми залишимо тобі продукти. А ну, хлопці, нарубайте їй свинини!..“ „Хлопцям“ ця пропозиція сподобалась. Через кілька хвилин перед заціпенілою від жаху дівчинкою виросла гора м'яса з батька та матері, що стікали кров'ю…».

Убивство[ред. | ред. код]

Убитий у робочому кабінеті. Смерть спричинили 11 ударів сокирою по голові, причому більшість з них була нанесена вже після смерті. Оголошувалося, що приводом для вбивства стали антиклерикальні памфлети письменника. Василь Кук, командувач УПА та сучасні дослідники припускають, що замах організували співробітники МДБ з метою дискредитації націоналістичного підпілля в очах громадськості. За офіційною радянською версією вбивство вчинили два бойовики ОУН-УПА, один із яких, Михайло Стахур, був особисто знайомий із письменником. Микита Хрущов особисто інформував про смерть Я. Галана Йосипа Сталіна, причому для «колориту» сказав, що вбивці користувалися гуцульською сокирою-барткою.

Вбивство погіршило становище львівської інтелігенції та студентів і пришвидшило ліквідацію націоналістичного підпілля на Західній Україні, зокрема вбивство Романа Шухевича радянськими військами у березні 1950 року. Після смерті Галана були заарештовані десятки львівських студентів. Але загалом, за винятком арешту в грудні 1949 року Олени Степанів та Ярослава Дашкевича, яких заслали, ця хвиля репресій не мала дуже руйнівних наслідків для місцевої інтелігенції[16].

Багато дослідників обставин загибелі Галана, зокрема заступник декана історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат історичних наук Роман Генега, стверджують, що переконливих доказів, які б свідчили про пряму причетність керівництва українського підпілля до знищення публіциста немає[17]. Водночас деякі сучасні дослідники, зокрема докторантка Альбертського університету Юлія Кисла, не заперечуючи можливості вбивства Галана провокаторами радянських спецслужб, стверджують, що для радянського керівництва республіки, зокрема Микити Хрущова, це вбивство стало несподіванкою. На думку Юлії Кислої, загалом версія про вбивство Галана націоналістичним підпіллям виглядає більш правдоподібною, а більшість аргументів прихильників версії про вбивство радянськими спецслужбами є спекулятивними[16].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

За часів СРСР користувався у влади великою повагою. У липні 1977 року, на вшанування 75-річчя з дня народження Ярослава Галана, видавництвом «Наукова думка», стотисячним тиражем, була випущена перша книга чотиритомного видання творів Галана.

Ім'я Ярослава Галана в радянські часи мали вулиці в кількох населених пунктах. У Харкові до лютого 2016 року була вулиця Галана, яка була розташована поряд з медичним університетом, де навчалася його розстріляна дружина. Вулиця була перейменована на Літературну розпорядженням міського Голови Харкова[18]. В Одесі до червня 2016 року теж була вулиця Ярослава Галана, зараз вона перейменована на вулицю Романа Шухевича.[19] У с. Максимівка Збаразького району Тернопільської обл. ще й досі (2017 рік) після декомунізації (сільський голова Дзядик Б. В. разом з депутатом вулиці Шарак О. Р. відкинули закон про декомунізацію) залишилась вул. Ярослава Галана.

У липні 2012 року, Верховна Рада України прийняла постанову «Про відзначення 110-річчя з дня народження видатного українського письменника-антифашиста Ярослава Олександровича Галана».[20]

У травні 2017 року, у Львові, на виконання Законів України щодо декомунізації, демонтовано перші дві пам'ятні дошки Я. Галану за адресами вул. Стрийська, 46 та Героїв Майдану, 18[21].

У жовтні 2017 року, в Харкові було знесено дошку Я.Галану на будинку «Слово»[22].

У березні 2019 року, було демонтовано меморіальну дошку у Луцьку[23].

Творчість[ред. | ред. код]

З усього, що написав Галан, особливе місце займає романтична повість «Гори димлять» (1938, польською мовою).

П'єси:

  • Дон-Кіхот із Еттенгайму (1927),
  • Вантаж (1930),
  • Вероніка (1930),
  • 99 % (1930),
  • Осередок (1932),
  • Недоспівана пісня (Під золотим орлом, 1947),
  • Любов на світанні (1949).

Премії та нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Личаківський некрополь — С. 101.
  2. а б Звідомлення Виділу «Кружка Родичів» при Державній Ґімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкільний рік 1935—1936 — 2-ге вид. — Кліфтон, 1976. — С. 160.
  3. З ким і навіщо співпрацювали Бандера і Шухевич?
  4. Нескорений Ярослав Галан
  5. Владимир Родионов Расовые мифы нацизма Врага надо знать! Раздел: «МИФ НАЦИОНАЛЬНОЙ РЕЛИГИИ»(рос.)
  6. Office of Strategic Services. The Nazi Master Plan: The Persecution of the Christian Churches(англ.)
  7. John S. Conway; The Nazi Persecution of the Churches, 1933—1945; Regent College Publishing; 2001; ISBN 1-57383-080-1 (USA)(англ.)
  8. Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal. Official text in the English language. Nuremberg: IMT, 1947. Volume I Pages 33, 59, 180
  9. Title: «Second Day, Wednesday, 11/21/1945, Part 04», in Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal. Volume II. Proceedings: 11/14/1945-11/30/1945. Official text in the English language. Nuremberg: IMT, 1947. pp. 98-102.
  10. Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal. Official text in the English language. Nuremberg: IMT, 1947. Volume I Page 59
  11. Ярослав Галан
  12. Benito Mussolini. The First Fascist by Anthony L. Cardoza New York: Pearson/Longman, c2006 page 223
  13. Дмитрий Синяк. Вурдалак Ярослав Галан. Что общего у советского пропагандиста и Олеся Бузины(рос.)
  14. Україна в роки другої світової війни та післявоєнної відбудови (1939 — початок 1950-х років). Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 — червень 1941 pp.). Масові репресії
  15. Ярослав Галан
  16. а б Юлія Кисла. «Пост ім. Ярослава Галана». Осінній атентат у Львові // Україна Модерна. — 06.01.2015
  17. Борис Козловський: Хто гострив сокиру для Ярослава Галана?
  18. У Харкові перейменували ще 48 вулиць (список) | Офіційний веб-сайт УІНП. www.memory.gov.ua. Процитовано 2016-02-13. 
  19. Розпорядження про перейменування об’єктів топоніміки у населених пунктах Одеської області (Українською). 19.05.2016. Архів оригіналу за 15.06.2016. 
  20. Постанова Верховної Ради України «Про відзначення 110-річчя з дня народження видатного українського письменника-антифашиста Ярослава Олександровича Галана» на сайті ВРУ
  21. У Львові в рамках декомунізації демонтували дві таблиці. 12.05.2017, 15:01
  22. Федосенко, Павел (2017-11-01). Неизвестные уничтожили табличку в честь воссоединения Украины и России. newsroom.kh.ua (ru). Процитовано 2019-03-17. 
  23. Демонтовано меморіальну дошку Ярославу Галану у м.Луцьк.. www.facebook.com (uk). Процитовано 2019-04-01. 

Твори Ярослава Галана[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Т. Галицька-Дідух . Галан Ярослав Олександрович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.126 ISBN 978-966-611-818-2.
  • Довгалюк П. М. Галан Ярослав Олександрович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 378—379.
  • Рубльов О С. Галан Ярослав Олександрович // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 24—25.
  • Ярослав Галан: Спогади про письменника. — Львів, 1965.
  • Вальо М. А. Ярослав Галан (1902—1949): до 80-річчя з дня народження. Бібліографічний покажчик. — Львів, 1982.
  • Про Ярослава Галана: Спогади, статті. — К., 1987.
  • Ярослав Галан — борець за правду і справедливість: Документи // Український історичний журнал. — 1990. — № 2—3.
  • Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20—50-ті роки XX ст.) — К., 1994.
  • Бантышев А. Ф., Ухаль А. М. Убийство на заказ: кто же организовал убийство Ярослава Галана? Опыт независимого расследования. — Ужгород, 2002.
  • Цегельник Я. Славен у віках. Образ Львова у спадщині Я. Галана // Жовтень. — 1982. — № 3 (449). — С. 72—74. — ISSN 0131—0100.

Електронні джерела[ред. | ред. код]