Міжнародний фонд «Відродження»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
International Renaissance Foundation
Міжнародний фонд «Відродження»
Лого Фонд Відродження.png
Абревіатура IRF
Тип громадська організація
харитативна організація
Засновник Джордж Сорос
Засновано квітень 1990
Ідеологія Відкрите суспільство
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Штаб-квартира Вулиця Січових Стрільців і Київ
Розташування Київ, вул. Січових Стрільців, 46
Ключові особи
Материнська
організація
Фонди «Відкрите суспільство»
Вебсайт irf.ua

Міжнародний фонд «Відродження» — одна з найбільших українських благодійних фундацій, неурядова організація.

Фонд засновано у квітні 1990 року. Він входить до створеної Джорджем Соросом мережі Фундацій Відкритого Суспільства, що працюють у 130 країнах. Фонд має автономію у визначенні пріоритетів та стратегії. Фонд підтримав понад 10 тис. проєктів, вклавши 310 млн $. Офіс розташовано в Києві (вул. Січових Стрільців, 46).

Історія[ред. | ред. код]

8 квітня 1990 року Фонд відкритого суспільства Джорджа Сороса, разом із товариством «Просвіта», Українською радою миру та організацією «Зелений світ» спільно заснували фонд «Відродження».[1] Серед представників цих організацій до заснування фонду були долучені Юрій Щербак (Зелений світ), Павло Мовчан (Просвіта) і Борис Олійник (Фонд культури). Також до ради директорів фонду тоді приєдналися Іван Дзюба, Дмитро Павличко, Володимир Василенко і Валентин Симоненко.[2] Першим керівником Фонду став відомий україно-швейцарський вчений, економіст і меценат Богдан Гаврилишин.

1991—1999[ред. | ред. код]

1991 року запущено першк в Україні програму обміну творчими ідеями та практичним досвідом між країнами Центральної та Східної Європи «Схід-Схід: партнерство без кордонів». Програма включала стажування та обмін науковців, експертів вчителів та студентів.

1993 — Сорос заснував Центр сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії. Центрі проходили виставки робіт Демієна Герста, Білла Вайоли, Йозефа Бойса, Джозефа Кошута, Енді Воргола та інших митців.[1]

1994 року президент Леонід Кравчук доручив органам влади сприяти роботі фонду.[2] У цей же рік стартує програма соціальної адаптації та перекваліфікації військовослужбовців, в рамках якої фонд надавав допомогу звільненим після масових скорочень в українській армії військовослужбовцям.

1996 року запущено проєкт «Жінка у суспільстві» для захисту прав жінок, створення гендерної політики, розширення участі жінок у прийнятті політичних рішень.

1998 — запуск програми перекладів українською мовою праць зарубіжних авторів, які визначають розвиток гуманітарних й суспільних дисциплін та поширюють інформацію про цінності відкритого суспільства. За 10 років було перекладено та видано понад 800 книг.[1]

1994 — Британія передала антарктичну станцію «Фарадей» Україні, там було створено українську антарктичну станцію «Академік Вернадський». 21 листопада 1994 року фонд виділив 12 тис. $ на проєкт «Україна повертається до Антарктиди», аби забезпечити відправку українських науковців до станції.

Фонд долучався до адвокатування важливих для розвитку громадянського суспільства реформ та ініціатив. У 1998 році за його підтримки було проведено перший в Україні екзит пол, що відбувався в рамках парламентських виборів, а у 1999-му сприяв реформі пенітенціарної системи. Метою цієї реформи було демократизація тюремної системи, з метою дотримання прав людини, міжнародних стандартів поводження з в'язнями, гуманізації та переорієнтації діяльності на людяне ставлення до засуджених та їх соціальне збереження.[1]

2000—2014[ред. | ред. код]

З початку 2000-х фонд починає сприяти розвитку незалежної медіа-сфери та журналістики. У 2002 році за його фінансової підтримки було започатковано Громадське радіо — першу незалежну «розмовну» радіостанцію в країні. Того ж року за сприяння фонду було створено Незалежну медіа-профспілку (НМПУ), яка стала першою незалежною всеукраїнською профспілкою працівників медіа-сфери та єдиною профспілкою, що входить до міжнародної федерації журналістів (IFG). У 2008 році за підтримки фонду було запущено перше незалежне бюро журналістських розслідувань «Свідомо», діяльність якого триває до тепер та спрямована на висвітлення незаконної діяльності влади. А 2010 року українські журналісти започаткували рух «Стоп цензурі»!, який ставить за мету відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури в Україні, перешкоджанню професійній діяльності журналістів та порушенню професійних стандартів при висвітленні суспільно-політичних питань. Організаційна підтримка руху та розвиток журналістських профспілок фінансуються за рахунок грантів Міжнародного фонду «Відродження».  

Підтримка медіа-сфери розповсюджувалась і на культурні проєкти. Відомий сьогодні найбільший міжнародних фестиваль документального кіно в Україні «Дні кіно про права людини» (Docudays UA) у 2003 році провів свій перший кінопоказ, також за сприяння фонду «Відродження». Підтримка культурних та медіа-ініціатив зараз здійснюється програмою фонду «Соціальний капітал».  

Важливою складовою діяльності фонду у цей період стала адвокація та забезпечення доступу громадськості до публічної інформації, прозорості видобувних галузей і діяльності влади, правової допомоги, паліативної допомоги та реформування системи освіти. У 2005 році фонд створив перший центр правової допомоги ромському населенню, а у 2007 році підтримав відкриття першого в Україні «прозорого офісу» — Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) у Вінницькій міській раді. Ще за два роки, у 2009-му за постанови уряду Україна приєдналася до ініціативи з прозорості у видобувних галузях, що активно підтримував у цей час фонд. Сьогодні цим напрямком займається Демократична програма фонду. У 2011 році було прийнято закони «Про доступ до публічної інформації» та «Про безоплатну правову допомогу». Закони, у розробці яких активну участь брав фонд, сприяли дотриманню прав людини: права на інформацію та права на правову допомогу. З моменту прийняття законів інформація про діяльність влади ставала відкритою, а всі українці незалежно від фінансового стану мали право отримати безоплатну правову допомогу від держави. Захистом прав людини до рівним доступом до правосуддя зараз займається програма «Права людини і правосуддя».  

У сфері освіти фонд займався адвокацією реформи, результатом якої стало впровадження та законодавче закріплення у 2005 році ЗНО. Центр тестових технологій Міжнародного фонду «Відродження» спільно з Міністерством освіти та науки України займався зозробкою та апробацією тестових завдань ще з 2002 року. Впровадження ЗНО принесло результати щодо значного підвищення якості середньої та вищої освіти в Україні, позитивно позначилося на загальному рівні освіченості та стало вагомим фактором у боротьбі з корупцією. З 2012 року фонд підтримує також і розвиток інклюзивної освіти, що дозволяє реалізовувати право на освіту дітей з особливими потребами.  

З 2011 року фонд долучається до розвитку паліативної допомоги в Україні, запустивши кампанію «STOPБіль». Метою кампанії була допомога хворим, які потребують знеболення для полегшення симптомів невиліковних хвороб. Результатом кампаніє стала реєстрація таблетованого морфіну, що полегшило життя тисячам важкохворих українців. З 2013 року почав діяти перший в Україні Дитячий центр паліативної допомоги на Прикарпатті, а у Харкові перший у Східній Україні тренінговий центр, де медичних працівників навчають надавати паліативну допомогу. Це напрямок діяльності фонду залишається актуальним і до тепер, і реалізується програмою «Громадське здоров'я».  

Відразу після Помаранчевої Революції в Україні, у 2005 році стартує діяльність проєкту Київський діалог — українсько-німецької програми підтримки локальних ініціатив, що створює мережу змінотворців для демократичних перетворень в Україні. З 2012 року проєкт починає співпрацювати з фондом, а у 2014 відкриває свої регіональні представництва, де відбулася низка публічних дискусій на суспільно важливі теми.[3]

2014—2021[ред. | ред. код]

З кінця 2013 року фонд підтримав ініціативу Євромайдан-SOS та інші громадські ініціативи Майдану, надавав кошти на лікування та реабілітацію 300 постраждалих майданівців. Від початку війни на Сході Україні фондом було створено центри допомоги учасникам та учасницям АТО і ВПО, які взяли на себе правову підтримку учасників та учасниць АТО і їхніх родин у таких питаннях, як набуття статусу учасника бойових дій, доступ до безкоштовного лікування, отримання соціальних пільг тощо. Паралельно надавалася і психологічна підтримка.  

Після завершення Революції, у 2014—2015 роках фонд та його грантери були залучені до прийняття низки законів з антикорупційного пакету 2014 року, закону «Про доступ до відкритих даних», «Про відкритість використання публічних коштів» і запуску сервісу E-data, започаткування антидискримінаційного «Індексу корпоративної рівності». Фонд також став одним із фундаторів Українського кризового медіа центру, який надає інформацію про події в Україні та виклики і загрози національній безпеці. Зараз організація перетворилася в один із ключових інформаційних майданчиків громадянського суспільства та місце для обговорення реформ.

У сфері охорони здоров'я фонд долучився до запуску у 2018 році Центру громадського здоров'я МОЗ, а за рік до цього завдяки підтримці фонду благодійний фонд «Пацієнти України» створив механізм постійного громадського контролю за прозорістю, підзвітністю та ефективністю використання бюджетних коштів у галузі охорони здоров'я.  

З 2016 року починає діяти постійна ініціатива фонду з розвитку аналітичних центрів, що покликана покращити якість та практику прийняття рішень органами влади через підвищення рівня довіри до аналітичних центрів та зміцнення їхньої ролі у процесі ухвалення рішень. Сьогодні в межах ініціативи проводитися також програма стажування для студентів та студенток, що хочуть освоїти навички роботи в аналітичних центрах та працювати у цій сфері.[4]

У 2017 році більш ніж десятирічна історія просування фондом безвізового режиму з ЄС увінчалась успіхом. За допомогу в отриманні безвізу виконавчий директор фонду Олександр Сушко отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня. Цього ж року фонд підтримує Школу тренерів «Нової української школи», яку проводила громадська організація «Освіторія» у співпраці з Міністерством освіти.  

З початку пандемії Covid-19 у 2020 році, фонд спрямовав частину своїх фінансових ресурсів на боротьбу із поширенням вірусу та наслідками пандемії для України, розпочинаючи гуманітарну ініціативу «Людяність і взаємодопомога». За дев'ять місяців ініціативи було підтримано 191 проєкт на суму 21,5 млн гривень, а також виділено 3 мільйони гривень на прямі закупівлі медзакладам. Ініціатива розповсюджувалась на пряму допомогу медичним закладам, допомогу найбільш вразливим групам, інформаційну й просвітницьку роботу, правозахист та допомогу у подоланні соціально-економічних наслідків пандемії. З квітня 2020 року ініціатива впроваджувалась у партнерстві та за фінансового сприяння ЄС.

Стратегія Міжнародного фонду «Відродження»  [ред. | ред. код]

Міжнародний фонд «Відродження» проводить свою діяльність, керуючись стратегією, яка визначає ключові напрямки, за якими фонд здійснює підтримку.

Після Революції Гідності і зміни влади в країні, підтримка фонду є вирішальною в таких сферах:

  1. боротьба з корупцією у владі через посилення тиску громадськості та сприяння антикорупційним реформам;  
  2. моніторинг і документація ситуації з правами людини, потрібна для того, щоб домогтися запровадження антидискримінаційного законодавства та практик і зменшити масштаби зловживань у в'язницях і СІЗО;
  3. забезпечення доступу бідних і вразливих верств населення до правосуддя та посилення їхніх правових можливостей;  
  4. посилення правових можливостей ромів, розвиток інтеграційних моделей, які запроваджуватимуть молоді освічені циганські лідери;
  5. боротьбу з політичним популізмом і сприяння усвідомленому вибору;
  6. запровадження практик і механізмів, що регулюють конфлікт інтересів;  
  7. просування цінностей відкритого суспільства за допомогою зобов'язань України перед ЄС;  
  8. створення прецедентів підзвітного використання коштів у сфері охорони здоров'я;  
  9. вироблення збалансованої та недискримінаційної наркополітики.

З початку пандемії Covid-19 у 2020 році, фонд спрямовав частину своїх фінансових ресурсів на боротьбу із поширенням вірусу та наслідками пандемії для України, розпочинаючи шгуманітарну ініціативу «Людяність і взаємодопомога». За дев'ять місяців ініціативи було підтримано 191 проєкт на суму 21,5 млн гривень, а також віделено 3 мільйони гривень на прямі закупівлі медзакладам. Ініціатива розповсюджувалась на пряму допомогу медичним закладам, допомогу найбільш вразливим групам, інформаційну й просвітництку роботу, правозахист та допомогу у подоланні соціально-економічних наслідків пандемії.[5]

Засади роботи[ред. | ред. код]

Фонд розподіляє гранти між неурядовими організаціями, що працюють на розвиток суспільства. Самостійно чи спільно з іншими організаціями фонд ініціює та втілює проєкти, важливі для соціального та політичного розвитку України. Серед іншого він організовує та підтримує громадські обговорення на політичні, соціальні та міжнародні теми, організовує публікацію інформаційних матеріалів, опитування та громадські кампанії, конференції, семінари та круглі столи, запроваджує програми мікрогрантів для підтримки громадських ініціатив, що слугують інтересам суспільства.

Фонд також має чотири регіональні предствництва, що здійснюють моніторинг ситуації в межах своїх регіонів та сприяють виконанню мети фонду з урахуванням місцевого контексту.  

  • Західноукраїнське — Львівська, Закарпатська, Волинська, Рівненська, Чернівецька та Тернопільська області;
  • Південноукраїнське — Одеська, Миколаївська та Херсонська області;
  • Східноукраїнське — Харківська, Сумська, Полтавська, Донецька та Луганська області;
  • Придніпровське — Дніпропетровська, Кіровоградська та Запорізька області.

У межах своїх пріоритетів Міжнародний фонд «Відродження» здійснює як грантові проєкти (на основі поданої заявки їх реалізує організація-грантоотримувач), так і операційні (тобто проєкти, які здійснює сам фонд). Фонд бере активну участь у механізмах донорської координації на національному рівні та співпрацює з USAID, ЄС, агенціями ООН, Світовим банком, а також канадською DFATD, шведською SIDA, німецькою GIZ та іншими агенціями-донорами.[6]

Міжнародний фонд «Відродження» не залежить від держави та політичних партій; реагує на нагальні суспільні потреби й ініціює проєкти й ідеї в тих галузях, які ще слабо представлено в суспільному житті країни; дотримується прозорості та відкритості процедур у процесі своєї грантової діяльності.

Щороку фонд оприлюднює Річний звіт, у якому висвітлено всі підтримані й реалізовані ініціативи та проєкти.

Фінансування фонду[ред. | ред. код]

Фінансову підтримку фонд отримує від Мережі Фундацій Відкритого Суспільства, а також від міжнародних донорів (Шведська SIDA, Європейський союз) та окремих українських і закордонних організацій і громадян.

Управління фондом[ред. | ред. код]

Фонд було засновано американським фінансистом і меценатом Джорджем Соросом у 1990 році. Операційне управління фондом здійснюється виконавчим директором, фінансовим директором та заступником виконавчого директора. Посаду виконавчого директора обіймає Олександр Сушко, фінансового — Наталя Саннікова, а заступницею виконавчого директора виступає Інна Підлуська. Ухвалення рішень про стратегічні напрямки діяльності фонду та про підтримку проєктів здійснюється незалежними органами: Правлінням та Експертними радами, що дає фонду можливість глибше включатися у розвиток громадянського суспільства, ніж це можуть робити іноземні донори та програми.

До складу Правління входять громадські діячі, які мають визначні досягнення у просуванні відкритого суспільства, є незалежними від фонду, не отримують зарплату і дотримують положення про запобігання конфлікту інтересів. Станом на 2021 рік, до Правління фонду входять: Ольга Айвазовська (голова правління), Святослав Павлюк, Лариса Денисенко, Таміла Татишева, Ігор Гут, Олександра Матвійчук та Андрій Єрмоленко. Експертні ради формуються Правлінням з професіоналів різних сфер та компетенцій, які є незалежними від фонду і не можуть мати конфлікту інтересів, а їхній склад постійно оновлюється. Кожна програма та ініціатива фонду має свою експертну раду, до якої входять від 6 до 9 визнаних фахівців у галузі.

Виконавчі директори фонду[ред. | ред. код]

Програми та ініціативи фонду[ред. | ред. код]

«Громадське здоров'я»[ред. | ред. код]

Мета програмної ініціативи «Громадянське здоров'я» — сприяти формуванню економічно ефективної та недискримінаційної системи охорони здоров'я, прозорому й раціональному використанню бюджетних коштів, забезпеченню рівного доступу громадян, у тому числі представників уразливих груп, до життєво необхідних лікарських засобів і відповідного лікування. В межах цього програма також займається розвитком доступної паліативної допомоги та просуванням права на здоров'я в місцях несвободи. Програму очолює Вікторія Тимошевська.[7]

«Соціальний капітал»[ред. | ред. код]

Мета програмної ініціативи «Соціальний капітал» — посилення організаційної та адвокаційної спроможності локальних ініціатив самоорганізації громадян, що виникли під час акцій протесту 2013—2014 рр. та створення передумов для громадянського діалогу, порозуміння та примирення в Україні[8]. Очолює програму Станіслав Лячинський.

«Демократична практика»[ред. | ред. код]

Мета програмної ініціативи «Демократична практика» — створення дієвих інструментів боротьби з корупцією та підвищення підзвітності державної влади перед громадянами[9]. Директор програми Олексій Орловський.

Європейська програма[ред. | ред. код]

Мета Європейської програмної ініціативи — підтримувати європейську інтеграцію України як засіб для запровадження дієвих проєвропейських реформ у сферах демократизації, прав людини, належного врядування та верховенства права[10]. Програму очолює Дмитро Шульга.

«Права людини і правосуддя»[ред. | ред. код]

Мета програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» — запобігати порушенням прав людини, сприяти впровадженню в Україні ефективного антидискримінаційного законодавства та практики, сприяти доступу малозабезпечених і вразливих груп до правосуддя та правової допомоги[11]. Директор програми Роман Романов.

Ромська програма[ред. | ред. код]

Мета Ромської програмної ініціативи — підтримати зусилля НУО й активістів, спрямовані на залучення представників ромського народу до соціальних процесів і протидію їх дискримінації[12]. Очолює програму Сергій Пономарьов.

Ініціатива з розвитку аналітичних центрів[ред. | ред. код]

Метою Ініціативи є покращення якості та практик прийняття рішень органами влади через підвищення ролі та рівня довіри до аналітичних центрів. Зміна ролі аналітичних центрів у процесі прийняття державного рішення можлива через зміцнення їхнього інституційного потенціалу, створення кращих практик діяльності аналітичних центрів та поширення інформації про кращі практики діяльності аналітичних центрів, координації фінансових та інформаційних ресурсів донорів, які підтримують діяльність аналітичних центрів в Україні. Ініціатива стартувала у 2016 році і сьогодні виконується у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні, а керує нею менеджерка програми «Демократична практика» Софія Голота.[13]

Ініціатива з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні (EPAIU)[ред. | ред. код]

Екологічна ініціатива фонду спрямована на розвиток громадських організацій, які працюють в екологічній сфері — інституційно спроможних, з доброчесним управлінням, підзвітних та визнаних в екологічній спільноті — які зможуть сприяти реформам в Україні, виконанню відповідних положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, виконанню інших міжнародних домовленостей України через впровадження екологічних політик і здійснення адвокаційних заходів на захист довкілля. Ініціатива виконується за підтримки Швеції. Керує ініціативою менеджерка програми «Демократична практика» Тетяна Кухаренко.[14]

Проєкт «Київський діалог»[ред. | ред. код]

Українсько-німецька програма підтримки локальних ініціатив. Мета проєкту — інтегрувати змінотворців із малих українських міст та громад у глобальний суспільно-політичний процес та створити та розвинути мережу регіональних змінотворців, які через обмін досвідом, а також кращими міжнародними та національними практиками стануть рушієм змін у своїх містах та громадах. Проєкт стартував у 2005 році як формат міжнародних конференцій із суспільних та політичних тем, а з 2012-го почав співпрацювати з фондом і сприяти розвитку громадських ініціатив у регіонах України. Київський діалог залучає представників фонду до ключових подій проєкту — міжнародних річних конференцій, мережування для учасників регіональних програм та експертних виступів). Проєкт фінансується німецькою організацією «Європейський обмін», а керівницею українського представництва Кивського Діалогу є Тетяна Лопащук. Берлінським офісом опікується Зільке Гюпер. Засновниця проєкту та постіна радниця — Штефанф Шіффер.[15]

Проєкт «EU4USociet

Загальною метою проєкту є посилення залучення, сталості, спроможності, актуальності та впливу українського громадянського суспільства у вирішенні актуальних внутрішніх, регіональних та глобальних викликів. Довготривалим наслідком його реалізації буде внесок у побудову сталої демократичної публічної політики та культури громадської участі в Україні. В рамках проєкту виділено шість тематичних пріоритетів: реагування на виклик пандемії COVID-19; посилення демократичних інституцій та практик; стійкість та сталість громадянського суспільства; цифрова трансформація, заснована на правах людини; реагування на зміни клімату; громадська підтримка інтегрованого управління кордонами та транскордонної співпраці між Україною і ЄС. Проєкт здійснюється в рамках стратегічного партнерства фонду з ЄС і розрахований на 4 роки. Керує проєктом директор Європейської програми фонду Дмитро Шульга.[16]

Надання грантів[ред. | ред. код]

Щороку фонд оголошує конкурси. Організація, яка хоче отримати грант, має підготувати проєктну пропозицію згідно з вимогами фонду та конкретного конкурсу. Цікаві, інноваційні, суспільно значущі проєкти можуть претендувати на підтримку поза оголошеними конкурсами чи поза межами граничного обсягу фінансової підтримки, визначеного умовами конкурсів[17].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Про нас. www.irf.ua. Процитовано 2021-03-22. 
  2. а б Світ Джорджа Сороса. project.liga.net. Процитовано 2021-03-22. 
  3. хто ми є. Kyiv Dialogue ukrainisch (uk). Процитовано 2021-03-23. 
  4. Програми Підтримка аналітичних центрів. www.irf.ua. Процитовано 2021-03-23. 
  5. “Людяність та взаємодопомога”: підсумки гуманітарної ініціативи проти пандемії. www.irf.ua. Процитовано 2021-03-23. 
  6. Стратегія Фонду на 2019-2022 роки. www.irf.ua. Процитовано 2021-03-22. 
  7. Програмна ініціатива «Громадянське здоров'я»
  8. Програма «Соціальний капітал». Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 13 липня 2015. 
  9. Програмна ініціатива «Демократична практика»
  10. Європейської програмної ініціативи
  11. Програмна ініціатива «Права людини і правосуддя»
  12. Ромська програмна ініціатива
  13. Програми Підтримка аналітичних центрів. www.irf.ua. Процитовано 2021-03-19. 
  14. Програми Екологічна ініціатива. www.irf.ua. Процитовано 2021-03-19. 
  15. Німецько-українська платформа. Kyiv Dialogue ukrainisch (uk). Процитовано 2021-03-22. 
  16. Програми Проєкт «EU4USociety». www.irf.ua. Процитовано 2021-03-19. 
  17. Вимоги фонду щодо надання грантів

Джерела[ред. | ред. код]