Веретільниця ламка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Веретільниця ламка
Веретільниця ламка
Веретільниця ламка
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Lacertilia
Родина: Веретільницеві (Anguidae)
Рід: Веретільниця (Anguis)
Вид: Веретільниця ламка
Біноміальна назва
Anguis fragilis
Linnaeus, 1758
Поширення веретінниці ламкої
Поширення веретінниці ламкої
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Anguis fragilis
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Anguis fragilis
EOL logo.svg EOL: 453239

Веретільниця ламка або гладун (Anguis fragilis) — представник роду Веретільниця (Anguis) родини Веретільницеві (Anguidae).

Має 2 підвиди.

Опис[ред.ред. код]

Порівняно велика безнога ящірка зі змієподібним тілом загальною довжиною до 50 см. Самці трохи менші за самиць. Хвіст відносно короткий (не довший за тулуб), дуже ламкий. Вушний отвір менший або рівний ніздрям. Луска тулуба гладенька, розташована у 21-36 поздовжніх рядків.

Молоді веретільниці зверху сріблясто-білого або блідо-кремового кольору з двома тісно розташованими темними смугами, які тягнуться від розташованої на потилиці трикутної плями. Боки й черево чорного або чорно-бурого забарвлення, причому межа між світлою спинною і темної бічною частиною тіла виражена дуже різко. У дорослих ящірок спинна сторона тулуба поступово темнішає і набуває коричнево-бурого або темно-сірого кольору з характерним бронзовим відливом. Боки й черево, навпаки, світлішають і їх темне забарвлення зберігається зазвичай лише у вигляді 2 бічних смужок, що проходять з боків тіла. Дорослі самці часто одноколірні, з 2 рядками великих блакитних або рідше чорно-бурих плям на спині, особливо чітко виражених в її передній третини.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Полюбляє широколистяні та мішані ліси, зустрічаючись також на межі лісів, полів і лугів, на лісових галявинах та у садах. У горах піднімається до висоти 2500 м над рівнем моря. Ховається у лісовій підстилці, під впалими стовбурами дерев, у гнилих пнях, під камінням, хмизом, у норах риючих тварин. Має здатність відкидати хвоста при небезпеці (автотомія). Харчується дощовими червами, наземними молюсками, зокрема голими слимаками, багатоніжками, мокрицями, а також комахами та їх личинками.

На зимівлю йде не раніше другої половини вересня, причому збираються іноді по кілька десятків особин разом.

Це яйцеживородна ящірка. Статева зрілість настає на 3 році життя. Вагітність триває близько 3 місяців, молоді веретінниці народжуються у середині липня — серпні. Самка приводить від 5 до 26 дитинчат довжиною 38-50 мм без урахування хвоста. Відомі випадки проживання веретінниці в неволі до 30-35 років.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Широко поширена у Малій Азії, на Кавказі і в північному Ірані, у центральній, західній, південній Європі, Балтії, Білорусі, Україні та Молдові, Росії до лівобережної долини річки Тобол. Зустрічається також в Данії, Норвегії та Швеції.

Підвиди[ред.ред. код]

  • Anguis fragilis fragilis
  • Anguis fragilis colchicus

Джерела[ред.ред. код]

  • http://www.izan.kiev.ua/term_com/herpet.htm
  • Пащенко Ю. Й. Визначник земноводних та плазунів УРСР. К., 1955;
  • Фауна України, т. 7. К., 1959
  • Куйбіда В. В., Гаврись Г. Г., Лопатинська В. В. Зоологія хребетних. Практикум: посібник з навчально-польової практики. - Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди, Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена/. — Київ. Міленіум, 2007.-210с.