Центральна Європа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Центральна Європа. Зелений — за політичним та культурним критерієм, світло-зелений — за культурним критерієм

Центра́льна Євро́па — територія Європи між Західною Європою та Східною Європою,[1][2][3] заснована на спільній історичній, соціальній та культурній ідентичності. Тридцятилітня війна між католицизмом і протестантизмом була значущим процесом формування в історії Центральної Європи. Поняття «Центральна Європа» з’явилося в XIX столітті.[4] В Україні частиною центральної Європи є Львівська, Івано-Франківська, частина Тернопільської, Закарпатської[5] та Чернівецької області.[6]

Центральна Європа охоплювала більшість територій Священної Римської імперії та двох сусідніх королівств на сході, Польщі та Угорщини. Угорщина та частина Польщі згодом увійшли до складу монархії Габсбургів, що також суттєво сформувало історію Центральної Європи. На відміну від своїх західноєвропейських колег, центральноєвропейські нації ніколи не мали жодних помітних заморських колоній через їхнє розташування на території та інші фактори. Часто стверджували, що однією з причин Першої і Другої світових воєн була відсутність у Німеччини оригінальних заморських колоній.

Після Другої світової війни Центральна Європа була розділена залізною завісою (за домовленістю Великої трійки на Ялтинській конференції та Потсдамській конференції) на дві частини — капіталістичний Західний блок і комуністичний Східний блок. Берлінський мур був одним із найпомітніших символів цих штучних і примусових поділів. Зокрема, Сталін виступав за створення «радянської «сфери впливу» в Центральній Європі, починаючи з Польщі, щоб забезпечити Радянському Союзу геополітичну буферну зону між ним і західним капіталістичним світом».[7]

Центральна Європа розпочала «стратегічне пробудження» наприкінці 20-го та на початку 21-го століття[8] з такими ініціативами, як Центральноєвропейське оборонне співробітництво, Центральноєвропейська ініціатива (CEI), Centrope та Вишеградська група чотирьох. Це пробудження було спровоковано письменниками та іншими інтелектуалами, які визнали соціальний параліч занепаду диктатур і відчували себе змушеними виступити проти радянського гніту.[9]

Усі країни Центральної Європи в даний час входять до списку «дуже високорозвинених» за Індексом людського розвитку.

Держави[ред. | ред. код]

Розуміння концепції Центральної Європи є постійним джерелом суперечок,[10] хоча складові Вишеградської групи майже завжди включені як де-факто країни Центральної Європи. Хоча погляди на те, які країни належать до Центральної Європи, дуже різноманітні, згідно з багатьма джерелами регіон включає держави, перелічені в розділах нижче.

Залежно від контексту, країни Центральної Європи іноді групують як країни Східної або Західної Європи, разом або окремо,[11][12][13][14] але деякі натомість поміщають їх у Східну Європу: наприклад, Австрію можна назвати Центральноєвропейською, а також Східноєвропейською[15] чи Західноєвропейською[16] та Словенією, іноді можна помістити в Південно-Східну[17] або Східну Європу.[15]

Інші країни та регіони[ред. | ред. код]

Деякі джерела також додають сусідні країни з історичних причин (колишня Австро-Угорська та Німецька імперії, а також сучасні Естонія, Латвія та Литва) або з географічних та/або культурних причин:

Три балтійські країни (Литва, Латвія та Естонія), географічно розташовані в Північній Європі, в німецькій традиції терміну Mitteleuropa вважалися частиною Центральної Європи. Країни Бенілюксу, як правило, вважаються частиною Західної Європи, а не Центральної Європи. Проте час від часу вони згадуються в центральноєвропейському контексті через культурні, історичні та мовні зв’язки.

Деякі регіони сусідніх держав іноді можуть бути включені до Центральної Європи:

Політико-географічне окреслення[ред. | ред. код]

Основні регіони Європи

Складається з таких країн:

Німеччина не включається у перелік, оскільки возз'єднання Німеччини приймається як поглинання ФРН соціалістичної НДР.

Група країн, що опинилася на захід від «залізної завіси». Країни були вільні від радянської окупації (за винятком східної частини Австрії), стали переважно членами НАТО і Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Regions, Regionalism, Eastern Europe by Steven Cassedy. New Dictionary of the History of Ideas, Charles Scribner's Sons. 2005. Процитовано 31 січня 2010. 
  2. Lecture 14: The Origins of the Cold War. Historyguide.org. Retrieved 29 October 2011.
  3. Central Europe –The future of the Visegrad group. The Economist. 14 квітня 2005. Процитовано 7 березня 2009. 
  4. Karl A. Sinnhuber, Central Europe: Mitteleuropa: Europe Centrale: An Analysis of a Geographical Term, Transactions and Papers 20 (1954), 20-21.https://www.gla.ac.uk/0t4/crcees/files/summerschool/readings/school10/reading_list/Sinnhuber.pdf
  5. а б Transcarpathia: Perephiral Region at the "Centre of Europe" (Google eBook). Region State and Identity in Central and Eastern Europe (Routledge). 2013. с. 155. ISBN 978-1-136-34323-0. 
  6. а б в Klaus Peter Berger, The Creeping Codification of the New Lex Mercatoria, Kluwer Law International, 2010, p. 132
  7. The end of WWII and the division of Europe. Процитовано 20 березня 2021. 
  8. The Mice that Roared: Central Europe Is Reshaping Global Politics. Der Spiegel. 26 лютого 2006. Процитовано 31 січня 2010. 
  9. The tragedy of Central Europe. Процитовано 20 березня 2021. 
  10. For the Record. The Washington Post. 3 травня 1990. Архів оригіналу за 24 червня 2011. Процитовано 31 січня 2010 — через Highbeam.com. 
  11. United Nations Statistics Division – Standard Country and Area Codes Classifications (M49). United Nations. 31 жовтня 2013. Процитовано 4 серпня 2014. 
  12. World Population Ageing: 1950–2050. United Nations. Процитовано 15 січня 2015. 
  13. Browse MT 7206. Europa (web portal). Процитовано 4 серпня 2014. 
  14. Webra International Kft. (18 березня 1999). The Puzzle of Central Europe. Visegradgroup.eu. Процитовано 4 серпня 2014. 
  15. а б Highlights of Eastern Europe (Vienna through Slovenia, Croatia, Hungary, Slovakia, Poland, Germany and the Czech Republic). a-ztours.com. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 15 січня 2015. 
  16. Mastication Monologues: Western Europe. masticationmonologues.com. 11 червня 2014. Процитовано 15 січня 2015. 
  17. Map of europe. TheFreeDictionary.com. Процитовано 2 червня 2021. 
  18. In the Heavy Shadow of the Ukraine/Russia Crisis, page 10. European Bank for Reconstruction and Development. September 2014. Процитовано 15 січня 2015. 
  19. UNHCR in Central Europe. UNCHR. Архів оригіналу за 26 серпня 2013. 
  20. Central European Green Corridors – Fast charging cross-border infrastructure for electric vehicles, connecting Austria, Slovakia, Slovenia, Germany and Croatia. Central European Green Corridors. October 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. 
  21. Interreg Central Europe Homepage. central2020.eu. 
  22. Andrew Geddes, Charles Lees, Andrew Taylor : "The European Union and South East Europe: The Dynamics of Europeanization and multilevel governance", 2013, Routledge
  23. Klaus Liebscher, Josef Christl, Peter Mooslechner, Doris Ritzberger-Grünwald : "European Economic Integration and South-East Europe: Challenges and Prospects", 2005, Edward Elgar Publishing Limited
  24. Sven Tägil, Regions in Central Europe: The Legacy of History, C. Hurst & Co. Publishers, 1999, p. 191
  25. Alan Rogers Central Europe 2007 – Quality Camping & Caravanning Sites. Alan Rogers Guides, Ltd. 2007. с. 78. ISBN 9780955048685. 
  26. United States. Foreign Broadcast Information Service Daily report: East Europe
  27. Council of Europe. Parliamentary Assembly. Official Report of Debates. Council of Europe. 1994. с. 1579. ISBN 978-92-871-2516-3. Процитовано 16 жовтня 2015. 
  28. About Serbia. UNDP in Serbia. United Nations Development Programme. 2018. 
  29. Irena Kogan: Delayed Transition: Education and Labor Market in Serbia [1], Making the Transition: Education and Labor Market Entry in Central and Eastern Europe, 2011, chapter 6
  30. Shadbolt, Peter (11 грудня 2014). Serbia: the country at the crossroads of Europe. CNN. 
  31. WMO, UNCCD, FAO, UNW-DPC [2], Country Report: Drought conditions and management strategies in Serbia, 2013, p. 1
  32. Zepetnek, 2011, с. ?.
  33. Government of Hungary, Prime Minister Viktor Orbán's speech at the Energy Forum following a joint meeting of the Serbian and Hungarian cabinets [3] [Архівовано 23 грудня 2018 у Wayback Machine.], Government of Hungary on Serbia, 2018
  34. Bokros, Lajos (15 січня 2013). Accidental Occidental: Economics and Culture of Transition in Mitteleuropa, the Baltic and the Balkan Area. Central European University Press. ISBN 9786155225246 — через Google Books.