Верховські князівства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Верховські князівства розміщені західніше кордону між ВКЛ та Московським князівством, майже в центрі зображення
Верховські князівства розміщені західніше кордону між ВКЛ та Московським князівством
Мапа Чернігово-Сіверських земель у XV столітті[1].

Верховські князівства — невеликі руські феодальні князівства у верхів'ях річки Ока. В XII–XIII ст. уділи Чернігівського князівства, з кінця XIV ст., в результаті остаточного розпаду останнього та переходом його під владу Великого князівства Литовського, стали практично незалежними.

Історія[ред. | ред. код]

Але вже на початку XV ст. також попали в залежність від ВКЛ, якому виплачували так зване «політнє» (тобто щорічну данину). Це сталося в результаті Договору 1408 року між ВКЛ та Московським князівством після «Стояння на річці Угрі». Згідно з договором встановлювався кордон між державами у верхів'ях ріки Ока по річкам Угра, Рьосса та Бриня. Угрський договір 1408 року затвердив панівне положення ВКЛ у Східній Європі, що дозволило Вітовту посилити свою владу над Псковом та Новгородом, полегшило боротьбу з Тевтонським орденом на заході. Дружина Василя I — Софія Вітовтівна часто та довго бувала у ВКЛ, гостювала у свого балька. Після смерті Василя I (1425) Вітовт суттєво впливав на внутрішні справи Московського князівства і навіть став опікуном дев'ятирічного сина Василя I — Василя Васильовича.

Частина князівств повністю підпала під владу Литви та втратила незалежність, але деякі повністю зберегли внутрішню автономію та свої правлячі династії навіть після входження у склад Великого князівства Литовського. Так у другій половині XV ст. Воротинське, Одоєвське та Бєлєвське князівства хоч і перебували під литовською юрисдикцією, але Великий князь Литовський Казимир не втручався в їхні внутрішні справи, але тільки іноді вимагав участі у військових діях.

Кожне князівство розділялось між спадкоємцями-братами на частини («дольниці»). Внутрішні конфлікти та сварки з Литвою привели до «від'їздів» верховських князів до Великого князя Московського Івана III. Крім того Іван III у 1492–1497 рр., уклавши союз із ординським ханом, здійснив ряд спільних походів на Київщину, Поділля, Волинь і Чернігівщину. Внаслідок поразок Велике князівство Литовське по договору 1500 року було вимушене визнати включення більшості Верховських князівств та інших земель Чернігівського князівства включно з Черніговом, Новгород-Сіверським, Брянськом у склад Московського князівства.

Деякі з Верховських князівств: Воротинське та Одоєвське — зберігались як уділи, навіть після включення у склад Московського царства до 1573 року.

Князівства[ред. | ред. код]

Відомі такі князівства:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. з книги Стефана Кучинського «Чернігово-Сіверські землі у складі Литви», виданої у Варшаві 1936 року

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]