Волобуєв Євген Всеволодович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Волобуєв Євген Всеволодович
Тетяна Яблонська, «Портрет Є. Волобуєва», 1982 р.
Народження30 липня 1912(1912-07-30)
Харківська губернія, Російська імперія
Смерть2 лютого 2002(2002-02-02) (89 років)
 Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
Країна СРСР
 Україна
Жанрпейзаж
НавчанняНаціональна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльністьхудожник
Напрямокреалізм, впливи імпресіонізму
Відомі учніЛящук Тимофій Андрійович, Туранський Олександр Олексійович і Багаутдінов Рем Махмудович
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За трудову доблесть» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Народний художник України заслужений діяч мистецтв УРСР

Євген Всеволодович Волобуєв (17 (30) липня 1912(19120730) — 2 лютого 2002)— український художник, заслужений діяч мистецтв УРСР (1963), Народний художник України (1994).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в селі с. Варварівка, Харківська губернія. Дитинство пройшло в місті Льгов, (нині Курська область, Росія). В Льгові опановував художню майстерність під керівництвом місцевого художника Н. Н. Аршинова. Аршинов був знайомим з Костянтином Коровіним, Володимиром Маяковським, тому став для Волобуєва художнім авторитетом надовго.

В період 1928—1931 рр. навчався в Харківському художньому технікумі. в 1931—1934 роках студент Харківського художнього інституту, серед його вчителів Михайло Козик, Михайло Шаронов, С. Прохоров. У 1940-му він випускник Київського художнього інституті, (майстерня Ф. Г. Кричевського и Д. Н. Шавикіна). Сам був два роки викладачем в Харківському художньому технікумі, але був демобілізований до лав Червоної армії 1940 року.

Могила Євгена Волобуєва та його дружини, Байкове кладовище

Брав участь в перших трагічних боях на Західному Фронті в складі 660 стрілецького полку. В червні 1942 року потрапив в полон, до кінця війни вимушено перебував в фашистських таборах військовополонених, частку терміну працював батраком в маєтку латвійського поміщика. 1945 року, по визволенню з табору військовополонених, переведений у штрафний батальйон. Демобілізований з армії і кінці 1945 р. Пізніше мав нагороду — медаль «За перемогу над Німеччиною». По війні оселився в місті Києві, де його дочекалась дружина — Олена Яблонська. Мав дозвіл на викладання в художній школі, але на початку 1950 цілком перейшов на творчу діяльність.

Помер на 90-му році життя 2 лютого 2002 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Олена Яблонська, сестра Тетяни Яблонської. Діти — син Євген, донька — Наталя.

Творчість

[ред. | ред. код]

Вибрані твори

[ред. | ред. код]
  • «По полудні», 1947
  • «Весною», 1949
  • «Ранок», 1954
  • «Після війни. Світло у вікнах», 1955
  • «Телята», 1955
  • «Спека ввечері», 1956
  • «На фермі», 1957
  • «Сніг на вулиці Філатова», 1958
  • «На Дніпрі», 1960
  • «Бесіда», 1957
  • «В минулому»
  • «Двоє», 1962
  • «Черемха», натюрморт
  • «З вікна майстерні», 1964
  • «В партизанському краї», 1965

Персональні виставки

[ред. | ред. код]
  • Виставка дипломних робіт студентів Київського художнього інституту, 1939
  • Колективна виставка (Т. Яблонська, В. Бородай, Є. Волобуєв, М. Глущенко, Г. Якутович) Баку, Одеса, Кишинів, Рига, Ленінград, Мінськ, 1967, 1968
  • Персональна виставка, Київ, 1968
  • Персональна виставка, Льгов, 1972
  • Персональна виставка, Київ, 1974
  • Персональна виставка, Москва, 1976
  • Персональні виставки в Національному Музеї Українського мистецтва, Київ, 1993, 1997, 1999, 2003

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Біографічна довідка [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Олена Шапіро (10 лютого 2012). «Шарден нашого часу». День. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 28 серпня 2015.
  • Піч регоче — короваю хоче. Вірші, приказки, загадки про хліб. Київ, Веселка, 1968. Ілюстрації Євгена Волобуєва.