Кричевський Федір Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Федір Григорович Кричевський
Федір Кричевський - Автопортрет у білому кожусі.jpg
Автопортрет
Дата народження 10 (22) травня 1879(1879-05-22)
Місце народження Лебедин, Харківська губернія, Російська імперія
Дата смерті 30 липня 1947(1947-07-30) (68 років)
Місце смерті Ірпінь, Київська область, Українська РСР, СРСР
Місце поховання Лук'янівське кладовище
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
СРСР СРСР
Жанр живопис
Навчання Московське училище живопису, скульптури і архітектури, Петербурзька академія мистецтв; студія у Ґустава Климта, Відень
Напрямок модернізм
Вплив на Миколу Базилєва, Марію Стиранку
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Фе́дір Григо́рович Криче́вський (10 [22] травня 1879(18790522), Лебедин, Харківська губернія, Російська імперія — 30 липня 1947, Ірпінь, Київська область, Українська РСР, СРСР) — український художник і педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР1940).

Один із засновників і перший ректор Української академії мистецтва.

Брат Василя Кричевського.

Життєпис[ред.ред. код]

«Оплакування Христа», 1910 — дипломна робота Кричевського

Народився 22 травня 1879 у Лебедині (нині Сумська область) у сім'ї фельдшера Григорія Якимовича Кричевського та його дружини Прасковії Григорівни.

Дитинство його проходило в селі Ворожба неподалік Лебедина, де його батько працював земським фельдшером. У родині було восьмеро дітей: найстарший — Василь, майбутній видатний український художник, графік і архітектор. Сім'я не була достатньо заможною, тому діти самі пробивалися у житті.

Відмінно закінчив чотирирічну школу у Ворожбі. Він хотів учитися малярству, у чому його підтримав граф В. Капніст, нащадок поета Василя Капніста. У маєтку графа зміг побачити галерею козацьких портретів, колекцію живопису та графіки, користуватися багатою бібліотекою. Там почав копіювати українські портрети. Допоміг також випадок. Показав свої малюнки Шапошникову, а той своєму приятелю художнику К. Савицькому (саме тому К. Савицькому, який намалював ведмедів на картині І. Шишкіна «Ранок у сосновому лісі»). К. Савицький оцінив талант юнака, дав притулок у своєму домі й підготував до вступу на малярський відділ Московського училища малярства, скульптури й архітектури[1].

У 1896 став студентом училища. Тут він подружився з малярем Іваном М'ясоєдовим (сином відомого художника Григорія М'ясоєдова). У домі батьків Івана М'ясоєдова познайомився з Панасом Мирним і Володимиром Короленком. На вакаціях хлопці подорожували Україною: побували в Полтаві, Ворожбі й Лебедині, відвідали шевченківські місця, Сорочинці, Яготин, Михайлівку, Харків, Миргород, Переяслав, Київ, Чернігів. Закінчив Московське училище живопису, скульптури і архітектури 1901 року.

У 1902 в складі делегації від російського царського дому побував на коронації Едварда XVII у Лондоні, де замалював церемонії коронації, а також відвідав музеї.

У 1903 вступив до Петербурзької академії мистецтв у майстерню Іллі Рєпіна та Дмитра Кардовського. Однак через деякий час змішений був покинути навчання через хворобу печінки та нестатки. Повернувся на батьківщину й опановував живопис самотужки, багато працював на натурі. 1907 року відновив навчання в Академії, яку закінчив 1910 року.

Цього ж року створив конкурсну картину «Наречена», яка мала великий успіх, що дало художникові право на закордонне відрядження за рахунок Академії до Західної Європи. Під час річного перебування в Європі (Франції, Італії, Австрії, Німеччині) навчався у Відні в Ґустава Климта, вплив якого помітний як в філософії, так і в технічній манері Федора Кричевського (порівн. триптих Кричевського «Сім'я» з картинами Густава Климта «Життя та Смерть», «Три віки жінки», «Поцілунок» та інші). Творчим звітом про відрядження стала картина «Весільний обряд в Україні» («Молодиці»). Російська критика відзначила, що він «виявил слабость любить все родное». Через таку «предерзость» Федорові Кричевському було «відмовлено у пенсіонерському утриманні»[1].

З 1913 працював у Києві: викладав у художньому училищі (1913-1917), а з 1914 став його директором. Серед його учнів в різні часи були такі відомі українські митці, як Григор'єв, Костецький, Меліхов, Тетяна Яблонська, Сергій Отрощенко. Ігор Шаров зазначає, що Федір Григорович багато часу віддавав педагогічній діяльності. Він був педагогом, уроки якого учні пам'ятали все життя. Найперше, чого прагнув домогтися Кричевський від учнів — розвинути колористичне обдаровання. Він навчав студентів шукати колір у природі, у народному мистецтві. Він не любив в'ялого і неактивного живопису. Однак, застерігав учнів і від прикрашання та зовнішньої декоративності. «Не порушуйте головного принципу живопису — гармонії» — часто казав він своїм учням. Кричевський вимагав від молоді критично ставитися до новацій і над усе прагнути опанувати рисунок і живописну майстерність.

У 1913 написав відому картину «Три покоління». Дівоча стрічка, вишита золотом і сріблом, парчевий очіпок молодиці і темна хустка старої жінки створюють декоративне тло, яке підкреслює поетично-символічний зміст створених художником реальних образів. Федір Кричевський залишався вірним реалістичній манері, вбачаючи головну вартість митця не у частій зміні мистецьких орієнтацій, а в постійній вимогливості до удосконалення живописної майстерності, основу якої він вбачав у незмінних для художника вартостях.

У 1917 взяв участь у створенні Української академії мистецтва й був обраний її першим ректором. Всю енергію, весь організаційний хист він віддав справі налагодження праці Академії, яка спочатку містилася в приміщенні при Центральній Раді. Коли більшовики в січні 1918 р. захопили Київ, вони закрили Академію. Отож Федір Кричевський пробув ректором Академії лише один рік.

Коли в 1919 більшовики організували штучний голод, то частина професорів Академії, в тім числі Федір Кричевський, поїхали на села, щоб якось вижити. Художник жив у с. Шишаки, де колись придбав невелику хату і перебудував її за проектом брата. Ця хата згодом стала філіалом Академії на час літньої практики студентів. Кричевський зібрав у Шишаках велику колекцію народного мистецтва — килимів, вишивок, кераміки, іконопису, багато часу працював у селі.

Згодом викладав у Київському художньому інституті (1924-1932, 1934-1941). На початку 1930-х жив у Харкові, де викладав у Харківському художньому інституті.

У 1927 написав славетний триптих «Життя», в якому показав зовнішню красу людей з народу, їхнє душевне благородство, моральну силу та велич, стриманість і стійкість. Цей триптих експонувався на багатьох виставках в Україні й за кордоном: 1928 — на Міжнародному конкурсі у Венеції, де мав великий успіх, «став справжньою сенсацією», — стверджує мистецтвознавець Дмитро Горбачов , тогочасна італійська преса просто гула, вихваляючи художні достоїнства цієї роботи, і опублікувала понад 40 (!) її репродукцій[2]; у 1933 частина триптиха «Повернення» експонувалася у складі виставки радянського мистецтва у Копенгагені та Варшаві.

Його роботи мали успіх і високу оцінку на виставках у Чикаго і Нью-Йорку.[3]

Монументальний триптих Кричевського «Життя» є найяскравішим зразком українського модернізму з елементами ар нуво та українського релігійного живопису (площинність, локальні фарби, порожнє тло).

Своєрідним вираженням творчого кредо митця, який усе своє життя сповідував вірність мистецтву та його високим естетичним критеріям, став «Автопортрет у білому кожусі» (1932), у якому Федір Кричевський у той складний час, коли українська культура зазнавала репресій, зумів утвердити у втіленому образі високу гідність українського митця.[4]

У червні 1939 року присвоєно (одночасно з братом Василем) ступінь доктора мистецтвознавчих наук, а в 1940 (також разом із братом) — звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Вони були першими в Україні, хто одержав цей вчений ступінь і звання.

У нього не було творів із радянської тематики. Більшість творів художника зберігається у Національному художньому музеї.

Під час Другої світової війни художник фактично ухилився від евакуації до Уфи і залишився разом з дружиною на окупованій території. Перебували в зруйнованому більшовиками Києві, а літні місяці — в Шишаках. Був головою Спілки митців України.

За одними даними, наприкінці війни намагався виїхати на Захід, де вже перебував його брат Василь, але поїзд, в якому він їхав, не встиг від'їхати далеко від Кеніґсберґа через швидкий наступ Червоної Армії. Федір Кричевський був заарештований НКВС і засланий до селища Ірпінь Київської області, де й помер з голоду[джерело?], незважаючи на поміч, яку отримував від Тетяни Яблонської.

За іншими даними, у 1943 році в нього з'явилася виразка шлунку. Німецький лікар, професор та шанувальник мистецтва, рятуючи Кричевського від смерті, перевозить його в німецьке місто Кеслінг. Згодом до Кричевського приїздить і дружина з донькою. Там митець за наклепом потрапляє в німецькі катівні Гестапо. Лікар Фергесен вдруге рятує життя художнику. Після прориву фронту радянськими військами Федір Кричевський потрапив у лабети «смершу», де пробув майже рік. Тяжко хворий, у 1946 році Кричевський звернувся з листом до Уряду з проханням дати йому дозвіл повернутися до Києва. Із спогадів його учня С. А. Григор'єва, народного художника України відомо таке:

« …Демобилизовавшись в мае 1946 года, я вернулся в институт на работу. Через некоторый промежуток времени ряд учеников и сотрудников Кричевского вызвали в Правление Союза художников. Секретарем Союза был тогда С.Е. Раевский. Он зачитал нам письмо Кричевского из Вены с просьбой разрешить ему вернуться на родину в Киев. Раевский передал нам, что Правительство интересуется мнением близко стоящих к нему художников, и, попросил нас высказаться. Мы все единодушно заявили о том, что он нужен, полезен искусству.  »

Незабаром Кричевський та його дружина приїхали до Києва. Але і в Києві на них чекали тяжкі випробування. Їх квартира на Георгіївському провулку № 12 була зруйнована внаслідок бомбардування. Дача в селі Шишаки згоріла. Під час пожежі згоріло багато його картин. Художника позбавили наукового звання й титулу заслуженого діяча мистецтв.

Надгробок на могилі

Комітет у справах мистецтва допоміг Кричевським найняти житло в Ірпені. Тут художник проживав в будинку № 1 на вул. Пролетарської революції, з літа 1946 року і до смерті[5].

Микита Хрущов обіцяв Федорові Кричевському помилування, якщо він намалює портрет «батька народів». Однак Митець відмовився, а своїм учням зізнався: «Бачите, малювати всяких там временщиків-фаворитів, пройдисвітів і мерзотників мені мій сан не дозволяє».

Вірний «санові» українського художника Федір Кричевський помер за мольбертом від голоду 30 липня 1947 року в Ірпені.

Перепохований у Києві на Лук'янівському цвинтарі в 1965 (ділянка № 25, ряд 15, місце 3). На його честь названо вулиці в Києві й Ірпені.

Як художник і педагог зробив великий внесок у розвиток українського мистецтва. Багато першорядних українських майстрів зобов'язані йому своїм творчим зростанням. Учнями його різного часу були такі відомі українські митці, як Сергій Григор'єв, Віктор Костецький, Григорій Меліхов, Тетяна Яблонська, Сергій Отрощенко.

Дослідження творчості[ред.ред. код]

  • Членова Лариса: «Федір Григорович Кричевський» (1969)
  • Професори НАОМА (1917—2007) //Дослідницькі та науково-методичні праці: Зб. наук. пр. Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. — К. — 2007. Спецвипуск.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


українське мистецтво Це незавершена стаття про українського художника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.