Гайовий-Грисюк Іван Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Андрійович Грисюк
Отаман Армії УНР
Hayiovyi-Hrysiuk.jpg
Загальна інформація
Народження 1895(1895)
Дорогинка, Васильківський повіт, Київська губернія
Смерть 9 лютого 1923(1923-02-09)
Київ
Військова служба
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна

Гайовий-Грисюк Іван Андрійович (нар. 1895, Дорогинка — пом. 9 лютого 1923, Київ) — український військовий діяч часів Радянсько-української війни, організатор антибільшовицького повстанського руху на Київщині.

Життєпис[ред. | ред. код]

Іван Андрійович Грисюк народився у 1895 році в селі Дорогинка Васильківського повіту, Київської губернії в заможній селянській родині.

Воював на фронтах Першої світової війни у складі російської армії. Потрапив у полон до австро-угорців. В Україну повернувся у 1918 році.[1]

Пам'ятник Івану Гайовому в Дорогинці

Навесні 1921 року Іван Грисюк почав боротися проти більшовиків на Київщині у 2-му Гайдамацькому запорізькому курені смерті отамана Богатиренка, став помічником отамана. Загін перемістився в Дорогинський ліс. Активних дій не здійснював, що викликало неабияке нарікання козаків і старшин загону. Богатиренко мотивував це небажанням жертвувати козаками. Натомість, Гайовий рвався до рішучих дій і бездіяльність отамана його обурювала. А після відмови Богатиренка зробити спільно з отаманом Гонтою-Унятовським наліт на Фастів, Гайовий арештував отамана, проте тому вдалося втекти, уникнувши розправи.[2]

Згодом Гайовий зібрав окремий загін і діяв самостійно у Київському та Білоцерківському повітах. Восени 1921 року, дізнавшись про вирок колегії Київської губчека у справі членів і учасників Всеукраїнського центрального повстанського комітету (39 чоловік було засуджено до розстрілу), партизани отамана Гайового 7 вересня розібрали колію між станціями Кожанкою та Фастовом, внаслідок чого продмаршрутний поїзд у складі 61 вагона, злетів з рейок. 47 вагонів розбилося, серед уламків було знайдено 27 трупів і 21 пораненого. Протягом 1921-1922 років партизани Гайового ще понад 40 разів нападали на радянські й партійні органи[3].

Співпрацював із Козачою Радою Правобережної України. Заарештований органами ГПУ на початку жовтня 1922 року разом з іншими повстанцями (Олійником, Куценком та іншими). 28 січня 1923 року Київревтрибунал засудив Івана Грисюка і декілька чоловік з його загону до розстрілу, після чого згодом відбулося ще кілька судів над арештованими козаками повстанської «банди Гайового»[4]. Загинув під час повстання отаманів у Лук’янівській в’язниці Києва 9 лютого 1923 року[5][6].

Реабілітований 14 грудня 2016 року рішенням Апеляційного суду Київської області[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дорогинка. Відкриття пам'ятника отаману Гайовому; borova.org, 24 серпня 2011
  2. Дросенко В. І. Отаман Ф. Богатиренко. Повстанська діяльність і трагічна доля; Науково-інформаційний бюлетень № 1 Фастівського міського історичного музею / Фастів: «Просвіта», «Музей на колесах», 2014 — 48 с.
  3. Згадки про Кожанку; kozhanka.org.ua. Процитовано 13 грудня 2017
  4. Фастівські і мотовилівські отамани у військових змаганнях за незалежність України у 1919-1922 роках; Фастів Інфо, 14 жовтня 2011
  5. Ларіон Загородній. Останній бій Холодного Яру у Лук'янівській тюрмі; Роман Коваль, Історична правда, 9 лютого 2016
  6. Останній бій холодноярців; bandera.lviv.ua, 8 лютого 2012
  7. Суд реабілітував отаманів Холодного Яру; Укрінформ, 15 грудня 2016

Джерела[ред. | ред. код]