Ганс Шарун

Ганс Шарун
Bernhard Hans Henry Scharoun нім. Hans Scharoun
Ганс Шарун (1966)
Народження	20 вересня 1893(1893-09-20) Бремен, Німеччина
Смерть	25 листопада 1972(1972-11-25) (79 років) Берлін
Поховання	Waldfriedhof Zehlendorfd
Країна	Німеччина
Навчання	Берлінський технічний університет
Діяльність	архітектор, викладач університету, дизайнер, містобудівник
Найважливіші споруди	Берлінська філармонія, Ledigenheim in Wrocławd, Державна бібліотека в Берліні, Kammermusiksaald, Großsiedlung Siemensstadtd і Villa Schminked
Заклад	Берлінський технічний університет і Академія образотворчих мистецтв у Вроцлаві
Нагороди	Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» (1959), Премія Еразма (1970)
Ганс Шарун у Вікісховищі

Багатоквартирний будинок на Гогенцоллердамм, 35–36, Берлін-Вільмерсдорф (1929—1930)

«Будинок Шмінке» в Лебау (1930—1933)

Висотні будинки «Ромео» і «Джульета» в Штутгарті (1954—1959)

Берлінська філармонія (1956—1963)

Нове приміщення Державної бібліотеки в Берліні (1964—1978)

Читальний зал Державної бібліотеки в Берліні (1964—1978)

Бе́рнгард Ганс Генрі Шару́н (нім. Bernhard Hans Henry Scharoun; 20 вересня 1893(18930920), Бремен — 25 листопада 1972, Берлін) — німецький архітектор, один з провідних представників органічної архітектури.

Біографія

1893—1924 роки

Після закінчення школи, протягом 1912—1914 років Ганс Шарун вивчав архітектуру у Вищій технічній школі Берліна (в той час Вища королівська технічна школа в Шарлоттенбурзі), проте університет не закінчив. Його інтерес до архітектурі проявився ще в шкільні роки: у 16 років він створив свої перші проекти, у 18 років вперше взяв участь в архітектурному конкурсі на нову церкву в Бремергафені. 1915 року Шаруна призвали до війська, але на фронт він не потрапив, а працював на відбудові зруйнованої Східної Пруссії. Там же після Першої світової війни, в Інстербузі, він заснував власне архітектурне бюро, в якому реалізував декілька своїх проектів та організовував художні виставки, зокрема першу в Східній Пруссії виставку експресіоністської художньої групи «Міст». Зберігся житловий комплекс «Строкатий ряд», єдина його вціліла робота на території колишньої Східної Пруссії (зараз Калінінградська область Російської Федерації).

1925—1932 років

1925 року Ганс Шарун отримав професуру в Державній академії мистецтв і ремесел в Бреслау, де викладав аж до її закриття в 1932 році. Ще 1919 року Шарун увійшов у коло архітекторів-експресіоністів «Скляний ланцюг» під проводом Бруно Таута. 1926 року він вступив до архітектурного об'єднання «Кільце» (нім. Der Ring). 1927 року за проектом Шаруна було споруджено житловий будинок в штутгартському виставковому селищі «Вайсенгоф», а наприкінці 1920-х років був реалізований його проект мікрорайону Сіменсштадт у Берліні. Виходячи з теорії Гуго Геринга про «нову архітектуру», Ганс Шарун представляв архітектурний напрямок, що проголосив звільнення від формального «раціоналізму» наперед відомих простих геометричних форм і схем. Його пріоритетом було створення особливого функціонального характеру архітектурної споруди, в якій центральну роль відігравало оформлення соціального житлового простору.

1933—1945 років

До моменту приходу до влади націонал-соціалістів Шарун вже вважався надзвичайно успішним і відомим архітектором (зокрема відомість Шаруну приніс «Будинок Шмінке» в саксонському Лебау (1933)). На відміну від багатьох друзів і колег зі «Скляного ланцюга» та «Кільця», які виїхали в еміграцію, він залишився в Німеччині. Протягом наступного десятиліття він будував вілли для вузького кола знайомих та родичів. Зовні Шарун допасовував свої роботи до офіційний приписів націонал-соціалістського режиму, проте внутрішнє планування та оздоблення залишалася типовим для Шаруна. Під час війни Шарун брав участь в усуненні руйнувань від авіанальотів. Свої архітектурні ідеї та погляди Шарун потайки фіксував на численних акварельних малюнках. Створюючи у своїй уяві ці архітектурні споруди, він готував себе до нового етапу своєї творчості після націонал-соціалізму.

1946—1972 роки

Після Другої світової війни Ганс Шарун був призначений союзницькою адміністрацією радником з містобудування та керівником відділу магістратури з будівництва та житла. На виставці «Берлін проектує — перший звіт», що проходила в залах ще не знесеного берлінського Міського палацу (Шарун виступав за його порятунок), його «проектний колектив» представив свої ідеї з відновлення Берліна в новому дусі «міського ландшафту». Але ці ідеї не були сприйняті, а перші вибори магістрату позбавили Шаруна його посади.

1946 року Шарун став професором кафедри містобудування архітектурного факультету створеного на базі Вищої технічної школи Технічного університету Берліна.

У повоєнний час Шарун будує багато і різноманітно: комплекс висотних будинків «Ромео» та «Джульєтта» в Штутгарті (1954—1959), гімназія імені брата й сестри Шолль в Люнені (1956-62), знаменитий будинок Берлінської філармонії (1956—1963) та інші. Берлінська філармонія, що вважається одним з найяскравіших архітектурних об'єктів цього роду, була першим концертним залом нового часу, де глядачі розташовувалися по колу, а оркестр і диригент — в центрі зали. Ций принцип організації концертного залу було використано в новоспоруджений концертних залах Лос-Анджелеса, Копенгагена, Парижа, Гамбурга та інших міст. Берлінська філармонія вважається шедевром у творчості Ганса Шаруна.

Будівля посольства Німеччини в Бразилії, споруджена протягом 1963—1969 років, є єдиним творінням архітектора за межами Німеччини.

З 1955 до 1968 року Шарун був президентом Берлінської академії мистецтв (Західний Берлін), а з 1968 року став її почесним президентом.

Помер Ганс Шарун 1972 року в Західному Берліні. Похований на Лісовому кладовищі в берлінському районі Целендорф.

Могила Ганса Шаруна на Лісовому кладовищі в Целендорфі

Після 1972 року

Кілька відомих робіт Шаруна побачили світ лише після його смерті: будівля Німецького музею судноплавства в рідному місті архітектора Бремергафені, Міського театру у Вольфсбурзі та Державної бібліотеки в Берліні, що входить до комплексу «Культурфоруму».

За концепцією Шаруна, поруч з Берлінською філармонією його учень і партнер в архітектурному бюро Едгар Віснієвскі реалізував свій проект Залу камерної музики та Державного інституту музикознавства з Музеєм музичних інструментів. Свій золотавий колір, задуманий ще Шаруном, фасад філармонії набув у 1980-ті роки після обробки алюмінієвими пластинами, пофарбованими в золотий колір, спочатку з міркувань економії фасад був просто пофарбований охрою.

Визнання

• 1954 — Почесний доктор Берлінського технічного університету;
• 1954 — Премія Фріца Шумахера, Гамбург;
• 1955 — Берлінська премія мистецтва;
• 1959 — Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»;
• 1962 — Почесний сенатор Берлінського технічного університету;
• 1964 — Велика премія Спілки німецьких архітекторів
• 1965 — Почесний доктор Римського університету
• 1965 — Премія Огуста Перре
• 1969 — Почесний громадянин міста Берліна
• 1970 — Премія Еразма

Література

• J. Christoph Bürkle: Hans Scharoun und die Moderne. Ideen, Projekte, Theaterbau. Frankfurt 1986 (Neufass. Artemis, 1993 ISBN 3760881394)
• Peter Blundell Jones: Hans Scharoun. Eine Monographie. Stuttgart 1980.
• Peter Blundell Jones: Hans Scharoun. (англ.) London, 1995.
• Otto Maier: Bauen als Philosophie. Hans Scharoun zum 100. Geburtstag In: Baumeister 9/1993, S. 5
• Paolo Vincenzo Genovese: Hans Scharoun.Scuola a Lünen (італ.) Torino, 2001.
• Eckehard Janofske: Architektur-Räume, Idee und Gestalt bei Hans Scharoun. Braunschweig 1984
• Jörg C. Kirschenmann, Eberhard Syring: Hans Scharoun. Außenseiter der Moderne. Taschen, Köln 2004, ISBN 3-8228-2449-6.
• Jörg C. Kirschenmann, Eberhard Syring: Hans Scharoun. Die Forderung des Unvollendeten. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1993, ISBN 3-421-03048-0.
• Peter Pfankuch (Hrsg.): Hans Scharoun. Bauten, Entwürfe, Texte. In: Schriftenreihe der Akademie der Künste, Band 10. Berlin, 1974, Neuauflage 1993, ISBN 3-88331-971-6.
• Andreas und Ilka Ruby: Hans Scharoun. Haus Möller. Köln 2004.
• Christine Hoh-Slodczyk. Scharoun, Bernhard Hans Henry. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 2005, Band 22, S. 576–578 (Digitalisat).
• Christina Threuter: Hans Scharouns Architekturzeichnungen aus der Zeit von 1939 bis 1945. Peter Lang Verlag, Frankfurt am Main 1994.
• Christina Threuter: «Organisches Bauen» versus «Nationaler Stil». Hans Scharoun und das Scheitern seiner Tätigkeit in der DDR. In: Holger Barth (Hg.): Grammatik sozialistischer Architekturen. Lesarten historischer Städtebauforschung zur DDR. Berlin 2001, S. 279—292.
• Achim Wendschuh (Hrsg.): Hans Scharoun. Zeichnungen, Aquarelle, Texte. In: Schriftenreihe der Akademie der Künste, Band 22. Berlin 1993, ISBN 3-88331-972-4.
• Edgar Wisniewski: Die Berliner Philharmonie und ihr Kammermusiksaal. Der Konzertsaal als Zentralraum. Gebrüder Mann, Berlin 1993, ISBN 3-7861-1714-4.

Посилання

• Бібліографія. Ганс Шарун // Німецька національна бібліотека
• Ганс Шарун в archINFORM
• Біографія в ювілейному збірнику: [Архівовано 11 червня 2020 у Wayback Machine.] 125 Jahre Technische Universität Berlin
• Про Шаруна на сайті Haus-Schminke [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• Hans Scharoun-Gesellschaft, Berlin — Товариство Ганса Шаруна в Берліні [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Бібліографія на сайті baufachinformation.de [Архівовано 9 березня 2007 у Wayback Machine.]