Гарасевич Михайло Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Гарасевич
Гарасевич Михайло.jpg
Михайло Гарасевич
Народився 23 травня 1763(1763-05-23)
с. Якторів
Помер 29 квітня 1836(1836-04-29) (72 роки)
м. Львів
Діяльність історик
Alma mater Барбареум, Львівська духовна семінарія
Науковий ступінь доктор богослов'я
Заклад Studium rutenum
Титул Барон
Конфесія Римо-католицька церква
Нагороди
Командор ордена Леопольда (Австрія)

Михайло Григорович барон де Нойштерн Гарасевич (23 травня 1763, с. Якторів, Золочівський район (Львівська область) — 29 квітня 1836, Львів) — український історик, редактор, церковний діяч, один із перших представників українського національного відродження в Галичині. Доктор богослов'я (1789). Може, найосвіченіший галицький українець того часу[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався у «Барбареумі» (Відень; 17821784) і Львівській греко-католицькій духовній семінарії (17841787).

Від 1787 викладач, 1790 — професор Studium Ruthenum (Руського інституту), викладав богословські дисципліни і давньогрецьку мову. Володів латинською, німецькою, італійською, польською мовами.[1]

Деякий час редагував «Lemberger Zeitung» — перше щоденне видання Львова німецькою мовою.[1] Від 1794 був одним з редакторів польської газети Dziennik Patriotycznych Politykow у Львові (до 1797).

1795 року висвячений на священика. Від 1797 — почесний канонік Перемишльської єпархії, від 1800 — генеральний вікарій Львівської митрополичої капітули, від 1813 року — архіпресвітер .

Був делегований греко-католицькими ієрархами до австрійського імператора Франца I у справі відновлення Галицької митрополії (1807). Мав добрі зв'язки при цісарському дворі, у Ватикані.[1]

Поступово звільнився від полонофільства, став переконаним захисником інтересів український спільноти. За це під час австро-французько-польської війни 1809 року разом із митрополитом Антоном Ангеловичем зазнав переслідувань від тимчасової польської управи Львова. За відданість Австрії його нагороджено орденом Леопольда, надано титул барона.

Від 1814 року (після смерті митрополита Ангеловича) до 1818 року керував Галицькою Греко-Католицькою Митрополією.

В останній період життя заглибився в дослідження історії Галичини та її церкви, наслідком чого стала ґрунтовна збірка джерел «Історія церковної унії з римською церквою», видана згодом під редакцією каноніка Михаїла Малиновського.[2] під назвою Annales Ecclesiae Ruthenae (1863), яка містить матеріали не лише з історії церкви, а й з багатьох інших питань історії краю. Ще задовго до виходу у світ вона поширювалася в рукописних копіях і стала особливо популярною серед української студентської молоді, сприяючи пробудженню у неї національної свідомості.

Непідробний пієтет до вченого-патріота засвідчив Микола Устиянович у вірші «Сльоза на гробі Михайла Гарасевича».

Художник Долинський Лука виконав портрет крилошанина (каноніка) Михайла Гарасевича.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Василь Верига. Нариси з історії України… — С. 147.
  2. І. Паславський. Галицький єпископ Петро — ставленик і дипломат Данила Романовича // Український історичний журнал. — К., № 5 (512) за вересень-жовтень 2013. — С. 78. — ISSN 0130-5247.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Андрухович А. Історія греко-католицької генеральної духовної семінарії у Львові 1783—1810 // Греко-католицька духовна семінарія у Львові, ч. 2. — Львів, 1936.
  • Верига Василь. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. — С. 147. — ISBN 5-7773-0359-5.
  • Студинський К. Матеріали до історії культурного життя в Галичині в 1795—1857 рр. Замітки й тексти // Українсько-руський архів, 1920, т. 13-14.
  • Тершаковець М. Галицько-руське літературне відродження. — Львів, 1908.

Посилання[ред. | ред. код]