Георг-Міхаель фон Меренберг
| граф Георг-Міхаель Олександр фон Меренберг | |
|---|---|
| Georg-Michael Alexander von Merenberg | |
 | |
| Народився |
16 жовтня 1897 Ганновер, Королівство Пруссія, Німецька імперія |
| Помер |
1965 Вісбаден, ФРН |
| Поховання | Nordfriedhofd |
| Діяльність | військовий |
| Знання мов | російська |
| Батько | Count Georg Nikolaus of Merenbergd |
| Мати | Юр'євська Ольга Олександрівнаd |
| У шлюбі з | Paulette von Koyer de Györgyo-Szent-Miklossyd і Elisabeth Anne Müller Urid |
| Діти | Clotilde Countess of Merenbergd[1] |
| Нагороди |
  |
Граф Георг-Міхаель Олександр фон Меренберг (нім. Georg Michael von Merenberg; 16 жовтня 1897, Ганновер, Німецька імперія — 11 січня 1965, Вісбаден, ФРН) — німецький військовий і аристократ, правнук О. Пушкіна і онук імператора Олександра II.
Походження[ред. | ред. код]
Георг-Міхаель фон Меренберг походив із роду Меренбергів — морганатичної гілки Нассауського дому. Його батьком був граф Георг-Миколай фон Меренберг, син принца Миколи Вільгельма Нассауського, брата великого герцога Люксембурзького Адольфа, і Наталії Олександрівни Дубельт (уродженої Пушкіної), дочки російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна. Оскільки шлюб був морганатичний, то нащадки від цього шлюбу не могли претендувати на престол Люксембурга. Георг-Миколай фон Меренберг був одружений з уродженою найсвітлішою княжною Ольгою Олександрівною Юр'євською, дочкою російського імператора Олександра II від княжни Катерини Михайлівни Долгорукової. Таким чином, Георг-Михаель фон Меренберг за батьком був близьким родичем великих герцогів Люксембурзьких і правнуком Олександра Пушкіна, а по матері був двоюрідним братом російському імператору Миколі II[2] .
Георг-Міхаель фон Меренберг народився 16 жовтня 1897 року і був одним із близнюків, проте друга дитина, Олександр-Адольф, померла через півроку після народження[3].
Георг-Міхаель добре знав російську мову, на відміну свого батька, який знав лише кілька слів. У дитинстві Георг-Міхаель мріяв стати лікарем, але виховувався батьками в аристократичному дусі, покладаючись на майбутню вдалу весілля та ренту батька за відмову від люксембурзького престолу[4].
Військова служба[ред. | ред. код]
Сім'я жила у Вісбадені, коли розпочалася Перша світова війна. Батько був ротмістром ландвера і воював у кайзерівській армії в одній із прусських гвардійських кавалерійських частин. Георг-Миколай домігся дозволу собі і свого сина брати участь у бойових діях на Західному фронті, ніж боротися проти росіян. Батько займався навчанням рекрутів у Вісбадені, а Георг-Міхаель воював на території Франції і там потрапив у полон[5] .
Після війни Георг-Міхаель повернувся додому офіцером. Гроші, які були на банківських рахунках сім'ї, знецінила інфляція. Георг-Міхаель змушений був здавати частину своєї 5-кімнатної квартири в оренду, щоб звести кінці з кінцями. У 1926 році за розрахунком одружився з баронесою Полетт фон Кевер де Дьєрдьш-Сент-Міклош, але шлюб через два роки розпався. У 1940 році граф одружився вдруге на Елізабет Мюллер-Урі.
У 1941 році у них народилася дочка, у травні 1941 року Георга-Михаеля призвали до армії та відправили на Східний фронт . Фон Меренберг служив у наземних підрозділах Люфтваффе. У Білорусії фон Меренберг отримав поранення у боях з партизанами[6].
Був противником нацизму — незважаючи на походження і досвід Першої світової війни, практично не просувався по службі, двічі піддавався суду військового трибуналу: вперше — за відмову віддати честь партійним вітанням, вдруге — за наругу над партійною емблемою.
Влітку 1944 року він був змушений прийняти призначення на посаду коменданта грецького острова Парос, де німці будували стратегічно важливий аеродром — попередник фон Меренберга був поранений британськими диверсантами та місцевими партизанами, а Меренберг був єдиним старшим офіцером на острові[6].
16 травня 1944 року англійський підводний човен висадив біля селища Тріпіті загін диверсантів під командуванням капітана Андерса Лассена. Об'єднавшись із місцевими партизанами в Марпесі, вони тяжко поранили німецького командира аеродрому, а в Продромосі вбили двох німецьких радистів. Відбиваючи напад на аеродром, німці взяли в полон 23-річного партизана Ніколаса Стелласа. Він витримав допити, відмовившись розкрити імена своїх товаришів. В результаті його публічно повісили, а за напад на аеродром було взято в заручники 125 осіб місцевих жителів, яким загрожував розстріл[6].
Перше, що зробив фон Меренберг після призначення комендантом, під свою особисту відповідальність скасував запланований розстріл 125 заручників[6]. Ключову роль у порятунку життів заручників відіграв архімандрит місцевого чоловічого монастиря Лонгварда Філофей (Зервакос), який вплинув на рішення фон Меренберга взяти на себе відповідальність і скасувати страту[6] .
Післявоєнні роки[ред. | ред. код]
Після війни фон Меренберг тяжко хворів і перебував у депресії. Після килимових бомбардувань британської авіації квартира Георга-Міхаеля та особняк його батька були повністю зруйновані, сім'я переїхала у орендоване житло[6].
Помер Георг-Михаель 11 січня 1965 у Вісбадені або Майнці[3]. Похований на Висбаденском Северном кладбище[de]. Зі смертю графа Георга-Міхаеля згас і род графов фон Меренберг[de][7][6].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Залізний хрест 2 класи за Першу світову війну.
- Залізний хрест 2 класи за Другу світову війну.
- Залізний хрест 1 класу за Другу світову війну
Сім'я[ред. | ред. код]
Перша дружина: з 7 січня 1926 (розлучення в 1928) баронеса Політ фон Кевер де Дьордьош-Сент-Міклош. Дітей від цього шлюбу не було[3].
Друга дружина: з 27 липня 1940 Елізабет Анна Мюллер-Урі (1 липня 1903 — 18 листопада 1963), дочка Фрідріха Антона Мюллера-Урі та Софії Елізабет Буркхард. Від цього шлюбу народилася одна дочка[3] :
- Клотільда Елізабет фон Меренберг (нар. 14 травня 1941); чоловік: з 25 травня 1965 року Енно фон Рінтелен (9 листопада 1921 — 16 жовтня 2013)[3].
Сестра: графиня Ольга Катерина Ганна (3 жовтня 1898 — 15 вересня 1983); чоловік: з 14 листопада 1923 року граф Михайло Тарієлович Лоріс-Меліков (1900—1980).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Русаков В. М. Рассказы о потомках А. С. Пушкина. — С. 99, 188—189.
- ↑ а б в г д William Bortrick. Descendants of Alexander Sergeevich Pushkin (англ.). Burke’s Peerage[en]. Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 24 лютого 2019.
- ↑ Люксембургское наследство и потомок Пушкина // Московские ведомости. — 1912. — № 40. — Число 18 (02). — С. 4.
- ↑ РГВА Ф. 1. Оп. 41. Д. 1464. Л. 33. Подлинник. Пер. с франц.
- ↑ а б в г д е ж Katherine Clark. Closing the Circle // Parosweb Magazine. — 2010. — No. 138 (07). Архівовано з джерела 29 травня 2014.
- ↑ Семёнов И. С. Европейские династии: Полный генеалогический справочник, с. 481
Література[ред. | ред. код]
- Русаков В. М. Рассказы о потомках А. С. Пушкина. — Л. : Лениздат, 1992. — 447 с. — ISBN 5-289-01238-9.
- Семёнов И. С. Европейские династии: Полный генеалогический справочник / Научный редактор Е. И. Карева, О. Н. Наумов. Вступительная статья О. Н. Наумов. — М.: ООО «Издательство Энциклопедия», ООО «Издательский дом ИНФРА-М», 2006. — 1104 с. — 1000 экз. — ISBN 5-94802-014-2.
|
