Західний фронт (Перша світова війна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Західноєвропейський театр воєнних дій
Першої світової війни
Перша світова війна
Western Front (World War I) 2.jpg
За годинниковою стрілкою з лівого верхнього кута:
Королівська ірландська піхота зосереджена в траншеї, битва на Соммі, літо 1916; британський солдат виносить пораненого товариша з поля бою[а 1], битва на Соммі, 1 липня 1916; молодий німецький солдат, озброєний гвинтівкою 98a-Gewehr; американська піхота штурмує німецький бункер; німецький важкий бомбардувальник Gotha G.IV; американські танки Рено FT-17 висуваються на передову. 26 вересня 1918
Дата: 4 серпня 1914 — 11 листопада 1918
Місце: Франція, Німеччина, Бельгія, Люксембург, Ельзас, Лотарінгія
Результат: перемога військ Антанти; капітуляція та розпад Німецької імперії; Версальський договір
Сторони
Антанта:

Бельгія Бельгія

США США (з 1917)
Росія Російський експедиційний корпус
Португалія Португалія (з 1916)
Бразилія Бразилія
Італія Королівство Італія
State Flag of Thailand (1916).svg Сіам (з 1918)
Четверний Союз:

Німецька імперія Німецька імперія
Австро-Угорщина Австро-Угорщина

Командувачі
Франція Фердинанд Фош
Німецька імперія Пауль фон Гінденбург
Німецька імперія Еріх Людендорф
Німецька імперія Гельмут Мольтке
Військові сили
3 592 242 о/с, з них:
1 675 481 француз,
1 166 395 англійців,
131 978 бельгійців та
618 388 американців
11 481 легких та 8 323 важких артилерійських систем (липень 1918)
3 273 000 о/с
Втрати
вбито та померло він ран
1 265 124 французів
512 564 англійців
116 708 американців
40 187 бельгійців
1689 португальців
1 214 000 вбито та померло він ран,
968 197 зникло безвісти або потрапило в полон,
3 088 743 поранених[а 2]


За́хідний фронт Пе́ршої світово́ї війни́ (19141918) — військові дії, що тривали в роки Першої світової війни на території Західної Європи з серпня 1914 до листопада 1918 років. Територіально Західний фронт (Західноєвропейський театр воєнних дій) охоплював територію Бельгії, Люксембургу, німецьких Ельзасу, Лотарінгії та рейнські провінції, а також північний схід Франції.

На сході він обмежувався Рейном, з півночі — Голландією, із заходу — морським узбережжям від гирла р. Шельди до гирла р. Сени і з півдня — умовною лінією — р. Сена, Париж, швейцарський кордон. Протяжність фронту від річки Шельди до швейцарського кордону становила 480 км, в глибину — 500 км, від Рейну до Кале. Західна частина театру воєнних дій становила рівнину з розгалуженою дорожньою мережею, зручну для маневрування та дій великих військових об'єднань; східна частина була переважно гірською (Арденни, Аргон, Вогези), що обмежувало свободу маневру військ. Особливістю Західного фронту було його промислове значення (вугільні копальні, залізна руда, розвинена обробна промисловість) та щільна насиченість населеними пунктами, важливими об'єктами виробництва, інфраструктури, історичними та культурними цінностями Західної Європи.

Ще до офіційного оголошення війни, 2 серпня 1914 року Імперська армія Німеччини вдерлася без оголошення війни до Люксембургу й здійснила вилазки на територію Франції. Поблизу невеликого французького містечка Жоншере сталася перша швидкоплинна сутичка на Західному фронті між німецькими та французькими військами — стрілянина в Жоншере. З початком військових дій, німецька армія розпочала широкомасштабний наступ на Західному фронті, вдершися до нейтральної Бельгії, а згодом й на північ Франції. Переломним моментом у війні стала Перша битва на Марні, а після бігу до моря, обидві сторони окопалися уздовж звивистої лінії укріплених позицій, котрі простягалися від Північного моря до швейцарського кордону з Францією. Ця лінія залишалася практично незмінною протягом більшої частини війни.

Протягом 1915–1917 років противники провели кілька великих наступів уздовж цього фронту. Форми й способи ведення війни змінювалися на вимогу часу, на озброєння країн-учасниць надходили новітні види зброї, війська застосовували нову тактику бою. Атакам ворожих позицій, що проводилася величезними угрупованнями піхоти, передували масовані артилерійські удари. Оборонні рубежі перетворилися на колосальні смуги, завдовжки десятки кілометрів, насичені мінними полями, траншеями, окопами, ровами, що усіяли колючим дротом та вогневими точками. Кожний наступ або контрнаступ призводив до величезних втрат у живій силі, а результати були, як правило, мізерні. Серед найкривавіших битв на Західному фронті були битва при Вердені із загальною кількістю 700 000 втрат з обох сторін (за оцінками), битва на Соммі з більш ніж мільйоном жертв (оцінка), і в битві біля Пашендейле з приблизно 600 000 жертв (орієнтовно).

Марність амбіційних наступів, що призводили до величезних втрат, спонукала вояків до пошуку новітньої зброї, яка на думку військових експертів країн, мусила переломити ситуацію на їх користь. На полях Західного фронту вперше з'явилися танки, проведена перша масована газова атака під Іпром, авіація й артилерія стала невід'ємними частинами тогочасного бою. Удосконалювалася піхотна тактика дій. У Весняному наступі 1918 року, німці, скориставшись Берестейською угодою та розпадом Російської імперії, застосували нову тактику інфільтрації піхотних підрозділів й здобули великих перемог, прорвавши лінію оборони союзників на глибину 100 км, і вже були на межі розгрому противника.

Однак, поступово наступ німецької армії застопорився та незабаром союзні війська перейшли у рішучий контрнаступ, і врешті-решт завдали німцям рішучої поразки по всьому Західному фронтові. Німецький уряд був змушений поступитися і підписати угоду про капітуляцію Німеччини. Умови мирного миру були підписані Версальським договором 1919 року.

Плани й сили сторін[ред.ред. код]

Напередодні світового конфлікту у військовому середовищі країн Західної Європи домінувала ідея швидкоплинної війни й усі військові плани сторін базувалися на парадигмі використання наявних збройних сил у нетривалий період. Генеральні штаби всіх держав розраховували, що запасів озброєння, боєприпасів і різного військового спорядження та майна, накопичених у мирний час, вистачить на всю війну, а бойові втрати сподівалися компенсувати шляхом поточного виробництва зброї на спеціалізованих військових підприємствах. Внаслідок цього жодна з держав, що готувалася до війни, не збиралася переводити власну промисловість на військові рейки, мобілізація промисловості для потреб війни серйозно не розглядалася. Не було також планів поповнення армій у випадку тривалої війни людськими резервами та відповідних планів навчання військовій справі нових контингентів. Армії зосереджували свої зусилля на завчасній підготовці театру війни в інженерному та господарському відносинах — тривало масштабне будівництво укріплень, фортець, шосейних доріг і залізниць, влаштовувалися кінцеві станції для вивантаження військових ешелонів, розташування військових частин і різних запасів у мирний час для зручності й швидкості мобілізації[2].

Плани війни Німеччини[ред.ред. код]

Готуючись до війни, німецький генеральний штаб виходив з необхідності уникнути одночасного ведення її на двох фронтах — проти Росії і проти Франції. Основним питанням стратегії кайзерівський генеральний штаб вважав завдати вирішального удару по Франції, щоб швидко покінчити з нею, поки Росія проводитиме мобілізацію, на завершення якої та зосередження російської армії, за підрахунками німців, було потрібно щонайменше 40 днів і тільки після цього за допомогою Австро-Угорщини розгромити Росію[2].

У серпні 1892 новий начальник німецького генерального штабу генерал фон Шліффен запропонував зосередити основні сили імперської армії проти Франції, обмежившись на сході невеликим заслоном проти Росії[3]. Це стратегічне рішення було покладено в основу нового плану війни, за яким Німеччина і розгорнула свої сили в 1914 року[4].

Зміцнення французького кордону від Вердена до Бельфора призвело німецьке командування до думки про необхідність обходу лінії французьких укріплень правим крилом північніше Вердена. План 1898 вже передбачав обхідний маневр через Люксембург і Південну Бельгію[5]. Ця ідея стала основою для подальшої розробки німецького плану війни на Західному фронті. Грандіозним охоплюючим маневром передбачалося війти західніше Парижа й притиснути французьку армію до її східного кордону та разом з іншими німецькими силами швидко розгромити. Після цього розраховувалось перекинути всі сили на Східний фронт з метою розгрому Російської імперії. Всю війну на заході передбачалося закінчити за 6 — 8 тижнів[6].

Німці не приділяли серйозної уваги англійській допомозі Франції, вважаючи, що британський кабінет обмежиться відправленням невеликого експедиційного корпусу, який без особливих зусиль буде розгромлений переважаючими силами правофлангових німецьких армій[4].

Генералітет Німецької імперії планував швидкоплинну війну, так як для затяжної війни Німеччина не мала ані достатніх матеріальних засобів, ані людських ресурсів. Перебуваючи у відчутній залежності від ввезення сировини для промисловості та продовольства, керманичі Німеччини усвідомлювали, що при тривалій війні ввезення товарів буде сильно утруднене або навіть взагалі неможливе, і тому побоювалися серйозних економічних ускладнень[7]. «Можливість тривалої європейської війни, — вказував X. Ріттер, — …начисто заперечувалася начальником генерального штабу з причин економічного характеру»[8]. При довгочасній війні зростала б також перевага противників Німеччини в живій силі і озброєнні, тому «німецький генеральний штаб не готувався до тривалої війни». На думку німців, для Німеччини залишався лише один шлях до перемоги — розгромити супротивника швидким і рішучим наступом.

План Шліффена — основний план вторгнення німецької армії до Франції через нейтральні Бельгію та Люксембург

Плани Антанти[ред.ред. код]

Вже в 1872 році французький генеральний штаб розпочав розробку плану зосередження армії на випадок війни з Німеччиною[9]. Не маючи засобів для створення великих збройних сил, достатніх для успішної боротьби з могутньою німецькою армією, французький уряд вирішив забезпечити свою безпеку зведенням уздовж кордонів потужних укріплень, і насамперед уздовж північно-східного кордону країни. Перші роботи щодо зміцнення кордону почалися вже в 1874. Французи побудували потужну систему фортець, що мала велике стратегічне значення, головними її опорними пунктами були могутні фортеці Верден, Туль, Епіналь і Бельфор. На захід від цієї лінії знаходилася ще одна смуга укріплень, в районі Діжона, Реймса, Лаона. У центрі країни перебував укріплений табір Парижа. Уся система укріплень на 250-кілометровому франко-німецькому кордоні серйозно впливала на розробку не тільки французьких, але і німецьких планів війни[10][11].

За наступні 40 років, аж до серпня 1914 року, у Франції було розроблено 17 варіантів планів війни та низка поправок до них. Вже в 4-му і 5-му планах передбачалися два варіанти зосередження, що враховували можливість порушення німцями нейтралітету Бельгії та Люксембургу[9].

Точка зору французького генерального штабу на роль Росії в майбутній війні була сформульована «відвернути з французького фронту частину німецької армії, достатню для того, щоб надати французькій армії найбільш шансів успіху на початковій стадії кампанії, якого можна очікувати починаючи з 14-го дня війни»[9]. Це суттєво впливало на розробку французьких планів.

17-й план був введений у дію 15 квітня 1914, у відповідності до якого розгорталася французька армія в Першу світову війну[12].

Для дій проти Німеччини на фронті від Бельфора до Ірсон намічалося розгорнути п'ять армій (всього 79 польових і резервних та 10 кавалерійських дивізій). У розпорядженні головнокомандувача (в мирний час начальник генерального штабу) також були ще дві групи резервних дивізій (по три дивізії в кожній групі), що розташовувалися уступом за флангами загального фронту[13].

Французький план № 17 передбачав із самого початку війни наступальний характер дій. Головнокомандувач французькими арміями мав намір, «зібравши усі сили, кинути їх у наступ проти німецьких армій»[14]. Стратегічний задум, закладений в оперативну частину плану, передбачав проведення «двох головних операцій, що розвиваються одна праворуч — в районі між лісовими масивами Вогезов і річкою Мозель, нижче Туля, інша лівіше — на північ від лінії Верден — Мец».

Французький план війни, на перший погляд пройнятий наступальним духом, таїв у собі пасивно-вичікувальну позицію. Ще не був знищений страх перед німецькою армією, яка вщент розгромили французьку армію у війні 1870–1871 рр. Головний удар французьке командування передбачало завдати залежно від обстановки лише після того, як у перших зіткненнях з противником з'ясується характер його дій. Таким чином, дії французької армії з перших же днів ставилися в залежність від характеру дій противника. Французький план відрізнявся нерішучістю і пасивністю. Він від самого початку віддавав ініціативу в руки німецьких військ[15].

Можливість вторгнення німецьких військ через Бельгію явно недооцінювалася. Вважалося, що основний удар слід очікувати з боку Меца[16]. Крім того, французи щиро вірили, що з політичних і моральних міркувань Німеччина великі сили буде тримати в Ельзасі. Французьке командування розраховувало, що якщо таке вторгнення і відбудеться, то воно може бути припинено силами бельгійської армії й ударом лівого крила французьких військ в північному напрямку[15].

Британська імперія, найщиріший союзник Франції в Європі, планувала підтримати її у війні проти кайзерівської Німеччини, й для дій на континенті виділялися певні сили — 6 піхотних, 1 кавалерійська дивізії і 1 кавалерійська бригада. Загальна чисельність цих військ становила 123 700 осіб, а разом з тилами і етапними частинами — до 160 тис. чоловік. Повна готовність цих сил передбачалася у термін на 13-й день мобілізації[17]. Водночас, план оперативного використання британських військ розроблений не був. Було лише визнано, що узгодження військових операцій британської армії з операціями французької армії буде забезпечено директивами, які надходитимуть від французького головнокомандувача до головнокомандувача британської армії[18].

Керівний склад Імперської армії Німеччини, що діяв на Західному фронті на початок війни
Bundesarchiv Bild 146-2004-0096, Kaiser Wilhelm II..jpg
Helmuth Johannes Ludwig von Moltke 1914.jpg
Alexander von Kluck.jpg
Karl von Bülow (ca. 1916).jpg
Max von Hausen (1846-1922).jpg
Herzog Albrecht Portrait.jpg
Kronprinz Wilhelm 1. Leib-Husarenregiment.jpg
Rupprecht von Bayern.jpg
Josias von Heeringen - Project Gutenberg eText 18334.jpg

Плани війни сторін відображали цілі і прагнення держав, але характерною рисою було те, що, незважаючи на підписані угоди та створені коаліції, в них не було чіткого і єдиного плану спільних дій. Були лише угоди про те, що в разі війни союзники виступлять на допомогу один одному. Збройні сили кожної країни діяли самостійно, загального командування як у Антанти, так і у Троїстого союзу не було. Характерним для планів війни також до 1914 року було і те, що вони не передбачали узгоджених дій сухопутних військ і військово-морських флотів[19].

Склад сил[ред.ред. код]

Німецьке командування розгорнуло проти Франції 7 армій і 4 кавалерійських корпуси, до 5 000 гармат, загалом угруповання німецьких військ налічувала 1 600 000 чоловік[20]. Військам кайзера Німецької імперії протистояли французькі, бельгійські та британські війська. Французька армія була розгорнута у складі п'яти армій і одного кавалерійського корпусу, при 4 000 гарматах. Чисельність французьких військ становила 1 300 000 чоловік[21].

Бельгійська армія на початок світового конфлікту налічувала шість піхотних і одну кавалерійську дивізію при 312 гарматах. Загальна чисельність бельгійських військ становила 117 тис. чоловік.

Британські експедиційні війська, що призначалися для участі у битві на континенті, розпочали зосередження на французькій землі з початком бойових дій на Західному фронті й складалися з двох армійських корпусів і однієї кавалерійської дивізії. До 20 серпня 1914 року британські війська чисельністю 87 тис. чоловік з 328 гарматами зосередилися в районі Мобеж, Ле-Като.

До кінця розгортання сили сторін чисельно були приблизно рівні (1 600 000 німецьких військ проти 1 562 000 військ союзників). Однак стратегічна ініціатива була на боці німців. Їх розгорнуті війська представляли майже зімкнуту зосереджену силу. Війська ж союзників мали невдале розташування. Лінія фронту французьких військ загиналася від Вердена на північний захід уздовж французько-бельгійського кордону і закінчувалася поблизу Ірсон. У районі Мобеж розгорталися британські війська, бельгійська армія мала свій власний план протидії вторгненню німецьких військ, який не був узгоджений чи взаємопов'язаний з діями інших союзних армій.

Керівний склад французької армії на Західному фронті на початок війни
Joseph Joffre.jpg
Auguste Dubail.jpg
Édouard de Castelnau.jpg
Pierre RUffey.jpg
LPDF 16 8 de Langle de Cary.jpg
Charles Lanrezac.gif
Albert d'Amade.jpg
Командувач Групи генерала д'Амада
дивізійний генерал
Альбер д'Амад

Географічні умови театру[ред.ред. код]

Західноєвропейський театр мав дуже розвинену мережу залізниць, що дозволяла обом сторонам швидко і майже одночасно зосереджувати війська в районах розгортання. З внутрішніх департаментів Франції до німецького кордону простягалося 10 наскрізних залізничних колій. Залізниці Франції мали своїм центром паризький залізничний вузол. З німецької сторони до кордону йшло 15 колій, пов'язаних із залізницями Бельгії, Люксембургу та Франції. Для переходу через р. Рейн від Везеля до Страсбурга Німеччина мала 15 залізничних мостів, що могли пропускати за добу до 550 ешелонів. Обидві сторони були забезпечені достатньою кількістю рокадних ліній, які надавали можливість здійснювати маневр військами вздовж фронту. Західний і східний кордони Німеччини з'єднували 13 наскрізних абсолютно незалежних залізничних ліній, що дозволяло німецькому командуванню перекидати війська з заходу на схід на відстань 1 200 км за одну добу. У центрі Німеччини, в Берліні, знаходився дуже розвинений центральний залізничний вузол з пропускною здатністю 150 пар поїздів на добу. Малася також густа мережа шосейних доріг, яка давала великі зручності для пересування військ і вантажів повсякчас року. Всі дороги постійно підтримувалися в повній справності[24].

За рельєфом уся зазначена територія поділялася на два різних регіони: північно-західний — рівнинний, що включав у себе Бельгію на захід від р. Маас і північну частину Франції між морем і р. Уаза; уся інша частина театру — південно-східний регіон — піднесена, частиною навіть гориста[25].

Кампанія 1914 року[ред.ред. код]

Початок війни[ред.ред. код]

Карта битв на Західному фронті. Кампанія 1914 року

2 серпня німецькі війська вторглися на територію Великого герцогства Люксембург, нейтралітет якого був гарантований міжнародними договорами та угодами. Столиця цієї маленької нейтральної держави — місто Люксембург — була захоплена німцями вже вранці 2 серпня.

У ніч на 4 серпня німецькі частини у складі шості посилених бригад, одного піхотного полку і трьох кавалерійських дивізій[а 5] без оголошення війни перетнули бельгійський кордон і вирушили до фортеці Льєж, що прикривала переправи через річку Маас[а 6][26]. До вечора 5 серпня німецькі частини підійшли до лінії фортів Льєжа, намагаючись раптовою атакою з ходу опанувати фортецю. Однак перші атаки, спрямовані в проміжки між фортами, були відбиті бельгійцями.

Французька піхота у багнетній атаці

Тільки 12 серпня, після прибуття поповнення, підвезення важкої артилерії й відходу основних бельгійських сил з міста, німецькі війська спромоглися захопити фортецю. До 16 серпня був узятий останній форт, усі оборонні споруди Льєжа опанувала німецька армія. Після падіння Льєжа 1-а і 2-а німецькі армії почали переправу через Маас і продовжили наступ на Брюссель, Вавр і Намюр[27].

Командувач 2-ю армією К.фон Бюлов, який розраховував швидко опанувати місто та продовжити своє просування до кордонів Франції, був приголомшений бельгійським опором. Штурм Льєжа забрав 11 днів, що ніяк не передбачалося планами Шліффена, й цей виграш часу виявився критично важливим для вступу у війну Британського експедиційного корпусу та відмобілізації й передислокації французьких військ[28].

20 серпня німці увійшли до Брюсселя. Далі армія окупантів зіштовхнулася з наступною системою укріплень навколо Намюра і знову ж була змушена витрачати час ще на одну облогу, яка тривала з 20 по 25 серпня. Врешті-решт німецькі армії подолали значну частину території Бельгії та 1-а, 2-а і 3-я німецькі армії вийшли на лінію Брюссель — Намюр — Дінан, готуючись вступити в бій з головними силами французької армії.

Тим часом, поки основні події розгорталися на бельгійській території, французькі війська ще в ході зосередження на початку серпня розгорнули бої на південному фланзі Західноєвропейського фронту, намагаючись якомога швидше вступити на землі Ельзасу та Лотарингії, відірвані колись Німеччиною від Франції. Це грало б колосальне значення для французького народу, і підняло б дух французьких військ перед початком рішучих битв. В результаті боїв французькі війська 1-ої та 2-ої армій до кінця 8 серпня захопили Мюльгаузен, а німці відступили за Рейн. Проте, 9 серпня знов прибулі німецькі підкріплення несподівано для французів перейшли в контрнаступ і відкинули французькі війська до кордону.

Згодом 2-а французька армія і ліве крило 1-ї армії продовжили наступати і до 18 — 20 серпня зайняли Саарбург, Шато-Сален і інші селища. До 19 серпня на правому фланзі Ельзаської армії французам також знову вдалося зайняти район Мюльгаузен.

Надалі основні події війни на Західному фронті відбувалися на франко-бельгійському кордоні, куди до 20 серпня підійшло головне угруповання військ імперської армії Німеччини та французькі армії лівого крила. До 20 числа сили супротивників повністю були розгорнуті для вирішення головних завдань війни. Обидві сторони замислили стратегічну наступальну операцію, метою якої був розгром головних сил противника. У військово-історичній літературі ця операція отримала назву «Прикордонна битва».

«Прикордонна битва»[ред.ред. код]

Карта боїв у Прикордонній битві на Західному фронті. 7 серпня — 13 вересня 1914

З 21 серпня розпочалися основні бої Прикордонної битви — головними з яких були Арденнська битва (22-25 серпня), бої за Лоррейн (21-25 серпня), біля Шарлеруа (23-25 ​​серпня), при Монсі, біля Ле-Като. Прикордонна битва стала однією з найбільших битв Першої світової війни, загальна чисельність військ, які брали участь у ній, перевищувала 2 млн осіб.

У Арденнській битві 3-я і 4-а французькі армії були розбиті 5-ою і 4-ою німецькими арміями, у боях біля Шарлеруа і в операції біля Монса британці і 5-а французька армія зазнали поразки від 1-ої, 2-ої та 3-ої німецьких армій. 20-22 серпня 1-а і 2-а французькі армії, що почали 14 серпня наступ в Лотарингії, були розбиті 6-ою і 7-ою німецькими арміями.

У наслідок Прикордонної битви стратегічна обстановка на французько-німецькому фронті різко змінилася. Французькі армії на всьому фронті змушені були відходити вглиб країни. «Прикордонна битва скінчилося невдачею», — зазначав пізніше Жоффр. Поразка французьких армій у Прикордонній битві та їх наступний відхід створили безпосередню загрозу Парижу, що спровокувало важке враження на народ Франції. 2 вересня французький уряд покинув Париж і переїхав до Бордо. Однак, німецьке командування не зуміло на жодній з ділянок фронту скористатися обстановкою, що сприятливо склалася для них. Німецькі формування діяли мляво і замість стрімкого переслідування французів лише рухалися слідом за ними.

До вечора 4 вересня 1-а і 2-а німецькі армії вийшли південніше Марни до Монмірая. Наступного дня вони готувалися реалізувати план загального оточення всіх французьких армій. Але обстановка докорінно змінилася. Французи зібралися з силами і самі готувалися завдати німецьким арміям нищівного удару, маючи в районі на північний схід Парижа великі сили, націлені у фланг і тил головного німецького угруповання.

Битва на Марні[ред.ред. код]

4 вересня 1914 німецьке командування віддає накази 1-ій і 2-ій арміям розгорнутися фронтом на південний захід, у напрямку до Парижу, від р. Уази західніше Шато-Тьєррі до Сени, і активно оборонятися. Водночас, 3-тя, 4-та і 5-а армії отримали завдання продовжувати наступ у південному і південно-східному напрямках і спільно з 6-ю армією оточити французькі сили південніше Вердена.

Увечері 4 вересня генерал Жоффр віддав аналогічний наказ про перехід у наступ, початок якого було призначено на 6 вересня. Головний удар завдавали армії лівого крила — 5-а, британська і 6-а французькі. 5-а армія отримала завдання наступати з рубежу Сезан, Естерн, Куртакон в північному напрямку, англійська — з фронту Куломм'є, Шанжі завдавала удару у фланг 1-ій німецькій армії на Монмірай, 6-а армія мала завдання наступати в тил 1-ій німецькій армії в загальному напрямку на Шато-Тьєррі. Армії центру — 4-а і 9-а (остання була сформована 4 вересня) — повинні були сковувати противника, а 3-тя армія мала завдання наступати з району на північ Бар-ле-Дюк на захід також у фланг німецьких сил.

Протягом тижня тривали запеклі бої між противниками, доки не виникла загроза оточення 2-ої німецької армії й 10 вересня німецьке командування віддало наказ на відступ своїх військ на північ до річки Ена, на який німці перейшли до глухої оборони зайнятих рубежів. Французьке командування вирішило, що німецькі війська будуть продовжувати відхід і далі на північ мало не до бельгійського кордону, вирішило продовжувати наступ, маючи головною метою охоплення правого флангу німецького розташування силами 6-ї армії. Проте наступ союзників (БЕК, 6-а і 5-а французькі армії) був зупинений кайзерівською армією, яка міцно закріпилася на командних висотах правого берега р. Ени.

У цій операції з обох сторін брали участь головні сили противників у складі п'яти німецьких і шести армій союзників, загальною чисельністю близько 2 млн. чоловік і більше 6 600 гармат.

Біг до моря[ред.ред. код]

Після стабілізації обстановки на північ від Парижу на театрі воєнних дій лишалися вільні простори для маневру: західніше р. Уази ще були відсутні великі сили обох сторін. Обидві сторони протягом 30 днів з 16 вересня по 15 жовтня взаємно робили відчайдушні спроби охопити відкритий фланг противника, перекидаючи з різних ділянок усе нові та нові сили до своїх відкритих флангах західніше Уази й далі на північний захід, поки не досягають в такому русі берега моря. Всі ці дії згодом увійшли в історію як «біг до моря». У ході цих подій найбільш запеклі бої відбувалися послідовно на берегах річок Уази, Сомми, Ськарпа і Лис. Однак супротивникам не вдалося реалізувати своїх задумів. Війська стикалися в нових районах, зупинялися і закріплювалися. Так поступово позиційний фронт просувався на північ, фронт усе більше і більше подовжувався і нарешті противники вперлися в узбережжя Північного моря, подовживши фронт на 170–180 км. Так закінчився «біг до моря», і подальші бойові дії на узбережжі, що відбувалися в новій конфігурації сил супротивників, отримали назву «операції у Фландрії».

Перша Фландрська битва[ред.ред. код]

До середини жовтня практично на всьому Західному фронті встановився хибкий позиційний фронт. Охопити фланги один одного обом сторонам не вдалося і протиборчі сторони вважали можливим виграти війну шляхом завдання рішучого удару. Це призвело до того, що і британське, і німецьке командування розробило новий план наступу у Фландрії на фронті довжиною в 70 км, метою якого визначалося захоплення французьких портів на узбережжі протоки Па-де-Кале.

13 жовтня 1914 британські експедиційні війська силами 2-го, 3-го і 4-го корпусів почали наступати з району Іпра в східному напрямку. Однак здобути перемоги британцям не вдалося. Німці кинули в бій 7-й, 13-й, 14-й і 19-й армійські корпуси і не тільки відбили наступ ворога, а й змусили його відступити. Просування німецьких військ британці зупинили, але перейти в новий наступ не змогли. 20 жовтня німецька сторона силами двадцяти чотирьох дивізій перейшла в наступ по всьому фронту від Ла-Бассе до гирла Ізера. Їм протистояли дев'ятнадцять дивізій союзних військ, включаючи шість бельгійських дивізій, знесилених попередніми боями. Наступ німців розвивався по-різному. На півночі німецьким військам вдалося потіснити бельгійців і форсувати Ізер, на центральній ділянці фронту вони прорвали оборону французів і зайняли ряд населених пунктів, а ось у смузі британської армії наступ німців не увінчався успіхом.

31 жовтня німці відновили наступ, здійснивши потужну спробу прорватися до моря і захопити французькі порти Кале і Дюнкерк. У наступ перейшла армійська група під командуванням генерала Фабека, що складалася з шести дивізій. Однак домогтися великого успіху німцям не вдалося. Союзні армії стійко оборонялися й не допустили прориву ворога до берега моря. 3 листопада німецьке командування прийняло рішення тимчасово перейти до оборони. Бойові дії не принесли успіху жодній зі сторін, й поступово перша битва за Іпр завершилася боями місцевого значення, які точилися до 22 листопада.

Після першої битви при Іпрі по усьому франко-німецькому фронті настав позиційний період війни. Обидві сторони розпочали зміцнювати зайняті позиції, поставивши перед собою мету створити оборонні споруди, достатні для того, щоб, якщо буде потрібно, тримати довготривалу оборону навіть малими силами. Відзначимо: і союзники, і німці зуміли реалізувати свої плани. Як наслідок, після трьох з половиною місяців запеклих боїв противники опинилися перед укріпленими позиціями один одного на величезному фронті від Північного моря до швейцарського кордону протяжністю в 475 миль).

Перша битва при Іпрі завершила період маневреної війни на Західному фронті в 1914 році. За час ведення бойових дій — в Прикордонній битві, в битві при Марні, в боях на Ені, Уазі і Ізері, у Першій битві при Іпрі — обидві сторони зазнали колосальних втрат. Найбільш значних втрат зазнала французька армія.

Кампанія 1915 року[ред.ред. код]

Загальне становище на 1915 рік[ред.ред. код]

На початок кампанії 1915 загальне положення воюючих держав на Західному фронті було доволі складним, жодна з коаліцій не досягла визначеної мети, воєнні дії прийняли характер позиційної боротьби. Зі встановленням на театрі дій багатокілометрового суцільного позиційного фронту від Фландрського узбережжя Ла-Маншу до швейцарського кордону дії протиборчих сторін перейшли у фазу боротьби за поліпшення оборонних позицій, обидві сторони планували стримувати довготривалий час навіть невеликими силами можливий наступ супротивника, що переважатиме в кілька разів сили тих, що обороняються[29].

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Загальний замисел союзників на кампанію 1915 року

Відповідно і англо-французи, і німці поступово перебудовували систему оборони, переходили від опорних пунктів до суцільних ліній окопів (траншей), що обладнувалися у декілька рубежів, віддалених один від одного на відстань до 100–150 м. По всьому фронтові зводилися бліндажі, укриття, щілини, кулеметні і гарматні точки. Між собою окопи зв'язувалися розвиненою системою ходів сполучення[30]. Окремі ділянки позицій готувалися до кругової оборони. На головних напрямках можливих атак противника будувалися другі позиції, зводилися відсічні позиції. Глибоко в тилу споруджувалися укріплені табори і тилові смуги оборони у вигляді однієї-двох ліній вузлів опору, прикритих штучними перешкодами.

На початок лютого 1915 Німеччина тримала на Західному фронті сім армій (з 1-ої по 7-у) і три армійські групи (Штранца, Фалькенгаузена, Геде) у складі 26 піхотних корпусів (94,5 дивізії). Загальна чисельність німецьких військ досягала 1,9 млн. чоловіків, 4 000 легких і 1 695 важких гармат.

Німецькі сили на Західному фронті групувалися в три стратегічні об'єднання, які можна назвати групами армій. Справа наліво: північна (4-а і 6-а армії), центральна (1-а, 2-а, 3-я, 5-а) і південна (армійські групи Штранца, Фалькенгаузена і Геде). У відповідності з генеральним планом їм в 1915 році належало лише оборонятися, чекаючи нищівної перемоги кайзерівських військ на сході над російською армією.

Сили Антанти розмістилися зліва направо: Північна група Фоша (Бельгійська армія, 2-а і 1-а британські, 10-а французька, 3-я англійська і 6-а французька), Центральна група Кастельно (5-а, 4-а, 2-а і 3-я французькі армії), Східна група Дюбаї (Фортечний район Вердена, 1-а і 7-а французькі армії). Союзники збиралися наступати і до кінця січня вони визначили два основних напрямки своїх ударів: в Артуа силами 10-ої французької та 1-ої британської армій і в Шампані — 4-ої французької[31].

Всього в 111 дивізіях союзників було 2,65 млн. чоловіків, понад 4 000 легких і до 1 600 важких гармат.

Перша шампанська битва[ред.ред. код]

16 лютого 1915 року французьке командування розпочало наступальну операцію в Шампані, яка розглядалася як продовження наступу, початого на цьому напрямку, ще в грудні 1914[32]. При загальному співвідношенні сил 1,8: 1 французи довели перевагу на ділянках прориву до 3:1, а щільність артилерії — до 60-70 гармат на кілометр фронту прориву. Прорив оборони 4-а армія вела на фронті в 7 км п'ятьма дивізіями. 5-а, 6-а і 2-а французькі армії — здійснювали артилерійську підтримку наступу сусідів, який тривав перші чотири дні (16 — 19 лютого). У цих умовах наступ 4-ої армії являло собою ізольовану, приречену на невдачу спробу прориву позиційного фронту оборони.

Французам вдається просунутися всього на 300–500 м, опанувати другу і зав'язати бої за третю лінію окопів. До кінця лютого німецьке командування ввело в бій ще кілька резервних дивізій і позиції, захоплені французами, в ході нічних контратак були відбиті німцями. Наступальна операція в Шампані завдання прориву оборони німців не виконала. Французи втратили понад 91 тис. чоловіків загиблими, пораненими і зниклими безвісти, але не оволоділи навіть першою позицією німецької оборони.

У період з 7 по 13 березня командування Британських експедиційних сил провело часткову наступальну операцію в районі Нев-Шапель (південний захід Лілля) силами двох корпусів (Індійського і 4-го армійського) 1-ої британської армії проти 7-го корпусу 6-ї німецької армії[33]. Відволікаючі демонстративні дії вели 2-а англійська і бельгійська армії. 10-а французька армія, оскільки Жоффр відмовився від спільного наступу англійців і французів у Артуа, сприяла 1-ій англійській армії частиною своєї артилерії.

Весняний наступ британців також закінчився невдачею. Бої за Нев-Шапель, яку опанували союзні війська, коштували їм близько 13 тис. загиблими та пораненими. Через втрати і брак боєприпасів британський командувач генерал Джон Френч припинив наступ[33].

Німецька піхота на фоні газової атаки у засобах індивідуального захисту штурмує ворожі позиції. Фландрія.

Друга Іпрська битва[ред.ред. код]

У період з 5 квітня по 25 травня 1915 на Західному фронті розгорнулися нові бої. Спочатку союзники здійснили чергову спробу прорвати німецький фронт оборони, й в умовах надзвичайної секретності готували стрімкий наступ у Веврській долині для ліквідації Сен-Мієльського виступу, проте німці, заздалегідь дізнавшись про плани союзних військ, випередили їх, намагаючись зірвати наступ ще на початковій стадії[34]. У результаті боїв за невеличке французьке селище французька армія втратила майже 64 тис.чол, проте успіху не здобула.

Друга Іпрська битва, що тривала з 21 квітня до 25 травня 1915 року, стала другою за відліком битвою союзних військ Антанти з німецькою армією за контроль над стратегічно важливим фландрійським містом Іпром у Західній Бельгії. Битва відзначилася першим масштабним застосуванням бойових отруйних речовин на Західному фронті, в битві вперше після Болімовської битви німцями активно застосовувалася хімічна зброя. Проте, німецькій армії на чолі з герцогом Альбрехтом Вюртемберзьким не вдалося розвинути початковий успіх.

Друга битва при Артуа[ред.ред. код]

9 травня 1915 року у відповідь на наступ німців біля Іпра англо-французські війська проводять другу (після грудня 1914) операцію в Артуа. Ця операція була добре підготовлена й проводилася на широкому фронті. Союзники зосередили на ділянці прориву значну кількість військ. Французи мали 20 піхотних і 6 кавалерійських дивізій і 1 090 гармат (780 легких і 310 важких), а британці — 10 піхотних дивізій, два кавалерійських корпуси і 637 гармат (516 легких і 121 важку)[35]. 6-а німецька армія генерала Руппрехта мала 13 піхотних дивізій і 810 гармат (з них 150 важких)[36]. Частина сил армії (2 дивізії і 84 гармати) перебувала в резерві. При загальному співвідношенні сил і засобів 2:1 французи на напрямку прориву мали триразове, а британці майже чотириразову перевагу.

За весь час кровопролитних боїв французи здобули обмежені територіальні придбання, у черговий раз не досягши головної мети наступу. У підсумку другої операції в Артуа, що тривала з перервами протягом 6 тижнів, французи зайняли територію в 7 км по фронту і 3-4 км завглибшки, а британці — 6 км по фронту і 900 м в глибину. В операції союзники втратили 132 тис. солдатів убитими і пораненими[37], німецькі війська втратили 73 тис. чоловіків[37].

Осінній наступ 1915 року[ред.ред. код]

Вранці 25 вересня 1915 року після багатьох відстрочень франко-британські війська розпочали одночасно чергові широкомасштабні наступи у Шампані (східніше Реймсу) та поблизу Артуа (в районі Аррасу). На першій ділянці у наступ на фронті 35 км перейшли 2-а і 4-а французькі армії, тоді як на Артуа наступали на фронті завширшки 22 км французька 10-а та британська 1-а армії генерала Хейга[38]. Загальне керівництво операцією в Шампані здійснював командувач Центральної групи армій генерал Кастельно, а в Артуа — командувач Північної групи військ генерал Фош[39].

Тільки на шампанському напрямку протягом 3,5 діб (22-25 вересня) велася інтенсивна артилерійська підготовка, в ході якої союзна артилерія випустила до 3 млн. снарядів по позиціях німецьких військ[38]. Вогонь коректувався за допомогою 12 аеростатів і літаків-коректувальників по радіо. Після сильного вогневого нальоту артилерії і мінометів по першій і другій лініях окопів, маючи у першому ешелоні 18, а в другому 8 дивізій і в армійському резерві кавалерійські корпуси, перейшли в атаку французькі війська генералів Петена та Лангля[40].

Подібно розвивалася операція і в Артуа. У 10-ої французької армії генерала Дюбаї артилерійська підготовка атаки тривала 5 — 7 днів (з 18 — 20 по 25 вересня). 23 вересня літаки і дирижаблі бомбардували залізничні станції, переправи та інші тилові об'єкти 6-ї німецької армії. Атака почалася 25 вересня в 12:00. 25 хв. після сильного вогневого нальоту артилерії й мінометів. Але противник чекав атаки, і в перший день бою були захоплені всього одна-дві лінії окопів першої позиції. 6-а німецька армія, посилена резервами піхоти і артилерії, вчинила французам запеклий опір[41].

Карта битв на Західному фронті. Кампанії 1915–1916 років

Протягом шести тижнів союзні війська намагалися прорвати оборонні позиції німецької імперської армії, але усі їхні спроби були марними. Найбільшим здобутком, який коштував сотень тисяч загиблих, поранених та зниклих безвісти, стало опанування переднім краєм оборони німецьких підрозділів на глибину не більше за 3-4 км.

Осіння операція в Шампані і Артуа, яка готувалася довго, прискіпливо і ретельно, з тим щоб здійснити «великий стратегічний прорив, який матиме необхідним наслідком звільнення національної території» Франції[42], не увінчалася успіхом. Проблема прориву німецького фронту залишилася невирішеною.

Після провалу операції в Артуа і Шампані (у жовтні — грудні) англо-французьке командування припинило наступальні дії на всьому франко-німецькому фронтові і перейшло до позиційних форм боротьби. Впроваджувалися кроки до вдосконалення оборонних позицій і більш ретельного узагальнення досвіду наступальних і оборонних боїв, проведених у кампанії 1915[43].

Кампанія 1916 року[ред.ред. код]

Загальне становище на 1916 рік[ред.ред. код]

У цілому до початку кампанії 1916 положення сторін і співвідношення сил значно змінилося на користь Антанти. Військове і економічне посилення Антанти, перспектива продовження боротьби на два фронти ставили німецький генеральний штаб при розробці плану майбутньої кампанії в скрутне становище[44]. Оцінюючи обстановку і приймаючи стратегічні рішення на 1916, військовий міністр і начальник генерального штабу генерал піхоти Фалькенгайн виключав наступальні дії проти Росії, вважаючи, що з усіх фронтів найбільш реальну небезпеку для Німеччини таїв у собі французький фронт. Англо-французи до січня 1916 довели свої сили на Західному фронті до 167 дивізій[45]. 50 з них, тобто удвічі більше того, що мали німці, перебували в резерві і готувалися до наступальних боїв. Але навесні болотисті райони Західної Франції (на північ від Сомми), де оборонялися британські армії, виключали можливість проведення масштабних наступальних операції, а чекати літа значило віддавати ініціативу англо-французам. Тому кайзерівське командування вирішило нанести по Франції сильний удар в якомусь одному пункті, і притьмом вивести її з війни. Переносячи удар на Західний фронт проти Франції, Німеччина розраховувала домогтися поразки французької армії шляхом «перемелювання і виснаження її резервів» в одному пункті Західного фронту[46]. Для наступу на всьому французькому фронті імперській армії вже явно не вистачало сил. Об'єктом для удару після деякого коливання (Бельфор або Верден) був обраний Верден[47].

Водночас, держави Антанти прагнули (врахувавши досвід минулих кампаній) протиставити стратегічним планам країн Центрального блоку єдиний узгоджений план кампанії 1916 і загальне керівництво військовими діями в кампанії. Але через неузгодженість планів та відсутності чіткого порозуміння в планах на кампанію, врешті-решт англо-французька армія вирішила наступати в районі Сомми з липня 1916, попередньо вимотавши і знекровивши німецькі резерви в районі Вердена.

Верденська битва[ред.ред. код]

Французька важка 370-мм мортира веде вогонь по німецьких позиціях. Верденська битва. 1916
Німецькі позиції під вогнем союзної артилерії. Верденська битва. 1916

За задумом німецького керівництва основний удар завдавався по Верденському укріпленому району, який входив до якісно нової системи оборони, в якій довготривалі фортифікаційні споруди фортеці поєднувалися з укріпленнями польового типу. У лютому 1916 року напередодні операції у Верденському укріпленому районі оборонялось три армійські корпуси французів[48]. Німецьке верховне командування розраховувало опанувати Верден прискореною атакою, зруйнувавши польові та довготривалі укріплення французів потужної артилерією.

У проекті плану операції вказувалося: «Рішення опанувати фортецю Верден прискореною атакою засновувалося на випробуваному результаті дії важкої і надважкої артилерії»[49].

Ведення операції покладалося на 5-у німецьку армію під командуванням кронпринца Вільгельма[50]. Для досягнення раптовості операція готувалася досить ретельно і потай. Всіляко маскувалися зосередження і розгортання військ і артилерії, інженерні роботи з устаткування вихідного району, підготовка баз постачання і вузлів зв'язку, накопичення артилерійських запасів тощо. Предметом особливої ​​турботи було розгортання артилерії. Для удару по Вердену на фронті від Авокура до Етена німецька артилерія розгорнула на вогневих позиціях 1 204 гармати і 202 міномети, з яких основна маса гармат і усі міномети розгорталися на напрямку головного удару[51]. В цілому війська кайзера створили перевагу над французами на напрямку головного удару за числом дивізій в чотири і в артилерії більш ніж в чотири рази. З урахуванням мінометів перевага в артилерії збільшувалася до 5,5 разів. Зосередження такої кількості артилерії і мінометів у наступі здійснювалася у війні вперше. Вперше під Верденом застосовувалися і вогнемети[52].

21 лютого 1916 німці розпочали артилерійську підготовку наступу, яка тривала близько 9 годин[53]. Щоб приховати напрям головного удару, підготовка проводилася на фронті в 40 км, від Авокура до Етена. Потужному вогневому удару більше ніж 1 500 гармат і мінометів піддавалася оборона французів на всю глибину укріпленого району, які витратили більше ніж 2 млн снарядів[54].

Після масованої артилерійської підготовки німецькі війська перейшли в атаку на правому березі річки Мез, але зустріли запеклий опір. Німецька піхота вела наступ у щільних бойових порядках. За перший день наступу німецькі війська просунулися на 2 км і зайняли першу позицію французів. У наступні дні наступ вівся за тією ж схемою: вдень артилерія руйнувала чергову позицію, а до вечора піхота займала її. До 25 лютого французи втратили майже всі свої форти. Майже без опору німцям вдалося взяти важливий форт Дуамон.

Карта Верденської битви. Кампанія 1916 року

Однак французьке командування вжило заходів для усунення загрози оточення Верденського укріпленого району. Наступ німецьких військ було зупинено. Битва набувала все більш затяжного характеру, і з березня німці перенесли головний удар на лівий берег річки. Після інтенсивних боїв німецьким військам вдалося до травня просунутися тільки на 6-7 км. 22 травня спробували взяти форт Дуомон, але були відкинуті.

У червні — на початку липня бої під Верденом розгорнулися з новою силою. Починаючи з кінця червня — початку липня натиск німців під Верденом став слабшати. Брусиловський прорив на Східному фронті і операція Антанти на річці Соммі змусили німецькі війська восени перейти до оборони, а 24 жовтня французькі війська перейшли в контрнаступ і до кінця грудня вийшли на позиції, які займали 25 лютого, відкинувши противника на 2 км від форту Дуамон. До 18 грудня французи, вийшовши до своєї колишньої третьої позиції, припинили атаки[55].

Так завершилася Верденська битва, яка тривала близько 10 місяців. Ця найбільша і тривала операція першої світової війни коштувала обом сторонам величезних жертв — до 1 млн. чоловік. На Верденській «м'ясорубці»[56] було перемелене до 120 дивізій, у тому числі 69 французьких і 50 німецьких[57]. З обох сторін боротьба носила характер боїв на виснаження, в ході яких дивізії втрачали до 70% і більше особового складу[58]. Боротьба за Верден зажадала величезних матеріальних витрат. Вона перетворилася на матеріальне змагання воюючих сторін. Тільки французи з 25 лютого по 15 червня витратили до 14,5 млн. снарядів, з них до 2 млн. снарядів важкої і надважкої артилерії[57].

Битва на Соммі[ред.ред. код]

Незважаючи на складну обстановку, що утворилася під Верденом, союзники вирішили не відступати від раніше прийнятого рішення провести стратегічну наступальну операцію з рубежу річки Сомма й розтрощити німецьку оборону потужним ударом. Планом передбачалося проведення великої операції силами трьох французьких і двох британських армій (64 дивізії), що становило до 45% загальної чисельності англо-французьких сил на Західноєвропейському театрі. Прорив намічалося вести в одному пункті, на фронті від Лассіньї до Ебютерн, протяжністю в 70 км, а до забезпечення операції залучити близько 50% важкої артилерії і до 40% авіації союзників, що знаходилася на цьому театрі війни[59].

Карта битви на річці Сомма. Кампанія 1916 року

24 червня розпочалася артилерійська підготовка операції, котра тривала сім днів, аж до 1 липня. Артилерійська підготовка була надзвичайно потужною і мала характер методичного руйнування оборони німецької армії на всю глибину впливу артилерійського вогню. За сім днів підготовки тільки у смузі 6-ї французької армії було випущено 2,5 млн. снарядів, або до 0,9 тонни металу на один погонний метр, це більше ніж у два рази того, що могла випустити французька артилерія в період артилерійської підготовки в Шампані в 1915 році[60]. Оцінюючи результати артилерійської підготовки, фон Фалькенгайн зазначав, що у смузі армії «всі перешкоди попереду зникли зовсім, окопи в більшості випадків були зрівняні з землею. Лише окремі особливо міцні споруди витримали шалений град снарядів»[61]. Моральний стан німецької піхоти було виключно пригніченим.

1 липня 1916 вранці під прикриттям авіації та при сильній артилерійській підтримці англо-французи перейшли в атаку. Французька піхота йшла за вогневим валом, піхота Британської імперії атакувала за сприянням вогню батарей по окремих цілях. Однак, розвиток подій не відповідав замисленому. Поступово наступ союзних військ загальмовувався, німці чинили шалений опір. Просування союзних формувань вглиб німецької оборони тривало вкрай повільно. Через великі втрати, що налічували до 10 липня близько 100 тис. військових[62], їх наступ був тимчасово призупинений.

Подальші спроби англо-французів наступати не мали значного успіху, тому що опір противника постійно зростав, операція все більше набувала затяжного характеру. Наприкінці липня і в серпні операція на Соммі розвивалася союзниками шляхом проведення розрізнених атак з частковими цілями — поліпшити становище армій, розширити прорив у бік флангів, створити більш вигідні умови для нового наступу. Кожній атаці передував шквал артилерійського вогню і удари авіації, але так як атаки велися відокремлено, вони мали обмежені результати.

У вересні — жовтні битва на Соммі набула ще більшого розмаху; у боротьбу залучалися нові потужні сили і засоби і навіть новий засіб боротьби — танки. Фронт бойовища перевищив 50 км, але значних результатів союзники так й не здобули. У середині листопада через погану погоди і виснаження ресурсів бої на Соммі припинилися. Виснаження з обох сторін, особливо з боку німецької сторони, досягло межі.

Битва на Соммі тривала близько 4 місяців, й стала однією з найбільших операцій кампанії 1916 і всієї війни. Однак, операція не принесла перемоги західним союзникам, позиційний фронт подоланий не був. Ціною величезних втрат була відвойована територія в 240 км2. Французи втратили в битві 341 тис., британці — 453 тис. чоловік, втрати німців сягали 538 тис. чоловік {128}, з них 105 тис. тільки полоненими.

Кампанія 1917 року[ред.ред. код]

Загальне становище на 1917 рік[ред.ред. код]

Карта битв на Західному фронті. Кампанія 1917 року

На відміну від стратегів Антанти, які доволі оптимістично дивилися в майбутнє, німецьке верховне командування було серйозно стурбоване перспективою прийдешньої кампанії. Загальне положення країни і стан збройних сил Німеччини не дозволяли навіть думати про якісь наступальні дії, та ще з рішучими цілями, тому німцям не залишалося нічого іншого, як перейти на Західному театрі до стратегічної оборони[63]. Не маючи сил для відбиття наступу, а також враховуючи труднощі утримання зруйнованих артилерією позицій на р. Соммі, німецьке командування визнало за краще відвести свої війська на заздалегідь підготовлену і добре укріплену позицію Гінденбурґа, будівництво якої почалося ще у вересні 1916. Позиція, проходячи по лінії Аррас, Сен-Кантен, Ла-Фер на р. Ену, зрізала Нуайонській виступ і випрямляла фронт німецької оборони. Це давало можливість військами, що вивільнилися, посилити важливу центральну ділянку фронту і поповнити його резерви[64].

16 березня після тотального спустошення району німецька армія почала відхід на позицію Гінденбурґа[65]. В результаті їх відходу на ці рубежі змінилася обстановка. Намічений союзниками план оточення противника в Нуайонському виступі зірвався, що викликало перегрупування англо-французьких військ і зміну планів на весняну кампанію 1916 року.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Виноски
  1. Через 30 хвилин після цього він загинув
  2. За іншими даними: 590 599 вбито; 623 260 зникло безвісти або потрапило в полон; 3 593 698 поранених.[1]
  3. Ландверні з'єднання та частини виконували функції охорони тилу та шляхів сполучення.
  4. Загалом у розпорядженні військового міністра та головкома перебувало 366 тис. чол., 712 гармат
  5. Всього 25 000 багнетів, 8 000 шабель і 124 гармати, у тому числі 4 важкі мортири калібром 210 мм. Очолював цей зведений загін командир 10-го корпусу 2-ї армії генерал Емміх.
  6. Перші підрозділи німецької 1-ої армії генерала А. фон Клюка вторглися у Бельгію ще 3 серпня, перейшовши державний кордон біля села Гемменіх
Джерела
  1. McRandle, James H.; Quirk, James (July 2006). The Blood Test Revisited: A New Look at German Casualty Counts in World War I. The Journal of Military History 70 (3). с. 667–701. Процитовано 2008-07-28. 
  2. а б История Т.1. стор. 186
  3. «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 2, Berlin, 1925, S. 22.
  4. а б История Т.1. стор. 187
  5. Р. Турнэс. Фош и победа союзников 1918 г. Пер. с франц. М., 1938, стр. 23.
  6. Д. Ллойд Джордж. Военные мемуары, т. 5. Пер. с англ. М., 1938, стр. 87.
  7. История Т.1. стор. 190
  8. А. М. Зайончковский. Стратегический очерк войны 1914–1918 гг., ч. 7. М., 1923, стр. 13.
  9. а б в История Т.1. стор. 200
  10. Зайончковский A.M. Первая мировая война — СПб.: Полигон, 2002. стор.44
  11. «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 12, S. 210–211; «History of the Great war… Military operations. France and Belgium», 1917, vol. 1, p. 182.
  12. «Les armées françaises dans la Grande guerre», t. 1, vol. 1, p. 91.
  13. История Т.1. стор. 201
  14. «Les armées françaises dans la Grande guerre», t. 1, vol. 1, p. 79.
  15. а б История Т.1. стор. 202
  16. «Les armées françaises dans la Grande guerre», t. 1, vol. 1, p. 66.
  17. «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 1, S. 92-93
  18. История Т.1. стор. 204
  19. История Т.1. стор. 206
  20. J. Swettenham. Canada and the First world war. Toronto, 1969, p. 72.
  21. А. Вольпе. Фронтальный удар, стр. 129.
  22. «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 1, S. 69 — 70, 664–687; В. Ф. Новицкий. Мировая война 1914–1918 гг., т. 1, стр. 89 — 90, А. Коленковский. Маневренный период первой мировой империалистической войны, 1914 г., стр. 28.
  23. «Les armées françaises dans la Grande guerre», t. 1, vol. 1, p. 540, 547, 554, 555, 560, 561, 563, 567, 574, 575, 576–584.
  24. История Т.1. стор. 238–239
  25. Зайончковский. стор. 41
  26. Жёлтая книга. Документы, относящиеся к великой европейской войне 1914 г. — (Дипломатическая переписка Франции, предшествовавшая войне). — P. 164.
  27. Der Weltkrieg 1914 bis 1918 Die militarischen Operationen zu Lande. Berlin. 1925-1944. с. 109. (нім.)
  28. World War I: Belgium
  29. «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 7, S. 17.
  30. Зайончковский. стор. 333
  31. Календарь первой мировой войны
  32. История Т.3. стор. 56
  33. а б История Т.3. стор. 58
  34. «Les armées françaises dans la Grande guerre», t. 2, p. 532–533.
  35. «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 8, S. 55.
  36. О. Nippold. Der deutsche Chauvinismus. Berlin, 1913, S. 73-74.
  37. а б «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 8, S. 93.
  38. а б П. С. Смирнов. Прорыв укрепленной полосы, стр. 29.
  39. История Т.3. стор. 77
  40. «Les armées françaises dans la Grande guerre», t. 3, p. 432–433.
  41. История Т.3. стор. 78
  42. «Les armées françaises dans la Grande guerre», t. 3, p. 473.
  43. История Т.3. стор. 79
  44. История Т.3. стор. 144
  45. «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 10, S. 47.
  46. Lyons, Michael J. (2000). World War I: A Short History (2nd ed.). Prentice Hall. ISBN 0-13-020551-6.
  47. История Т.3. стор. 147
  48. Б. И. Кузнецов. Кампания 1916 г. на фронтах первой мировой войны, стр. 33.
  49. «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 10, S. 58.
  50. Б. И. Кузнецов, Кампания 1916 г. на фронтах первой мировой войны, стр. 28.
  51. «Der Weltkrieg 1914 bis 1918», Bd. 10, S. 62.
  52. История Т.3. стор. 154
  53. А. Зайончковский Мировая война 1914–1918 гг., т. 2, стр. 20
  54. А. Петэн. Оборона Вердена, стр. 23.
  55. История Т.3. стор. 163
  56. Э. Фалькенгайн. Верховное командование 1914–1916 в его важнейших решениях, стр. 244
  57. а б П. С. Смирнов. Прорыв укрепленной полосы. М., 1941, стр. 45.
  58. Д. Карбышев. Уроки Вердена. — «Техника и вооружение», 1938, № 3, стр. 37.
  59. История Т.3. стор. 165
  60. Гаскуэн. Эволюция артиллерии во время мировой войны. Пер. с франц. М., 1921, стр. 83.
  61. Э. Фалькенгайн. Верховное командование 1914–1916 в его важнейших решениях, стр. 240.
  62. «Les armées françaises dans la Grande guerre», t. 4, vol. 2, p. 251.
  63. История Т.3. стор. 290
  64. О. Мозер. Краткий стратегический обзор мировой войны 1914–1918 гг. Пер. с нем. М., 1923, стр. 111.
  65. Г. Арндт. Воздушная война. Пер. с нем. М., 1925, стр. 71-72.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Chickering, Roger; Förster, Stig (2000). Great War, Total War: Combat and Mobilization on the Western Front, 1914–1918. Cambridge University Press. ISBN 0-521-77352-0.
  • Cockfield, Jamie H. (1999). With Snow on Their Boots: The Tragic Odyssey of the Russian Expeditionary Force in France During World War I. Macmillan. ISBN 0-312-22082-0.
  • Griffith, Paddy (2004). Fortifications of the Western Front 1914-18. Osprey Publishing. ISBN 1-84176-760-3.
  • Griffiths, William R. (2003). The Great War. Square One Publishers, Inc. ISBN 0-7570-0158-0.
  • Herwig, Holger H. (1997). The First World War: Germany and Austria-Hungary, 1914–1918. St. Martin's Press. ISBN 0-340-67753-8.
  • Paschall, Rod (1994). The defeat of imperial Germany, 1917–1918 1. Da Capo Press. pp. 105–117. ISBN 0-306-80585-5.
  • Всемирная история: в 24-х тт. Т. 19. Первая мировая война/Бадан А. Н., Войнич И. Е., Волчек Н. М. и др. — Мн.: Литература, 1997.
  • Уткин А. И. Первая мировая война. — М.: Алгоритм, 2001. — 592 с. — 5000 экз. — ISBN 5-926-50039-7.
  • Шацилло В. К. Первая мировая война. 1914–1918. Факты. Документы. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003. — 480 с. — 5000 экз. — ISBN 5-224-03312-8.