Горихвістка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Горихвістка
Горихвістка чорна (Phoenicurus ochruros)
Горихвістка чорна (Phoenicurus ochruros)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Мухоловкові (Muscicapidae)
Підродина: Saxicolinae
Рід: Горихвістка (Phoenicurus)
T. Forster, 1817[1]
Види
Синоніми
Rhyacornis Blanford, 1872[2]

Chaimarrornis Hodgson, 1844

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Phoenicurus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Phoenicurus
ITIS logo.svg ITIS: 558053
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 121422
Fossilworks: 368924

Горихвістка[3] (Phoenicurus) — рід горобцеподібних птахів родини мухоловкових (Muscicapidae). Представники цього роду мешкають в Європі, Азії і Африці. В Україні мешкають два представники цього роду — горихвістка звичайна (Phoenicurus phoenicurus) і горихвістка чорна (Phoenicurus ochruros).

Опис[ред. | ред. код]

Горихвістки — дрібні комахоїдні пташки, які досягають довжини 12-18 см при вазі в 12-29 г. Самці горихвісток зазвичай мають якраве забарвлення, їх оперення може бути червоним, синім, білим або чорним. Забарвлення самиць переважно світло-коричневе. Прикметною рисою горихвісток є їхні яскраві руді хвости (виняток становить лише самці синьоголової горихвістки, які мають рівномірно чорні хвости). Загалом, горихвісткам притаманний виражений статевий диморфізм — так, самці деяких видів мають білі плями на крилах, так звані дзеркальця, які виконують важливу сигнальну функцію.

Види[ред. | ред. код]

Виділяють чотирнадцять видів:[4]

За результатами молекулярно-філогенетичного дослідження, опублікованими в 2010 році, Міжнародна спілка орнітологів включила два види, яких раніше відносили до роду Коловодна горихвістка (Rhyacornis) і один вид, якого виділяли в монотиповий рід Водяна горихвістка (Chaimarrornis) до роду Phoenicurus[5].

Викопні види[ред. | ред. код]

Також до роду Phoenicurus включають два види викопних птахів, знайдених у пліоценових відкладеннях Угорщини:

  • Phoenicurus erikai[6]
  • Phoenicurus baranensis

Етимологія[ред. | ред. код]

Наукова назва роду Phoenicurus походить від сполучення слів дав.-гр. φοινιξ — червоний, пурпуровий і ουροσ — хвостатий.[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. T.I.M. Forster: A synoptical catalogue of British birds; intended to identify the species mentioned by different names in several catalogues already extant. Forming a book of reference to Observations on British ornithology. London: Printed by and for Nichols, son, and Bentley, 1817, ss. 16, 53. 
  2. W.T. Blanford. Account of a visit to the eastern and northern frontiers of Independent Sikkim, with Notes on the Zoology of the Alpine and Sub-alpine regions. „The journal of the Asiatic Society of Bengal”. 41, ss. 50–51, 1872. 
  3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Chats, Old World flycatchers. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 20 червня 2016. Процитовано 27 вересня 2021. 
  5. Sangster, G.; Alström, P.; Forsmark, E.; Olsson, U. (2010). Multi-locus phylogenetic analysis of Old World chats and flycatchers reveals extensive paraphyly at family, subfamily and genus level (Aves: Muscicapidae). Molecular Phylogenetics and Evolution 57 (1): 380–392. PMID 20656044. doi:10.1016/j.ympev.2010.07.008. 
  6. Kessler, E. (2013). Neogene songbirds (Aves, Passeriformes) from Hungary. Hantkeniana 8: 37–149. Архів оригіналу за 14 квітня 2020. Процитовано 25 жовтня 2021. 
  7. Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 304. ISBN 978-1-4081-2501-4. 

Посилання[ред. | ред. код]

  • Voelker, G.; Semenov, G.; Fadeev, I.V.; Blick, A.; Drovetski, S.V. (2015). The biogeographic history of Phoenicurus redstarts reveals an allopatric mode of speciation and an out-of-Himalayas colonization pattern. Systematics and Biodiversity 13 (3): 296–305. doi:10.1080/14772000.2014.992380.