Горловий спів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Графік звукових коливань третього[1] (O3) та п'ятого (O5) обертонів. F — базова частота.

Горловий спів — техніка співу з незвичайною артикуляцією в глотці і / або гортані, характерна для традиційної (особливо культової) музики народів Сибіру, ​​Монголії, Тибету та деяких інших народів світу. Зазвичай горловий спів складається з основного тону (низькочастотного «дзижчання») і верхнього голосу, який прямує по тонах натурального звукоряду (зазвичай використовують 4—13 обертони).

Обертони добре чути, коли компоненти звуку посилюються завдяки змінам форми резонансних порожнин рота, горла і глотки. Це дозволяє співакові видавати одночасно декілька тонів.

Найбільш відомим є тувинський горловий спів, що використовує технічний прийом хоректеер. Часто горловий спів загалом у Монголії та Туві називають словом хоомей, оскільки це найбільш поширений і внутрішньо різноманітний стиль в регіоні.

Горловий спів характерний для культури низки тюркських (крім тувинців, також алтайці, башкири, хакаси) і монгольських (монголи, калмики) народів. У алтайців поширений стиль кай, передусім призначений для виконання довгих епічних оповідей. Горловий спів башкирів називається узлян.

Тибетці використовують горловий спів для речитації буддійського канону, і в тибетській традиції існує низка навчальних інститутів, які готують виконавців горлового співу спеціалізовано. Серед них виділяються монастирі Ґ'юме (Ґ'юдмед) і Ґ'юто.

Відомий також горловий спів південноафриканського народу коса і канадських інуїтів.

З європейських народів техніка горлового співу є в культурі ірландців.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Riemann by Shedlock 1876, с. 143: «нехай буде зрозуміло, другий обертон не третій тон ряду, але другий. (англ. let it be understood, the second overtone is not the third tone of the series, but the second.

Посилання[ред.ред. код]