Грабовецький Еммануїл Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Грабовецький.
Грабовецький Еммануїл Маркович
Народження 26 липня 1912(1912-07-26)[1]
Сімферополь, Російська імперія
Смерть 5 лютого 2007(2007-02-05) (94 роки)
  Нетанья, HaSharon subdistrictd, Центральний округ, Ізраїль
Поховання Нетанья
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Україна
 Ізраїль
Діяльність графік, ілюстратор
Напрямок соціалістичний реалізм
Працівник Кримський комсомолецьd і Крымская правда
Член Спілка радянських художників України
Партія ВКП(б)
Учасник німецько-радянська війна
Роботи в колекції Сімферопольський художній музей
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня медаль «Партизанові Вітчизняної війни» I ступеня медаль «За оборону Севастополя» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Еммануїл Маркович Грабове́цький (26 липня 1912, Сімферополь — 5 лютого 2007, Нетанья) — український графік; член Спілки радянських художників України з 1953 року.


Біографія[ред. | ред. код]

Народився 26 липня 1912 року в місті Сімферополі (нині Автономна Республіка Крим, Україна) в сім'ї типографського художника[2]. Єврей[3]. З 14-ти років почав працювати у друкарні батька, навчався у студії Миколи Самокиша[2]. Протягом 1931—1934 років продовжив здобувати мистецьку освіту в Московському книжковому технікумі. У 1935—1937 роках проходив строкову службу у Червоній армії[3]. Після звільнення в запас у 1937—1941 роках працював у редакції газети «Кримський комсомолець». Член ВКП(б) з 1941 року[4].

З початком німецько-радянської війни у липні 1941 року знову призваний до Червоної армії. Обіймав посаду командира легкого танка 48-ї кавалерійської дивізії. Опинившись в оточенні в районі Алушти, пішов у гори, де у листопаді 1941 року приєднався до партизанського загону. Воював кулеметником-політруком[3]. У 1942 році, через хворобу, відправлений в евакуацію в Сочі. У серпні 1943 року повернувся до загону і почав працювати в партизанській друкарні[2]. З осені 1943 року — комісар 21-го партизанського загону 5-ї бригади Північного з'єднання партизанів Криму. Після важкого поранення в березні 1944 року знову евакуйований із Криму. У стрій не повернувся. Інвалід війни[3]. Нагороджений орденами Червоного Прапора (24 жовтня 1942), Вітчизняної війни I ступеня (6 квітня 1985), медалями «За оборону Севастополя» (22 грудня 1942), «Партизанові Вітчизняної війни» I ступеня (4 травня 1945), «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945)[5].

Протягом 1944—1952 років працював у редакції газети «Красный Крым» та у 1945—1947 роках — редакції газети «Боевая слава»; у 1946—2000 роках — на Сімферопольському художньо-виробничому комбінаті. Мешкав у Сімферополі в будинку на вулиці Набережній, № 77, квартира № 50 та у будинку на вулиці Київській, № 112, квартира № 58[6]. У 2001 році переїхав на постійне проживання до Ізраїлю. Помер 5 лютого 2007 року в Нетаньї[2], де і похований[3].

Творчість[ред. | ред. код]

Працював у галузях станкової, книжкової, газетної графіки, плаката, мистецтва художнього оформлення. Серед робіт:

станкова графіка
  • серія «Партизани» (1944, акварель, ліногравюра);
  • «Останній катер» (1947);
  • «Сімферопольське водосховище» (1955);
  • серія «Пейзажі Криму» (1955—1956, гуаш, акварель);
  • «Скелі в Коктебелі» (1960);
  • серія «Тарас Шевченко» (1964, гуаш, акварель);
  • «Комуністи, вперед» (1967, ліногравюра);
  • «Командир партизанського загону Г. Красовський» (1969, ліногравюра);
  • «Яхти в Очеретяній бухті» (1977);
  • «Херсонес. Дзвін» (1977);
  • серія «Севастопольські замальовки» (1977);
  • «Сімферополь» (1984).
оформлення книг
плакати[7]
  • «Рост народного дохода в миллиардах рублей (в ценах 1926–27 гг.)» (1947);
  • «Да здравствует 31-я годовщина Октябрьской революции» (1948);
  • «Товарищи избиратели! Выберем в народные суды верных патриотов Социалистической Родины!» (1949);
  • «А как вы готовитесь к фестивалю молодёжи?» (1956);
  • «На фестиваль!» (1957).
«Партизанська шапка».

Автор монумента «Партизанська шапка» на 27-му кілометрі шосе Сімферополь—Алушта (1963, діорит)[4].

Брав участь в обласних виставках з 1945 року, республіканських — з 1956 року, зарубіжних — з 1975 року.

У зібранні Сімферопольського художнього музею зберігаються графічні твори художника: акварель «Морський берег», кольорова ліногравюра «Вид на Ай-Петрі», ліногравюри «Голуби» і «Дощ», темпера «Сімферопольське водосховище»[2].

У мистецтві[ред. | ред. код]

У 1980 році художник Микола Бортников написав живописний портрет Еммануїла Грабовецького, який зберігається у Сімферопольському художньому музеї[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ різні автори Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. ↑ а б в г д е А. Кугушева.. К 110-летию Эммануила Грабовецкого. / Сімферопольский художній музей. (рос.)
  3. ↑ а б в г д Грабовецкий Эммануил Маркович / Jewmil. (рос.)
  4. ↑ а б Художники народов СССР, 1976, с. 148, Т. 3.
  5. ↑ Грабовецкий Эммануил Маркович / Память народа. (рос.)
  6. ↑ Грабовецький Еммануїл Маркович / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 37.
  7. ↑ Грабовецкий Эммануил Маркович / Трамвай искусств. (рос.)

Література[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грабовецький_Еммануїл_Маркович&oldid=42372414