Грабовський Леонід Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Грабовський Леонід Олександрович
Грабовський.jpg
Грабовський Л. О. у 2008 році
Основна інформація
Дата народження 28 січня 1935(1935-01-28) (82 роки)
Місце народження Київ, УРСР
Країна Україна і СРСР
Професія композитор, музичні педагог
Освіта Музикант, навчався економіки
Гурт «Київський авангард»

Леонід Грабовський (28 січня 1935(19350128), Київ) — український композитор, один з представників композиторської групи «Київський авангард»[1].

Життєпис[ред.ред. код]

Батько композитора був скрипалем, грав у оркестрі Оперного театру, Оркестрі радіокомітету і струнному квартеті ім. Червоної армії при Будинку офіцерів. Мама була співачкою. У 1937 р., коли Леоніду було всього 2 роки, батька заарештували й майже відразу розстріляли; окрім нього заарештували також багатьох його родичів[2]. П'ятирічним Леонід вступив до музичної школи навчатись гри на скрипці, де провчився тільки до травня 1941 р., оскільки у зв'язку з війною школа перестала діяти.

Після війни продовжував навчатися самостійно («мамі вдалося купити піаніно на дивом вцілілі облігації держпозики»[2]), а з 1951 починає брати приватні науки, паралельно вивчаючи економіку в Київському університеті (1951—1956)[1]. У 1954 р. вступив на композиторський факультет Київської консерваторії, де навчався спершу в класі Левка Ревуцького (1954—1956), згодом у Бориса Лятошинського. «Він не був догматиком, давав студентам достатньо свободи, — згадує Грабовський про Лятошинського. — І сам його приклад, вивчення його творів зі всім багатством, яскравістю колориту, чесним і вивіреним ставленням до теми її втілення, були великою школою для нас. У нього ми почерпнули великий і непідробний патріотизм, відчуття українського мелосу»[2].

Київський авангард[ред.ред. код]

З середини 1950-х рр. починається поступове знайомство Грабовського і його середовища з західноєвропейською музикою XX століття, а також забороненими раніше творами радянських композиторів (Шостакович, Прокоф'єв). Композитор стверджує, що п'єса Моріса Равеля «Гра води», яку вони вперше почули у виконанні Святослава Ріхтера 30 червня 1954 р. — це був «незнаний досі світ»[3]. Знайомство з західною музикою відбувалось завдяки поширенню довгогральних платівок, виданню нот донедавна заборонених творів[3], a візитам закордонних оркестрів, які, щоправда, припинились у 1965 р.[2]. Знайомство з музикою відбувалось поступово — спершу твори імпресіоністів, згодом — твори Шостаковича, Прокоф'єва, Стравінського, Бартока (1957—1958), Лютославський (1959, «Жалобна музика»), музика нововіденців (1960), згодом — польські композитори Пендерецький, Сероцький, Гурецький, Шеффер, Штокгаузен, Беріо, Ксенакіс, Мессіан.

У 1965 р. сформувалась група, яка отримала пізніше назву «Київський авангард», до якої входили, окрім Грабовського, композитори Валентин Сильвестров, Віталій Годзяцький, Володимир Губа і диригент Ігор Блажков. Згодом до них приєднались композитори Володимир Загорцев, Святослав Крутиков, Євген Станкович, Іван Карабиць. Також контакти з середовищем київських авангардистів підтримували Валентин Бібік з Харкова та Анджей Нікодемович зі Львова[4]. Належала середовища «київського авангарду» і музикознавиця Галина Мокрієва[5].

Київ, Москва[ред.ред. код]

Протягом 1966—1969 рр. Грабовський викладав композицію в Київській консерваторії. Також працював композитором у сфері кіно та музики до театру[1]. Серед фільмів, до яких він писав музику (загалом 11 художніх та ще ряд науково-популярних фільмів[6]), — «Криниця для спраглих» (1965), «Вечір на Івана Купала» (1968), «Острів Вовчий» (1969), «Людина, яка вміла робити дива» (1969, мультфільм), «В'язні Бомона» (1970), «Осяяння» (1971), «Дріб» (1972, мультфільм), «У світі пернатих» (1974, мультфільм), «Мріяти і жити» (1974, реж. Юрій Іллєнко), «Так тримати!» (1975, мультфільм), «Тяп-ляп» (1977, мультфільм), «Спокута чужих гріхів» (1978), «Червоне поле» (ТБ, 1980) та ін.

1981 р. переїжджає до Москви. Працює дописувачем і перекладачем, а згодом редактором журналу «Советская музыка», час від часу пише музику до кіно[2]. Втім, у Грабовського в Москві не було власного помешкання і він вважав проживання там «безперспективним»[7]. Тому він шукав способів виїхати на Захід.

США[ред.ред. код]

Спочатку Грабовський думав про те, щоб виїхати до Польщі, де відбувався фестиваль «Варшавська осінь», але зробити це не вдавалось. Проте врешті-решт Грабовському таки вдається виїхати до США, де він проживає з 7 серпня 1990 р[7]. До жовтня 1990 р. живе у Бостоні, після чого переїжджає до Нью-Йорка. Працює вільним композитором, зокрема співпрацює з ансамблем Continuum. Давав гостьові лекції про сучасну українську музику в різних університетах[яких?][1]. Протягом 13 років працював консультантом з класичної музики у музичному магазині[7]. Вивчає комп'ютерні музичні технології, зокрема Common Lisp[3]:42.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Леонід Грабовський, композитор. Музично-інформаційний центр/МІЦ Одеса Україна при Асоціації Нова музика. Процитовано 9 листопада 2014. 
  2. а б в г д Десятерик, Дмитрий. Числа земли и неба. Интересный Киев. Процитовано 11 November 2014. 
  3. а б в Грабовський, Леонід (Березень-квітень 2010). Мій метод. Хронологія формування техніки й естетики. Критика (3—4 (149—150)). с. 39—44. 
  4. Олена Чекан (29-10-2010). Приструнивши авангард. Валентин Сильвестров про недосліджений материк української музики, братство шістдесятників та літургійність нашого гімну. Український тиждень. Процитовано 30-11-2014. «Це композитори Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Губа і я. І, звісно, диригент Ігор Блажков. <...> А за нами Святослав Крутиков і Володимир Загорцев, які теж вчилися в Лятошинського, Петро Соловкін, він вчився у Штогаренка. <...> І третя група – Іван Карабиць, Євген Станкович, Олег Кива, Вадим Храпачов – визначний кінокомпозитор. Це все Київ. До нас ще примикали Валентин Бібік із Харкова та Андрій Нікодемович зі Львова...» 
  5. Кондратюк, Тетяна (09/06/2004). Музичний авангард Серед київських композиторів-шістдесятників. Хрещатик. Газета Київської міської ради. «Творчість “єретицького” гуртка пропагувала в пресі музикознавець Галина Мокрієва, дружина Ігоря Блажкова» 
  6. Литвинова, Ольга (2009). Музика в кінематографі України. Каталог. Київ. с. 122. 
  7. а б в Юлия БЕНТЯ, музыковед (23-10-2014). ...Никакой поддержки врагам Украины (Інтерв'ю з Леонідом Грабовським). Архів оригіналу за 07-12-2014. «Причин было много... Самая первая — абсолютная бесперспективность жизни в Москве, где у меня не было жилья...» 

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]