Сильвестров Валентин Васильович
Сильвестров Валентин Васильович | |
---|---|
Основна інформація | |
Дата народження | 30 вересня 1937 (81 рік) |
Місце народження | Київ |
Країна |
![]() |
Професія | композитор |
Нагороди | |
![]() |
Валенти́н Васи́льович Сильве́стров (нар. 30 вересня 1937, Київ) — український композитор, народний артист України, лауреат Шевченківської премії.
Зміст
Творчий шлях[ред. | ред. код]
Закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція в 1963 р. по класу Б. Лятошинського.
З 1960-х років музика Сильвестрова звучить на міжнародних фестивалях, його твори виконують Ґ. Кремер, О. Любимов, І. Монігетті, О. Рудін, Г. Рождественський та інші. Твори Сильвестрова виходять друком у багатьох престижних видавництвах Заходу, в тому числі «Бєляєв-Петерс».
В 1960-ті роки В.Сильвестров входить до творчої групи «Київський авангард», представники якої всупереч жорсткому тиску з боку захисників панівної в СРСР естетики соцреалізму, відкривають нову сторінку історії української музики, орієнтуючись на нові стильові течії та опановуючи сучасними композиторськими техніками західноєвропейської музики. Зокрема композитор використовує в своїх творах додекафонію, алеаторику, сонористику. Характерним драматургічним принципом стає хвильова драматургія.
В 1970-ті композитор поступово відмовляється від традиційних технік авангарду, орієнтуючись на постмодернізм. Сам автор називає свій стиль «мета-музикою» (метафорична музика). В музиці цього періоду переважають медитативні, споглядальні настрої. Чільне місце займає характерне постмодернізму звернення до стилів минулих епох (див. приклад № 2 — «Кіч-музика» (1977)).
Характерною рисою стилю Сильвестрова стає постлюдійність, характерною драматургічною рисою стає превалювання періодів спаду та diminuendo, на різних рівнях композиційної структури прослідковується характерна постмодерновій парадигмі невизначеність. Характерною особливістю фактури стає наявність звукової педалі, фону, в рамках якого виникають окремі знаки алюзій.
Ще однією важливою парадигмою постмодерну, що прослідковується у творчості Сильвестрова є невизначеність. Невизначеність проявляється як відсутності чітких композиційних схем, певній спонтанності мислення, так і на рівні ритмоструктур, інтонаційних побудов і звучання загалом, що нерідко межує з тишою.
Громадянська позиція[ред. | ред. код]
Валентин Сильвестров підтримував акції протесту в Києві 2004 і 2013-14 років, що пояснював так: «Я все ж таки, як і будь-яка інша творча людина, більше індивідуаліст по своїй природі. Але наступає такий момент, коли просто неможливо не вийти. Коли так відверто доводять людей своїми мерзенними діями, притому глобально, що виникає таке обурення, що ти буквально втрачаєш розум…»[1] При цьому чинну владу характеризував як «підлоту»:
« | Дії влади для українців виглядають негарно. Схаменіться! Для нормальної людини видно, яка це підлота. Тут вже великими буквами написано, що це ПІДЛОТА. [2] | » |
Стихійне повалення пам'ятнику Леніна в Києві В. Сильвестров описував так:
« | Пам’ятник знесли — це сумнівне досягнення революції, але досягнення. Влада ж змогла демонтувати пам’ятник Леніну на Майдані, могла б і цей так само спокійно прибрати. І помістити його в музей, бо він, можливо, має якусь скульптурну цінність. Це для кого його ставили, для комуністів? Адже пам’ятників Сталіну в Києві немає жодного. Навіщо ж тоді Леніну залишили, чим він кращий? Він обіцяв селянам землю і заводи, а вийшло смертовбивство суцільне. І цій людині пам’ятник встановлювати?[2] | » |
Будучи російськомовним у побуті[3], Сильвестров є палким шанувальником української, і дає такі порівняльні характеристики української та російської мов:
« | Я ще за радянських часів у Львові помітив, що коли ти перебуваєш в українській мові, в цій стихії, то раптом думки забарвлюються якось інакше. Коли переходиш із російської на українську, з’являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною [4] | » |
« | Українська забарвленіша, російська – прозоріша. Різкий перехід із російської на українську чи навпаки – небажаний. Це різні системи. Наші філософські думки матимуть різний сенс залежно від мови. Візьміть для прикладу слова "божевільний" – як вільний від Бога, та "сумасшедший" – як технологічний процес. В українському варіанті звучить зі співчуттям, на відміну від російського.[3] | » |
Нагороди[ред. | ред. код]
- 1967 — лауреат Міжнародної премії ім. С.Кусевицького (США)
- 1970 — лауреат Міжнародного конкурсу композиторів «Gaudeamus» (Нідерланди)
- 1989 — Народний артист України
- 1995 — Державної премії України ім. Т.Шевченка
- 1997 — «За заслуги» ІІІ ступеня
- 2007 — Ярослава Мудрого V ступеня
- 2011 — Почесний доктор honoris causa Національного університету «Києво-Могилянська академія»
- 2016 — Почесний доктор honoris causa Національного університету «Острозька академія»
- 2017 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня.[5]
У творчому доробку автора[ред. | ред. код]
(джерело інформації: мультимедійна база даних «Нова музика України»)
для оркестру[ред. | ред. код]
- 8 симфоній
- № 1 (1963, ред.1974),
- № 2 для флейти, ударних, фортепіано і струнного оркестру (1965)
- № 3 для великого симфонічного оркестру «Есхатофонія» (1965)
- № 4 для духових і струнних (1976)
- № 5 (1980—1982)
- № 6 (1994-95)
- № 7 (2002—2003)
- № 8 (прем'єра в 2015)
для солістів з оркестром[ред. | ред. код]
- «Медитація» для віолончелі і симф. оркестру;
- «Монодія» (для фортеп'яно і симф.оркестру);
- «Exegi monumentum» на вірші О. С. Пушкіна для баритона і симф. оркестру;
- «Посвята» для скрипки і симф. оркестру;
- «Метамузика» для фортеп'яно і симф. оркестру;
- «Постлюдія» для фортеп'яно і симф. оркестру;
- «Вісник» для фортеп'яно і струнних.
для камерного оркестру[ред. | ред. код]
|
|
для хору[ред. | ред. код]
|
|
камерна музика[ред. | ред. код]
|
|
Для фортепіано соло[ред. | ред. код]
|
|
Для голосу з фортепіано[ред. | ред. код]
|
|
музика до кінофільмів[ред. | ред. код]
|
|
Музичні приклади[ред. | ред. код]
"Спектри", симфонія для камерного оркестру. Частина 1опис файлу(1965) (Диригує І.Блажков)
- Симфонія № 5, фрагменти
- Симфонія № 4
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Марія Семенченко. Валентин Сильвестров: «Народ уже переміг»// «День», 11 грудня, 2013
- ↑ а б Марія Семенченко. Валентин Сильвестров: «Читайте Шевченка, доки не пізно...» // "День", 29 грудня 2013
- ↑ а б «Ми звикаємо до всього, але не все можемо збагнути», — Валентин Сильвестров, композитор//Журнал «Країна» № 144 за 25.10.2012
- ↑ Олена Чекан Приструнивши авангард// Тиждень. 29 жовтня, 2010
- ↑ Указ Президента України від 8.11.2017 р. №355/2017
- ↑ http://www.kinokolo.ua/cyclopedia/person.php/92
Література[ред. | ред. код]
- Павлишин С. С. Валентин Сильвестров. Київ: Муз. Україна, 1989. 88 с. (Сер.: "Творчі портрети українських композиторів")
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
- А.Ильина. Постмодернистические тенденции в музыке В.Сильвестрова.// Українське музикознавство. Вип..33 — К.2004
- О.Михайлова. Про структурно-семантичний інваріант симфоній В.Сильвестрова // Українське музикознавство Вип. 28 — К.1998
- В.Сильвестров на сторінці МІЦ
- Довгаленко Ніна Сергіївна (30.09.2007). Авангард в украинской музыке 1960-х годов [Авангард в українській музиці 1960-х років] (рос.). Архів оригіналу за 18.01.2014.
- Опанасюк О. П. Творчість В.Сильвестрова в контексті інтенціональної форми художнього образу // Українське мистецтвознавство. Вип. 5. — К.: ІМФЕ, 2004. — С. 76-81.
- Опанасюк О. П. Про інтенціональний стиль в музичному мистецтві. На матеріалі Другої сонати для фортепіано В.Сильвестрова // Київське музикознавство. Вип. 25. — К., 2007. — С. 66-76.
- Опанасюк О. П. «Дочекатися музики» В.Сильвестрова: інтенціональний зріз // Мистецтвознавчі записки: Збір. наук. праць. — Вип. 20. — К. : Міленіум, 2011. — С. 38-47.
- Валентин Сильвестров. Дочекатися музики : Лекції-бесіди. За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим. — Київ : Дух і Літера, 2011. — 376 с. — ISBN 978-966-378-199-0.
Посилання[ред. | ред. код]
![]() |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Сильвестров Валентин Васильович |
- Марко Роберт Стех «Очима культури» № 29. Валентин Сильвестров: «Дочекатися музики»
- Лідія Мельник «Орден за музику», «Львівська газета»
- Юрій Чекан «Парад оркестрів» «Між двома полюсами?», «Дзеркало тижня»
- В.Сильвестров «ФАКТЫ БЕЗ МИФОВ», «Дзеркало тижня»
- Евгения Кривицкая «Моцарт и Сильвестров», «Независимая газета»
- Пётр Поспелов «Фигуры времени: София Губайдулина — Арво Пярт — Валентин Сильвестров» «неактуальный язык», «Комерсантъ»
- Інтерв'ю з композитором, «Дзеркало тижня», 2006
- Юрій Чекан. Спів, запозичений у світу (2007)
- Інтерв'ю з композитором, «Український тиждень», 2010
- Творчий доробок. Сильвестров Валентин Васильович. НСКУ.
- Сторінка Валентина Сильвестрова у facebook: анонси подій, фото, відео
![]() |
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
- Народились 30 вересня
- Народились 1937
- Лауреати Шевченківської премії 1995 року
- Народні артисти України
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Українські композитори
- Українські композитори кіно
- Радянські кінокомпозитори
- Композитори XX століття
- Композитори XXI століття
- Випускники Київської консерваторії
- Уродженці Києва
- Почесні доктори Києво-Могилянської академії