Сильвестров Валентин Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Валентин Сильвестров)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сильвестров Валентин Васильович
Зображення
Основна інформація
Дата народження 30 вересня 1937(1937-09-30) (81 рік)
Місце народження Київ
Громадянство Україна Україна
Нагороди
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1995 Народний артист України — 1989
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Q: Цитати у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Сильвестров.

Валенти́н Васи́льович Сильве́стров (нар. 30 вересня 1937, Київ) — український композитор, народний артист України, лауреат Шевченківської премії.

Творчий шлях[ред. | ред. код]

Цей розділ містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, за можливості покращте цей розділ. Конкретні зауваження можна знайти на сторінці обговорення.

Закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція в 1963 р. по класу Б. Лятошинського.

З 1960-х років музика Сильвестрова звучить на міжнародних фестивалях, його твори виконують О. Криса, Ґ. Кремер, О. Любимов, І. Монігетті, О. Рудін, Г. Рождественський, І. Блажков та інші. Твори Сильвестрова виходять друком у багатьох престижних видавництвах Заходу, в тому числі «М. П. Бєляєв – Петерс».

У 1960-ті роки В. Сильвестров входить до творчої групи «Київський авангард», представники якої, всупереч жорсткому тиску з боку захисників панівної в СРСР естетики соцреалізму, відкривають нову сторінку історії української музики, орієнтуючись на нові стильові течії західноєвропейської музики та опановуючи сучасні композиторські техніки. Зокрема, композитор використовує у своїх творах додекафонію, алеаторику, сонористику. Характерним драматургічним принципом стає хвильова драматургія.

У 1970-ті композитор поступово відмовляється від традиційних технік авангарду, орієнтуючись на постмодернізм. Сам автор називає свій стиль «мета-музикою» («метафоричною музикою»). У творах цього періоду переважають медитативні, споглядальні настрої. Чільне місце займає притаманне постмодернізмові звертання до стилів минулих епох (див. приклад № 2 — «Кіч-музика» (1977)).

Характерною рисою стилю Сильвестрова стає постлюдійність, характерною драматургічною рисою — превалювання періодів спаду та diminuendo, на різних рівнях композиційної структури простежується типова для постмодерністської парадигми невизначеність. Індивідуальною особливістю фактури стає наявність звукової педалі, фону, в рамках якого виникають окремі знаки алюзій.

Ще однією важливою парадигмою постмодерну, наявною у творчості Сильвестрова, є невизначеність. Вона виявляється як у відсутності чітких композиційних схем, певній спонтанності мислення, так і на рівні ритмоструктур, інтонаційних побудов і взагалі звучання, що нерідко межує з тишою.

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

Валентин Сильвестров підтримував акції протесту в Києві 2004 і 2013-14 років, пояснюючи це так: «Я все ж таки, як і будь-яка інша творча людина, більше індивідуаліст по своїй природі. Але наступає такий момент, коли просто неможливо не вийти. Коли так відверто доводять людей своїми мерзенними діями, притому глобально, що виникає таке обурення, що ти буквально втрачаєш розум…»[1] При цьому чинну владу характеризував як «підлоту»:

« Дії влади для українців виглядають негарно. Схаменіться! Для нормальної людини видно, яка це підлота. Тут вже великими буквами написано, що це ПІДЛОТА. [2] »

Стихійне повалення пам'ятнику Леніна в Києві В. Сильвестров описував так:

« Пам’ятник знесли — це сумнівне досягнення революції, але досягнення. Влада ж змогла демонтувати пам’ятник Леніну на Майдані, могла б і цей так само спокійно прибрати. І помістити його в музей, бо він, можливо, має якусь скульптурну цінність. Це для кого його ставили, для комуністів? Адже пам’ятників Сталіну в Києві немає жодного. Навіщо ж тоді Леніну залишили, чим він кращий? Він обіцяв селянам землю і заводи, а вийшло смертовбивство суцільне. І цій людині пам’ятник встановлювати?[2] »

Будучи російськомовним у побуті[3], Сильвестров є палким шанувальником української, і дає такі порівняльні характеристики української та російської мов:

« Я ще за радянських часів у Львові помітив, що коли ти перебуваєш в українській мові, в цій стихії, то раптом думки забарвлюються якось інакше. Коли переходиш із російської на українську, з’являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною [4] »
« Українська забарвленіша, російська – прозоріша. Різкий перехід із російської на українську чи навпаки – небажаний. Це різні системи. Наші філософські думки матимуть різний сенс залежно від мови. Візьміть для прикладу слова "божевільний" – як вільний від Бога, та "сумасшедший" – як технологічний процес. В українському варіанті звучить зі співчуттям, на відміну від російського.[3] »

Нагороди[ред. | ред. код]

У творчому доробку автора[ред. | ред. код]

(джерело інформації: мультимедійна база даних «Нова музика України»)

для оркестру[ред. | ред. код]

для солістів з оркестром[ред. | ред. код]

  • «Медитація» для віолончелі і симф. оркестру
  • «Монодія» (для фортеп'яно і симф.оркестру)
  • «Exegi monumentum» на вірші О. С. Пушкіна для баритона і симф. оркестру
  • «Посвята» для скрипки і симф. оркестру
  • «Метамузика» для фортеп'яно і симф. оркестру
  • «Постлюдія» для фортеп'яно і симф. оркестру
  • «Вісник» для фортеп'яно і струнних

для камерного оркестру[ред. | ред. код]

  • «Спектри»
  • Поема пам'яті Лятошинського
  • Серенада
  • Інтермеццо
  • «Епітафія» для ф-но та струнного оркестру
  • Осіння серенада для сопрано і камерного оркестру


для хору[ред. | ред. код]

  • Три Алілуї
  • Піснеспіви на слова Шевченка (2014)
  • Два псалми Давида (пс. № 37 і 150)
  • Реквієм для Лариси
  • Кантат на вірші Т. Шевченка
  • Кантата на вірші Ф.Тютчева та О.Блока
  • «Лісова музика»
  • «Триптих» (2013)
  • Псалми на слова Т. Шевченка (2005)
  • «Ода солов'ю»,
  • Диптих
  • Елегія
  • Майдан — Київ (2014)


камерна музика[ред. | ред. код]

  • 2 струнних квартети та Квартет-пікколо
  • Квінтет
  • «Містерія» для альт.флейти та ударних
  • тріо для флейти, труби та челести
  • «Проекція на клавесин, вібрафон і дзвони»
  • «Драма» для скрипки, віолончелі та ф-но
  • Соната для віолончелі та ф-но
  • 3 постлюдії
  • Пост скриптум для скрипки та ф-но
  • Епітафія Л. Б. для альта і ф-но
  • Містеріозо для кларнету
  • Елегія для віолончелі


Для фортепіано соло[ред. | ред. код]

  • 3 Сонати
  • Сонатина
  • Класична соната
  • 5 п'єс
  • Тріада
  • Елегія
  • «Дитяча музика»


Для голосу з фортепіано[ред. | ред. код]

  • 2 романси на вірші О. Блока
  • «Тихі пісні»
  • «Прості пісні»
  • «Старовинна балада»
  • «Ступені»
  • «Кіч-пісні»
  • 4 пісні на слова О. Мандельштама


музика до кінофільмів[ред. | ред. код]


Музичні приклади[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Марія Семенченко. Валентин Сильвестров: «Народ уже переміг»// «День», 11 грудня, 2013
  2. ↑ а б Марія Семенченко. Валентин Сильвестров: «Читайте Шевченка, доки не пізно...» // "День", 29 грудня 2013
  3. ↑ а б «Ми звикаємо до всього, але не все можемо збагнути», — Валентин Сильвестров, композитор//Журнал «Країна» № 144 за 25.10.2012
  4. ↑ Олена Чекан Приструнивши авангард// Тиждень. 29 жовтня, 2010
  5. ↑ Указ Президента України від 8.11.2017 р. №355/2017
  6. ↑ http://www.kinokolo.ua/cyclopedia/person.php/92

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Сильвестров Валентин Васильович


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сильвестров_Валентин_Васильович&oldid=25118512