Гранчар Дмитро Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Гранчар
Гранчар Дмитро Борисович
 Молодший сержант
Загальна інформація
Народження 21 травня 1982(1982-05-21)
м. Поті Грузинська РСР, СРСР
Смерть 7 жовтня 2022(2022-10-07) (40 років)
поблизу селища Нововоронцовка Бериславського району Херсонської області
(загинув у бою)
Громадянство Україна Україна
Національність болгарин
Псевдо "Дємон"
Військова служба
Роки служби 2015—2022
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Гірська піхота
Формування
 128 ОГШБр
Війни / битви Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Герой України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гранчар.

Дмитро Борисович Гранчар — молодший сержант Збройних сил України, відзначився у ході російського вторгнення в Україну, учасник російсько-української війни, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Життєпис[ред. | ред. код]

Дмитро Гранчар народився 21 травня 1982 році в місті Поті Грузинської РСР. Після народження сім'я переїхала на батьківщину батька в село Теплиця Болградського району Одеської області. У 1989 році пішов до першого класу місцевої школи, а у 1998 році став студентом Арцизького професійного аграрного ліцею, отримавши спеціальність електромонтера. В ході АТО на сході України був мобілізований 25 травня 2015 року, ніс військову службу в складі в/ч 3416 Дніпропетровської області, а далі залишився в армії на контракті, мав статус учасника бойових дій. У жовтні 2021 року продовжив черговий контракт. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну перебував на передовій. Молодший сержант Дмитро Гранчар із позивним «Дємон» служив у танковому батальйоні 128-ї окремої гірничо-штурмової Закарпатської бригади, був командиром екіпажу танка Т-72, який воював під прапором України. В перервах між боями навчав новачків правильно обирати позицію, маневрувати, застосовувати різні види маскування. Ці навчання врятували життя не одному бійцю. Безстрашного танкіста знали вороги, які оголосили у своїх соцмережах винагороду за його життя — 25 тисяч доларів. Загинув 7 жовтня 2022 року під час штурмових дій поблизу селища Нововоронцовка Бериславського району Херсонської області. До танка Дмитра Гранчара потрапила ворожа протитанкова керована ракета, він загинув на місці. Певний час побратими не могли забрати тіло воїна, бо той бій було програно. Однак як тільки ЗСУ звільнили місцевість, тіло відразу забрали. Майже два місяці тіло загиблого проходило експертизу. Чин прощання проходив 22 листопада 2022 року в рідному селі[1][2][3][4].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (29 вересня 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Редакция (5 жовтня 2023). Вороги оголосили нагороду за його життя: захисник із Одеської області став Героєм України. Одеське Життя (укр.). Процитовано 25 жовтня 2023.
  2. ↑ ru]Виктория[:ua]Вiкторiя[:] [:ru]Диденко[:ua]Диденко (21 листопада 2022). Болградський район прощається із загиблим героєм Дмитром Гранчаром. БессарабiЯ.UA (укр.). Процитовано 25 жовтня 2023.
  3. ↑ Наталия, ua]Слободяна[:ru] Слободяная[:] [:ua]Наталія[:ru] (4 жовтня 2023). Військовому з Болградського району Гранчару Дмитру присвоїли звання Герой України посмертно. БессарабiЯ.UA (укр.). Процитовано 25 жовтня 2023.
  4. ↑ Ковальова, Ганна (4 жовтня 2023). Загиблому воїну з Болградського району присвоєно звання «Герой України». Махала (укр.). Процитовано 25 жовтня 2023.

Джерела[ред. | ред. код]

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гранчар_Дмитро_Борисович&oldid=41123189