Даценко Ольга Андріївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольга Андріївна Даценко
Даценко Ольга Андріївна.jpg
Народилася 12 (25) січня 1903(1903-01-25)
Шишаки
Померла 18 грудня 1993(1993-12-18) (90 років)
Петрозаводськ
Поховання Петрозаводськ
Національність українка
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність актриса
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад Березіль, Житомирський пересувний російський драматичний театр[d], Єнакієвський російський драматичний театр імені Олександра Пушкіна[d], Донецький академічний обласний драматичний театр, Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя, Кам'янець-Подільський український музично-драматичний театр[d] і Російський театр драми Республіки Карелія[d]
Роки діяльності 1925—1961
Чоловік перший — Борис Тягно,
другий — Борис Дробинський
Діти донька Мар'яна

О́льга Андрі́ївна Даце́нко (12 (25) січня 1903(19030125), Шишаки, нині смт Полтавської області — 18 грудня 1993, Петрозаводськ, Карелія) — українська актриса. На сцені — Леся Даценко.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитячі та юнацькі роки[ред. | ред. код]

Ольга Андріївна Даценко народилася 12 січня (25 січня за новим стилем) 1903 року в селі Шишаки (нині селище міського типу Полтавської області). Коли дівчинці виповнився лише рік, помер батько. Вихованням її займалася мати — сільська вчителька. Ольга Андріївна так згадувала матір: «Вона вела „дім“ — чоловіків у нашій сім'ї не було. Уявляєте, що робилося, коли я оголосила, що поїду вчитися на актрису? І 1922 року я село покинула».

Мрія стати актрисою була в Ольги з дитинства. Ще навчаючись у Полтаві в приватній гімназії Старицьких, дівчина з успіхом виступала в аматорських спектаклях, спочатку грала в епізодичних, а згодом й у головних ролях.

Повернувшись 1919 року в Шишаки, Ольга брала приватні уроки в професійної актриси Лідії Квітки (першої дружини Панаса Саксаганського), яка приїздила в Шишаки на дачу. Силами сільських талантів Лідія Костянтинівна організувала драматичний гурток, активну участь в якому брала й Оля Даценко. Натхненна колоритна гра молодої виконавиці приваблювала глядачів, вирізняла її з-поміж інших аматорів.

Ольга Андріївна згадувала: «Лідія Костянтинівна займала мене в своїх виставах як драматичну інженю. Це були: Софія в „Безталанній“, Маруся („Два брати“), Федоська („Дві сім'ї“), Одарка („Дай серцю волю…“) та ін. Я вдячна їй, що не нав'язувала мені жодних штампів. А в останній свій приїзд сказала: „Ідіть вчитися в інститут!…“».

Від 1922 року Ольга Даценко навчалася у Київському музично-драматичному інституту імені Миколи Лисенка.

19-річною абітурієнткою Ольгу Даценко побачив Лесь Курбас, який вів курс виховання актора за своєю системою. Він сказав: «Леся — типова українка». Через місяць навчання в інституті Даценко й іще четверо щасливчиків були зараховані в групу «Березоля».

Робота в театрах[ред. | ред. код]

У 1925—1935 роках працювала в театрі «Березіль».

У 1937—1938 роках — у Житомирському пересувному російському драматичному театрі.

У 1938—1940 роках — у Єнакієвському російському драматичному театрі імені Олександра Пушкіна.

У 1940—1941 роках — у Маріупольському російському драматичному театрі.

У 1945—1946 роках — у Полтавському українському музично-драматичному театрі.

У 1946—1950 роках — у Кам'янець-Подільському українському музично-драматичному театрі.

У 1952—1961 роках — у другому пересувному російському драматичному театрі Карело-Фінської РСР.

Сімейне життя[ред. | ред. код]

«Березіль» вплинув не тільки на творчу долю, а й визначив особисте життя Даценко. Перший чоловік Ольги Андріївни — режисер Борис Тягно — теж працював у «Березолі». З ним Ольга прожила 8 років. У останні три роки він перейшов працювати на Одеську кінофабрику, а Ольга не хотіла розлучатися з театром. Це стало головною причиною їхнього розриву.

Удруге Ольга Андріївна вийшла заміж за Бориса Дробинського — також актора та режисера театру «Березіль». Від першого шлюбу дітей не було. 1936 року в Даценко та Дробинського народилася дочка Мар'яна.

Невдовзі Дробинського заарештували. Ольга Андріївна дізналася про це не відразу: вона чекала його приїзду в Шишаках, де тимчасово мешкала із сім'єю, поки в них не було власної квартири в місті. Дробинский винаймав кімнату в Києві. Через знайомих Ольга Андріївна дізналася, як усе сталося. Поки господаря не було вдома, зробили обшук. Дізнавшися про це, обурений Дробинський сам пішов з'ясувати, на якій підставі. Пішов, і, як зазначає Даценко, «цілий рік його тримали в камері, не викликаючи до слідчого».

«Ваш чоловік поляк», — твердив слідчий Ользі Андріївні. Вирок — 14 років без права листування. «Ну, ми тепер знаємо, що це означає», — писала Ольга Андріївна через десятки років. Насправді вже 29 серпня 1937 року Дробинського було знищено в Києві.

Ролі[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]