Куліш Микола Гурович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Гурович Куліш
Микола Куліш у 1920-ті роки
Микола Куліш у 1920-ті роки
Дата народження 6 (18) грудня 1892(1892-12-18)
Місце народження Чаплинка, Дніпровський повіт, Таврійська губернія,
Російська імперія
Дата смерті 3 листопада 1937(1937-11-03) (44 роки)
Місце смерті ур. Сандармох, Медвежогорський район, Карельсьска АРСР,
РРФСР
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, size УНР, СРСР СРСР
Мова творів українська, російська
Рід діяльності драматург
Напрямок модернізм
Жанр п'єса
Magnum opus: Мина Мазайло — Патетична соната

Мико́ла Гу́рович Кулі́ш (*6 (18) грудня 1892(18921218), Чаплинка — 3 листопада 1937, ур. Сандармох, Карелія) — український письменник, режисер, драматург, громадський діяч, газетяр і редактор, діяч української освіти, педагог. Жертва сталінського терору.

Микола Куліш став драматургом, творчість якого відкрила нові напрямки у розвитку світового драматичного мистецтва 20-го і 21-го століть.

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Народився у селі Чаплинка Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз — територія Херсонської області). У своїх листах він називав рідне село Чаплинь.

Проте від дитинства в нього залишилися суперечливі і гіркі враження та почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах «Спогади про Миколу Куліша», завершених у 1953 у Філадельфії, детально виклала один із драматичних моментів його дитячих літ, записаний зі слів письменника. Він засвідчує, що мати його неодноразово била за брехню та інші провини.

Свої враження від дитинства загалом Микола Куліш лаконічно узагальнив у відомій автобіографії, написаній 1921 року російською мовою.

З 9 років навчався у церковно-парафіальній школі, де виявився здібним учнем. Чаплинські інтелігенти (особливо енергійний шкільний вчитель Володимир Пилипович Губенко, який довго переконував батьків Миколи Куліша, що їхній син дуже здібний) вирішили допомогти обдарованому хлопцеві і зібрали кошти — близько 100 карбованців — щоб він міг продовжувати освіту.

В Олешках[ред.ред. код]

Микола Куліш (у світлому кашкеті) серед друзів. Олешки. 1911

З 1905 року навчався в Олешківському (тепер Цюрупинськ Херсонської області) міському восьмикласному училищі. Куліш запізнався з патріархальністю Олешків у перший же день. Приятель Куліша по училищу Антон Алейников згадував: «Куліша привела до хати наша мати. Вона казала, що цього хлопчика помітила на Базарному майдані в передвечір'я і, довідавшись із розпитувань, що йому ніде зупинитися, привела до себе додому … Ми всією родиною, 9 душ, жили в одній великій кімнаті, спали на полу, а Кулішеві виділили житлову площу на печі й запнули фіранкою». Нічим не прикметна хата Алейникових, на Міщанській (нині вул. Самарця), де Куліш так і лишився жити, збереглася[1]. Саме в Олешках Куліш і знайомиться з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом написав багато спогадів про Куліша. Проте через свою різку вдачу і здатність групувати навколо себе критично мислячих учнів, він мав погані стосунки з керівництвом. Через це Куліша декілька разів відраховували з училища, як він писав з автобіографії «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству».

Але не зважаючи на це, Кулішеві вдалося 1908 року вступити до Олешківської прогімназії. Тут він навчання не закінчив, оскільки заклад закрили у часі, коли до закінчення її Кулішеві залишалося зовсім небагато.

Мешкав на квартирі свого гімназійного приятеля Всеволода Невелля, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Невелль.

Перші літературні спроби[ред.ред. код]

Загалом у літературному розвитку Миколи Куліша містечко Олешки посідає особливе місце, адже тут він починає писати. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з'являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. Інші, недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді і згодом мали значний вплив на них.

В Олешках також з'являються перші драматичні спроби Куліша — колоритні малюнки з колишнього життя. 1913 року він пише першу п'єсу «На рыбной ловле» російською мовою, що згодом лягла в основу комедії «Отак загинув Гуска».

Перша світова війна[ред.ред. код]

Микола Куліш в часи Першої світової війни

Коли Миколі Кулішеві було 22 роки, він надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет, де його навіть зарахували на перший курс. Проте ці плани перервав початок Першої світової війни, коли у серпні 1914 року його мобілізували до війська.

В армії несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар'єру.

Спочатку він служив рядовим у запасному батальйоні і перед відправкою на фронт захотів побачити свою наречену Антоніну, яка була вчителькою у селі за 72 версти від казарми.[2] Тому він самочинно залишив казарму, через що отримав покарання від полковника, хоча й не дуже суворе.

У 1914 році полковник відправив його до Одеської школи прапорщиків, після закінчення якої він вирушає на фронт. 1915–1917 роки проводить на передовій. І тут продовжує писати твори. Здебільшого це були вірші й невеличкі драматичні сцени. Деякі його поезії друкувалися у армійській газеті, а одноактні п'єси розігрували солдати.

Перша світова війна погано відбилася на здоров'ї Миколи Куліша: у нього поранення, контузія, посилення критичних настроїв. У 1917 році, вже будучи офіцером, Микола Куліш під час Лютневої революції стає на її бік, пов'язуючи з цим свої надії на побудову гуманістичного і справедливого суспільства.

Період громадянської війни та Української революції[ред.ред. код]

Микола Куліш-прапорщик серед друзів під час відпустки. Олешки. 1918

З початку 1918 — голова Олешківської ради робітничих і селянських депутатів.

У липні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, Микола Куліш формує Дніпровський селянський полк у складі Червоної Армії. З цим полком він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з денікінцями.

За гетьманського правління П. Скоропадського Миколу Куліша було ув'язнено на 5 місяців.

Після повернення Червоної Армії в Україну, він стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів.

Початок 1920-их років[ред.ред. код]

Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Зінов'євську (тепер Кіровоград). В цей період він складає першу українську абетку  для дорослих — «Первинка», в якій автор використав твори класичної української літератури, а також деякі власні. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною. Під час голоду 1921–1922 років Куліш усяко намагався допомогти школярам і учням. Події цього періоду життя він зображує у документально-нарисованій повісті російською мовою «По весям и селам». Цей твір складається із двох частин «Из записной книжки 1921 года» та «Из записной книжки 1922 года» (опубліковані в одеському педагогічному журналі «Наша школа» № 3,4-5 за 1923 р.). У ньому Микола Куліш використовує елементи художньої оповіді, публіцистичні міркування, документалізовані спостереження, за допомогою яких описав голод в Таврії.

В Одесі та Зінов'євську[ред.ред. код]

У 1922 працював у губернському відділі народної освіти в Одесі на посаді інспектора шкіл. В 1924 написав п'єсу «97», в якій розповів про голод 1921-22 на Херсонщині. Постановки цього твору та п'єси «Комуна в степах» (1925) на харківській сцені принесли Кулішу загальне визнання. У 1924 році Куліш також знайомиться із Юрієм Смоличем — відомим письменником і громадським діячем, який залишив багато спогадів про Куліша.

В Одесі письменник стає членом письменницької спілки «Гарт». Цікавиться культурним, літературним і мистецьким життям України свого часу.

У Зінов'євську з кінця квітня до початку червня 1925 року редагує газету «Червоний шлях». У цей час переписувався з Дніпровським та іншими відомими культурними діячами.

У Харкові[ред.ред. код]

Портрет Миколи Куліша, виконаний М. Чорнокайським

У 1925 переїжджає до Харкова, де знайомиться із такими визначними діячами української літератури як Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Григорій Епік та інші. У цей період входить у літературну організацію «ВАПЛІТЕ». Веде багаторічну плідну співпрацю з трупою театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом, з яким Микола Куліш знайомиться у 1925 році.

З середини 1920-их років Микола Куліш поступово стає однією з найцентральніших постатей українського літературного, громадського і мистецького життя, а також центральною постаттю тодішньої української драматургії. Через це у листопаді 1926 року його було обрано президентом «ВАПЛІТЕ» і до січня 1928 року він займав цю посаду. У 1926–1928 Куліш входив до складу редакційної колегії журналу «Червоний Шлях», друкується у альманасі «Літературний ярмарок», пише статтю «Критика чи прокурорський допит», де захищає право митця на самобутність на внутрішню незалежність.

З кінця 1929 — член президії нового літературного об'єднання «Пролітфронт».

Проте з початком 1930-их років у житті Миколи Куліша настають трагічні сторінки: більшість його творів, що доти були досить популярними, зазнають великої політичної та естетичної критики. За допомогою пробільшовицьких літературних критиків та літературознавців творчість Миколи Куліша стає однією із негативних тенденцій у тогочасній українській літературі. Публіка та вищі ешелони влади категорично не сприйняли драму «Маклена Граса».

Після того як Микола Куліш на недовгий час покидає Харків і мандрує Херсонщиною, бачачи голодомор 1933 року, він починає розчаровуватися у революційних ідеях. У цей час проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої затверджується, що п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» мають за основу ворожі комуністичному режиму погляди.

На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, що відбувся 17 серпня — 1 вересня 1934 року Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. 19 серпня на ранковому засіданні І. Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури схарактеризував Миколу Куліша як митця, що є представником «виявів націоналізму» в драматургії, та як художника, «більшість п'єс якого є відверто націоналістичними і ворожими нам» і зазначив, що на них базувалася робота театру «Березіль», коли ним керував Лесь Курбас.

У грудні 1934 року, після похорону свого друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв'язках з ОУН. Під час судового процесу у «Справі боротьбистів» в березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, Є. Плужником, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до 10 років Соловецьких таборів.

На Соловках утримувався в суворій ізоляції. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р., розстріляний в урочищі Сандармох Медвеж'єгорського району, Карелія, у складі т. зв. «Соловецького етапу» у кількості 1111 осіб, разом із Валер'яном Підмогильним, Юрієм Мазуренком та Григорієм Епіком.

До 1997 року дослідники робили припущення, що Соловецький етап був скинутий з баржі у Біле море. Проте ця версія спростована карельським «Меморіалом», який знайшов справжнє місце убивства українських класиків, зокрема й Миколи Куліша.

Реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.

Курбас і Куліш[ред.ред. код]

Микола Куліш

Микола Куліш вважав Леся Курбаса видатним режисером і мислителем. Куліш цінував Курбаса як аналітика мистецтва і літератури, як людину широкої гуманітарної освіти, одного з теоретиків української культури.

Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років — аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині 20 століття.

Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставилися у театрі «Березіль» найчастіше. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса», а за його підтримки ставили п'єси «Комуни в степах» і «97». Якби не заборони реперткому, у цьому театрі також було би поставлено комедії «Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», драми «Зона», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната» — це було в намірах театру «Березіль».

Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, диспутах, статтях. Курбас був також одним із найретельніших аналітиків творчості Куліша. Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер акцентував увагу на тому, що вона «романтична в реалістичному».

Творчість[ред.ред. код]

Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя — 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923 — 1934 роки Микола Куліш створив близько 15 п'єс. Проте тексти першого («На рыбной ловле») та останнього («Такі») твору були вилучені у письменника під час арешту, і тому вважаються втраченими.

Перші п'єси «97» (1924), «Комуна в степах» (1925) переважно реалістично-побутового характеру; комедія-фарс «Хулій Хурина» (1926) має експресіоністичні риси; «Зона» (1926) — гостра сатира на партійних кар'єристів, комедія «Отак загинув Гуска» (1925) має елементи символізму. Творчою вершиною стали п'єси «Народний Малахій» (1927), «Мина Мазайло» (1929). Тема цих п'єс — облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища. «Патетична соната» (1929) показує боротьбу трьох сил — комуністичної, білогвардійської і національно-патріотичної у 1917-18 рр. У п'єсі використано засоби тогочасної експериментальної драми у поєднанні з традиційним українським театром (вертеп).

У 1930-х рр. Куліш написав п'єси «Маклена Граса» (1933), «Прощай, село» (1933), «Поворот Марка» (1934), «Вічний бунт» та ін. Твори Куліша гостро критикувала офіційна критика. Більшість його творів були поставлені на сцені театру «Березіль» Л. Курбаса.

Видання творів М. Куліша[ред.ред. код]

Твори. – Нью-Йорк : Українська вільна академія наук, 1955.

Твори в двох томах. – Київ : Дніпро, 1990.

Маклена Граса. – Харків : Фоліо, 2012.

Мина Мазайло. – Харків : Фоліо, 2013.

Вибрані твори. – Київ : Смолоскип, 2014. – 968 с. (Серія «Розстріляне Відродження»).

У кіно[ред.ред. код]

За творами письменника знято телефільми: «Закут», «Мина Мазайло», «Народний Малахій». Йому присвячено стрічки: «Микола Куліш» (1970), «Микола Куліш» (1991), документальні кінокартини «Пастка», «Тягар мовчання» (1991).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Наталя Кузякіна «Траєкторії доль». — К.: Темпора. — 2010.
  2. Про цей епізод Микола Куліш згадує у своєму листі до нареченої, що згодом було записано у «Спогадах про Миколу Куліша» Антоніни Куліш

Посилання[ред.ред. код]

Біографія[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

Твори і переклади[ред.ред. код]

Критичні статті та рецензії[ред.ред. код]