Джарджава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Джарджава
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Район/міськрада Керченська міська рада
Основні дані
Перша згадка 1774
Колишня назва до 1945 - Джарджава
Населення —
Географічні дані
Географічні координати 45°20′25″ пн. ш. 36°24′50″ сх. д. / 45.34028° пн. ш. 36.41389° сх. д. / 45.34028; 36.41389
Середня висота
над рівнем моря 		65 м
Місцева влада
Карта
Джарджава. Карта розташування: Україна
Джарджава
Джарджава
Джарджава. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Джарджава
Джарджава
Мапа
Мапа

Джарджава (крим. Cer Cava — «земля»[1]) — поселення на західній околиці території Керченської міськради, офіційно вважається частиною міста Керч. Фактично — невелике село з двох вулиць, відділене від основної частини міста незабудованою територією і невеликою промзоною.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше, як село Чержау, з 12 дворами і 4 криницями, у доступних джерелах, село зустрічається у «Топографічному описі земель, які дісталися по мирному трактату від Оттоманської Порти у володіння Російської Імперії», 1774 року[2], відтоді — на воєнно—топографічній карті 1842 року, на котрій хутір Жержава позначений умовною позначкою «хутір», тобто, менше 5 дворів.[3] Вперше позначено на генеральній карті Криму, складеною Федором Чорним, 1790 року, як село Сержау[4].

У 1860-х роках, після Земської реформи Олександра II, село віднесли до складу Керч-Єнікальського градоначальництва. Згідно «Списку населених місць Таврійської губернії за даними 1864 року», складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, Джерджава (Жаржана) — слобідка міського відомства Керч-Єнікальського градоначальництва, з 28 дворами і 153 жителями біля безіменної балки[5]. На трьохверстовій карті 1865—1876 років на хуторі Жержава позначено вже 20 дворів[6]. У «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889 року» за результатами Х ревізії 1889 року записана Джарджава з 42 дворами і 253 жителями.[7] Надалі у доступних джерелах другої половини XIX — початку XX століття село вже не зустрічається. Джарджава лише згадується у «Пам'ятній книжці Керч-Єнікальського градоначальництва за 1913 рік».[8]

Після окупації Криму Радянською владою, згідно постанові Кримревкома, 25 грудня 1920 року з Феодосійського повіту був виділений Керченський (степовий) повіт, а постановою ревкома № 206 «Про зміну адміністративних кордонів» від 8 січня 1921 року[9] була скасована волосна система, і у складі Керченського повіту був створений Керченський район[10], у котрий увійшло село (у 1922 році повіти отримали назву округів).[11] 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, до адміністративного поділу Кримської АРСР були внесені зміни, унаслідок чого округи були скасовані і основною адміністративною одиницею став Керченський район до котрого й увійшло село. Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АССР за Всесоюзним переписом 17 грудня 1926 року, у селі Джарджава Старо-Карантинної сільради Керченського району налічувалося 88 дворів, з них 86 селянських, населення становило 427 людей, з них 405 українців, 16 росіян, 1 татарин, 1 єврей, 4 записані у графі «інші», діяла російська школа I ступеня (п'ятирічка).[12] Постановою ВЦВК «Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР»[13] від 30 жовтня 1930 року Керченський район скасували і село включили у склад Ленінського, а, з утворенням у 1935 році Маяк-Салинського району (перейменованого 14 грудня 1944 року у Приморський[14]) — у склад нового району. Імовірно, у ході тієї ж реорганізації, була утворена Джарджавська сільрада, оскільки на 1940 рік вона вже існувала.[15] На докладній мапі «РСЧА» Керченського півострова 1941 року у селі позначено 73 двора.[16]

Указом президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року Джарджаву було переименовано у Восход і Джарджавську сільраду — у Восходську.[17] З 25 червня 1946 року село у складі Кримської області РРФСР[18], а 26 квітня 1954 року Кримська область була передана зі складу РРФСР у склад УРСР[19]. Дату включення у Багеровську сільраду поки не установлено: на 15 червня 1960 року село уже числилось у його складі.[20] У період між 1 січня і 1 червня 1977 року була відновлена Октябрська сільрада[21], до котрої включили Восход. За даними перепису 1989 року у селі проживало 52 людини.[22] 31 серпня того ж року включене у склад Керчі.[23]

Динаміка кількості населення[ред. | ред. код]

Зміна чисельності населення
Роки 1864 1887 1926 1989
Населення 153 ▲253 ▲427 ▼52

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Сб. статей памяти И. Л. Белянского. — Симферополь: Универсум, 2010. — 376 с.
  2. ↑ Топографическое описание доставшимся по мирному трактату от Оттоманской Порты во владение Российской Империи землям, 1774 года. [Архівовано 3 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // Записки Одесского Общества Истории и Древностей: Альманах. — Одесса: Типография Алексомати, 1868. — Т. 7. — С. 193.
  3. ↑ Карта Бетева и Оберга. Военно-топографическое депо, 1842 г. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Археологічна карта Криму.
  4. ↑ Генеральная карта Крыма, сочиненная Федором Черным. // Etomesto.ru (1790).
  5. ↑ Таврическая губерния. Список населённых мест по сведениям 1864 г. [Архівовано 3 червня 2020 у Wayback Machine.] // М. Раевский. — Центральный статистический комитет Министерства внутренних дел. — СПб: Типография Карла Вульфа, 1865. — С. 92. — 137 с. — (Списки населенных мест Российской империи).
  6. ↑ Трехверстовая карта Крыма ВТД 1865—1876. Лист XXXIII-15-b. [Архівовано 25 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Археологічна карта Криму.
  7. ↑ Сборник статистических сведений по Таврической губернии [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.] // Вернер К. А. Алфавитный список селений. — Симферополь: Типография газеты Крым, 1889. — Т. 9. — 698 с.
  8. ↑ Памятная книжка Керчь-Еникальского градоначальства на 1913 год. [Архівовано 22 лютого 2017 у Wayback Machine.] // — Керчь: Типография Х. Н. Лаго, 1913. — P. 54. — 350 p.
  9. ↑ История городов и сел Украинской ССР. / П. Т. Тронько. — 1974. — Т. 12. — С. 521. — 15 000 экз.
  10. ↑ А. В. Бельский. Культура народов Причерноморья. [Архівовано 16 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // — 2011. — Т. 207. — С. 48—52.
  11. ↑ И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. [Архівовано 2019-04-26 у Wayback Machine.] // — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
  12. ↑ Список населенных пунктов Крымской АССР по всесоюзной переписи 17 декабря 1926 года. [Архівовано 31 серпня 2021 у Wayback Machine.] // — Симферополь: Крымское центральное статистическое управление., 1927. — С. 94, 95. — 219 с.
  13. ↑ Постановление ВЦИК РСФСР от 30.10.1930 о реорганизации сети районов Крымской АССР.
  14. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 14 декабря 1944 года № 621/6 «О переименовании районов и районных центров Крымской АССР»
  15. ↑ Административно-территориальное деление РСФСР на 1 января 1940 года [Архівовано 16 жовтня 2011 у Wayback Machine.] // под. ред. Е. Г. Корнеева. — Москва : 5-я Типография Трансжелдориздата, 1940. — С. 389. — 494 с. — 15 000 экз.
  16. ↑ Подробная карта РККА Керченского полуострова.
  17. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 21 августа 1945 года № 619/3 «О переименовании сельских Советов и населенных пунктов Крымской области». Архів оригіналу за 29 квітня 2019. Процитовано 10 травня 2020.
  18. ↑ Закон РСФСР от 25.06.1946 Об упразднении Чечено-Ингушской АССР и о преобразовании Крымской АССР в Крымскую область. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 10 травня 2020.
  19. ↑ Закон СССР от 26.04.1954 О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР
  20. ↑ Справочник административно-территориального деления Крымской области на 15 июня 1960 года / П. Синельников. — Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся. — Симферополь: Крымиздат, 1960. — С. 39. — 5000 экз.
  21. ↑ Крымская область. Административно-территориальное деление на 1 января 1977 г. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] // сост. М. М. Панасенко. — Симферополь: Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся, Таврия, 1977. — С. 112.
  22. ↑ Музафаров Р. И. Крымскотатарская энциклопедия. — Симферополь: Ватан, 1993. — Т. 1 /А — К/. — 424 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  23. ↑ Картка постанови. Ліквідація АТО (зняття з обліку, об'єднання) (укр.). Верховна Рада України. Архів оригіналу за 3 січня 2018. Процитовано 2018-1-2..
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джарджава&oldid=36719693