Дитячий притулок М. Терещенка
| Дитячий притулок М. Терещенка | |
|---|---|
.JPG) | |
| 51°40′40″ пн. ш. 33°55′02″ сх. д. / 51.67778° пн. ш. 33.91722° сх. д.Координати: 51°40′40″ пн. ш. 33°55′02″ сх. д. / 51.67778° пн. ш. 33.91722° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Місто | Глухів |
| Сумська область | м. Глухів вулиця Київська, 45. |
| Тип будівлі | будинок для виховання дітей |
| Стиль | пізній класицизм |
| Засновник | Терещенки |
| Дата заснування | XIX століття |
| Початок будівництва | 1871 |
| Побудовано | 1902 |
| Статус | пам'ятка архітектури місцевого значення |
  Дитячий притулок М. Терещенка Дитячий притулок М. Терещенка (Україна) | |
Дитячий притулок Миколи Терещенка — пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 336-См[1]) XIX століття. Розташована у східній частині історичного середмістя Глухова Сумської області по вулиці Київська за адресою вулиця Київська, 45.
Історія[ред. | ред. код]
Будинок зведено в 1872 році коштом тодішнього Глухівського міського голови Ніколи Артемовича Терещенка для розміщення сирітського притулку, заснованого ще його батьком Артемом Яковичем Терещенком. Цього ж року в Київському учбовому окрузі було розпочато справу про статут цього закладу. Після смерті Артемія Терещенка у 1878 році його син Нікола став попечителем Глухівського дитячого притулку по відомству імператорського людинолюбивого товариства. За це він отримав чин статського радника. У 1902 році він розширив приміщення притулку. Вже на його кошти у притулку було побудовано одноповерховий флігель. Станом на 1912 рік у притулку проживало 73 хлопця та 15 дівчат віком від 8 до 18 років. Початкову освіту хлопці одержували у міському трикласному училищі імені Ф, Терещенка, а дівчата — у початковому училищі. До 1917 року капітал Терещенків зріс до 316 тис. рублів[2].
Після приходу до влади більшовиків тут до початку 1930-х років продовжував перебувати притулок. А на початку 1930-х років тут було відкрито центральну поліклініку, яка функціонувала до початку вересня 1941 року. З початком німецько-радянської війни 17 липня 1941 року народним комісаріатом охорони здоров'я у складі Харківського військового округу було створено ЕШ № 3449. Він розташовувався у приміщенні районної поліклініки та водолікарні (нині — Глухівський центр дитячої та юнацької творчості). Першим начальником шпиталю призначили Тютькала, а потім його замінив лікар 1-го рангу А. Є. Коханов. З наближенням фашистів до Глухова наприкінці серпня 1941 року всі ці шпиталі з міста були евакуйовані[3].
Під час окупації в ході німецько-радянської війни в 1941—1943 роках загарбники влаштували у цьому приміщенні інтендантський склад, який під час відступу наприкінці серпня 1943 року, не встигнувши вивезти, спалили. Після пожежі від нього залишилися одні стіни, і навіть два атланти, які підтримували портик над центральним входом, було зруйновано. В такому стані будівля в центрі міста перебувала майже два десятиліття. На початку 1960-х років, завдяки шефській допомозі заводу «Електропанель», почалося відновлення будівлі і з південного боку до нього прибудовано крило. У 1963—1964 роках зазнав реконструкцій, під час якої перебудовано другий поверх зі збереженням архітектурних форм чолового фасаду. Так було втрачено карниз лицьового фасаду та змінено форму даху.[4].
З початку 1960-х років будинок використовується загальноосвітньою школою I-III ступенів № 3[5]. Наприкінці 1970-х років з двору прибудовано прямокоутний у плані 2-поверховний навчальний корпус, який не впливає на сприйняття пам'ятки з вуличного простору. У 1992 році на пам'ятці були проведені ремонтно-реставраційні роботи[6].
Опис[ред. | ред. код]
Будинок розташований в історичному середмісті і поставлений із значним відступом від червоної лінії забудови напроти колишньої Чоловічої гімназії (нині корпус Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка). Перед будинком є курдонер з квітниками. За містобудівним значенням є рядовим об'єктом, що формує забудову головної вулиці міста й визначає традиційний характер історичного середовища Глухова. Будинок дитячого притулку є пам'яткою доброчинної діяльності родини Терещенків й визначною архітектурною спорудою історичного середмістя Глухова[5][7].
Будинок прямокутний у плані. Внутрішнє розпланування коридорне, з двобічним розміщенням кімнат. На вуличному фасаді є три входи, два з яких ведуть у сходові клітини з прямими двомаршевими сходами на другий поверх. Чоловий північний фасад дисиметричний. Архітектурне вирашення фасадів витримане в стилістиці пізнього провінційного класицизму. Рустовані стіни першого поверху прорізані великим арковими вікнами, які мають горизонтальні імпости, архівольти й рельєфно виділені замкові камені. Фасадна площина першого поверху членується на цоколь, поле стіни та архітрав вінчання з маловиразним карнизом. Фасадні площини другого поверху розчленовані лопатками. Прямокутні вікна мають просту тягнуту лиштву й підвіконні полички з нішами й нерозвиненими кронштейнами. Невиразний карниз, який увінчує усю будівлю, є результатом перебудови 1962 року.
Будинок має цегляні стрічкові підмурки. Цегляні стіни, муровані на вапняно-піщаному розчині, зовні й усередині потиньковані. Пофарбування фасадів традиційне для класицизму: тло кольору жовтої вохри, деталі — білі. Перекриття плоскі балкові, підлоги з дощок, дах вальмовий, по дерев'яних кроквах, укритий покрівельною сталлю. Опалення водяне.
Охорона[ред. | ред. код]
Будинок виявлено й обстежено В. Вечерським у 1985 році, включено до Зводу пам'яток історії та культури України (том "Сумська область), а 1998 році поставлено на державний облік, як пам'ятку архітектури місцевого значення з охоронним № 336-См.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Наказ Міністерства культури і туризму України від 15 вересня 2010 року № 706/0/16-10 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам'яток та занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»
- ↑ Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. С. 175
- ↑ Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. С. 221
- ↑ Игорь Сбитный. Игорь Иванович Сбитный Подборка очерков о г. Глухове (PDF). http://hlukhiv.com.ua. Неофіційний сайт Глухова. Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2020. Процитовано 10 серпня 2023.
- ↑ а б Дитячий притулок М. Терещенка | Національний заповідник «Глухів» (ru-RU) . Процитовано 10 серпня 2023.
- ↑ Частина історії міста, життя багатьох поколінь учнів, учителів, батьків: Глухівській ЗОШ №3 – 95 років!. ГЛУХІВ.INFO (рос.). Процитовано 1 жовтня 2023.
- ↑ Глухівська міська рада — Дитячий притулок М. Терещенка. hlukhiv-rada.gov.ua. Процитовано 10 серпня 2023.
Література[ред. | ред. код]
- Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. — 420 с.
- Вечерський В. В. Глухів [Текст] / В. В. Вечерський, В. І. Бєлашов. — Київ: Видавництво гуманітарної літератури «Абрис», 2003. — 166 с.: іл. — (Сер.: «Малі історичні міста України»). — Бібліогр.: с. 103—104. — ISBN 966-531-138-7
- Вечерський В. В. Глухівський витвір київського архітектора Володимира Ніколаєва / В. В. Вечерський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 66-71. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
- Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація [Архівовано 27 Березня 2016 у Wayback Machine.] / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 301—302.
- Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — С. 856.
- Назарова В. В. История становления Глуховской земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века [Архівовано 19 Липня 2021 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 218—227.
