Анастасіївська церква (Глухів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анастасіївська церква
Східний фасад Анастасіївської церкви наприкінці XIX століття
Східний фасад Анастасіївської церкви наприкінці XIX століття
51°40′32″ пн. ш. 33°54′42″ сх. д. / 51.67556° пн. ш. 33.91167° сх. д. / 51.67556; 33.91167Координати: 51°40′32″ пн. ш. 33°54′42″ сх. д. / 51.67556° пн. ш. 33.91167° сх. д. / 51.67556; 33.91167
Країна Україна Україна
Місто Глухів
Сумська область м. Глухів, вул. Спаська
Тип церква
Тип будівлі церква
Автор проєкту Олександр Гросс (добудова у 1871 році)
Засновник Анастасія Марківна Скоропадська
Будівництво 1710 1717 роки
Стан зруйнована в 1896 році[1]

Анастасіївська церква. Карта розташування: Україна
Анастасіївська церква
Анастасіївська церква
Анастасіївська церква (Україна)
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Анастасі́ївська це́рква (Анастасі́ївська «Гетьма́нська» це́рква) або Трьох-Анастасі́ївська стара́ це́рква — це мурований домовий храм гетьманської родини Івана Скоропадського, що існував у Глухові на Сумщині в XVIII—XIX століттях.

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Артемій – батько Глухівського економічного дива СПАДОК ТЕРЕЩЕНКІВ Перша серія (30 червня 2022, Суспільне Культура)

Історія[ред. | ред. код]

Церква за її будівничих[ред. | ред. код]

Портрет Анастасії Марківни Скоропадської пензля Ольги Мордвінової (1922)
Умовне зображення Анастасіївської церкви на схемі Глухова 1724 року
Анастасіївська гетьманська церква (праворуч) поряд з Трьох-Анастасієвською церквою із західної сторони наприкінці XIX століття (поштова листівка)
Анастасіївська церква після перебудови 1816 року
Руїни Анастасіївської церкви перед її перебудовою у каплицю
Анастасіївська церква перед зруйнуванням

Анастасіївську муровану церкву споруджено в південно-східному куті загальноміської фортеці столичного Глухова[2] на місці згорілої дерев'яної Воскресенської церкви в 1717 році коштом гетьманьки Анастасії Скоропадської (у дівоцтві Маркович)[3][4].

« «Поблизу гетьманського будинку в центрі Глухова Анастасія Марківна Скоропадська прикупила до цього двору ще половину і раніше зведення церкви, влаштувала тут богадільню для „людей похилого віку, також різними немочами і каліцтвами одержимих людей", — розповідав невідомий автор рукопису другої половини XIX століття[5][6][7]. «

Вона була домовою церквою[ru] для гетьманської родини Скоропадських, її будували разом з гетьманським двором[8], який з 1710 року розташовувався в центральному районі столиці Лівобережної України. Хоча на думку дослідника Василя Пуцка, Воскресенська церква продовжувала існувати до пожежі 1748 року[9]. Напевно, церква була освячена на честь трьох Анастасій, бо сама Настя Скоропадська не знала, на честь якої з трьох шанованих православною церквою святих Анастасій надали їй ім'я. Вирішила освятити збудований храм на честь всіх трьох Анастасій. У церкві здійснювали богослужіння та були її настоятелями «войсковые капеланы», тобто головні військові священики Гетьманщини[7].

Для цього гетьман Іван Скоропадський для забезпечення церкви та богадільні при ній на початку 1718 року постановив: «щоб у множення хвали Божої повсякчасна невтомно відправа святій Літургії і щоб за життя нашого і в майбутньому після наших часів, так священикові зі служителями, яко і самим у тій лікарні мешкаючи немічним, в їжі, в одязі і в інших нагальних потребах не було зубожіння»… гетьман визначає на церкву і лікарню «присілок під Глуховим іменований Нова Гребля і клітку одну млина на трьох колесах під самим містом на веслуваннях міських, на річці Есмань, знаходить»[5].

Цю ідею того ж року затвердив указ російського імператора Петра І, який зазначив, щоб майбутній гетьман для церкви та богадільні «даними від нього підданого нашого гетьмана присілком Нова Гребля і кліткою млиновий на річці Есмань володіти нині й надалі в майбутні часи вічно»[6].

Будівля церкви постраждала від пожежі 1722 року[10]. Тому гетьман Іван Скоропадський того ж року отримав дозвіл на «відбудову кам'яної церкви в Глухові». Під нею побудували склеп, де зберігали гроші й коштовності, що належали родині Скоропадських та їхнім близьким родичам[6].

При церкві діяли лікарня, богодільня та приходська школа[11].

Існування церкви за Глухівського періоду історії Гетьманщини[ред. | ред. код]

Після смерті Анастасії Скоропадської в 1729 році піклування про лікарню і богадільню перейшло до її доньки графині Уляни Толстої, яка до пожертвувань батьків додала на утримання церкви майно, що дісталося їй після смерті матері: крамниці та дворові міські місця. Анастасіївська церква користувалася упродовж XVIII століття особливою пошаною у жителів Глухова. Митрополити та архієреї часто відвідували Глухів, служили в церкві святої Анастасії.[12].

Грамотою імператриці Єлизавети від 13 липня 1743 року затверджені за «церквою св. Анастасії» та її лікарнею не тільки дари Скоропадського, а й пожертвування інших осіб. Останній гетьман писав: «при покійних антецессорах наших — до смерті капелана військового Мойсея Богаєвського (2 червня 1742 року) колишні капелани, за їх інформацією, мали у володінні, по чину свого капеланства, що перебуває у Стародубському полку хутір Хомутовці»[13].

Від пожежі 1748 року, яка зруйнувала Глухів, церква практично не постраждала. Гетьман Кирило Розумовський 29 серпня 1751 року наказав, щоб «Глухівської церкви св. Анастасії священик і капелан дому гетманського і військового капелан Корнилій Юзефович» також безперешкодно володіли Хомутовцями та їх угіддями[14].

Священник цієї церкви був на той час і духівником гетьманського дому, то ще гетьман Скоропадський дав йому звання «військового капелана», тобто головного військового священника, якесь звання утримували за собою й інші настоятелі цієї церкви аж до знищення гетьманства в Україні. Причет церкви Святої Анастасії, крім пожертвувань родини Скоропадських, набував для церкви господарським способом різне майно: двори, площі, лавки тощо. Втім, присілок Нова Гребля, подарований церкві Іваном Скоропадським був відданий до казенного відомства за царювання імператриці Катерини II. Також у цей час млин і міські місця, що належали церкві, були добровільно передані місту з умовою оплати містом на вічні часи на користь церкви невеликої суми (близько 100 руб. сріблом щорічно)[12].

Втім, пожежі 1748 та 1784 років майже вщент зруйнували Глухів. Остання з них була дуже жахливою. Вогонь знищив усі дерев'яні конструкції та обладнання церкви.[15]. Довгий час церква, що сім десятиліть перед тим була гетьманською, відбудовувалась до 1816 року. Так вона стала двоповерховою з прибудовою та дзвіницею над південно-західним кутом[1]. Цього ж року на другому поверсі храму, віддаючи данину попередній церкві Воскресіння Христового, облаштували однойменний приділ[16]. На ньому було написано: «по сему фасаду устроить церковь и колокольню каменныя на прежнем основании благословляется. Михаил архиепископ черниговский июня 9»[13].

Церква в XIX столітті[ред. | ред. код]

У першій третині XIX століття парафію Анастасіївської церкви, як найбіднішу в місті, приєднали до Троїцького собору, а церкву фактично закрили[4]. 17 квітня 1830 року від імені доньки фундаторів церкви Уляни Толстой церкві передано 6 комор та 7-й прикоморок, двір шинковий, «пустый плец Иванцевский определены». З утримання цього майна виплачувалась щорічна платня: священнику Моісею 30 руб., вікарію 10 руб., на школу 20 руб., на свічки, ладан та віск 15 руб., пономарю 6 руб., стряпчему 10 руб."[13].

У 1846 році глухівського купця Артемія Терещенка, який у 1842—1845 роках обирався бургомістром Глухівського магістрату, обрали церковним старостою. Перше, що він зробив у 1846 році — це вніс на утримання храму 4 тисячі рублів і служба в ньому відновилася[17]. Його ж коштом у 1861 році на другому ярусі храму влаштовано також додатковий вівтар Воскресіння Христового.

У 1871 році архітектором Олександром Гроссом був спроєктований приділ з вівтарем до церкви.[18] У 1872—1873 роках на облаштування приділу на честь святого Артемія та реставрацію іконостасу ним було витрачено ще 6146 руб.[16] Новий викладач мистецтв Глухівської чоловічої прогімназії Порубановський створив нові образи та запрестольну ікону «Спаситель на молитві перед стражданнями»[19]. На утримання церкви виділялось щорічно 109 руб. 86 коп., з них 99 руб. — Глухівською думою. Це була плата за землю з лавками подаровану ще Іваном Скоропадським, якою володіло місто[13].

В цей час родина відомих українських цукрозаводчиків — брати Микола, Федір та Семен Терещенки, вирішила побудувати велику домову церкву[ru]. В 1884 році чернігівське губернське правління затвердило проект нової Трьох-Анастасіївської церкви. 21 травня 1894 року брати Терещенки звернулися до Святійшого Синоду з проханням дозволити знести стару гетьманську церкву «как оставшуюся вследствие своей ветхости без всякого употребления»[20].

Щоб визначити подальшу долю історичної будівлі з Києва відрядили професорів Київської духовної академії, відомих істориків Петра Лашкарьова і Миколи Петрова. Вони дійшли висновку, що «призначена до зруйнування стара Трьох-Анастасіївська церква з позицій зодчества не являє собою нічого особливого, і крім збережених звісток про первісне спорудження цієї церкви дружиною гетьмана Скоропадського Анастасією, про будівлю цієї церкви залишились лише спогади про спустошливі пожежі в Глухові». Аналогічні висновки дала Імператорська археологічна комісія. 2 січня 1895 року вийшов відповідний указ Святійшого Синоду[21]. Стару Анастасіївську церкву починають розбирати.

Зруйнування Анастасіївської церкви[ред. | ред. код]

Зруйнуванню старої церкви намагався завадити майбутній Гетьман Української держави Павло Скоропадський, бо у церкві зберігся справжній вівтар початку XVIII століття, аби використати ці історичні рештки для будівництва «своєрідного духовного пам'ятника українській старшині», у тому числі й представникам роду Скоропадських. Тобто побудови на її рештках каплиці святої Анастасії[4].

Очевидно, на цей вчинок його наштовхнуло обурення значної частини чернігівського суспільства, зокрема нащадків історичних родів, рішенням Терещенків. Певну роль тут зіграв і Петро Дорошенко, відомий чернігівський громадський діяч, знавець української старовини й однодумець майбутнього гетьмана. 1908 року, коли цей грандіозний проект уже наближався до завершення, він писав Павлу Скоропадському: «Я довго розмірковував про вашу думку, щоб каплиця була пам'ятником минулого, тобто нашій Гетьманщині…Таким чином, це буде історичний пам'ятник, і це має бути твердо і серйозно, але без зайвого галасу і честолюбства, представлено на дошці, що буде при вході до каплиці. До речі: у напису велику роль має відігравати релігійний бік, просвітницько-духовний та навіть церковній, адже релігія та й церква у Малоросії завжди, і за часів Гетьманщини, грали таку велику роль»[22][23].

Впродовж 1894—1897 років стару Анастасіївську церкву було розібрано[24], а на залишеній частині головного вівтаря упродовж 1901—1902 років за наказом Ніколи Терещенка збудували новий храм-каплицю[25][4]. Також церковний хор аматорського гатунку перевели зі старої Анастасіївської церкви до нового храму[17].

Опис[ред. | ред. код]

Анастасіївська церква була побудована за зразком Іллінської церкви — усипальниці Богдана Хмельницького в Суботові на Черкащині[26].

Сам храм — тридільний, безбанний, зального типу з гранчастою апсидою і дзвіницею над західним притвором. План храму Скоропадської нагадував древній християнський «baptisterium» (хрестильню). Оздоблення стін та інших частин церкви була традиційними для південноросійської архітектури[16].

Мурована Анастасіївська церква також мала усипальницю для поховань фундаторів і членів їхньої родини, але не була використана по призначенню. Сімейні склепи використовувалися для зберігання коштовностей, грошей та горілчаних виробів[27].

У 1750-х роках у церкві Святої Анастасії зберігалися деякі примітні старовинні предмети:

  • Євангеліє, надруковане 1703 року, пожертвуване гетьманом Іваном Скорападським у 1717 році, з написом про це.
  • Євангеліє, надруковане у Львові 1657 року, пожертвуване Анастасією Скоропадською, з написом про це.
  • Срібна «дарохоранительница» 4 фунта вагою, з написом: «року Божого 1718».
  • Грамота Імператора Петра Великого 1718 року на маєтки церковні.
  • Грамота Імператриці Єлизавети 1744 року про маєтки.
  • Універсал гетьмана Кирила Розумовського 1751 року з підтвердженням на дарування села Хомутовці на ранг військового капеланства.
  • Кілька рукописних книг слов'янською та латинською мовами[5][7].

Генеральний підскарбій Яків Маркович у своїх спогадах середини XVIII століття неодноразово згадував про цей факт: «В Глухове и в склепу св. Анастасиевском, где побрал свои червоные все»[28], «Глухов. Після обіду до склепу Анастасіївського (тобто погребу в церкві святої Анастасії) і взяв звідти 300 рублів»[29].

Після перебудови початку XIX століття церква набула класицистичних рис: над навою з'явилися декоративна сферична баня без підбанника, з північного і західного боків прибудовано колонні портики з колонами білого кольору. Над північно-західним кутом церкви було влаштовано нову одноярусну дзвіницю. Під її склепінням знаходилось три дзвони різних розмірів[15].

Стара Анастасіївська церква на картині художника Миколи Пимоненка

Про церкву навіть писала у липні 1908 року київська газета «Рада»:

« …Стояла у Глухові невеличка кам'яна церква — Анастасіевська, збудована гетьманом Ів. Скоропадським на початку XVIII віку. Була вона домовою гетьманською церквою і ховали в ній декого з гетьманських фамілій. Будівля старосвітська, старого українського типу; гетьмани забезпечили її млином під Глуховом та слободою Нова Гребля. Перестояла церква мало не двісті років…[30]. «

Увічнення в мистецтві[ред. | ред. код]

На думку деяких мистецтвознавців, зокрема Віктора Вечерського[31], стара Анастасіївська церква стала прообразом церкви на полотні академіка Миколи Пимоненка «Вихід з церкви в Страсний четвер» («Страсний четвер», «Великий четвер»). Художник був одним із учнів уродженця Глухова Миколи Мурашка в його школі малювання[32].

Також у Глухові він перебував протягом 1880-х років. Микола Пимоненко разом з іншими відомими художниками розписував інтер'єр новозбудованого храму Святих Трьох Анастасій на запрошення цукрозаводчика Ніколи Терещенка. Автору належить образ Божої Матері з Немовлям у верхній частині головного вівтаря та Божа Матір з Ісусом на західній стіні храму, а в парусах — образи чотирьох Євангелістів — Матвія, Марка, Іоанна та Луки, що збереглися дотепер у своєму автентичному вигляді[33][34].

Картину було створено на полотні олією на основі сюжету його картини «В чистий четвер», що експонувалась на Академічній виставці 1887 року[35]. У 1904 році[36] мюнхенський музей Нова пінакотека придбав цю картину[36]. Авторська копія[36] менших розмірів створена наприкінці 1907 року, її можна переглянути у Національному художньому музеї України[31].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. — К. : НДІТІАМ, 2002. — С. 284.
  2. Рибчинський, О. В. Етапи архітектурно-містобудівної еволюції середмістя Глухова у XVII—XVIII століттях // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Вип. 12. Глухів–Київ: Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2019. — С. 154.
  3. Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 31.
  4. а б в г Книга Пам′яті Сумської області: в 3 -х тт. — Т. 2 : Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / Авт. — упорядн. О. М. Корнієнко. — Суми : Ярославна, 2007. — іл. — С. 73.
  5. а б в Національна бібліотека України ім. В. Вернадського — Інститут рукопису (НБУ — ІР) − Ф. ХІІІ. − № 2740 («Церковь Св. Анастасии в Глухове» (описание и история церкви)
  6. а б в Тарасенко І. З історії церкви св. Анастасії в Глухові. // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 137.
  7. а б в Райлян П. Старая Анастасиевская церковь в городе Глухове Черниговской губернии. // Соборний майдан. — 2004. — № 5. — С. 4
  8. Гетьманська столиця. www.hlukhiv-rada.gov.ua. Глухівська міська рада. Архів оригіналу за 27 квітня 2020. Процитовано 23 квітня 2020. 
  9. Пуцко В. Г. Церковна топографія Глухова XVII—XVIII ст. [Архівовано 1 листопада 2018 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць / С. А. Слєсарєв (гол. ред. кол.), В. І. Бєлашов, С. П. Жукова та ін. / Національний заповідник «Глухів», Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. — Київ-Глухів, 2009. Вип. 2.: Матеріали Восьмої науково-практичної конференції «Сіверщина в історії України» (15-16 жовтня 20089 р.) — С. 93-94.
  10. Диариуш, или журнал, то есть повседневная записка случающихся при дворе ясневельможного его милости пана Иоанна Скоропадского событий… наченшийся 1722 году и оконченный в том же году по преставлении и погребении упомянутого гетмана Иоанна Скоропадского, в месяце июле, войсковой канцелярии старшим канцеляристом Николаем Ханенком / Изд. О. Бодянского // Чтения в обществе истории и древностей российских. — 1858. — № 1. — XXI + 74 с.
  11. Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 50-51.
  12. а б Тарасенко І. З історії церкви св. Анастасії у Глухові [Архівовано 20 березня 2022 у Wayback Machine.] // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 138.
  13. а б в г 1873 год. Уездный город Глухов. Из «Историко-статистического описания Черниговской епархии». www.otkudarodom.ua. Объединяя поколения. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 23 квітня 2020. 
  14. Грамота и универсал нап. в Чернигов. ведом. 1852 г. № 32, 34. Маркевича зап. 2, 115
  15. а б Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 51.
  16. а б в Шишкіна Ю. А. Трьох-Анастасіївська церква — перлина глухівської архітектури [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць / С. А. Слєсарєв (гол. ред. кол.), В. І. Бєлашов, С. П. Жукова та ін. / Національний заповідник «Глухів», Центр пам'ятковзнавства НАН України і УТОПІК. — Київ-Глухів, 2009. Вип. 2.: Матеріали Восьмої науково-практичної конференції «Сіверщина в історії України» (15-16 жовтня 20089 р.) — С. 136—137
  17. а б «Духовні святині нашого міста». www.glukhivlibrary.at.ua. КЗ "Глухівська центральна районна бібліотека". Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020. 
  18. ДАЧО, ф. 127, оп. 6б, спр. 5, арк. 5
  19. Крижанівський В. М. Василь Андрійович Мальченко та його спогади про Глухів та глухівчан за 1870—1930 рр. [Архівовано 13 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Історичні студії суспільного прогресу. — 2017. — Вип. 5. — С. 262
  20. Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 350
  21. Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — С. 409
  22. Папакін Г. В. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. Історико- архівні нариси [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.]. — Київ: Держ. ком. архівів, 2003. — С. 118—119
  23. Папакін Г. В. Павло Скоропадський та українська Академія наук. До 100-річчя НАН України [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.]. — Київ: Українські пропілеї, 2018. — С. 106—110
  24. Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 52
  25. Шишкіна, Ю. Втрачена каплиця: Про Трьоханастасіївську церкву // Соборний майдан. — 2008. — № 6. — С. 1
  26. Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 49
  27. Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — С. 408
  28. Маркович А. М. Дневныя записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Москва: Типография В. Готье., 1859. — С. 61
  29. Маркович А. М. Дневныя записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Москва: Типография В. Готье., 1859. — С. 112
  30. Дописи від власних кореспондентів. Глухів. // Рада. – 1908. – № 156 – С. 4
  31. а б Painting Стара (Гетьманська) Трьох-Анастасіївська церква в Глухові на картині М. Пимоненка. www.gr.pinterest.com. Pinterest. Архів оригіналу за 13 лютого 2022. Процитовано 23 квітня 2020. 
  32. Неделя. Яскравий слід Миколи Мурашка. nedelya.info (укр.). Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 19 травня 2019. 
  33. Національний заповідник "Глухів". Микола Пимоненко у Глухові. nz-hlukhiv.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 27 березня 2017. 
  34. Жукова, Світлана Терещенки і Трьох-Анастасіївська церква у Глухові [Архівовано 6 червня 2020 у Wayback Machine.] / Світлана Жукова // Ніжинська старовина: ніжинознавчі студії № 4: науковий історико-культурологічний збірник. — Ніжин, 2007. — Вип. 4/5 (7/8): Ніжин окупаційної доби (до 65-річчя звільнення міста від нацистів); пам"яткознавство північного регіону України № 1. — С. 134—140
  35. Жбанкова О. Б. «Мистецтво як радість життя»: до ювілею Миколи Пимоненка / О. Б. Жбанкова // Національна та історична пам'ять. — 2013. — Вип. 8. — С. 256
  36. а б в Микола Пимоненко. 2. Він впустив красу України у світ [Архівовано 5 червня 2020 у Wayback Machine.] // Укрінформ, 29.03.2020 10:00

Джерела та література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — 856 с.
  • Маркович, А. М. Дневныя записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Москва: Типография В. Готье., 1859. — 432 с.
  • Пам'ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. — К.: Держбудвидав, 1956 р., с. 81.

Література[ред. | ред. код]

  • Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. — 420 с.
  • Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.]. Київ: НДІТІАМ, 2002. — 592 с.
  • Вечерський, В. В. Втрачені святині. — Київ: Техніка, 2004. — 176 с., з іл.
  • Книга Пам′яті Сумської області: в 3 -х т. т. 2 : Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / Авт. -упорядн. О. М. Корнієнко . — Суми: Ярославна, 2007. — 324 с. : іл. — С. 73.
  • Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 348—350.
  • Корнієнко О. М. Зруйновані храми Сумщини Мартиролог втрачених святинь [Текст] = The history of destroyed and partly ruined monuments of cult in Sumy region: до вивчення дисципліни / О. М. Корнієнко. — Суми: ПП «Ніконоров В. І.», 2009. — 368 с. : іл. — ISBN 978-966-97024-0-1
  • Крижанівський В. М. Василь Андрійович Мальченко та його спогади про Глухів та глухівчан за 1870—1930 рр. [Архівовано 13 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Історичні студії суспільного прогресу. — 2017. — Вип. 5. — С. 256—310.
  • Мартинович П. Українські записи: Українські записи Порфирія Мартиновича, друкована фольклорно-етнографічна спадщина, вибране листування, мартиновичезнавчі студії, вибрана мистецька спадщина, біографічні матеріали. — Харків: Видавець Савчук О. О., 2012. — 534 с.
  • Папакін Г. В. Павло Скоропадський та українська Академія наук. До 100-річчя НАН України [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.]. — К.: Українські пропілеї, 2018. — С. 106—110.
  • Папакін Г. В. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. Історико-архівні нариси [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.]. — Київ: Держ. ком. архівів, 2003. — С. 118—121.
  • Дописи від власних кореспондентів. Глухів. // Рада. — 1908. — № 156 — С. 4.
  • Савицкий, А. Д. Инвентаризационная книга храма Трех Анастасий// Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Випуск 9. — Київ-Глухів: ТОВ «Видавництво Аспект-Поліграф», 2016. — C. 368—391.
  • Сбитный, И. И. Улицы родного города Глухова // Соборний майдан. — 2011. — № 3 (45). — С. 4.
  • Сотник, О. М. Православна Сумщина (Нариси з історії православ'я на Сумщині): (988—2004) / О. М. Сотник. — Суми: Козацький вал, 2004. — 198 с.
  • Старая Анастасиевская: Про храм. // Народна трибуна .- 2009.- 12 вересня.
  • Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю. — Київ, 2001. — 220 с.
  • Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2006. — 256 с.
  • Храм Святых Трёх Анастасий в Глухове. Фотокнига. — К., 2005.
  • Шишкіна, Ю. Втрачена каплиця: Про Трьоханастасіївську церкву // Соборний майдан. — 2008. — № 6. — С. 1.