Анастасіївська церква (Глухів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анастасіївська церква
Східний фасад Анастасіївської церкви наприкінці XIX століття
Східний фасад Анастасіївської церкви наприкінці XIX століття
51°40′32″ пн. ш. 33°54′42″ сх. д. / 51.67556° пн. ш. 33.91167° сх. д. / 51.67556; 33.91167Координати: 51°40′32″ пн. ш. 33°54′42″ сх. д. / 51.67556° пн. ш. 33.91167° сх. д. / 51.67556; 33.91167
Країна Україна Україна
Місто Глухів
Сумська область м. Глухів вул. Спаська
Тип будівлі церква
Засновник Анастасія Марківна Скоропадська
Будівництво 1710 1717 роки
Стан зруйнована в 1896 році[1]

Анастасіївська церква. Карта розташування: Україна
Анастасіївська церква
Анастасіївська церква
Анастасіївська церква (Україна)

Анастасі́ївська це́рква (Анастасі́ївська «Гетьма́нська» це́рква) або Трьох-Анастасі́ївська стара́ це́рква — це мурований домовий храм гетьманської родини Івана Скоропадського, що існував у Глухові на Сумщині у XVIII—XIX століттях.

Історія[ред. | ред. код]

Церква за її будівничих[ред. | ред. код]

Портрет Анастасії Марківни Скоропадської пензля Ольги Мордвінової (1922)
Умовне зображення Анастасіївської церкви на схемі Глухова 1724 року
Анастасіївська гетьманська церква (праворуч) поряд з Трьох-Анастасієвською церквою із західної сторони наприкінці XIX століття (поштова листівка)
Анастасіївська церква після перебудови 1816 року
Руїни Анастасіївської церкви перед її перебудовою у каплицю
Анастасіївська церква перед зруйнуванням

Анастасіївську муровану церкву було споруджено в південно-східному куті загальноміської фортеці столичного Глухова[2] на місці згорілої дерев'яної Воскресенської церкви у 1717 році коштом гетьманші Анастасії Скоропадської (в дівоцтві Маркович)[3][4].

« «Поблизу гетьманського будинку в центрі Глухова Анастасія Марківна Скоропадська прикупила до цього двору ще половину і раніше зведення церкви, влаштувала тут богадільню для „людей похилого віку, також різними немочами і каліцтвами одержимих людей", - розповідав невідомий автор рукопису другої половини XIX століття[5][6][7]. »

Вона була домовою церквою[ru] для гетьманської родини Скоропадських і будувалась разом з гетьманським двором[8], який з 1710 року розташовувався в центральному районі столиці Лівобережної України. Хоча на думку дослідника, Василя Пуцка, Воскресенська церква продовжувала існувати до пожежі 1748 року[9]. Напевно, церква була освячена на честь трьох Анастасій, бо сама Настя Скоропадська не знала на честь якої з трьох шанованих православною церквою святих Анастасій надали їй ім'я. Вирішила освятити збудований храм на честь всіх трьох Анастасій. У церкві здійснювали богослужіння та були її настоятелями «войсковые капеланы», тобто головні військові священики Гетьманщини[7].

Для цього гетьман Іван Скоропадський для забезпечення церкви та богадільні при ній на початку 1718 року постановив: «щоб у множення хвали Божої повсякчасна невтомно відправа святій Літургії і щоб за життя нашого і в майбутньому після наших часів, так священикові зі служителями, яко і самим у тій лікарні мешкаючи немічним, в їжі, в одязі і в інших нагальних потребах не було зубожіння»… гетьман визначає на церкву і лікарню «присілок під Глуховим іменований Нова Гребля і клітку одну млина на трьох колесах під самим містом на веслуваннях міських, на річці Есмань, знаходить»[5].

Ця ідея того ж року була затверджена наказом російського імператора Петра І, який зазначив, щоб майбутній гетьман для церкви та богадільні «даними від нього підданого нашого гетьмана присілком Нова Гребля і кліткою млиновий на річці Есмань володіти нині і надалі у майбутні часи вічно»[6].

Будівля церкви постраждали від пожежі 1722 року[10]. Тому гетьман Іван Скоропадський того ж року отримав дозвіл на «відбудову кам'яної церкви в Глухові». Під нею був побудований склеп, де зберігалися гроші і коштовності, що належали родині Скоропадських та їх близьким родичам[6].

При церкві діяли лікарня, богодільня та приходська школа[11].

Існування церкви за Глухівського періоду історії Гетьманщини[ред. | ред. код]

Після смерті Анастасії Скоропадської в 1729 році піклування про лікарню і богадільню перейшло до її доньки графині Уляни Толстой, яка до пожертвувань батьків, додала зі свого боку на утримання церкви ще майно, що дісталося їй після смерті матері лавки і дворові міські місця. Анастасіївська церква користувалася упродовж XVIII століття особливою пошаною у жителів Глухова. Митрополити та архієреї, часто відвідували Глухів, служили в Церкві Святої Анастасії.[12].

Грамотою імператриці Єлизавети від 13 липня 1743 року затверджені за "церквою св. Анастасії" та її лікарнею не тільки дари Скоропадського, а й пожертвування інших осіб. Останній гетьман писав: "при покійних антецессорах наших — до смерті капелана військового Мойсея Богаєвського (2 червня 1742 року) колишні капелани, за їх інформацією, мали у володінні, по чину свого капеланства, що перебуває у Стародубському полку хутір Хомутовці"[13].

Від пожежі 1748 року, яка зруйнувала Глухів, церква практично не постраждала. Гетьман Кирило Розумовський 29 серпня 1751 року наказав, щоб "Глухівської церкви св. Анастасії священик і капелан дому гетманського і військового капелан Корнилій Юзефович" також безперешкодно володіли Хомутовцями та їх угіддями[14].

Священик цієї церкви був на той же час і духівником гетьманського дому, то ще гетьман Скоропадський дав йому звання "військового капелана", тобто головного військового священика, якесь звання утримували за собою й інші настоятелі цієї церкви аж до знищення гетьманства в Україні. Причет церкви Святої Анастасії, крім пожертвувань родини Скоропадських, набував для церкви господарським способом різне майно: двори, площі, лавки тощо. Втім, присілок Нова Гребля, подарований церкві Іваном Скоропадським був відданий до казенного відомства за царювання імператриці Катерини II. Також у цей час млин і міські місця, що належали церкві, були добровільно передані місту з умовою оплати містом на вічні часи на користь церкви невеликої суми (близько 100 руб. сріблом щорічно)[12].

Втім, пожежі 1748 та 1784 років майже вщент зруйнували Глухів. Остання з них була дуже жахливою. Вогнем були знищені всі дерев'яні конструкції і обладнання церкви.[15]. Довгий час, церква, що сім десятиліть перед тим була гетьманською, відбудовувалась до 1816 року. Так вона стала двоповерховою з прибудовою та дзвіницею над південно-західним кутом[1]. Цього ж року на другому поверсі храму, віддаючи данину попередній церкві Воскресіння Христова, був влаштований однойменний приділ[16]. На ньому було написано: "по сему фасаду устроить церковь и колокольню каменныя на прежнем основании благословляется. Михаил архиепископ черниговский июня 9"[13].

Церква в XIX столітті[ред. | ред. код]

У першій третині XIX століття парафію Анастасіївської церкви, як найбіднішу в місті, приєднали до Троїцького собору, а церкву фактично закрили[4]. 17 квітня 1830 року від імені доньки фундаторів церкви Уляни Толстой церкві передано 6 комор та 7-й прикоморок, двір шинковий, «пустый плец Иванцевский определены». З утримання цього майна виплачувалась щорічна платня: священнику Моісею 30 руб., вікарію 10 руб., на школу 20 руб., на свічки, ладан та віск 15 руб., пономарю 6 руб., стряпчему 10 руб."[13].

У 1846 році глухівського купця Артемія Терещенка, який у 1842—1845 роках обирався бургомістром Глухівського магістрату, обрали церковним старостою. Перше, що він зробив у 1846 році — це вніс на утримання храму 4 тисячі рублів і служба в ньому відновилася[17]. Його ж коштом у 1861 році на другому ярусі храму влаштовано також додатковий вівтар Воскресіння Христового.

У 1872—1873 роках на облаштування приділу на честь святого Артемія та реставрацію іконостасу ним було витрачено ще 6146 руб.[16] Новий викладач мистецтв Глухівської чоловічої прогімназії Порубановський створив нові образи та запрестольну ікону «Спаситель на молитві перед стражданнями»[18]. На утримання церкви виділялось щорічно 109 руб. 86 коп., з них 99 руб. — Глухівською думою. Це була плата за землю з лавками подаровану ще Іваном Скоропадським, якою володіло місто[13].

В цей час родина відомих українських цукрозаводчиків — брати Микола, Федір та Семен Терещенки, вирішила побудувати велику домову церкву[ru]. В 1884 році чернігівське губернське правління затвердило проект нової Трьох-Анастасіївської церкви. 21 травня 1894 року брати Терещенки звернулися до Святійшого Синоду з проханням дозволити знести стару гетьманську церкву «как оставшуюся вследствие своей ветхости без всякого употребления»[19].

Щоб визначити подальшу долю історичної будівлі з Києва відрядили професорів Київської духовної академії, відомих істориків Петра Лашкарьова і Миколи Петрова. Вони дійшли висновку, що «призначена до зруйнування стара Трьох-Анастасіївська церква з позицій зодчества не являє собою нічого особливого, і крім збережених звісток про первісне спорудження цієї церкви дружиною гетьмана Скоропадського Анастасією, про будівлю цієї церкви залишились лише спогади про спустошливі пожежі в Глухові». Аналогічні висновки дала Імператорська археологічна комісія. 2 січня 1895 року вийшов відповідний указ Святійшого Синоду[20]. Стару Анастасіївську церкву починають розбирати.

Зруйнування Анастасіївської церкви[ред. | ред. код]

Зруйнуванню старої церкви намагався завадити майбутній Гетьман Української держави Павло Скоропадський, бо у церкві зберігся справжній вівтар початку XVIII століття, аби використати ці історичні рештки для будівництва «своєрідного духовного пам'ятника українській старшині», у тому числі й представникам роду Скоропадських. Тобто побудови на її рештках каплиці святої Анастасії[4].

Очевидно, на цей вчинок його наштовхнуло обурення значної частини чернігівського суспільства, зокрема нащадків історичних родів, рішенням Терещенків. Певну роль тут зіграв і Петро Дорошенко, відомий чернігівський громадський діяч, знавець української старовини й однодумець майбутнього гетьмана. 1908 року, коли цей грандіозний проект уже наближався до завершення, він писав Павлу Скоропадському: «Я довго розмірковував про вашу думку, щоб каплиця була пам'ятником минулого, тобто нашій Гетьманщині…Таким чином, це буде історичний пам'ятник, і це має бути твердо і серйозно, але без зайвого галасу і честолюбства, представлено на дошці, що буде при вході до каплиці. До речі: у напису велику роль має відігравати релігійний бік, просвітницько-духовний та навіть церковній, адже релігія та й церква у Малоросії завжди, і за часів Гетьманщини, грали таку велику роль»[21][22].

Впродовж 1894—1897 років стару Анастасіївську церкву було розібрано[23], а на залишеній частині головного вівтаря упродовж 1901—1902 років за наказом Ніколи Терещенка збудували новий храм-каплицю[24][4]. Також церковний хор аматорського гатунку перевели зі старої Анастасіївської церкви до нового храму[17].

Опис[ред. | ред. код]

Анастасіївська церква була побудована за зразком Іллінської церкви — усипальниці Богдана Хмельницького в Суботові на Черкащині[25].

Сам храм — тридільний, безбанний, зального типу з гранчастою апсидою і дзвіницею над західним притвором. План храму Скоропадської нагадував древній християнський «baptisterium» (хрестильню). Оздоблення стін та інших частин церкви була традиційними для південноросійської архітектури[16].

Мурована Анастасіївська церква також мала усипальницю для поховань фундаторів і членів їхньої родини, але не була використана по призначенню. Сімейні склепи використовувалися для зберігання коштовностей, грошей та горілчаних виробів[26].

У 1750-х роках у церкві Святої Анастасії зберігалися деякі примітні старовинні предмети:

  • Євангеліє, надруковане 1703 року, пожертвуване гетьманом Іваном Скорападським у 1717 році, з написом про це.
  • Євангеліє, надруковане у Львові 1657 року, пожертвуване Анастасією Скоропадською, з написом про це.
  • Срібна «дарохоранительница» 4 фунта вагою, з написом: «року Божого 1718».
  • Грамота Імператора Петра Великого 1718 року на маєтки церковні.
  • Грамота Імператриці Єлизавети 1744 року про маєтки.
  • Універсал гетьмана Кирила Розумовського 1751 року з підтвердженням на дарування села Хомутовці на ранг військового капеланства.
  • Кілька рукописних книг слов'янською та латинською мовами[5][7].

Генеральний підскарбій Яків Маркович у своїх спогадах середини XVIII століття неодноразово згадував про цей факт: «В Глухове и в склепу св. Анастасиевском, где побрал свои червоные все»[27], «Глухов. Після обіду до склепу Анастасіївського (тобто погребу в церкві святої Анастасії) і взяв звідти 300 рублів»[28].

Після перебудови початку XIX століття церква набула класицистичних рис: над навою з'явилися декоративна сферична баня без підбанника, з північного і західного боків прибудовано колонні портики з колонами білого кольору. Над північно-західним кутом церкви було влаштовано нову одноярусну дзвіницю. Під її склепінням знаходилось три дзвони різних розмірів[15].

Стара Анастасіївська церква на картині художника Миколи Пимоненка

Про церкву навіть писала у липні 1908 року київська газета «Рада»:

« …Стояла у Глухові невеличка кам'яна церква — Анастасіевська, збудована гетьманом Ів. Скоропадським на початку XVIII віку. Була вона домовою гетьманською церквою і ховали в ній декого з гетьманських фамілій. Будівля старосвітська, старого українського типу; гетьмани забезпечили її млином під Глуховом та слободою Нова Гребля. Перестояла церква мало не двісті років…[29]. »

Увічнення в мистецтві[ред. | ред. код]

На думку деяких мистецтвознавців, зокрема Віктора Вечерського[30], стара Анастасіївська церква стала прообразом церкви на полотні академіка Миколи Пимоненка «Вихід з церкви в Страсний четвер» («Страсний четвер», «Великий четвер»). Художник був одним із учнів уродженця Глухова Миколи Мурашка в його школі малювання[31].

Також у Глухові він перебував протягом 1880-х років. Микола Пимоненко разом з іншими відомими художниками розписував інтер'єр новозбудованого храму Святих Трьох Анастасій на запрошення цукрозаводчика Ніколи Терещенка. Автору належить образ Божої Матері з Немовлям у верхній частині головного вівтаря та Божа Матір з Ісусом на західній стіні храму, а в парусах — образи чотирьох Євангелістів — Матвія, Марка, Іоанна та Луки, що збереглися дотепер у своєму автентичному вигляді[32][33].

Картину було створено на полотні олією на основі сюжету його картини «В чистий четвер», що експонувалась на Академічній виставці 1887 року[34]. У 1904 році[35] мюнхенський музей Нова пінакотека придбав цю картину[35]. Авторська копія[35] менших розмірів створена наприкінці 1907 року, її можна переглянути у Національному художньому музеї України[30].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. С. 284
  2. Рибчинський, О. В. Етапи архітектурно-містобудівної еволюції середмістя Глухова у XVII—XVIII століттях // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Вип. 12. Глухів–Київ: Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2019. — С. 154
  3. Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 31
  4. а б в г Книга Пам′яті Сумської області: в 3 -х тт. — Т. 2 : Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / Авт. — упорядн. О. М. Корнієнко. — Суми: Ярославна, 2007. — 324 с. : іл. — С. 73
  5. а б в Національна бібліотека України ім. В. Вернадського — Інститут рукопису (НБУ — ІР) − Ф. ХІІІ. − № 2740 («Церковь Св. Анастасии в Глухове» (описание и история церкви)
  6. а б в Тарасенко І. З історії церкви св. Анастасії в Глухові. // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 137
  7. а б в Райлян П. Старая Анастасиевская церковь в городе Глухове Черниговской губернии. // Соборний майдан. — 2004. — № 5. — С. 4
  8. Гетьманська столиця. www.hlukhiv-rada.gov.ua. Глухівська міська рада. Процитовано 23 квітня 2020. 
  9. Пуцко В. Г. Церковна топографія Глухова XVII—XVIII ст. // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць / С. А. Слєсарєв (гол. ред. кол.), В. І. Бєлашов, С. П. Жукова та ін. / Національний заповідник «Глухів», Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. — Київ-Глухів, 2009. Вип. 2.: Матеріали Восьмої науково-практичної конференції «Сіверщина в історії України» (15-16 жовтня 20089 р.) — С. 93-94
  10. Диариуш, или журнал, то есть повседневная записка случающихся при дворе ясневельможного его милости пана Иоанна Скоропадского событий… наченшийся 1722 году и оконченный в том же году по преставлении и погребении упомянутого гетмана Иоанна Скоропадского, в месяце июле, войсковой канцелярии старшим канцеляристом Николаем Ханенком / Изд. О. Бодянского // Чтения в обществе истории и древностей российских. — 1858. — № 1. — XXI + 74 с.
  11. Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 50-51
  12. а б Тарасенко І. З історії церкви св. Анастасії у Глухові // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 138
  13. а б в г 1873 год. Уездный город Глухов. Из «Историко-статистического описания Черниговской епархии». www.otkudarodom.ua. Объединяя поколения. Процитовано 23 квітня 2020. 
  14. Грамота и универсал нап. в Чернигов. ведом. 1852 г. № 32, 34. Маркевича зап. 2, 115
  15. а б Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 51
  16. а б в Шишкіна Ю. А. Трьох-Анастасіївська церква — перлина глухівської архітектури // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць / С. А. Слєсарєв (гол. ред. кол.), В. І. Бєлашов, С. П. Жукова та ін. / Національний заповідник „Глухів“, Центр пам'ятковзнавства НАН України і УТОПІК. — Київ-Глухів, 2009. Вип. 2.: Матеріали Восьмої науково-практичної конференції „Сіверщина в історії України“ (15-16 жовтня 20089 р.) — С. 136—137
  17. а б «Духовні святині нашого міста». www.glukhivlibrary.at.ua. КЗ "Глухівська центральна районна бібліотека". Процитовано 23 квітня 2020. 
  18. Крижанівський В. М. Василь Андрійович Мальченко та його спогади про Глухів та глухівчан за 1870—1930 рр. // Історичні студії суспільного прогресу. — 2017. — Вип. 5. — С. 262
  19. Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 350
  20. Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — С. 409
  21. Папакін Г. В. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. Історико- архівні нариси. — Київ: Держ. ком. архівів, 2003. — С. 118—119
  22. Папакін Г. В. Павло Скоропадський та українська Академія наук. До 100-річчя НАН України. — Київ: Українські пропілеї, 2018. — С. 106—110
  23. Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 52
  24. Шишкіна, Ю. Втрачена каплиця: Про Трьоханастасіївську церкву // Соборний майдан. — 2008. — № 6. — С. 1
  25. Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів, 2006. — С. 49
  26. Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — С. 408
  27. Маркович А. М. Дневныя записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Москва: Типография В. Готье., 1859. — С. 61
  28. Маркович А. М. Дневныя записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Москва: Типография В. Готье., 1859. — С. 112
  29. Дописи від власних кореспондентів. Глухів. // Рада. – 1908. – № 156 – С. 4
  30. а б Painting Стара (Гетьманська) Трьох-Анастасіївська церква в Глухові на картині М. Пимоненка. www.gr.pinterest.com. Pinterest. Процитовано 23 квітня 2020. 
  31. Неделя. Яскравий слід Миколи Мурашка. nedelya.info (uk). Процитовано 2019-05-19. 
  32. Національний заповідник "Глухів". Микола Пимоненко у Глухові. nz-hlukhiv.com.ua (uk). Процитовано 2017-03-27. 
  33. Жукова, Світлана Терещенки і Трьох-Анастасіївська церква у Глухові / Світлана Жукова // Ніжинська старовина: ніжинознавчі студії № 4: науковий історико-культурологічний збірник. — Ніжин, 2007. — Вип. 4/5 (7/8): Ніжин окупаційної доби (до 65-річчя звільнення міста від нацистів); пам"яткознавство північного регіону України № 1. — С. 134—140
  34. Жбанкова О. Б. «Мистецтво як радість життя»: до ювілею Миколи Пимоненка / О. Б. Жбанкова // Національна та історична пам'ять. — 2013. — Вип. 8. — С. 256
  35. а б в Микола Пимоненко. 2. Він впустив красу України у світ // Укрінформ, 29.03.2020 10:00

Джерела та література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — 856 с.
  • Маркович, А. М. Дневныя записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Москва: Типография В. Готье., 1859. — 432 с.
  • Пам'ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. — К.: Держбудвидав, 1956 р., с. 81.

Література[ред. | ред. код]

  • Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. — 420 с.
  • Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. — 592 с.
  • Вечерський, В. В. Втрачені святині. — Київ: Техніка, 2004. — 176 с., з іл.
  • Книга Пам′яті Сумської області: в 3 -х т. т. 2 : Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / Авт. -упорядн. О. М. Корнієнко . — Суми: Ярославна, 2007. — 324 с. : іл. — С. 73.
  • Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 348—350.
  • Корнієнко О. М. Зруйновані храми Сумщини Мартиролог втрачених святинь [Текст] = The history of destroyed and partly ruined monuments of cult in Sumy region: до вивчення дисципліни / О. М. Корнієнко. — Суми: ПП «Ніконоров В. І.», 2009. — 368 с. : іл. — ISBN 978-966-97024-0-1
  • Крижанівський В. М. Василь Андрійович Мальченко та його спогади про Глухів та глухівчан за 1870—1930 рр. // Історичні студії суспільного прогресу. — 2017. — Вип. 5. — С. 256—310.
  • Мартинович П. Українські записи: Українські записи Порфирія Мартиновича, друкована фольклорно-етнографічна спадщина, вибране листування, мартиновичезнавчі студії, вибрана мистецька спадщина, біографічні матеріали. — Харків: Видавець Савчук О. О., 2012. — 534 с.
  • Папакін Г. В. Павло Скоропадський та українська Академія наук. До 100-річчя НАН України. — К.: Українські пропілеї, 2018. — С. 106—110.
  • Папакін Г. В. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. Історико-архівні нариси. — Київ: Держ. ком. архівів, 2003. — С. 118—121.
  • Дописи від власних кореспондентів. Глухів. // Рада. — 1908. — № 156 — С. 4.
  • Савицкий, А. Д. Инвентаризационная книга храма Трех Анастасий// Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Випуск 9. — Київ-Глухів: ТОВ «Видавництво Аспект-Поліграф», 2016. — C. 368—391.
  • Сбитный, И. И. Улицы родного города Глухова // Соборний майдан. — 2011. — № 3 (45). — С. 4.
  • Сотник, О. М. Православна Сумщина (Нариси з історії православ'я на Сумщині): (988—2004) / О. М. Сотник. — Суми: Козацький вал, 2004. — 198 с.
  • Старая Анастасиевская: Про храм. // Народна трибуна .- 2009.- 12 вересня.
  • Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю. — Київ, 2001. — 220 с.
  • Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2006. — 256 с.
  • Храм Святых Трёх Анастасий в Глухове. Фотокнига. — К., 2005.
  • Шишкіна, Ю. Втрачена каплиця: Про Трьоханастасіївську церкву // Соборний майдан. — 2008. — № 6. — С. 1.