Григорович Дмитро Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дмитро Григорович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Григорович

Дмитро́ Па́влович Григоро́вич (6 лютого (*25 січня) 1883, Київ — †26 липня 1938, Москва) — український авіаконструктор, творець першого гідроплану.

Творча біографія[ред. | ред. код]

Батьки віддали його до Київського реального училища; обов'язковими були дві європейські мови — німецька і французька. Ще там він почав відвідувати повітроплавний гурток КПІ, заснований у 1905 році, фактичним керівником гуртка був учень Миколи Єгоровича Жуковського, професор механіки Микола Борисович Делоне.

Навчався в Київському політехнічному інституті. Перед закінченням КПІ Дмитро поїхав до бельгійського міста Льєжа, де в одному з інститутів прослухав два семестри, вивчаючи аеродинаміку і теорію двигунів.

Перший його легкий спортивний біплан Г1 з двигуном «Анзані» потужністю 25 кінських сил Григорович побудував з бамбука, який випробував 10 січня 1910 року.

Наступною роботою Григоровича став аероплан, побудований за схемою, що наслідувала конструкцію французького літака «Блеріо ХІ», але з власною системою управління та конструкцією шасі. Будував його Григорович спільно з київським аматором автомобільного спорту багатієм Ільницьким. Фінансової допомоги Ільницького виявилося достатньо, аби завершити працю над новим аеропланом і продемонструвати на київській виставці повітроплавання. Літак привернув загальну увагу фахівців і аматорів авіації. Журнал «Автомобиль и воздухоплавание» назвав його найкращою конструкцією виставки.

Розробками Григоровича зацікавився Федір Терещенко — ця родина була серед ініціаторів створення КПІ і його меценатів. Терещенко також навчався в Київському політехнічному інституті і мріяв стати авіатором. Його захоплення авіацією було настільки сильним, що у своєму маєтку в селі Червоне Бердичівського повіту він обладнав власну авіамайстерню та аеродром. Федір Терещенко запросив Григоровича до співпраці, невдовзі на світ з'явилися два їхні спільні спортивні аероплани — Г2 і Г3. Конструктором і основним виконавцем усіх робіт був Григорович, меценатом — Терещенко.

У вересні 1916 року лейтенант Ян Нагурський першим у світі зробив на літаючому човні М-9 дві «мертві» петлі поспіль; нікому повторити «петлю Нестерова» на літаючих човнах інших конструкцій не вдалося.

Автор майже 80 оригінальних конструкцій літаків найрізноманітнішого призначення, зокрема, гідролітаків. 1913 року, будучи технічним директором авіаційного заводу, Д. Григорович збудував перший у світі гідролітак.

За роки Першої світової війни конструкторське бюро Д. Григоровича створило понад 10 типів гідролітаків. Морський розвідник «М-9» конструкції Д. Григоровича вперше у світі був обладнаний гарматою та міг приземлятися не лише на воду, але й сніг. Літаючий човен ГАСН київського конструктора — перший у світі морський торпедоносець. Д. Григоровичу належить реалізована ним ідея застосування на літаках броні та шасі, що складалося в польоті. Гідролітаки Д. Григоровича вироблялися в США, Великій Британії, Італії та Франції за проектами, які продав за кордон Тимчасовий уряд Росії.

У часи російської окупації УНР, змушений був працювати на комуністів. Під його керівництвом працювали М. М. Полікарпов, С. П. Корольов, С. А. Лавочкін, М. І. Камов, Г. М. Берієв, І. В. Четверіков, В. Б. Шавров, М. І. Гуревич. Сам авіаконструктор зазнав арештів, був ув'язнений у системі ГУЛАГ СССР.

Літаки Григоровича[ред. | ред. код]

М-5

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.