Лавочкін Семен Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Семен Олексійович Лавочкин  
рос. Семён Ла́вочкин
Народження 29 серпня (11 вересня) 1900
місто Смоленськ,
Російська імперія
Смерть 9 червня 1960(1960-06-09) (59 років)
Сари-Шаган,
в Карагандинській області,
Казахська РСР, СРСР
серцева недостатність
Поховання Новодівочий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Приналежність Російська імперія
СРСР СРСР
Освіта Московський державний технічний університет імені Баумана (1927) і Kursk Men's Gymnasium[d] (1917)
Партія КПРС
Член Академія наук СРСР
Звання генерал-майор
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — тисячу дев'ятсот сорок три Герой Соціалістичної Праці — +1956
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня Орден Суворова II ступеня
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія — тисячі дев'ятсот сорок одна Сталінська премія — тисячу дев'ятсот сорок три Сталінська премія — 1 946 Сталінська премія — тисяча дев'ятсот сорок вісім
CMNS: Лавочкін Семен Олексійович на Вікісховищі
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Фотографія С. А. Лавочкіна

Семен Олексійович (Симон Алтерович) Лавочкин (нар. 11 вересня 1900(19000911), Смоленськ — пом. 9 червня 1960, полігон Сари-Шаган, Карагандинська область) — радянський авіаційний конструктор.

Член-кореспондент Академії наук СРСР, генерал-майор інженерно-авіаційної служби, чотири рази лауреат Сталінської премії, двічі Герой Соціалістичної Праці (1943, 1956).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Смоленську в єврейській родині. Батько — Алтер Ілліч Лавочкин, меламед[1]; мати Гіта Савеліївна — домогосподарка.

Закінчив міське училище в Рославлі, потім, із золотою медаллю, курську гімназію (1917). З 1918 року — в Червоній Армії — воював червоноармійцем. У 1920 році служив у прикордонній охороні. У наприкінці 1920 року був демобілізований і направлений на навчання до Москви. Закінчив в 1927 році Московське вище технічне училище (зараз МГТУ ім. Баумана) — отримав кваліфікацію інженера-аеромеханіка.

Заслуги[ред. | ред. код]

Літак Ла-5.

У 1939—1940 роках під керівництвом Володимира Горбунова в ОКБ-301 (місто Химки Московської області) був одним з ініціаторів і учасників створення радянського сучасного літака-винищувача ЛаГГ-3 з дельта-деревини.

Разом з Володимиром Горбуновим і Михайлом Гудковим в 1939 отримав службове звання — головний конструктор з літакобудування.

Ряд подальших моделей цього літака — Ла-5, Ла-7 і різні їх модифікації, створені вже в ОКБ-21 під керівництвом Лавочкіна в місті Горькому (призначений начальником ОКБ 23 листопада 1 940 року), виявили високі бойові якості і зіграли важливу роль в ході Великої Вітчизняної війни.

Удостоєний Сталінської премії першого ступеня в 1941 разом з Горбуновим та Гудковим за створення винищувача ЛаГГ-3 за підсумками 1940 року.

В 1943 році удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці і став лауреатом Сталінської премії першого ступеня за створення винищувача Ла-5 .

У жовтні +1945 року після повернення з міста Горького призначений начальником ОКБ-301 в місті Химки Московської області (нині ФГУП «Науково-виробниче об'єднання імені С. А. Лавочкіна»).

У 1946 році за Ла-7 удостоєний Сталінської премії другого ступеня.

В 1948 році за створення нових типів літаків удостоєний Сталінської премії першого ступеня.

Після війни Семен Олексійович працював над створенням реактивних літаків. У його ОКБ-301[2] були розроблені серійний (Ла-15) і багато дослідних реактивних винищувачів.

В 1954 році Лавочкин починає роботу над міжконтинентальною надзвуковою крилатою ракетою «Буря» (керівник робіт — Н. С. Черняков).[3]

В 1956 році присвоєно службове звання — Генеральний конструктор з літакобудування.

С 1942 року Лавочкин — генерал-майор інженерно-технічної служби, з 1958 року — член-кореспондент АН СРСР. Лавочкіну двічі (1943, 1956) присвоювалося звання Героя Соціалістичної Праці, чотири рази (1941, 1943, 1946, 1948) присуджувалася Сталінська премія, він нагороджений багатьма орденами і медалями. Лавочкин був обраний депутатом Верховної ради СРСР третьего-п'ятого скликань (1950—1958), член КПРС з 1953 року.

Помер від наслідків гострої серцевої недостатності на полігоні Сари-Шаган 9 червня 1960 при випробуванні системи ППО «Даль». Похований Новодівичому кладовищі .

Нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ім'я С. А. Лавочкіна носять вулиці в містах:

Меморіальні дошки встановлені:

  • На будинку № 19 по Тверській вулиці (Москва), де жив С. А. Лавочкін
  • На вулиці Агуріна (Ахтубинск Астраханській області)
  • На будинку № 16 по вулиці Чаадаєва (Нижній Новгород), де С. А. Лавочкін в жив 1940—1944 роки, очолюючи ОКБ-21.

Література[ред. | ред. код]

  • Арлазоров М. С. Лавочкін. — 3-е изд. — М. : Знання, 1987. — 208 с. — (Життя в мистецтві)
  • Якубович Н. Ст. Літаки С. А. Лавочкіна. — М. : Російське авіаційне товариство (РУСАВИА), 2002. — 160 с. — 1500 прим. — ISBN 5-900078-15-9.
  • Якубович Н. Ст. Невідомий Лавочкін. — М. : Яуза, Ексмо, 2012. — 352 с. — (Війна і ми. Авіаконструктори) — 3000 прим. — ISBN 978-5-699-55886-5.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Судьба. Архів оригіналу за 2013-01-29. Процитовано 2013-01-10. 
  2. ОКБ С. А. Лавочкіна
  3. Виріб «350» — «Буря»

Посилання[ред. | ред. код]