Довідка:Латино-українська практична транскрипція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Латино-українська практична транскрипція — довідка для перекладу українською мовою латинських власних імен, географічних назв, реалій без перекладу тощо, згідно з уніфікованими правилами практичної транскрипції. Написання назв та імен необхідно встановлювати відповідно довідників (у дужках нижче — подані варіанти).

Фонетика[ред. | ред. код]

  • Ae передається як «е»: Aemilia — Емілія;
  • au передається як «ав»: Aurora — Аврора;
  • c перед e, i, y, ae, oe передається як «ц»: Cicero — Цицерон, Ціцерон (не Кікеро[н]);
  • c в інших випадках передається як «к»;
  • g завжди передається як «г» («ґ»): Germanicus — Германік (Ґерманік);
  • h на початку слова частіше бува передається як «г»: Hirtius — Гірцій. У ряді слів давньогрецького походження при транскрипції h, котре передає густий придих, традиційно не вживається (Hieronymus — Ієронім). Іноді спостерігається коливання в транскрипції одного й того ж імені (Hilarius — Іларій та Гіларій, Гілярій)[1].
  • Консонантне (нескладотвірне) i (записуване також як j) передається як «й», при цьому je — «є», ju — «ю», ja — «я»: Iuvenalis (Juvenalis) — Ювенал. Після приголосних (що буває тільки на сув'язі приставки і кореня) перед є, ю, я ставиться «'» (апостроф): coniunctio (conjunctio) — кон'юнкція.
  • L передається як «л» у кінці слова та перед голосними і як «ль» перед приголосними: Alba Longa — Альба-Лонга, Lupercalia — Луперкалії. Однак у наукових термінах латинського походження lu звично передається як «лю»: evolutio — еволюція; la — як «ля» на сув'язі кореня з суфіксом та як «ла» у противному випадку: velaris — велярний, але labialis — лабіальний; lo у назвах хвороб передається як «льо»: tuberculosis — туберкульоз.
  • Oe передається як «е»: Moesia — Мезія;
  • s між голосними передається як «з»: Moesia — Мезія;
  • ti перед голосною та не після s, t, x передається як «ці»: Terentius — Теренцій (не Терентій);
  • k у латинській абетці практично не вживається; ця літера традиційно писалася тільки в словах Kalendae (календи) і в імені Kaeso (Кезон, Цезон).

Грецькі слова в латинській мові[ред. | ред. код]

  • Ch на місці χ передається як «х»: chronica — хроніка; іноді зустрічається й у латинських словах (наприклад, Pulcher — Пульхр);
  • rh на місці ρ передається як «р»: Rhesus — Рес;
  • th на місці θ передається як «т»: Theseus — Тезей, або Тесей; у багатьох випадках традиційно як «ф» (хоча можна зустріти старовинне буквосполучення укр. мови «кв» й «хв» замість запозиченої літери «ф» напр. в слові «Фастів» — Хвастів тощо): Thessalia — Фесалія чи Фессалія (подвійне «с» за укр. правилами може скорочуватися). Таке ж коливання спостерігається й при передаванні грецького oe: «ой»: Oeneus — Ойней, але частіше укр. «е»: Oedipus — напр. Едіп.
  • Y на місці υ передається як «і»: Pyrrha — Пірра, Піра (подвійне «р» за укр. правилами може скорочуватися);
  • z передається як «з»: Zenobia — Зенобія (Зеновія).

Морфологія[ред. | ред. код]

Імена власні й терміни, як правило, передаються не називним відмінком, а основою, без закінчення називного відмінка.

Імена 1-ї відміни[ред. | ред. код]

Імена 1-ї відміни передаються у незмінному виді:

  • Catilina — Катіліна;
  • Spurinna — Спурінна;
  • Apulia — Апулія.

Імена 2-ї відміни[ред. | ред. код]

У іменників, що закінчуються на -us, -us завжди відкидають:

  • Decimus — Децім;
  • Labienus — Лабієн.

У іменників, що закінчуються на -ius, закінчення передається як -ій(-ий):

  • Tarquinius — Тарквіній;
  • Honorius — Гонорій;
  • Plinius — Пліній.

Імена, що закінчуються на -eius передаються як -ей(-єй):

  • Pompeius — Помпей;
  • Apuleius — Апулей.

Точно так передаються слова середнього роду:

  • Capitolium — Капітолій.

При передачі імен, що закінчуються на -er, e, як правило, не вживається:

  • Macer — Макр.

Імена 3-ї відміни[ред. | ред. код]

Імена 3-ї відміни передаються основою, котра визначається формою родового відмінку (Genetivus, G.), винятки рідкі (наприклад, Juppiter, G. Jovis — Юпітер). У слів жіночого роду при цьому в кінці, як правило, додається .

Іменники з основою на -n:

  • Cato, G. Catonis — Катон;
  • Cicero, Ciceronis — Ціцерон (Цицерон);
  • Nero, G. Neronis — Нерон;
  • centurio, G. centurionis — центуріон.

Іменники з основою на d, t:

  • Dis, G. Ditis — Діт;
  • Thetis, G. Thetidis — Фетіда (традиційно з «ф»).

Основи на -s:

  • Venus, G. Veneris — Венера.

Імена з основою на -l та -r не змінюються:

  • Caesar — Цезар;
  • consul — консул;
  • Hannibal — Ганібал (Ганнібал).

Множина[ред. | ред. код]

Імена та назви, котрі в латинських текстах фігурують тільки у формі множини (лат. pluralia tantum), передаються множиною:

  • Baiae — Байі (Байї, Баї) (місто);
  • Kalendae — календи.

Слова з інших мов у латиномовному відображенні[ред. | ред. код]

При транскрибуванні імен та назв, які дійшли до нашого часу в латинській передачі з інших мов (кельтські, германські, давньогрецькі), слідувати нормам середньовічної вимови (зокрема, передавати c як «ц», s як «з» між голосними та ti як «ці») не рекомендується.

  • Cynosura — Киносура (Кіносура) (місто в Греції);
  • Cynobelinus — Кинобелін (Кінобєлін) (вождь бриттів).

Традиційно передавані імена і назви[ред. | ред. код]

Існують традиційні написання, що не відображають безпосередньо транскрипцію з латини: Roma — Рим, Carthago — Карфаген, Styx — Стикс (Стікс), Sphinx — Сфінкс (хоча правильне «Сфінга» від Sphinx, G. Sphingis — жіночого роду — також зустрічаються). У написанні деяких термінів зустрічаються коливання: наприклад, слово strix, G. strigis у значенні «вампір» в літературі передається іноді як «стріга», та як «стрікс».

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Коливання у написанні подібних імен могли спостерігатися у самій античній традиції, наприклад, Haedui/Aedui (Едуї, назва галльського племені).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Козовик І. Я., Шипайло Л. Д. // «Латинська мова», вид. «Вища школа», м. Київ, 1993
  • Оленич Р. М. // «Латинська мова», вид. «Світ», м. Львів, 1993
  • Скорина Л. П., Литвинов В. Д. // «Латино-український словник», вид. «Індоевропа», м. Київ, 1993
  • Калішевський Григорій // «Латинська граматика» (практичний курс — ч. 17), Київ — Відень, 1918

Посилання[ред. | ред. код]