Українська латинка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Украї́нська лати́нка (також Latynka або Łatynka) — спільна назва різних варіантів запису української мови засобами латинської абетки. Деякі з них лишилися проектами, а деякі були відносно в активному вжитку певний час.

Фактично можна виділити три типи української латинки — на основі польського правопису, на основі чеського правопису та на основі гаєвиці (хорвато-сербської латинки).

Перша стандартизована латинська абетка для української мови, укладена 1834 р., мала в основі польський правопис. Попри невдачу в намаганнях замінити нею кирилицю, цей правопис продовжували іноді вживати для друкування українських книг в Австрії, міжвоєнній Польщі та навіть під час Другої світової війни.

Друга спроба завести латинку для українського правопису 1859 р. — цього разу здебільшого на основі чеської орфографії — також зазнала невдачі. Цей правопис не здобув практичного визнання у XIX ст., проте став основою для подальших розробок української латинки у XX та XXI ст. Сучасні неофіційні стандарти більшою чи меншою мірою збігаються саме з нею.

Крім того на Закарпатті на межі XIXXX ст. для українського книгодрукування використовували також угорський правопис.

Суперечки щодо статусу та форми української латинки фактично тривають досі, оскільки сучасні офіційні стандарти романізації, що ґрунтуються на англійському правописі, не цілком підпадають під поняття «українська латинка»: їх не використовують для запису мови, а лише для транслітерації українських власних назв на латинське письмо.

Історія[ред.ред. код]

Річ Посполита та Гетьманщина[ред.ред. код]

Вперше латинку для запису української мови було використано в XVII ст.[1] Це були праці польських авторів, присвячені українській тематиці. Попри те, що книги були польською мовою, вони містили транскрибовані латинкою записи українських народних пісень, зокрема балади про козака і Кулину в брошурі Яна Дзвоновського (1625).[2] Професор Алодія Кавецька-Ґричова[pl][3] виявила й опублікувала драматичний твір українською мовою «Tragedia ruska», надрукований латинським шрифтом у раківській аріанській друкарні Себастіяна Стернацького не пізніше 16181619 рр.[4]

У XVIIXVIII ст. використання латинки для української мови було поширене на Правобережжі, а друковані тексти траплялися навіть у Харкові.[5] Втім велика частина українців, особливо пов'язана з православними культурними осередками, вважала, що з руською (українською) мовою та культурою має бути нерозривно пов'язана кирилиця.

Австрійська імперія[ред.ред. код]

Абецадло[ред.ред. код]

Докладніше: Азбучна війна та Абецадло
Праця «Ruskoje wesile» Лозинського (Перемишль, 1835), що стала презентацією його проекту на практиці.

1834 року Йосип Лозинський виступив із пропозицією повного переведення руської (української) мови на латинську абетку, написавши статтю Про впровадження польської абетки до руської писемності (O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego) та опрацювавши (в рукописі) граматику руської (української) мови та видавши книгу «Ruskoje wesile» (1835).[6] В основу своєї абетки він поклав польський правопис. Лозинський був не першим, хто висловив таку ідею: ще на початку XIX ст. подібне пропонували Шлецер у своїй праці про Нестора Літописця, Й. Фольтіґ у Словнику ілірийської, італійської та німецької мов, а кількома роками згодом Єрней Копітар та А. Пахмаєр.

Граматику Лозинського схвалив Єрней Копітар, втім ані перша її редакція, ані друга не вийшли друком. Причиною цього при першій спробі видання стало те, що Лозинський узявся за нові дослідження, натомість другу редакцію забракував львівський цензор Венедикт Левицький. Граматика Лозинського була спробою розв'язати проблему непристосованості церковнослов'янської кирилиці для нової літературної української мови, що почала розвиватися на початку 19 ст. на базі народної мови. Попри те, що деякі українські діячі підтримали цю ідею (наприклад, Іван Головацький, брат Якова Головацького), загалом вона не здобула широкого визнання. Зокрема протестували проти цього українські культурні діячі[7] — Руська трійця (зокрема Маркіян Шашкевич у статті «Азбука і абецадло»[8]), Йосип Левицький (стаття Odpowiedź na zdanie o zaprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego) та Денис Зубрицький (стаття O zaprowadzeniu abecadła polskiego zamiast cirylicy do ruskiej pisowni).

Зацікавленими у прийнятті латинської абетки до руської писемності були також польські діячі. 1836 року з'явилася стаття Луціяна Семенського «Крайова література» (Literatura krajowa), в якій автор став на захист ідеї Лозинського.

Проект Лозинського отримав назву «абецадло» (від польського abecadło — абетка), а суперечки навколо питання впровадження української латинки — «азбучна війна». Попри невдачу в ідеї загального прийняття абетки для української мови, її продовжували іноді вживати для друкування книг українською мовою — як у Австрії, так і згодом у міжвоєнній Польщі, і навіть під час Другої світової війни. Крім того 1852 року австрійський імператор Франц Йосиф I наказав відповідати на звернення українців українською мовою в латинському правописі Лозинського.[5]

Проект Лозинського
A a B b C c Ć ć Ch ch Cz cz D d Ď ď E e F f
А а Б б Ц ц Ць ць Х х Ч ч Д д Дь дь Е е Ф ф
G g H h I i J j K k L l Ł ł M m N n Ń ń
Ґ ґ Г г І і Й й К к Ль ль Л л М м Н н Нь нь
O o P p R r Ŕ ŕ S s Ś ś Sz sz Szcz szcz T t Ť ť
О о П п Р р Рь рь С с Сь сь Ш ш Щ щ Т т Ть ть
U u W w Y y Z z Ź ź Ż ż
У у В в И и З з Зь зь Ж ж


Транслітерація з кирилиці на латиницю 
Кирилиця Латиниця Коментарі
А а A a
Б б B b
В в W w
Г г H h
Ґ ґ G g
Д д D d
Ď ď перед м'яким знаком
Е е E e
Є є Je je на початку слова, після голосних та після апострофа
ie після приголосних (крім Л)
Ж ж Ż ż
З з Z z
Ź ź перед м'яким знаком
И и Y y
І і I i
Ї ї Ji ji
Й й J j
К к K k
Л л Ł ł твердий
L l перед м'яким знаком та йотованими
М м M m
Н н N n
Ń ń перед м'яким знаком
О о О о
П п P p
Р р R r
Ŕ ŕ перед м'яким знаком
С с S s
Ś ś перед м'яким знаком
Т т Т т
Ť ť перед м'яким знаком
У у U u
Ф ф F f
Х х Ch ch
Ц ц C c
Ć ć перед м'яким знаком
Ч ч Cz cz
Ш ш Sz sz
Щ щ Szcz szcz
ь залежно від попередньої літери
Ю ю Ju ju на початку слова, після голосних та після апострофа
iu після приголосних (крім Л)
Я я Ja ja на початку слова, після голосних та після апострофа
ia після приголосних (крім Л)

Правопис Їречека[ред.ред. код]

«Ukrainki» (Львів, 1886). Автор використав псевдо «Михалко»; ймовірно, автором є Остап Терлецький чи Віталій Самійленко.
Календар «Rusałka» (1910) для тих українців, що не розуміли кирилиці. В Австро-Угорщині абецадло на практиці переважало над проектом Їречека.

Найреальнішим перехід української мови на латинське письмо пов'язаний із проектом чеського славіста Йосифа Їречека,[9] опублікованим 1859 року Міністерством культури і освіти Австрійської імперії. За задумом автора, латинізація мала сприяти творенню української мови як сучасної мови завдяки відокремленню від архаїчних церковнослов'янських та нових російських впливів.

Дитячий молитовник «Ánhel Hoszpodeny» (Ужгород, 1904). Для цього видання використано угорський правопис.

Проект Їречека спирався переважно на чеський правопис з кількома польськими літерами (переважно на позначення палаталізованих приголосних). Зокрема з чеської орфографії взято v, шиплячі č, š, ž, , а також ě та ü; а з польського правопису — зокрема у, ł та dz. Палаталізовані взято з обох абеток, але переважно з польської; закони м'якшення приголосних (ś, ź, ć, , ń) поширено на всі українські палаталізовані приголосні (ť, ď, ľ, ŕ) і в такий спосіб вони вживалися перед усіма голосними: ťuťun, miď, ďak, choďat, oś, voźmy, voźat, oteć, otća, koroľ, lomľu, deń, hüŕkyj. Крім диграфів , dz, були ще два - eu та ou, які відповідали місцевій вимові закінчень орудного відмінка деяких іменників (наприклад, kostyj - kosteju / kosteu, ruka - rukou, hora - horou); сучасний правопис передає їх як ев та ов відповідно. В іншомовних словах могли вживатися також w та x.

Серед сильних сторін цього правопису відзначають послідовне вживання пом'якшених приголосних, серед слабких - не достатньо обґрунтоване введення літер ě1 та ü3 на позначення деяких діалектичних та етимологічних явищ, а також вживання трьох л (твердого l, м'якого ľ та зміцнено твердого ł)2, правильне вживання яких вимагало знань етимології, а іноді й інших слов'янських мов (детальніше про це нижче в примітках до абетки).[10].

В Галичині ідею Їречека підхопив тогочасний губернатор краю граф Аґенор Ґолуховський, на чиє прохання міністр культури та освіти Австрії Леопольд Тун[en] призначив комісію до впровадження ідеї. Втім самої підтримки проекту з боку одіозного Ґолуховського вистачило, аби в конфліктній Галичині українці вбачили в цій зміні спробу полонізації чи в кращому разі — вираз чеського прагнення до гегемонії серед слов'ян Австрійської імперії. Противниками реформи були як москвофіли (серед них Богдан Дідицький),[11] так і ті інтелігенти, що висловилися схвально про сам проект Їречека (вже згаданий мовознавець Йосип Лозинський та греко-католицький митрополит Львова Спиридон Литвинович голосували проти впровадження латинки, вважаючи цю зміну політичним та культурно шкідливим для українців актом).[12] Протести підтримали також інші славісти з Австрії, зокрема Франц Міклошич та навіть тесть Їречека — Павел Шафарик. На закиди щодо невідповідності церковнослов'янського письма новій українській мові, вони пропонували реформувати кирилицю «за зразком Караджича».

Цю хвилю протестів розглядають як «другий спалах азбучної війни». Міністерська комісія забракувала проект (7 голосів проти 2, ще двоє утрималися) і, як наслідок, австрійське міністерство відмовилося від подальшого впровадження латинки, організувавши реформу кирилиці (усунення кількох літер, як-то твердого знака), яку втім також було скасовано 1861 року під впливом критики.[5] (Згодом 1892 року реформу кирилиці в Галичині все ж було проведено, завдяки зусиллям, в першу чергу, Степана Смаль-Стоцького).

Проект Їречека
A a B b C c Ć ć Č č Ch ch D d Ď ď Dz dz Dź dź
А а Б б Ц ц ЦЬ ць Ч ч Х х Д д ДЬ дь Дз дз Дзь дзь
Dž dž E e ě F f G g H h I i J j K k L l
Дж дж Е е є1 Ф ф Ґ ґ Г г І і (Й) (й) К к Л л
Ľ ľ Ł ł M m N n Ń ń O o P p R r Ŕ ŕ S s
Л(Ь) л(ь) Л л2 М м Н н НЬ нь О о П п Р р РЬ рь С с
Ś ś Š š Šč šč T t Ť ť U u ü V v W w X x
СЬ сь Ш ш Щ щ Т т ТЬ ть У у і3 В в В в4 Кс кс4
Y y Z z Ź ź Ž ž
И и З з ЗЬ зь Ж ж

Примітки.

  1. ^  На позначення «Є» на місці «Я» у західноукраїнських говорах (ім'я - імє). Правило: вживається тільки там, де у старослов'янській мові є ѧ або в польській ę: сягнути - сєгнути - sěhnuty, дякувати - дєковати - děkovaly, щастя - щєстє - ščěstje, дев'ять - девєт - devěť, в'язати - вєзати - vězaty, м'ясо - мєсо - měso, святий - швєтий - švětyj, ряд - рєд - rěd, ім'я - імє - imě, гуся - гусє - husě, ся - сє - sě. Втім закон непослідовний, наприклад: п'яний - pjenyj і pjanyj.
  2. ^  На позначення л у праслов'янському буквосполученні ъl + приголосний (vołk), тобто або в кінці складу (oreł, düł, vüł...; dołhyj, tołstyj..:, był, plił), або там, де примикає до приголосного, що замикає склад (tołk, dołh), зокрема в іменниках чоловічого роду з кінцевим Л та в чоловічих формах минулого часу (pochodył). Їречек помилково вважав, що в українській мові існує потрійний звук Л: 1) твердий (hart) – повніше, ніж чеське або німецьке l, але ж не доходить до повноти польського ł (це його l, напр., syla); 2) пом'якшене (erweicht), відповідає польському l (в його правописі це ľ) та 3) зміцнено тверде (potenziert hart), воно відповідає польському ł.
  3. ^  На позначення і, що походить від старослов'янського о (оскільки Їречек розрізняв і < о та і < е, ѣ). Цей звук вимовляється як заокруглене i (кість - küsť, гвіздь - hvüźď).
  4. ^  Лише в іншомовних словах.

Російська імперія[ред.ред. код]

Певну підтримку задум Їречека здобув у російській частині України, де його потенціал хотіли використати для зменшення російських впливів. Наприклад, Михайло Драгоманов іноді користувався латинкою і навіть видав 1880 року латинізовану версію «Кобзаря» Тараса Шевченка[5][13][14]. Слід зауважити, що драгоманівка (опрацьована Драгомановим реформа кирилиці) дозволяла перехід із однієї системи письма на іншу завдяки простій заміні знаків (тобто без багатозначностей).

Ще раніше, у 1844 році, Я. де Бальмен та М. Башилов підготували ілюстровану рукописну версію «Кобзаря» у польській транскрипції, правки до якого вносив особисто Шевченко[15].

Також, у середині XIX століття поет Тимко Падура, представник української школи польського романтизму, що народився і прожив усе життя у Київській губернії, писав свої українськомовні твори латинкою на основі польської абетки.

Міжвоєнний період та еміграція[ред.ред. код]

Титулка «Kobzaria» Тараса Шевченка, виданого 1940 року в Українському видавництві (Краків). Використано абецадло.

Польща. 1922 р. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові радило під час транскрибування українських імен користуватися чеським правописом. Слід зазначити, що ця система фактично повторювала проект Їречека.

УСРР. Схожий варіант[16] української латинки запропонував і Сергій Пилипенко в статті «Odvertyj lyst do vsix, xto cikavyt’sja cijeju spravoju»[17]

1927 р. під час Всеукраїнської правописної конференції в Харкові мовознавці Майк Йогансен, Борис Ткаченко та Михайло Наконечний запропонували прийняти латинку як частину правопису.[18][неавторитетне джерело] Внаслідок голосування переважив один голос проти.

Крім радикального переходу на латинку, існувала ідея впровадження кількох латинських літер — ѕ (замість дз), z (замість дж) та j (замість й, зокрема в є, ї, ю, я). Цю ідею виніс Євген Тимченко,[19] її було частково підтримано і Харківська конференція затвердила введення s та z до української абетки. Проте після того, як ЦК КП(б)У на чолі з Л. Кагановичем засудив впровадження нових літер, конференція анулювала своє рішення.[20]

Чехословаччина та Румунія. Міжвоєнні уряди цих держав використовували для друку українською мовою латинку (зокрема, публікації на церковну тематику на Пряшівщині).[21]

Еміграція. За емігрантських умов у відсутності українських черенок виходили частково латинкою в повоєнний час, і періодика, і наукова література, як наприклад, ашаффенбурзька газета «Неділя», до якої дописував журналіст Анатоль Курдидик, та наукова праця «Синтаксис сучасної української літературної мови» (англ. «The Syntax of Modern Literary Ukrainian») Юрія Шевельова.

Сучасність[ред.ред. код]

Сьогодні для запису української мови офіційно використовують лише кириличне письмо. Існують офіційні стандарти латинізації, які використовують для передачі українських власних назв у міжнародних документах і мовах на основі латинського письма.

Офіційні стандарти[ред.ред. код]

Термінологічна комісія з природничих наук (ТКПН) Київського університету, базуючись на фонетико-графічних традиціях української та споріднених слов'янських мов, розробила взаємнооднозначну систему автоматичної транслітерації, яка включає наукове обґрунтування, принципи транслітерації, транслітераційні таблиці (з діакритичними знаками та без)[22][23][24], а також комп'ютерну програму для автоматичної конверсії з кирилиці на латиницю та з латиниці на кирилицю[25]. Члени цієї комісії (О. Білодід, М. Вакуленко й ін.) наполягають на тому, щоб українську латиницю було прийнято як національний стандарт і вона стала складовою частиною українського правопису як графічне представлення державної мови України в міжнародному спілкуванні.

Сучасні таблички з назвами вулиць у Львові: поруч із кирилицею використано державний стандарт романізації.[26]

Цю розробку позитивно відзначили українські та зарубіжні фахівці — зокрема, Комісія Верховної Ради України з питань культури і духовності[27], фахові конференції[28], спеціалісти Британського музею та Лондонського університету (1996), рецензенти міжнародного проекту RSS OSI/HESP № 1034/1996 «Східнослов'янська латиниця», Держстандарт Росії (лист № 510–34/268 від 12.05.97). Ця система використовується як перший стандарт транслітерації домену .UA та стала стандартом за замовчанням на сайті translit.kh.ua.[джерело?]

18 жовтня 1995 р. Держстандарт України затвердив принципи транслітерації, сформульовані та озвучені представниками ТКПН, а 16 листопада 2000 р. академічна Транслітераційна комісія, створена розпорядженням Президента НАН України Бориса Патона, рекомендувала покласти розробку ТКПН в основу національного стандарту української латинки та включити її до майбутнього видання українського правопису. Попри це, до правопису її досі не включено.

27 січня 2010 р. Кабінет Міністрів України видав постанову, в якій впорядкував правила транслітерації української абетки латиницею, затвердивши таблицю транслітерації.[29] Ці правила застосовують зокрема, видаючи закордонні паспорти громадянам України.

Головною особливістю цього стандарту порівняно з історичними латинками є те, що в його основу покладено англійський правопис, а також повністю упущено пом'якшення м'яким знаком. Цей правопис[26] зокрема використали поряд із кирилицею у Львові під час транслітерації назв вулиць.[30]

Транслітерація з кирилиці на латиницю 
Кирилиця Латиниця Коментарі
А а A a
Б б B b
В в V v
Г г H h
Ґ ґ G g
Д д D d
Е е E e
Є є Ye на початку слова
ie в інших позиціях
Ж ж Zh zh
З з Z z
И и Y y
І і İ i
Ї ї Yi на початку слова
i в інших позиціях
Й й Y на початку слова
i в інших позиціях
К к K k
Л л L l
М м M m
Н н N n
О о О о
П п P p
Р р R r
С с S s
Т т T t
У у U u
Ф ф F f
Х х Kh kh
Ц ц Ts ts
Ч ч Ch ch
Ш ш Sh sh
Щ щ Shch shch
ь упущено
Ю ю Yu на початку слова
iu в інших позиціях
Я я Ya на початку слова
ia в інших позиціях

Примітка:

  1. Буквосполучення зг відтворюється латиницею як zgh (наприклад, Згорани — Zghorany, Розгон — Rozghon) на відміну від zh — відповідника української літери ж.
  2. М'який знак і апостроф латиницею не відтворюються.
  3. Транслітерація прізвищ та імен осіб і географічних назв здійснюється шляхом відтворення кожної літери латиницею.

Неофіційні варіанти[ред.ред. код]

Рукопис вірша Юрія Федьковича «Думка під Маґентов» (1862), для написання якого він використав некодифікований варіант латинки, що поєднує риси чеського правопису та гаєвиці.

Наприкінці XX ст. дискусії щодо потреби в існуванні повноцінної латинки для української мови відновилися. Головними питаннями у цій дискусії є форма такої абетки та її повноваження. Так, існують думки про впровадження латинки як другої абетки[5] (така ситуація існує в сербській мові); інші вважають, що латинка лише має стати універсальним засобом латинізації української мови (тобто замінити сучасні стандарти латинізації й при потребі виконувати функції кирилиці).[31]

Щодо форми, то в період після 1991 р. було впорядковано кілька нових варіантів української латинки. Більшість із них є похідними від білоруської латинки й набули відносно невеликого поширення, здебільшого в інтернеті та культурологічних часописах. Основні з них — проект Івана Лучука та варіант на основі «гаєвиці».

  • 2000 р. вийшов «Korotkyj Pravopys» Івана Лучука, в якому він детально описав український латинський правопис. В основу абетки було взято проект Їречека без літер ě, ł, ü, а також із заміною ch на x, .[32] Цей правопис регулярно використовує часопис «Ї».
  • Існує також спрощений варіант латинки на основі гаєвиці,[33] який є відносно популярний в інтернет-спілкуванні. Його особливістю є наявність лише трьох нестандартних літер — č, š і ž. Пом'якшення позначає j, а йотовані в усіх позиціях мають однаковий вигляд — je, ji, ju чи ja відповідно. Апостроф зберігається й відповідає апострофу в кирилиці (м'ясо — m'jaso). Кириличну х позначає латинська x. Ця система має низку переваг порівняно з іншими: її потребам повністю відповідають розкладки клавіатури для хорватської, чеської, словацької, боснійської, словенської, литовської та латвійської мов (тоді як інші системи потребують змішувати різні розкладки); крім того у випадку відсутності необхідної розкладки чи неприйнятності спеціальних символів усі нестандартні літери заміняють комбінаціями ch, sh, zh (в такому разі комбінацію зг розділяють апострофом (z'h) або літерою g (zgh), наприклад: жир не згорає — zhyr ne z'horaje чи zhyr ne zghoraje); ще одна вагома перевага цієї системи полягає в тому, що автоматичне перекодування латинізованого тексту назад у кирилицю за допомогою комп'ютера (зокрема макрос для текстового редактора Microsoft Word) гарантує недвозначне відтворення оригінального кириличного написання. Серед прикладів уживання — проект Nova Latynka.[34] Цікаво, що схожий[35] правопис використовував буковинський поет Юрій Федькович.[36]

Натомість у побутовому використанні люди зазвичай виробляють індивідуальні транслітераційні системи, керуючись власним знанням і відчуттям іноземних мов. Не зважаючи на те, що основні сучасні транслітераційні системи розроблені в основному орієнтуючись на англійську мову, германофон найімовірніше буде використовувати z для позначення українського ц, а s — для з. У середовищах зі слабким або відсутнім знанням мов з латинськими алфавітами, наприклад школярів, людей старшого віку, часто трапляється імітаційна транслітерація, коли кириличні букви передаються не співзвучними, а візуально схожими символами з числа доступних. Так, замість кириличних букв И, Р, У, Ш можуть бути використані відповідно латинські u, P, y, W, замість Б, Ч, З — цифри 6, 4 і 3, а буква Ж може навіть позначатись астеріском *. Зазвичай такі заміни використовуються непослідовно і неоднорідно, породжуючи складні для сприйняття тексти: TEKCT MO*E Bu2/\RgATu HAnPyK/\Ag OTTAK. KIHEU, b A6ETKu: U, 4 W W, b IO R

Приклади[ред.ред. код]

Нижче подано перший куплет гімну України чотирма основними версіями української латинки.

Проект Лозинського Проект Їречека Державний стандарт На основі гаєвиці
Szcze ne wmerła Ukrajiny ni sława, ni wola.
Szcze nam, brattia ukrajinci, usmichneťsia dola.
Zhynuť naszi woriżeńky, jak rosa na sonci,
Zapanujem i my, brattia, u swojij storonci.

Duszu j tiło my położym za naszu swobodu,
I pokażem, szczo my, brattia, kozaćkoho rodu.
Šče ne vmerla Ukrajiny ni slava, ni voľa.
Šče nam, bratťa ukrajinci, usmichneťśa doľa.
Zhynuť naši vorüžeńky, jak rosa na sonci,
Zapanujem i my, bratťa, u svojij storonci.

Dušu j tilo my položym za našu svobodu,
I pokažem, ščo my, bratťa, kozaćkoho rodu.
Shche ne vmerla Ukrainy, ni slava, ni volia.
Shche nam, brattia ukraintsi, usmikhnetsia dolia.
Zghynut nashi vorizhenky, yak rosa na sontsi,
Zapanuiem i my, brattia, u svoii storontsi.

Dushu y tilo my polozhym za nashu svobodu
I pokazhem, shcho my, brattia, kozatskoho rodu.
Šče ne vmerla Ukrajiny ni slava, ni volja.
Šče nam, brattja ukrajinci, usmixnetjsja dolja.
Zhynutj naši voriženjky, jak rosa na sonci,
Zapanujem i my, brattja, u svojij storonci.

Dušu j tilo my položym za našu svobodu,
I pokažem, ščo my, brattja, kozacjkoho rodu.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ярослав Ісаєвич. Польськомовне і латинське друкарство. — Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002. — С. 222—229.
  2. Михайло Возняк. Історія української літератури, т. 2, Львів 1921; т. 3, 1924, с. 65-71; Назарук О. О. Найдавніші друковані твори українською мовою // Українська мова і література в школі, 1965, 4, с. 19-20.
  3. A. Kawecka-Gryczowa «Tragedia…», s. 278—289; A. Kawecka-Gryczowa Ariańskie oficyny wydawnicze Rodeckiego i Sternackiego: Dzieje i bibliografia, Wrocław; Warszawa; Kraków 1974, s. 297.
  4. E. Ружицький виявив також сатиричний твір білоруською мовою (з виразними рисами українського мовного впливу), надрукований латинським шрифтом у Вільнюсі 1642 р. Див.: Rożycki E. «Krotofilne tragaedie» — nieznana satyra obyczajowa z XVII wieku // Pamiętnik Literacki, 1978, l, s. 167.
  5. а б в г д Ігор Чорновол. Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva. «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 2001. 23.
  6. J. Lozinskiy. Ruskoje wesile. W Peremyszły, w Typografii Władycznój gr. kat. 1835 [PDF]
  7. Ігор Райківський. Розвиток українського народознавства в Галичині у першій третині XIX ст. УДК: 94 (477.83/.86). ББК: 63.3 (4 Укр) 51
  8. Маркіян Шашкевич. Статті. Азбука і абецадло
  9. Josef Jireček: Über den Vorschlag, das Ruthenische mit lateinischen Schriftzeichen zu schreiben. Wien: K.u.K. Ministerium für Cultus und Unterricht, 1859.
  10. Йосеф Їречек і українська мова | Збруч. zbruc.eu. Процитовано 2017-06-03. 
  11. О неудобности латинской азбуки въ писменности руской, розсужденіе Богдана А. Д., Віденъ, 1859
  12. Віктор Мойсеєнко. Про одну спробу латинізації українського письма. «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 1997. 9.
  13. Ігор Островський. Ретроспективний futuryzm. Журнал «Ї» про європейський федералізм та українську латиницю. — «День», № 77, четвер, 25 квітня 2002.
  14. M.Drahomanov. Wid wydawcia (передмова до Кобзаря)
  15. Портал Шевченка. kobzar.ua (en). Процитовано 2017-10-24. 
  16. Приклад тексту Пилипенка: Meni zdajet'sja, ščo sprava cja stojit' majže dylemoju: teper čy nikoly. «Majže tak», bo tverdo perekonanyj, ščo unifikacija al'favitiv je nemynuča sprava — i to ne tak dalekoho majbutn'oho.
  17. «Червоний шлях», № 6–7, Х, 1923, с. 267—268 (передруковано в газеті ПостПоступ № 9 (15), червень 2007 р.)
  18. Ukrainian Latin alphabet (Latynka) — Omniglot
  19. Євген Тимченко. Desiderata в справі нашого правопису. — Історія українського правопису. XVI—XX ст. — Київ, 2004
  20. A Laboratory of Transnational History. Ukraine and Recent Ukrainian. Historiography. Edited by Georgiy Kasianov and Philipp Ther — Central European University Press — Budapest, New York. — 2009. — S. 208
  21. Orthography на Encyclopedia of Ukraine
  22. Maksym Vakulenko. Simple-correspondent transliteration through a Slavonic Latin alphabet. – Journal of Language and Linguistic Studies. — Volume Three, Issue Two — September 2004, pp. 213—228.
  23. Максим Вакуленко. Українська латиниця: проблеми вживання державної мови в міжнародному спілкуванні/ Максим Олегович Вакуленко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика»: Збірник наукових праць. Випуск Х. — Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. — 434 с. — С. 10–19.
  24. Максим Вакуленко. Сучасні аспекти застосування української латиниці // Наукові записки. — Випуск 89 (2). — Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 5 ч. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. — 352 с. — С. 140—145.
  25. Транслітерація східнослов'янських абеток за системою ТКПН, конвертація онлайн.
  26. а б Правила транслітерації для табличок у Львові розроблено на кафедрі перекладознавства та контрастивної лінгвістики Львівського університету. Ці правила трохи відрізняються від офіційно затверджених кабінетом міністрів України, н-д, для передачі закінчення –ій використовується замінник –iy, а не –ii, як в офіційних правилах.[1] Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «.D0.BB.D1.8C.D0.B2.D1.96.D0.B2» визначена кілька разів з різним вмістом
  27. Лист № 06–7/34–347 від 06 липня 1995 р. Голови Держстандарту України Ю. Д. Северинова та лист № 06–7/16–493 від 23 жовтня 1995 р. до Віце-прем'єр-міністра України І. Ф. Кураса
  28. «Створення національного інформаційного банку географічних назв», Київ, 30 жовтня — 3 листопада 1995 р.; «Проблеми української науково-технічної термінології», Львів, 17–20 грудня 1996 р.; «Питання сучасної ономастики», Дніпропетровськ, 1–3 жовтня 1997 р.
  29. Про впорядкування транслітерації українського алфавіту лат... | від 27.01.2010 № 55. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2017-01-29. 
  30. Laskavo prosymo do L'vova! — zaxid.net, 24-11-09 09:21
  31. A. C. Д'яков, T. P. Кияк. Латинська транслітерація як складова частина українського правопису.
  32. Детально про правопис, який використовує часопис «Ї», можна прочитати тут: Ukrajinśka latynka. Korotkyj pravopys. — Класика, 2000.
  33. Цей проект, зокрема, описує Ярослав Михайлишин у статті «Транслітерація чи латинська абетка для української мови».
  34. Nova latynka — Нова латинка
  35. Латинський правопис Федьковича близький до абетки Їречека, але всупереч їй Федькович не вживав пом'якшені приголосні (тобто повністю упускав м'який знак), замість ľ писав lj, замість ń — nj (імовірний вплив гаєвиці), на місці ch — x; йотовані після приголосного позначав комбінацією ia, ie чи iu (останнє є спільним із правописом Їречека). Приклад тексту тут.
  36. Писання О. Ю. Федьковича. Перше повне і критичне вид. Філол. Секції НТШ за ред. І. Франка й О. Колесси. тт. І — IV. Л. 1902 — 18.

Посилання[ред.ред. код]

Закони
Статті
Сайти
  • Ukrajina.tak.today — веб-сайт журнального типу, що публікує всі матеріали використовуючи українську латинку.
  • latynka.org — веб-сайт з онлайн транслітерацією на латинку основних українських новинних сайтів, а також деякими книгами та анекдотами.
  • nachasi.com — сучасне українське онлайн-ЗМІ, яке пропонує дві версії сайту: кирилкою і латинкою.
  • Siohodni.com
Онлайнові транслітератори
  • Стандартна українська транслітерація — онлайнова транслітерація з підтримкою багатьох офіційних систем транслітерації (ТКПН, BGN/PCGN, офіційний стандарт, наукова транслітерація, ГОСТ 7.79-2000 тощо, а також української латинки Мельника).
  • Транслітератор української латинки — автоматична онлайн транслітерація з кирилиці на латинку та в зворотньому напрямку. Варіант української латинки на основі проекту Їречека із застросуванням правила Х=Х.
  • Українська транслітерація (англ.) — інтернет-сервіс для автоматичної транслітерації текстів (нестардатна система).