Дороги, які ми вибираємо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Дороги, які ми вибираємо» (англ. The Roads We Take, 1904 р.) — новела американського письменника, майстра жанру короткої оповіді О. Генрі. Вперше вона побачила світ у збірці «Коловорот» (англ. Whirligigs, 1910 p.).

Особливості новели[ред. | ред. код]

Новела «Дороги, які ми вибираємо» належить до другого за кількістю (приблизно 100 творів) і значенням циклу новел О. Генрі — твори про Техас та інші західні і південно-західні штати США. Героями цих новел стали ковбої, звичайні скотарі, усілякі пройдисвіти і бандити. У них зображене життя, вільне від заборон і стандартів, життя яскравих особистостей, які потрапляють у нестандартні ситуації. Ці новели вже багато років не втрачають інтерес читачів.

Одним із секретів успіху О. Генрі, який він і використав у новелі «Дороги, які ми вибираємо», є особлива побудова сюжету. Автор переносить усю сюжетну напругу на фінал новели, який є неочікуваним для читача. Читаючи про грабіжників з Дикого Заходу, які пограбували поштовий вагон «Вечірнього експресу», переживаючи вибух емоцій, коли Акула Додсон вбиває свого поплічника Боба Тидбола, читач несподівано дізнається, що це сон партнера брокерської фірми «Додсон і Деккер»: «Але в той час, як Акула Додсон скакав уперед, дерева перед ним почали ніби розпливатися, револьвер у правій руці перетворився на вигнуте бильце крісла червоного дерева, сідло стало якесь м'яке, і, розплющивши очі, він побачив, що ноги його не впираються в стремена, а спокійнісінько спочивають край дубового письмового столу».

О. Генрі вправно використав прийом раптової зміни читацьких очікувань, обірвавши логічне продовження сюжету, емоційно-психологічну тональність. Дія усієї новели зводиться до несподіваного фіналу, яким автор хоче здивувати читача.

Назва новели «Дороги, які ми вибираємо» також є особливою і продуманою автором. У тексті є пояснення до неї під час розмови, коли Акула Додсон розповідає Бобу Тидболу звідки він родом і як опинився на Заході: «Я народився на фермі в окрузі Олстер. В сімнадцять років утік з дому. На Захід я попав випадково. Ішов по дорозі з клунком, де був мій одяг, хотів потрапити в Нью-Йорк. Думав, прийду туди й почну гребти гроші. Я завжди вважав, що здатний на це. Якось надвечір дійшов до роздоріжжя і не знаю, куди йти. З півгодини думав, у який бік податись, а тоді повернув ліворуч. Коли споночіло, я догнав табір мандрівних циркачів-ковбоїв — вони давали вистави в різних містечках — і рушив з ними на Захід. Я часто питаю себе, що було б, якби я повернув в інший бік, якби вибрав іншу дорогу».

У сні Додсон вбиває товариша вистрілом з вогнепальної зброї, а на яву він руйнує життя давньому знайомому своїм жорстоким рішенням щодо нього. Стає зрозуміло, що яку б дорогу він не обрав, у який бік би не пішов, стоячи на роздоріжжі, керуватиме ним, те що в середині — «непохитне користолюбство», нічого особистого, просто «Болівар двох не повезе».

Сюжет[ред. | ред. код]

Перед читачем Дикий Захід Америки, яким рухався «Вечірній експрес». Він здійснив зупинку, щоб набрати води, під час якої стався злочин: «Поки кочегар відчіплював шланг, Боб Тидбол, Акула Додсон та на чверть індіанець з племені кріків, якого звали Джон Великий Пес, вилізли на паровоз і показали машиністові три круглі дірки на кінцях стволів своїх кишенькових гармат. Ці дірки і їхні можливості справили на машиніста таке сильне враження, що він негайно підняв руки догори, як це роблять вигукуючи: „Та ви що!“, „Не може бути!“»

Бандити пограбували сейф поштового вагона, але одного з них вбив провідник, двоє ж тріумфуючи утекли зі здобиччю: «За дві милі від водокачки машиністу наказали зупинитися. Грабіжники зухвало помахали йому на прощання рукою і, стрімголов скотившись з насипу, зникли в густих заростях, що тяглися вздовж залізниці».

Вони швидко поскакали верхи через ліс, щоб уникнути переслідування. Під час переходу пустельною ущелиною кінь Боба Тидбола зламав ногу і його довелося застрелити. Перед грабіжниками постала справжня проблема, як тікати далі, маючи одного коня на двох і 30 тисяч доларів золотом. Боб пропонує, щоб Болівар, кінь Акули Додсона, віз їх обох, поки не трапиться ще один кінь. Додсон, обміркувавши все, вирішив застрелити товариша, залишивши награбоване собі: «— Сиди тихо, — звелів Акула. — Нікуди ти звідси не рушиш, Бобе. Мені дуже прикро казати тобі це, але шанс є тільки для одного з нас. Болівар зовсім стомився, двох йому не вивезти».

І ось, коли Акула Додсон тікає геть верхи на Боліварі з усією здобиччю, з'ясовується, що це все лише сон Додсона — голови брокерської фірми з Вол-стрит «Додсон і Деккер»: «Отож я й кажу вам, що Додсон, глава маклерської контори „Додсон і Деклер“ на Уолл-стріт, розплющив очі. Пібоді, довірений секретар, стояв біля його крісла, не наважуючись заговорити. Внизу чути було приглушений гуркіт коліс, заспокійливо хурчав електричний вентилятор».

Згодом Пібоді повідомив, що прийшов містер Вільямс, якому потрібно сплатити борг і Додсон може знизити ціну, щоб Вільямс не збанкрутував. Але Додсон цього не зробив, бо «Болівар не витримає двох».

«Болівар не витримає двох»[ред. | ред. код]

Вислів «Болівар не витримає двох» (англ. Bolivar cannot carry double), яким закінчується новела О. Генрі «Дороги, які ми вибираємо», став фразеологізмом після виходу фільму режисера Леоніда Гайдая «Ділові люди» (1962 р.), що став екранізацією цієї новели і ще двох: «Споріднені душі» і «Вождь червоношкірих». Фільм став надзвичайно успішним, а відомий вислів використовують і нині. Однак він популярний переважно на території колишнього Радянського Союзу, а у США його майже не знають.

Є різні варіанти тлумачення цього фразеологізму, але первинним було значення, що коли постає вибір між дружбою і вигодою, то краще обрати вигоду. Синонімом до «Болівар не витримає двох» може бути вислів: «Нічого особистого, тільки бізнес».

Екранізації[ред. | ред. код]

У 1962 році режисер Леонід Гайдай зняв фільм «Ділові люди» за мотивами трьох новел О. Генрі: «Дороги, які ми вибираємо», «Споріднені душі», «Вождь червоношкірих».

Література[ред. | ред. код]

  • The Roads We Take // O. Henry. Selected Stories. — New York: Penguin Books, 1993.
  • О. Генрі. Дороги, які ми вибираємо, та інші оповідання / пер. з англ. Олександра Гончара. — К.: Знання, 2014. — 206 с. — (English Library). — ISBN 978-617-07-0194-7
  • Левидова Й. М. О, Генри и его новеллы. — М., 1973.