Дуболугівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Дуболугівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Ніжинський район
Рада/громада Дуболугівська сільська рада
Код КОАТУУ 7423384001
Основні дані
Населення 568
Площа 2,801 км²
Густота населення 202,78 осіб/км²
Поштовий індекс 16622
Телефонний код +380 4631
Географічні дані
Географічні координати 51°15′51″ пн. ш. 32°02′29″ сх. д. / 51.26417° пн. ш. 32.04139° сх. д. / 51.26417; 32.04139Координати: 51°15′51″ пн. ш. 32°02′29″ сх. д. / 51.26417° пн. ш. 32.04139° сх. д. / 51.26417; 32.04139
Середня висота
над рівнем моря
119 м
Відстань до
районного центру
30 км
Відстань до
залізничної станції
18 км
Місцева влада
Адреса ради 16622, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, с.Дуболугівка, вул. 1 Травня, 2 , тел. 6-54-35
Карта
Дуболугівка is located in Україна
Дуболугівка
Дуболугівка
Дуболугівка is located in Чернігівська область
Дуболугівка
Дуболугівка

Дуболу́гівка (до 1946 року — Британи) — село Ніжинського району Чернігівської області, Україна. Населення становить 568 осіб. Орган місцевого самоврядування — Дуболугівська сільська рада.

Історія[ред.ред. код]

Село було засновано на початку ХVІІ ст. перших поселенців привіз польський сотник. Після закінчення національно визвольної війни українського народу проти польського володарювання в селі залишився польський поміщик Мина, який прийняв православну віру. Мина володів 300десятинами землі, а решту (урочище Помірки, Гребельки) було продано прохорському сотнику Тараскевичу Федору Йосиповичу. Першими поселенцями були козаки та селяни. За 2 км. Від села був Минин хутір — 200 десятин землі, пізніше його перейменували на Вертіївський, тому, що землі поміщика Мини купили вертіївчани Устименки. За 5 км. Від села, в лісі, був хутір Сидоренка Івана, а в урочищі Буди був розміщений завод по виготовленню поташу (за переказами Денисенка Івана Петровича 1896 р.н.). За соціальним статусом давні жителі села були козаки. Поміщик Мина мав кріпаків, декілька дворів у селі належали казенним селянам. Найзаможнішими були поміщики брати Мини. Один мав 300 десятин землі, а інший 200, поміщиця Гайдичиха (дівоче прізвище Мина) володіла 150 десятин землі. Сотник Тараскевич продав свої землі Полянським, які згодом повернулись у своє місто Рязань. Продали вони землюшляхтичу Вовку — Карачевському. Йому перейшла земля казенних селян. Родич Карачевського був губернатором і допоміг йому отримати ще 400 десятин землі. Був ще поміщик на прізвище Богдан — козацький сотник, який мав 300 десятин землі, але згодом Богдани землю продали, а гроші прогуляли (за переказами Бичука Захара Івановича 1891 р.н.). Селяни займались виробництвом деревного вугілля, продавали його в Ніжині, Борзні. Село мало приблизно 1200 десятин орної землі. З них належало поміщику — 300 десятин., куркулям — 400 десятин., середнякам — 330 десятин., біднякам — 160 десятин. В 1913 р. селяни платили податоук на кожну десятину землі по 50 копійок. Були трудові повинності, пов'язані з будівництвом місцевої школи, мостів таінших громидських споруд. Поміщики та заможні господарі мали постійних та сезонних наймитів. Незважаючи на значну відстань села від великих населених пунктів, його населення активно відгукувалось на визначні події в житті країни. Так в 1812 р. селяни організували збір продовольства для армії Кутузова, а житель села Федько Кузьма Михайлович на підводі доставив його в місто Рогачов.

Революційні події[ред.ред. код]

В серпні 1905 р. на сільському ярмарку жителі села Купрій Полікарп, Мойсеєнко Матвій, Купрій Іван та інші організували мітинг, закликаючи до повстання проти царського уряду, конфіскація поміщицької землі і поділу її між біднотою. Розповсюджували революційні листівки, що надійшли з Москви. За ці дії організатори мітингу були покарані. (З розповіді Бичука Захара Івановича). Під час Жовтневої революції 1917 р. житель села Дяконенко Іван Федосійович знаходився у Петрограді. Він брав участь у поваленні тимчасового уряду. У тому ж 1917 р. з В. І. Леніним. Жителі села Купрій С. С., Кусий В. О., Падалка Ф. С., Мойсеєнко П. М., Купрій С. І. та інші служили в Таращанському полку під командуванням Бабарикіна, вели боротьбу з військами Денікіна. Кошіль Дмитро Лукич із сотнею солдат воював серед петлюрівців, а потім перейшов на бік Червоної армії. На весні 1918 р. село було окуповано німецькою армією. Німці під загрозою зброї забрали продовольство, примушували виконувати гуртові повинності. Восени 1919 р. відбувся бій на околицях села між загонами Червоної армії та денікінцями. На полі бою залишилося 50 загиблих червоноармійців, їх було поховано в 4 братських могилах. Під час окупації села німцями та денікінцями в навколишніх лісах діяв партизанський загін. Активними учасниками були жителі села Тарахан А. Л., Ковдра Д. П., Попаденко А. О., Безкоровайний М. К., Левченко Д. І., Левченко М. І. Наприкінці листопада 1917 р. відбулися збори жителів села, на яких вчитель місцевої школи Сиволожський Семен Федорович розповів присутнім про зміну політичної ситуації в країні. На зборах було обрано ревком і земельну комісію, які впроваджували в життя закони радянської влади аж до приходу німців, що їх заарештували. Після вигнання німців знову було відновлено радянську владу. В 1919 р. на деякий час знову було повалено радянську владу. Влітку 1920 р. в селі було знову відновлено радянську владу і було обрано голову сільської ради і комітет незаможних селян. Розподіл поміщицьких земель відбувся протягом 1920—1922 рр. Комсомольської організації в селі не було створено. В 1929 р. розпочався процес колективізації. Було організовано колгоспи «Червоний пахар» і «Перше травня». В 1931 р. було створено колгосп «Третій вирішальний». Для зміцнення колгоспів були надіслані робітники з міст Доредний, Шелюга, Журанкін. Було «розкуркулені» 18 господарств. 14 «куркулів», а насправді це були середняки, яких вислали за межі України. В роки колективізації було вбито бувшого партизана громадянської війни Тарахана Антона Лукича. Укрупнення колгоспів відбулося в 1941 р. Утворено колгосп ім.. Хрущова, що його в 1957 р. було перейменовано в колгосп «40 — річчя Жовтня».

Уродженці Британів (Дуболугівки)[ред.ред. код]

  • Вовк-Карачевський Григорій Никодимович — український громадський і земський діяч, брат В. Н. і Н. Н. Вовк-Карачевських
  • Вовк-Карачевський Никодим Никодимович — український громадський і земський діяч, брат В. Н. і Г. Н. Вовк-Карачевських
  • Вовк-Карачевський Василь Никодимович (1834—1893) — український громадський і культурний діяч, учасник київської «Старої громади», соратник О. Я. Кониського; брат Г. Н. і Н. Н. Вовк-Карачевських
  • Вовк-Карачевський Василь Васильович (1873-?) — український громадський і політичний діяч, син В. Н. Вовк-Карачевського; депутат ІІ Державної думи Російської імперії від Чернігівської губернії; історик, учень В. Б. Антоновича

Народонаселення[ред.ред. код]

Станом на 1866 рік село мало 141 двір (1185 жителів), за матеріалами перепису 1897 року нараховувалось 318 дворів (1724 жителя), за переписом 1989 року — 724 жителя[1]. Останній перепис населення 2001 року зафіксував 568 жителів.

Інфраструктура[ред.ред. код]

На даний момент в селі діють, бібліотека, місцевий клуб на 250 місць, магазини. школа була закрита.

У центрі села існують обеліск Слави односельцям — жертвам німецько-радянської війни (вст. 1967 року) та надгробок (вст. 1958 року) на братській могилі воїнів, полеглих при визволенні села у 1943 році[1][2].

Сучасний стан[ред.ред. код]

Населений пункт обслуговує рейсовий автобус, що курсує за маршрутом Ніжин — Дуболугівка, через населені пункти Мала Кошелівка, Заньки, Велика Кошелівка.

Туристичними цікавинками виступають (окрім Косьмо-Деміанівської церкви) старовинні великорозмірні дубові хрести на місцевому цвинтарі, яких майже не лишилося.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Дуболугівка // Чернігівщина: енциклопедичний довідник
  2. История городов и сел Украинской ССР

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.