Духновський Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Духновський Микола Іванович
ДухновськийМІ.jpg
Народився 12 (25) жовтня 1908(1908-10-25)
Варшава
Помер 15 жовтня 1999(1999-10-15) (90 років)
Київ
Громадянство Україна Україна
Діяльність театральний художник
Alma mater Київський художній інститут (1931)
Членство Спілка художників СРСР
Титул професор
Дружина Ніна Тимофіївна, декламатор філармонії
Нагороди Заслужений діяч мистецтв України Заслужений діяч мистецтв УРСР (1954)
Член Спілки художників УРСР (1945)

Духновський Микола Іванович (12 (25) жовтня 1908(19081025), Варшава — 15 жовтня 1999, Київ) — український театральний художник і педагог, професор (1967). Член Спілки художників УРСР (1945). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1954).

Життєпис[ред.ред. код]

Микола Духновський народився 12 (25) жовтня 1908(19081025) у Варшаві.

У 1931 закінчив Київський художній інститут. З 1967 року — професор цього інституту. Серед його учнів — знаний художник П. І. Гончар, син Івана Гончара.

1929—1931 — художник, 1934—1962 — головний художник Київського театру російської драми ім. Лесі Українки.

1950—1951 — працює у Київському театрі музичної комедії.

Як художник працював також для інших київських театрів: Київський театр опери та балету (поставив «Чіо-Чіо-сан» Дж. Пуччіні у 1947 році), Київський театр імені Івана Франка (оформив постановку «Професор Буйко» Я. Баша), Навчальний театр Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (оформив «Каса маре» І. Друце).

У 1943 разом з Театром імені Івана Франка перебував в евакуації у Грозному.

Одночасно викладав у Київському інституті театрального мистецтва (1947—1967) та Київському художньому інституті (1962—1977, з 1967 професор). В художньому інституті керував майстернею театрально-декоративного живопису.

Багато років мешкав у Києві в будинку № 19 на Пушкінській вулиці. Останні роки життя (з 1990) разом з дружиною жив у будинку ветеранів сцени (Пуща-Водиця).[1]

Помер 15 жовтня 1999 у Києві.

Роботи в театрі[ред.ред. код]

Київський перший драматичний театр
  • «Плацдарм» Мирослава Ірчана (1931—1932)
  • «Князь Мстислав відважний» О. Пруста (1933—1934)
Театр імені Лесі Українки
  • «Вовки та вівці» О. Островського (1934)
  • «Слава» В. Гусєва (1936)
  • «Генеральный консул» братів Тур та Л. Шейніна (1938)
  • «Живий труп» Л. Толстого (1940)
  • «Дворянське гніздо» за І. Тургенєвим (1941)
  • «Навала» Л. Леонова (1943)
  • «Діти сонця» (1946)
  • «Генерал Брусилов» І. Сельвинського (1946)
  • «За тих, хто у морі» Б. Лавреньова (1946)
  • «Овід» за Е. Войнич (1948)
  • «Таланти і прихильники» О. Островського (1949)
  • «Чайка» А. Чехова (1950)
  • «Під золотим орлом» Я. Галана (1952)
  • «Мертві душі» за М. Гоголем (1952)
  • «Совість» Ю. Чепуріна (1953)
  • «Мораль пані Дульської» Г. Запольської (1956)
  • «Вогненний міст» Б. Ромашова (1957)
  • «Юність Полі Віхрової» за Л. Леоновим (1959)
  • «Пісня під зорями» В. Собка (1959)
  • «На дикому березі» за Б. Полєвим (1966)
  • «Кров на Уссурі» А. Школьника (1969)
  • «Учитель танців» Лопе де Веги (1969)
  • «Любов на світанку» Я. Галана (1971)
  • «Лазня» В. Маяковського
АТОБ імені Т. Г. Шевченка
Театр імені Івана Франка
  • «Софія Ковалевська» братів Тур (1948)
  • «Професор Буйко» Я. Баша (1949)
  • «Любов Ярова» К. Треньова (1951)
  • «Дві сім'ї» М. Кропивницького (1962)
Навчальний театр Інституту імені Івана Карпенка-Карого
  • «Каса маре» Й. Друце
Київський театр ляльок
  • «За щучим велінням» Є. Я. Тараховської (1938)
  • «Коза-дереза», «Ріпка» за народними казками (1939)
Казахський театр імені Абая
  • «Іван Сусанін» М. Глінки (1941)
  • «Євгеній Онєгін» П. І. Чайковського (1942)
Чернівецький муздрамтеатр
  • «Житейське море» І. К. Карпенка-Карого (1945)
Київський молодіжний театр
  • «Безприданниця» О. Островського (1946)
Київський ТЮГ
  • «Два капітани» за романом В. Каверіна (1949)
  • «Друг мій Колька» Ю. Любимова (1959)
  • «Народження таланту» І. Рачади (1961—1963)
Житомирський театр ляльок
  • «Фініст, ясний сокіл» М. Шеставала (1950)

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Присмеркова гавань / Ольга Клейменова. — Віче, № 13, липень 2009.

Посилання[ред.ред. код]