Духновський Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Духновський Микола Іванович
ДухновськийМІ.jpg
Народився 12 (25) жовтня 1908(1908-10-25)
Варшава
Помер 15 жовтня 1999(1999-10-15) (90 років)
Київ
Громадянство Україна Україна
Діяльність театральний художник
Alma mater Київський художній інститут (1931)
Членство Спілка художників СРСР
Титул професор
У шлюбі з Ніна Тимофіївна, декламатор філармонії
Нагороди Заслужений діяч мистецтв України Заслужений діяч мистецтв УРСР (1954)
Член Спілки художників УРСР (1945)

Духновський Микола Іванович (12 (25) жовтня 1908(19081025), Варшава — 15 жовтня 1999, Київ) — український театральний художник і педагог, професор (1967). Член Спілки художників УРСР (1945). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1954).

Життєпис[ред. | ред. код]

Микола Духновський народився 12 (25) жовтня 1908(19081025) у Варшаві.

У 1931 закінчив Київський художній інститут. З 1967 року — професор цього інституту. Серед його учнів — знаний художник П. І. Гончар, син Івана Гончара.

1929—1931 — художник, 1934—1962 — головний художник Київського театру російської драми ім. Лесі Українки.

1950—1951 — працює у Київському театрі музичної комедії.

Як художник працював також для інших київських театрів: Київський театр опери та балету (поставив «Чіо-Чіо-сан» Дж. Пуччіні у 1947 році), Київський театр імені Івана Франка (оформив постановку «Професор Буйко» Я. Баша), Навчальний театр Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (оформив «Каса маре» І. Друце).

У 1943 разом з Театром імені Івана Франка перебував в евакуації у Грозному.

Одночасно викладав у Київському інституті театрального мистецтва (1947—1967) та Київському художньому інституті (1962—1977, з 1967 професор). В художньому інституті керував майстернею театрально-декоративного живопису.

Багато років мешкав у Києві в будинку № 19 на Пушкінській вулиці. Останні роки життя (з 1990) разом з дружиною жив у будинку ветеранів сцени (Пуща-Водиця).[1]

Помер 15 жовтня 1999 у Києві.

Роботи в театрі[ред. | ред. код]

Київський перший драматичний театр
  • «Плацдарм» Мирослава Ірчана (1931—1932)
  • «Князь Мстислав відважний» О. Пруста (1933—1934)
Театр імені Лесі Українки
  • «Вовки та вівці» О. Островського (1934)
  • «Слава» В. Гусєва (1936)
  • «Генеральный консул» братів Тур та Л. Шейніна (1938)
  • «Живий труп» Л. Толстого (1940)
  • «Дворянське гніздо» за І. Тургенєвим (1941)
  • «Навала» Л. Леонова (1943)
  • «Діти сонця» (1946)
  • «Генерал Брусилов» І. Сельвинського (1946)
  • «За тих, хто у морі» Б. Лавреньова (1946)
  • «Овід» за Е. Войнич (1948)
  • «Таланти і прихильники» О. Островського (1949)
  • «Чайка» А. Чехова (1950)
  • «Під золотим орлом» Я. Галана (1952)
  • «Мертві душі» за М. Гоголем (1952)
  • «Совість» Ю. Чепуріна (1953)
  • «Мораль пані Дульської» Г. Запольської (1956)
  • «Вогненний міст» Б. Ромашова (1957)
  • «Юність Полі Віхрової» за Л. Леоновим (1959)
  • «Пісня під зорями» В. Собка (1959)
  • «На дикому березі» за Б. Полєвим (1966)
  • «Кров на Уссурі» А. Школьника (1969)
  • «Учитель танців» Лопе де Веги (1969)
  • «Любов на світанку» Я. Галана (1971)
  • «Лазня» В. Маяковського
АТОБ імені Т. Г. Шевченка
Театр імені Івана Франка
  • «Софія Ковалевська» братів Тур (1948)
  • «Професор Буйко» Я. Баша (1949)
  • «Любов Ярова» К. Треньова (1951)
  • «Дві сім'ї» М. Кропивницького (1962)
Навчальний театр Інституту імені Івана Карпенка-Карого
  • «Каса маре» Й. Друце
Київський театр ляльок
  • «За щучим велінням» Є. Я. Тараховської (1938)
  • «Коза-дереза», «Ріпка» за народними казками (1939)
Казахський театр імені Абая
  • «Іван Сусанін» М. Глінки (1941)
  • «Євгеній Онєгін» П. І. Чайковського (1942)
Чернівецький муздрамтеатр
  • «Житейське море» І. К. Карпенка-Карого (1945)
Київський молодіжний театр
  • «Безприданниця» О. Островського (1946)
Київський ТЮГ
  • «Два капітани» за романом В. Каверіна (1949)
  • «Друг мій Колька» Ю. Любимова (1959)
  • «Народження таланту» І. Рачади (1961—1963)
Житомирський театр ляльок
  • «Фініст, ясний сокіл» М. Шеставала (1950)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Присмеркова гавань / Ольга Клейменова. — Віче, № 13, липень 2009.

Посилання[ред. | ред. код]