Дідушок Петро Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дідушок.

Петро Дідушок
Підпоручник (лейтенант)
Загальна інформація
Народження	27 серпня 1889(1889-08-27) с. Княже, тепер Золочівський район, Львівська область, Україна
Смерть	3 листопада 1937(1937-11-03) (48 років) урочище Сандармох, Карелія, Російська Федерація (вогнепальне поранення)
Поховання	Сандармох
Національність	українець
Alma Mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Псевдо	Гельмар
Партія	УСДРП КП(б)У
Військова служба
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УГА
Рід військ	Сухопутні війська
Формування	УСС
Нагороди та відзнаки
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина) Шаблон:Медаль «За поранення» (Австро-Угорщина)

Петро́ Фе́дорович Дідушо́к (псевдо Гельмар; 27 серпня 1889(18890827), с. Княже, Королівство Галичини та Володимирії — 3 листопада 1937, урочище Сандармох, поблизу Медвеж'єгорська, Карелія, Російська Федерація) — український громадський та політичний діяч, дипломат Української Народної Республіки. В роки Першої світової війни від 1914 дослужився до звання чотара Легіону Українських січових стрільців та брав участь Карпатських боях. 30 вересня 1916 у бою під селом Потутори потрапив до російського полону і до середини 1917 перебував у таборі в Симбірську.

Від кінець 1917 співпрацював із Українською Центральною Радою, за часів Української Держави – секретар Українського національного союзу. Від грудня 1918 працював секретарем Директорії УНР, а з січня по червня 1919 – секретар української делегації на Паризькій мирній конференції 1919–1920. Разом із Михайлом Грушевським, Дмитром Ісаєвичем та Борисом Матюшенком брав участь у Міжнародної соціалістичної конференції, на якій УНР була визнана суверенною державою. Від 1920 працював секретарем закордонного бюро Української соціал-демократичної робітничої партії у Берліні (Німеччина).

Після поразки визвольних змагань, переїхав до СРСР, приєднався до КП(б)У та працював начальником іноземного відділу Головного Управління цивільного повітряного флоту СРСР під прізвищем Гельмер. Заарештований 4 грудня 1934 та звинувачений у причетності до Організації українських націоналістів та засуджений на 5 років таборів і відправлений на Соловки. Через 3 роки, був страчений в урочищі Сандормох поблизу Медвежогорська.

Брат-близнюк сотника УСС, полковника Армії УНР та начальника штабу Корпусу Січових Стрільців у Києві. Василя Дідушка.

Життєпис

Петро Дідушок закінчив у 1914 р. Львівський університет (право), а в 1921 р. — Берлінський університет.

Перша світова війна

Старшини УСС, зліва направо: Петро Дідушок, Осип Навроцький, Дмитро Вітовський, Іван Роґульський, Михайло Матчак

У Першу світову війну воював у Легіоні Українських січових стрільців четарем, разом з братом Василем — командантом сотні, пізніше 1-го куреня 1-го полку УСС в ранзі сотника. Петро був учасником боїв за Карпати в 1915 році.

У серпні 1916 легіон УСС було переведено під Бережани, де він окопався на пагорбі Лисоня. У серпневих і вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин 28 і близько 1000 рядових убитими, пораненими і полоненими і на 30 вересня 1916 налічував 9 старшин і 444 стрільці, однак зупинив московський наступ, завдавши російським військам важких втрат. Саме 30 вересня 1916 у бою під с. Потутори Петро Дідушок потрапив у полон і до середини 1917-го перебував у таборі в Симбірську (нині Ульяновськ, Російської Федерації).

Визвольні змагання 1917—1920-х років та еміграція

Після зміни влади в Росії наприкінці 1917 р. Петро Дідушок повернувся в Україну і відразу ж почав співпрацювати із Українською Центральною Радою.

У період правління гетьмана Павла Скоропадського Українською Державою, П. Дідушок — секретар Українського національного союзу.

29 грудня 1918 р. Рада Народних Міністрів УНР на чолі з Володимиром Чехівським прийняла рішення про відправку на конференцію делегації УНР, яке офіційно було затверджене 10 січня 1919 спеціальним законом. До складу делегації, загальна чисельність якої становила понад 75 осіб, входили: Григорій Сидоренко (голова), Антін Петрушевич (перший секретар), Петро Дідушок (секретар), Борис Матюшенко, Олександр Севрюк, Олександр Шульгін, Арнальд Марголін, Макар Кушнір, Дмитро Ісаєвич та інші. Заступником голови делегації був державний секретар закордонних справ ЗУНР Василь Панейко. До складу делегації ЗУНР увійшли також Степан Томашівський, Михайло Лозинський, Михайло Рудницький, Олександр Кульчицький та державний секретар військових справ ЗУНР полковник Дмитро Вітовський.

Від 1920 — секретар закордонного бюро Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) у Берліні.

Автор публікацій з політико-правових питань та державного будівництва.

Радянський період

На початку двадцятих років чимало галичан, передусім військовики УГА і зокрема з Галревкому — Федір Конар (Палащук), Омелян Паліїв, Осип Букшований та ін. — опинились у Москві, імовірно, їх «ГРУ РСЧА готувало для розвідувальної роботи і майбутньої війни з Польщею, що вважалась недалекою»

Петро Дідушок під прізвищем Гельмер також приїхав до Москви і з 1930 р. працював в Аерофлоті.

Був заарештований 4 грудня 1934 р. за звинуваченням у причетності до Організації українських націоналістів (ОУН) і 26 березня 1935 засуджений на 5 років таборів за статею 54-8, 11 УК УССР та відправлений на Соловки. Але через 2 роки, 9 жовтня 1937 р. особливою трійкою УНКВС ЛО був засуджений до смертної кари і 3 листопада 1937 страчений в урочищі Сандормох поблизу Медвеж'єгорська (нині місто в Республіці Карелія, РФ) разом із братами Василем та Володимиром — четарем Української Галицької армії (УГА).

Реабілітований Військовим трибуналом Київського військового округу (24.04.1956).

Творча діяльність

Був автором українського перекладу твору лідера австрійської соціал-демократії та 2-го Інтернаціоналу та ідеолога австромарксизму, Отто Бауера, "Шлях до соціялізму".

---

Джерела

• Головацький І. Д. Дідушок (Гельмер) Петро [Архівовано 23 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 400. — ISBN 966-00-0405-2.
• Головацький І. Д. Дідушок Петро Федорович [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• Геройська Україна. — Вінніпег, 1920;
• Дідушок Петро Федорович // Українська журналістика в іменах, вип. 2. — Львів, 1995.
• Роженко М. Трагедія академіка Юринця. — С. 91.
• Гуцал П. Дідушок Петро Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 500. — ISBN 966-528-197-6.
• Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 261.
• Спицька. О. Адміністративно-фінансова діяльність керівництва української делегації на Паризькій мирній конференції 1919–1920 РР. — 2017. — С. 188-213.
• Остання адреса: Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937-1938 роках / Шаповал. Ю. — 2-е вид. — 2003. — Т. Т. 1. — С. 470.

Посилання

• ДІДУШОК (Гельмер) Петро [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с. [Архівовано 10 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Вилучення еміграції. Музей совєтської окупації — Меморіал ім. В.Стуса 2013 [Архівовано 23 червня 2015 у Wayback Machine.]
• Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України [Архівовано 10 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Українці у світі