Емо Корт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емо Корт
Зображення
Країна  Ірландія
Адміністративна одиниця Емо (Ліїш)
Історичне графство Ліїш
Пов'язане зображення
Мапа
CMNS: Емо Корт у Вікісховищі

Координати: 53°06′25″ пн. ш. 7°11′49″ зх. д. / 53.10717800002777267° пн. ш. 7.197064000028° зх. д. / 53.10717800002777267; -7.197064000028

Emo Court, північний схил

Емо Корт (Подвір'я Емо; англ. Emo Court) розташований поблизу села Емо в графстві Ліїш, Ірландія і є великим неокласичним особняком. Архітектурними особливостями будівлі є стулки вікон, павільйони, балюстрада, чотирисхилий дах, великий купол.

Його спроектував архітектор Джеймс Ґендон у 1790 році для Джона Доусона, першого графа Портарлінгтона. Це один із небагатьох будинків, спроектованих Ґендоном.[1] Інші будівлі Ґендона включають Custom House і Kings Inns у Дубліні.

Хоча будівництво розпочалося в 1790-х роках, перший граф помер у 1798 році, і роботи не були завершені до правління третього графа Портарлінгтона в 1860-х роках.[2] Перейшовши через кількох власників наприкінці дев'ятнадцятого та на початку двадцятого століть, будинок і сади були прийняті у власність ірландської держави в 1990-х роках. Тепер садиба відкрита для відвідувачів.[3]

Історія[ред. | ред. код]

Будівництво ХVІІІ-ХІХ ст[ред. | ред. код]

Емо парк
(приблизно 1900—1920)

Коли перший граф Портарлінгтон (Джон Доусон, 1744—1798) помер у 1798 році, його новий будинок будувався, але був далекий від завершення.[4] Другий граф, також Джон, найняв нових архітекторів, щоб продовжити роботу.[2] Будівля стала придатною для проживання ще за його життя.

Після його смерті через 47 років головна будівля все ще була незавершеною, а після Великого голоду (1845—1852) майже була продана. До 1860-х років третьому графу Генрі Доусону-Дамеру вдалося привести Емо Корт до стану, який дуже нагадує той, який існує сьогодні.[2] Деякі елементи базової конструкції відповідають оригінальним планам Джеймса Ґендона. Однак, хоча Ґендон брав участь у перші двадцять років його будівництва, враховуючи, як довго будівля була в розробці, трохи більше, ніж його ім'я, можна пов'язати з будинком, який нарешті виник. 

У період між 1884 і 1902 роками лондонська фірма Merryweather & Sons встановила систему водопостачання в Емо. Призначений для побутових потреб і потенційного пожежогасіння, ілюстрація механізмів із залученням насоса «Hatfield» з'явилася в рекламі Merryweather.[5] У цьому ж проекті Merryweather встановив систему безпечного електричного освітлення.[6]

Занепад початку ХХ століття[ред. | ред. код]

Емо Корт був у розквіті в останні сорок років дев'ятнадцятого століття. Однак після початку Першої світової війни в 1914 році, а через два роки — Великоднього повстання та подальшої війни за незалежність, графи Портарлінгтони, як і багато протестантів і більшість англо-ірландського дворянства та джентрі, залишили те, що стане Ірландська вільна держава назавжди, і будинок був закритий. У 1920 році маєток, який простягався майже на 20 кв. миль (52 км2) , було продано Ірландській земельній комісії .[2] Будинок залишився незайнятим, а більшу частину землі роздали місцевим селянам. 

Єзуїти в Емо[ред. | ред. код]

У 1930 році будинок придбали єзуїти, причому будинок і 280 акрів придбали за 2000 фунтів.[7]

Акти були підписані 19 лютого 1930 року, і Emo Court став відомий як St Mary's, Emo. Будинок було відкрито як Новиціат Ірландської провінції 4 серпня 1930 року, і послушників було переведено з Коледжу Св. Станіслава, Талламор . Того року було 52 послушників. Одним із перших священиків-єзуїтів, які жили там, був відомий фотограф отець Френсіс Браун . Будучи землевласниками, єзуїти перетворили землю на продуктивну ферму та фруктовий сад, а частину їх використовували для ігор. Деякі серйозні зміни були зроблені в інтер'єрі, щоб забезпечити каплицю та актову кімнату.[2]

У 1960-х роках стало очевидним, що St Mary's, Emo був надто ізольованим для більш сучасних уявлень про підготовку новачків для роботи з Товариством.[2] Наприкінці 1960-х років кількість послушників зменшилася, так що в останні роки в St Mary's Emo залишилося 15 послушників.[2] Це означало, що було дорого управляти будинком для такої невеликої кількості чоловіків, навіть якщо відвідувачі приїжджали погостювати з різних причин. Понад 500 молодих людей почали своє життя як єзуїти в Емо.[7] У вересні 1969 року єзуїти перейшли з Емо в Манреса-хаус, Доллімаунт, Північний Дублін .

Від майора Чолмелі Гаррісона до сучасності[ред. | ред. код]

Нова сторінка для Емо Корту розпочалася у 1969 році коли Єзуїти продали нерухомість майору Чолмелі Гаррісону[8] . Чолмелі Гаррісон доручив лондонському архітектору серу Альберту Річардсону, провідному авторитету в георгіанській архітектурі, взятися за реставрацію будинку.[2]

Хоча будинок залишався приватною резиденцією, громадськість заохочувалась насолоджуватися садами щонеділі за плату.[9]

Останній етап розпочався в 1994 році, коли Чолмелі Гаррісон подарував Emo Court президенту Ірландії Мері Робінсон, яка отримала його від імені народу Ірландії.[1] Чолмелі Гаррісон продовжував жити там у приватних квартирах до своєї смерті, коли йому виповнилося 99 років у липні 2008 року[1][4] . Співробітники Управління громадських робіт (OPW) зараз доглядають за маєтком.[10]

Будинок і сади[ред. | ред. код]

Дерева бука в Emo Court

Під'їзд до Emo Court здійснюється через шлюз і вздовж під'їзної дороги, яка деяку відстань пролягає крізь буковий ліс, а потім виходить на алею, обсаджену гігантськими секвойями .[11] Ці великі дерева вперше були представлені в 1853 році і названі Веллінгтоніями на честь Артура Уеллслі, 1-го герцога Веллінгтонського, який помер попереднього року.[12] Збоку від будинку є автостоянка для відвідувачів. Ліворуч розташовані каретні будинки та кімнати для прислуги, праворуч дорослі дерева, а в центрі вхідний фасад, над яким домінує фронтон, що підтримується чотирма іонічними стовпами. Герб графа заповнює фронтон, а ліворуч і праворуч розташовані фризи вісімнадцятого століття, що зображують сільське господарство та мистецтво. 

Всередині будинку восьмикутний передпокій має двері в кожному з чотирьох кутів. Два з них дійсно є входами в інші кімнати. Інші, щоб дати збалансований ефект.[11] Більший дверний отвір веде до ротонди (натхненної Пантеоном), ключової особливості особняка, а також шляху до двох головних кімнат і виходу в сад.[2] Завершений близько 1860 року дублінським архітектором Вільямом Колдбеком, він має два поверхи, увінчаний куполом, який простягається над лінією даху решти будинку.[2] Пілястри з сієнського мармуру підтримують вишукану стелю.[13]

Крупний план тибетської вишні в садах Емо-Корт

Сади в Емо — це 35 гектарів ландшафтних територій[14] з офіційними зонами, лісовими доріжками, статуями та озером площею 20 акрів — особливістю неокласичного ландшафтного дизайну. Багато з оригінальних статуй було знайдено у водах озера, і є підозра, що вони потрапили туди під час проживання єзуїтів у власності, які хотіли приховати язичницьку наготу фігур, де вони збереглися до їх остаточного відкриття та відновлення.  Сади поділені на дві основні зони. Clucker, який містить деякі рідкісні зразки дерев і галявин азалій, рододендронів, камелій та інших чагарників . Grapery — це дендропарк, який в'ється низкою доріжок, кілька з яких відкриваються до навколишніх гір Слів-Блум або до будинку.[14]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Benefactor who gave Emo Court to State (Obituary). The Irish Times. 2 серпня 2008. Процитовано 4 листопада 2018.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Emo Court - A Resource Book (PDF). emocourt.net. Office of Public Works. 2009. Процитовано 4 листопада 2018.
  3. ↑ Emo Court. heritageireland.ie. Heritage Ireland. Архів оригіналу за 17 December 2007. Процитовано 2 грудня 2016.
  4. ↑ а б Ireland's largest Norman castle was built by a womaniser who ended up being decapitated. The Journal. 1 травня 2015. Процитовано 4 листопада 2018.
  5. ↑ Illustrated London News 27 Aug 1904
  6. ↑ Merryweather & Sons catalogue, 1906, page 338
  7. ↑ а б The Jesuits and Emo Court. EmoCourt.net. Архів оригіналу за 18 July 2013.
  8. ↑ Laois Heritage Trail - Emo Court. laois.ie. Laois County Council. Процитовано 4 листопада 2018.
  9. ↑ Marianne Heron (1999). Gardens of Ireland. Dublin. с. 85—87. ISBN 0-7171-2936-5.
  10. ↑ Press Release - Minister Hayes views new developments at Emo Court & Heywood Gardens. merrionstreet.ie. Government of Ireland. 17 січня 2014. Процитовано 4 листопада 2018.
  11. ↑ а б Castles of Ireland - Emo Court. britainirelandcastles.com. Britain Ireland Castles. Процитовано 4 листопада 2018.
  12. ↑ Laois Education Centre Archive - Sequoiadendron (Wellingtonia). laoisedcentre.ie. Laois Education Centre. Архів оригіналу за 26 листопада 2017. Процитовано 4 листопада 2018.
  13. ↑ Emo Court, Emo Court Demesne, County Laois. buildingsofireland.ie. National Inventory of Architectural Heritage. Процитовано 4 листопада 2018.
  14. ↑ а б Emo Court Gardens. discoverireland.ie. Fáilte Ireland. Процитовано 4 листопада 2018.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Емо_Корт&oldid=40364455