Ерделі Іван Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Георгійович Ерделі
рос. Иван Георгиевич Эрдели
Erdeli general.jpg
Народження 15 жовтня 1870(1870-10-15)
Гаївка, Маловисківський район, Україна
Смерть 7 липня 1939(1939-07-07) (68 років)
Париж, Франція
Поховання Сент-Женев'єв-де-Буа
Країна Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія,
Франція Франція
Освіта Миколаївське кавалерійське училище[d]
Звання Imperial Russian Army GenBranch 1917 h.png Генерал від кавалерії
Війни / битви Перша світова війна, Громадянська війна в Росії
Нагороди

Іван Георгійович Ерде́лі (15 жовтня 1870 — 7 липня 1939, Париж) — російський воєначальник, генерал від кавалерії. Учасник Першої світової та громадянської воєн. Видатний діяч Білого руху на півдні Росії. Один із засновників Добровольчої армії.

Сім'я[ред. | ред. код]

З потомствених дворян Херсонської губернії. Його предки — угорські дворяни, що прийняли православ'я і переселилися до Росії у XVIII столітті. Прадід служив у військах П. А. Румянцева та О. В. Суворова. Батько, Єгор (Георгій) Якович, предводитель дворянства Херсонської губернії в 1871-1876. Мати — Леоніда, уроджена Тулуб'єва.

Брат, Яків Єгорович (в документах його по батькові писалося саме так), народився в 1870, був головою Херсонської земської управи, в 1906 -1912 — Мінський губернатор. У матеріалах Особливої слідчої комісії з розслідування злодіянь більшовиків міститься інформація про те, що

В Єлизаветграді відшукане і віддане землі тіло колишнього катеринославського губернатора Ерделі, брата володаря Терсько-Дагестанського краю. Більшовики заарештовували його три рази. Четвертий раз заарештований генерал Ерделі був підданий тортурам болісним: під нігті голки вбивалися, потім нігті зривалися зовсім з шматками тіла. Останки замученого були кинуті в помийну яму.

Генерал І. Г. Ерделі був одружений на Марії Олександрівні, уродженої Кузьминської (1869 -1923), племінниці дружини Л. Н. Толстого.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Миколаївське кавалерійське училище (1890), Миколаївську академію Генерального штабу (1897).

Кавалерист і генштабіст[ред. | ред. код]

З училища вийшов в 1890 році в Лейб-гвардії Гусарський Його Величності полк. З листопада 1899 — штаб-офіцер для доручень при штабі Кавказького військового округу. С 12 вересня 1900 — старший ад'ютант штабу генерал-інспектора кавалерії великого князя Миколи Миколайовича. З 22 червня 1905 — старший діловод канцелярії Ради державної оборони (цей орган очолював великий князь Микола Миколайович). З 9 червня 1907 — командир 8-го Астраханського драгунського полку , з 15 травня 1910 — генерал-майор, командир лейб-гвардії Драгунського полку. З 6 листопада 1912 генерал-квартирмейстер штабу військ Гвардії і Петербурзького військового округу (при командувачу великому князю Миколі Миколайовичу).

Участь у Першій світовій війні[ред. | ред. код]

З 19 липня 1914 — генерал-квартирмейстер штабу 6-ї армії, з 9 серпня 1914 року — генерал-квартирмейстер штабу 9-ї армії. З 18 жовтня 1914 командувач 14-ю кавалерійською дивізією, з 13 травня 1915 рік — командувач 2-й гвардійською кавалерійською дивізією . Нагороджений Георгіївською зброєю (1915). З травня 1916 — генерал-лейтенант. З 23 листопада 1916 року — начальник 64-ї піхотної дивізії, з 6 квітня 1917 року — командир 18-го армійського корпусу. У червні — липні 1917 — командувач 11-ю армією. На чолі армії брав участь в червневому наступі проти військ Німеччини та Австро-Угорщини. Спочатку частинам армії вдалося прорвати фронт австро-угорських військ і домогтися деяких успіхів у Зборівській битві (18-22 червня). Однак, коли в липні німецька група військ завдала удару по позиціях армії, то деморалізовані антивоєнною агітацією частини почали хаотичний відступ.

З липня 1917 року — генерал від кавалерії. З 12 липня 1917 командував Особливою армією. Взяв активну участь в виступі генерала Л. Г. Корнілова, був відсторонений від командування, арештований і поміщений у Бихівську в'язницю.

Участь у Громадянській війні[ред. | ред. код]

У листопаді 1917, разом з іншими ув'язненими-генералами, пішов на Дон, де з перших днів брав участь у формуванні Добровольчої армії. Учасник Першого Кубанського (Крижаного) походу. У січні — березні 1918 — представник Добровольчої армії при Кубанському крайовому уряді. У березні — квітні 1918 командував окремою Кінною бригадою Добровольчої армії, успішно діяв у дні боїв під Катеринодаром. З травня до кінця серпня 1918 командував 1-ю кінною дивізією.

В січні 1919 відряджений в Закавказзя для встановлення зв'язку з представниками англійського командування. З квітня 1919 заміняв генерала В. П. Ляхова на посаді володаря, і командувача військами Терсько-Дагестанського краю. З липня 1919 — володар та командувач військами Північного Кавказу, 25 квітня 1920 переведений в резерв чинів при Військовому управлінні збройних сил Півдня Росії (ЗСПР).

Емігрант[ред. | ред. код]

У 1920 році емігрував до Франції, працював акомпаніатором, шофером. Активно брав участь у діяльності Російського Загальновійськового союзу (РОВС), член правління Товариства взаємодопомоги колишніх юнкерів Миколаївського кавалерійського училища. З 21 березня 1930 по 29 червня 1934 — голова Союзу офіцерів — учасників Великої війни. З 29 червня 1934 — начальник 1-го відділу РОВС, що поєднував його чинів на території Франції, та голова французького відділення Спілки учасників Першого Кубанського походу, проте незабаром залишив ці пости. 5 жовтня 1937 призначений головою Особливої комісії з розслідування справи агента НКВС генерал-майора Н. В. Скоблина. Комісія продовжувала свою діяльність до кінця лютого 1938, і 1 березня 1938 опублікувала свій висновок, що визнало факт зради Скоблина.

Раптово помер в Парижі. Похований на російському цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.

Література[ред. | ред. код]

  • Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ, 2003. — 896 с. — 5000 экз. — ISBN 5-271-06895-1

Посилання[ред. | ред. код]