Жан Жандунський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан Жандунський
Основні відомості
Народження 1285(1285)
Реймс
Країна: Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg Священна Римська імперія
Альма-матер: Паризький університет
Конфесія: католицтво
Смерть: 1328(1328)
Тоді
Праці й досягнення
Рід діяльності: письменник, політик
Основні інтереси: теологія
Звання: професор
Титул: канонік, єпископ

Жан Жандунський[1] (фр. Jean de Jandun, нім. Johann von Jandun, італ. Giovanni di Jandun, нар. близько 1285 р., Реймс, Франція — пом. 1328, Тоді, Італія) — середньовічний французький філософ, теолог і політичний письменник. Відомий своєю відвертою підтримкою аристотелізму і впливом на ранній рух аверроїстів. Також він є автором першого туристичного путівника по Парижу[2][3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Жан народився у Реймсі[4], Франція, між 1280 і 1289 роками, але точна дата невідома. Провів дитинство, ймовірно, у французькому містечку Жандун (де сучасний Сіньї-л'Аббе).

Відомо, що до 1310 року він став членом факультету мистецтв у Паризькому університеті, де вивчав сім вільних мистецтв. У 1315 р. він був викладачем в Наваррському коледжі. Будучи професором у Парижі, він був у курсі справ і брав участь у теологічних дебатах. У 1315 році Жан став членом-засновником факультету у Наваррському коледжі і у нього було 29 студентів. У 1316 р. Папа Римський Іоанн XXII нагородив Жана Жандунського званням каноніка в Санлісі і ймовірно, що він проводив свій основний час там, хоча продовжував викладати в Парижі наступні десять років.

Другом і однодумцем Жана був Марсилій Падуанський, ще один аверроїст і ректор Паризького університету протягом певного часу. Він подарував Жану копію коментарів П'єтро д'Абано до текстів Аристотеля. У 1324 році Марсилій завершив свою працю «лат. Defensor pacis» (Захисник миру), який називають найсміливішим твором середньовічної політичної думки. В ньому наголошувалось на суверенності народу як на підвалині, на якій будується держава, а також висловлювався протест проти надання папі влади світового владики[1][5]. Коли у 1326 році стало відомо, що автором «Defensor pacis» є Марсилій, він і Жан Жандунський втекли до двору Людовика IV Баварського. Папа Іоанн XXII засудив Жана, а в 1327 році остаточно відлучив як єретика.

Жан супроводжував Людовика IV в Італію і був у Римі 1 травня 1328 року, коли Людовик був коронований як імператор Священної Римської Імперії. Він призначив Жана єпископом Феррарі. Через десять тижнів Жан був офіційно прийнятий до королівського двору і йому надали трьох слуг і трьох коней. У тому ж році, близько 31 серпня, Жан помер у Тоді (Італія), ймовірно по дорозі до місця його нової єпископської кафедри.

Праці[ред. | ред. код]

Найвідоміша праця Жана Жандунського — про agens sensus. Він також писав про вакуум, розмаїття видів, душу, розум, і на інші теми, що мають відношення до Аристотеля.

Перша робота Жана, коротке quaestio, була опублікована в 1314 році, хоча певне писати її він почав ще 1307 року. Серед інших творів: «Physics», «De anima», «Metaphysics», «Parva naturalia» і «De caelo».

Через близькість до Марсилія Падуанського, Жану часто приписують авторство або співавторство «Defensor pacis». В теперішній час загальноприйнятою є версія, що він не писав цей твір, хоча, можливо, давав Марсилію щодо нього поради.

Спадщина[ред. | ред. код]

Роботи Жана Жандунського принесли традиції аверроїзму в Болонью, Падую і Ерфурт у XIV столітті і до Кракова у XV столітті. Він завжди тяжів до поглядів Аристотеля, але не боявся заперечувати йому в своїх висновках. Багато поглядів Жандунського були незвичними та суперечливими і негативно сприймалися католицькою церквою. Його рукописи і друковані книги мали значний вплив на аверроїстів до часів Галілея.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Дворнік Ф. Слов'яни в Європейській історії та цивілізації / Пер. з англ. — К.: Дух і Літера, 2000. — 528 с. — ISBN 966-7888-02-9
  2. Johannes von Jandun. // deutsche-biographie.de. Архів оригіналу за 2012-12-14. Процитовано 2012-11-17. (нім.)
  3. Bücher "Johannes von Jandun". // amazon.de. Архів оригіналу за 2012-12-14. Процитовано 2012-11-17. (нім.)
  4. South, J. B. (2002). John of Jandun. In J. J. E. Gracia & T. B. Noone (Eds.), A Companion to Philosophy in the Middle Ages (p. 372).
  5. Иоанн Жандунский (Johannes de Janduno). // dic.academic.ru. Процитовано 2012-11-17. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Gewirth, A. (1948). John of Jandun and the defensor pacis. Speculum, 23(2), 267—272.
  • Grant, E. (1981). Much ado about nothing, theories of space and vacuum from the middle ages to the scientific revolution. (pp. 10-32). Cambridge Univ Pr.
  • Inglis, E. "Gothic Architecture and a Scholastic: Jean de Jandun's ‘Tractatus de laudibus Parisius’ (1323), " Gesta Vol. 42, No. 1 (2003), pp. 63-85.
  • MacClintock, S. (1956). Perversity and error: Studies on the «averroist» john of jandun. (pp. 4-101). Bloomington, IN: Indiana University Press.
  • Mahoney, E. P. (1998). John of jandun. In E. Craig (Ed.), Routledge encyclopedia of philosophy volume 5 (pp. 106-108). New York, NY: Routledge.
  • Marenbon, J. (2003). Bonaventure, the german dominicans and the new translations. In J. Marenbon (Ed.), *Medieval Philosophy: Routledge history of philosophy volume 3 (pp. 225-240). New York, NY: Routledge.
  • South, J. B. (2002). John of Jandun. In J. J. E. Gracia & T. B. Noone (Eds.), A Companion to Philosophy in the Middle Ages (pp. 372-373).