Жовчнокам'яна хвороба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жовчнокам'яна хвороба
Gallstones.jpg
Жовчний міхур з каменями
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 K80
DiseasesDB 2533
MeSH D002769

Жовчнокам'яна хвороба (ЖКХ) — захворювання, яке виникає внаслідок утворення каменів (конкрементів) у жовчному міхурі, жовчних протоках. Камені в жовчному міхурі призводять до розвитку холециститу. При неускладненому перебігу захворювання застосовують консервативні методи терапії. Якщо за допомогою РХПГ з ЕПСТ не виходить витягти конкремент із загальної жовчної протоки (холедоха), то тоді необхідне оперативне лікування.

Епідеміологія хвороби[ред.ред. код]

Жовчні камені.png

За даними численних публікацій протягом XX століття, особливо другої його половини, відбувалося швидке збільшення поширеності ЖКХ, переважно в промислово розвинених країнах. Так, за даними ряду авторів, захворюваність холелітіазом в колишньому СРСР збільшувалася майже вдвічі кожні 10 років, а камені в жовчних шляхах виявлялися на розтинах у кожного десятого померлого незалежно від причини смерті. Наприкінці XX століття у ФРН було зареєстровано більше 5 млн, а в США понад 15 млн хворих на ЖКХ, причому цим захворюванням страждало близько 10 % дорослого населення. За даними медичної статистики, холелітіаз зустрічається у жінок значно частіше, ніж у чоловіків (співвідношення сягає до 8:1), причому з віком число хворих істотно збільшується і після 70 років досягає 30 % і більше. Зростаюча хірургічна активність щодо холелітіазу, що спостерігалася протягом другої половини XX століття, призвела до того, що в багатьох країнах частота операцій на жовчних шляхах перевершила число інших абдомінальних операцій (включаючи апендектомію). Так, в США в 70-ті роки щорічно проводилося більше 250 тис. холецистектомій, в 80-ті — більш 400 тис., А в 90-ті — до 500 тис.

Етіологія[ред.ред. код]

Етіологію жовчнокам'яної хвороби не можна вважати достатньо вивченою. Відомі лише екзо- і ендогенні фактори, що збільшують ймовірність її виникнення. До ендогенних факторів належать, насамперед, стать і вік. За даними більшості і вітчизняних, і зарубіжних статистик жінки, як уже згадувалося, страждають холелітіазом в 3-5 разів частіше, ніж чоловіки, а за даними деяких авторів навіть в 8-15 разів. При цьому особливо часто камені формуються у жінок, які багато народжують.

Описано жовчні камені у дітей навіть перших місяців життя, проте в дитячому віці ЖКХ зустрічають рідко. З віком поширеність холелітіазу наростає і стає максимальною після 70 років, коли частота виявлення жовчних конкрементів на автопсії у осіб, померлих від різних причин, досягає 30 і навіть більше відсотків.

Істотну роль грає і конституціональний фактор. Безсумнівно ЖКХ частіше зустрічається у осіб схильних до повноти. Надлишкова маса тіла спостерігається приблизно у 2/3 хворих. Сприяють розвитку ЖКХ деякі вроджені аномалії, що утрудняють відтік жовчі, наприклад, стенози і кісти холедоха, дивертикула фатерового соска дванадцятипалої кишки, а з набутих захворювань — хронічні гепатити з переходом в цироз печінки. Певне значення у формуванні пігментних каменів мають захворювання, що характеризуються підвищеним розпадом еритроцитів.

З екзогенних факторів головну роль грають, мабуть, особливості харчування, пов'язані з географічними, національними та економічними особливостями життя населення. Зростання поширеності ЖКХ протягом XX століття, переважно в економічно розвинутих країнах, більшість авторів пояснюють збільшенням споживання їжі, багатої на жири і тваринні білки. У той же час в економічно розвиненій Японії у зв'язку з національними особливостями харчування холелітіаз зустрічається в кілька разів рідше, ніж у розвинених країнах Європи та США. Вкрай рідко ЖКХ зустрічають у бідних тропічних країнах, Індії, Південно-Східної Азії, де населення харчується переважно рослинною їжею і часто страждає від недоїдання.

Патогенез[ред.ред. код]

Жовчні камені

Початковим процесом утворення жовчних каменів є утворення біліарного сладжу. В 80-85 % випадків біліарний сладж зникає, але частіше за все знову повертається. Причиною появи біліарного сладжа є: вагітність, прийом гормональних препаратів, різке зниження маси тіла та ін. Але при деяких ситуаціях необхідний прийом препаратів, що вирішується індивідуально в кожному випадку. Жовчні камені формуються з основних елементів жовчі. Нормальна жовч, що виділяється гепатоцитами, в кількості 500—1000 мл на добу, являє собою складний колоїдний розчин з питомою масою 1,01 г / см ³, що містить до 97 % води. Сухий залишок жовчі полягає, перш за все, з солей жовчних кислот, які забезпечують стабільність колоїдного стану жовчі, грають регулюючу роль в секреції інших її елементів, зокрема холестерину, і майже повністю всмоктуються у кишечнику в процесі ентерогепатичної циркуляції.

Розрізняють холестеринові, пігментні, вапняні і змішані камені. Конкременти, що складаються з одного компонента, відносно рідкісні. Переважна кількість каменів мають змішаний склад з переважанням холестерину. Вони містять понад 90 % холестерину, 2-3 % кальцієвих солей і 3-5 % пігментів, причому білірубін зазвичай знаходиться у вигляді невеликого ядра в центрі конкремента. Камені з переважанням пігментів часто містять значну домішку вапняних солей, і їх називають пігментного-вапняними. Структура каменів може бути кристалічної, волокнистої, шаруватої або аморфної. Нерідко у одного хворого в жовчних шляхах містяться конкременти різного хімічного складу і структури. Розміри каменів сильно варіюють. Іноді вони являють собою дрібний пісок з частинками менше міліметра, в інших же випадках один камінь може займати всю порожнину збільшеного в розмірах жовчного міхура і мати вагу до 60-80 г. Форма жовчних конкрементів також різноманітна. Вони бувають кулястими, овоїдними, багатогранними (фасетчатими), бочкоподібними, шилоподібними тощо.

Певною мірою умовно розрізняють два типи каменеутворення в жовчних шляхах:

  • первинний
  • вторинний

Формування конкрементів в незмінених жовчних шляхах є початком патологічного процесу, який протягом тривалого часу або протягом усього життя може не спричиняти значних функціональних розладів і клінічних проявів. Іноді обумовлює порушення прохідності різних відділів жовчовивідної системи та приєднання хронічного, схильного до загострень інфекційного процесу.

Вторинне каменеутворення відбувається в результаті того, що вже протягом перебігу ЖКХ виникають порушення відтоку жовчі (холестаз, жовчна гіпертензія) через обтурації первинними камінням «вузьких» місць жовчної системи (шийка жовчного міхура, термінальний відділ холедоха), а також вторинних рубцевих стенозів, як правило, локалізуються в цих же місцях, що сприяє розвитку висхідної інфекції з просвіту шлунково-кишкового тракту. Якщо в утворенні первинних каменів головну роль відіграють порушення складу і колоїдної структури жовчі, то вторинні конкременти є результатом холестазу і пов'язаної з ним інфекції жовчної системи. Первинні камені формуються майже виключно в жовчному міхурі, де жовч в нормальних умовах застоюється на тривалий час і доводиться до високої концентрації. Вторинні конкременти, крім міхура, можуть утворюватися і в жовчних протоках, включаючи внутрішньопечінкові.

Первинні холестеринові камені[ред.ред. код]

Найбільш вивченим є процес утворення первинних холестеринових каменів, які в чистому вигляді або з невеликими домішками жовчних пігментів і кальцієвих солей зустрічаються частіше, складаючи більше 75-80 % всіх конкрементів. Холестерин не розчиняється у воді і рідких середовищах організму, тому до складу жовчі він надходить «упакованим» в колоїдні частинки — міцели, що складаються з солей жовчних кислот і почасти лецитину, молекули яких орієнтовані таким чином, що гідрофільні їх групи звернені назовні, що забезпечує стійкість колоїдного гелю (розчину), а гідрофобні всередину — до нерозчинним гідрофобним молекулами холестерину. У складі міцели на 1 молекулу холестерину припадає 6 молекул жовчних солей і 2 молекули лецитину, що збільшують ємність міцели. Якщо з тих чи інших причин, наприклад, через порушення синтезу жовчних кислот, яке спостерігається за надлишку естрогенів, пов'язаному з вагітністю або використанням естрогенних контрацептивів, жовчні кислоти виявляються не в змозі забезпечити формування стабільних міцел, жовч стає літогенної і холестерин випадає в осад, що обумовлює виникнення і зростання каменів відповідного складу. При нормальному вмісті жовчних солей нестабільність міцел і літогенність жовчі може визначатися і надлишковим синтезом, і виділенням в жовч холестерину.

Формування пігментних конкрементів вивчено в значно меншому ступені. Причиною первинних пігментних каменів є порушення пігментного обміну при різних формах гемолітичних анемій. Часто пігментні камені утворюються вдруге при наявності в жовчних шляхах інфекційного процесу, в тому числі пов'язаного з холелітіазом. Збудники запалення, насамперед кишкова паличка, синтезують фермент Р-глюкуронідазу, яка перетворює розчинний кон'югований білірубін у некон'югований, що випадає в осад. Первинні чисто вапняні камені виключно рідкісні і можуть формуватися при гіперкальціємії, пов'язаної з гіперпаратиреозом.

Вторинні холестеринові камені[ред.ред. код]

Вторинне звапніння переважно пігментних і меншою мірою холестеринових каменів зазвичай відбувається в інфікованих жовчних шляхах, причому джерелом кальцієвих солей є в основному секрет слизових залоз вихідного відділу жовчного міхура і запальний ексудат.

Знаходяться в жовчному міхурі камені, питома маса яких, як правило, нижче одиниці, знаходяться у зваженому (плаваючому) стані і не можуть надавати гравітаційного тиску на стінки міхура. Камені діаметром менше 2-3 мм здатні проходити по протоки міхура в холедох і далі разом з жовчю у дванадцятипалу кишку. Більші камені можуть під тиском жовчі насилу проштовхуватися через протоки міхура і вузьку термінальну частину загального жовчної протоки, травмуючи при цьому слизову оболонку, що може привести до рубцювання і стенозированию цих і без того вузьких місць жовчовивідної системи. Утруднення відтоку будь-якого секрету, зокрема жовчі відповідно до загального закону хірургічної патології завжди сприяє виникненню і прогресу висхідній інфекції з просвіту шлунково-кишкового тракту, яка в першу чергу зазвичай розвивається в жовчному міхурі (холецистит).

Порушення відтоку жовчі сприяють підвищенню тиску в жовчовидільної системі і розвитку вторинного (біліарного) панкреатиту. [Джерело не вказано 470 днів]

Клінічна симптоматика[ред.ред. код]

У чистому вигляді хвороба практично не дає симптомів, перші ознаки з'являються через 5-10 років. Єдиним проявом ЖКХ можна назвати жовтяницю, а також напад жовчної кольки, яку спричинює рух каменю по жовчним шляхам. Раптовий біль, приступ кольки виникає при збільшенні тиску в жовчному міхурі (більше 3000 Па) або жовчному протоці (понад 2700 Па) через перепони до спорожнення жовчі у вигляді каменю.

Всі інші симптоми виникають внаслідок наявності супутніх захворювань. Біль носить ріжучий, колючий характер, можлива іррадіація болів в попереку, правій лопатці, правому передпліччі. Іноді болі іррадіюють на грудину, що симулює приступ стенокардії (холецістокоронарний симптом Боткіна).

Трапляється, що камені в жовчному міхурі не викликають хворобливих симптомів взагалі. У такому разі їх можуть виявити випадково при УЗД або при рентгенологічному обстеженні.

Діагностика[ред.ред. код]

Найпопулярнішим методом діагностики ЖКХ є ультразвукове дослідження. У разі проведення УЗД кваліфікованим фахівцем необхідність в додаткових обстеженнях відсутня. Хоча для діагностики можна використати також холецістоангіографію, ретроградну панкреатохолангіографію. Комп'ютерна томографія та МР-томографія дорожче, але з більшою точністю дозволяють діагностувати перебіг хвороби.

Лікування[ред.ред. код]

Рекомендують дієту за Певзнером — стіл № 5. Для консервативного лікування використовують ударно-хвильову літотрипсію, застосування якої рекомендують за відсутності холециститу і сукупному діаметрі каменів до 2 см, доброї скоротливості жовчного міхура (не менше 75 %). Ефективність ультразвукових методів досить мала, менше ніж 25 %, тому що в більшості випадків камені недостатньо тендітні аби їх можно було дробити за допомогою ультразвуку. З малоінвазивних методів застосовують лапароскопічну холецистектомію і холецистолітотомію. Ці методи не завжди дозволяють досягти бажаного результату, тому виконують лапаротомічну холецистектомію «від шийки». Класичну порожнинну операцію з видалення жовчного міхура — холецистектомію, було вперше виконано у 1882 році в Берліні.

Видалення жовчного міхура в 99 % випадків знімає проблему холециститу. Як правило, це не робить помітного впливу на життєдіяльність, хоча в деяких випадках це призводить до постхолецистектомічного синдрому (клінічні симптоми можуть зберігатися у 40 % хворих після проведення стандартної холецистектомії каменів жовчного міхура). Летальність операцій розрізняється в рази для гострих (30-50 %) і хронічних форм захворювання (3-7 %).

У ряді випадків вдається розчинити дрібні до 2-см в діаметрі конкременти.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Ш. Шерлок, Дж. Дули Заболевания печени и желчных путей (пер. с англ.) (под ред. З. Г. Апросиной, Н. А. Мухина). — 1999, М. «ГЭОТАР, Медицина». — 864 с. ISBN 5-88816-013-Х (рос.)