Холецистит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Холецисти́т (лат. cholecystitis, від грец. χολή — «жовч» + κύστις — «міхур») — запалення жовчного міхура.

Етіологія та патогенез[ред.ред. код]

Причинами виникнення холециститу та холангіту (запалення загальної жовчної протоки — холедоха) є ураження різними інфекційними хворобами, аутолітичне враження слизової оболонки жовчного міхура при проникненні в нього соку підшлункової залози, глистяна інвазія. Останнім часом виникнення холециститу пов'язують також з вірусною природою (внаслідок вірусного гепатиту).

Сприяють виникненню холециститу застій жовчі в жовчному міхурі, наявність жовчних каменів, дискінезія жовчних шляхів, яка виникає під впливом стресових станів і негативних емоцій, розлади функцій ендокринної, центральної і вегетативної нервових систем. Велику роль у вирішенні цієї хвороби відіграють переїдання, особливо жирної їжі, надмірна маса тіла, гіподинамія, шкідливі звички: споживання алкоголю, куріння та надмірне захоплення прянощами; розлади моторної функції кишечника, зокрема так звані звичні запори.

Виділяють гострий і хронічний холецистит, які надто важко піддаються лікуванню. На хронічний холецистит хворіють роками, іноді десятиліттями. Холецистит часто ускладнюється запаленням жовчних шляхів (холангітом), іноді запаленням підшлункової залози (панкреатитом).

Симптоми[ред.ред. код]

Основні ознаки гострого холециститу: нападоподібні болі в правій половині живота, що іррадіюють в праве плече, лопатку; нудота і блювання; озноб і підвищення температури тіла; можливі жовтяниця і свербіння шкірного покриву. Небезпечне ускладнення холециститу — перитоніт.

Лікування[ред.ред. код]

Існує 2 методи лікування: консервативне та оперативне.

Консервативна терапія включає:

  • зняття запального синдрому (спазмолітики, новокаїнові блокади, ненаркотичні анальгетики);
  • постійна декомпресія шлунка, холод на ділянку правого підребір'я;
  • неспецифічна детоксикаційна терапія;
  • корекція електролітного балансу і гемокоагуляційних порушень;
  • кардіальна і судинна терапія;
  • протизапальна терапія;
  • імуномодулятори, гепатопротектори;
  • антиферментна терапія (туласилон, гордокс, Е-АКК);
  • психотерапія.[1]

Джерела[ред.ред. код]

  • Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990. — 304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5

Примітки[ред.ред. код]