Очікує на перевірку

Жолтовський Павло Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Жолтовський
Народився25 листопада (8 грудня) 1904
Мислятин
Помер30 серпня 1986(1986-08-30) (81 рік)
Москва
ПохованняЛичаківський цвинтар[1]
ГромадянствоСРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьмистецтвознавець
Галузьмистецтвознавство[2]
Відомий завдякимистецтвознавець, музейник
Науковий ступіньдоктор мистецтвознавства[d]
Відомі учніЗельдич Ася Давидівна і Вишняк Петро Тимофійович
Знання мовукраїнська[2] і російська[2]
Нагороди
Премія імені І. Я. Франка

Павло́ Микола́йович Жолто́вський (25 листопада (8 грудня) 1904(19041208), Мислятин, Заславський повіт, Волинська губернія — 30 серпня 1986, Москва) — український мистецтвознавець. Доктор мистецтвознавства (1981). Як науковець і музейний працівник зробив безцінний внесок у дослідження та збереження пам'яток сакрального мистецтва України, зокрема Волині.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився на Східній Волині в родині священика. У рідному селі закінчив трьохкласну церковнопарафіяльну школу. Продовжив навчання спочатку в гімназіях спершу Острога, а потім Ізяслава. Саме в Острозі, як згадував учений, він уперше побував у музеї, побачив пам'ятки мистецтва, і це стало справою його життя.

Трудову діяльність розпочав 1921 року як учитель у сільських школах Східної Волині. Глибоке зацікавлення історією, філософією, культурою, краєзнавством привело молодого вчителя на роботу до Житомирського краєзнавчого музею.

Широку музейну діяльність почав 1926 року в Харкові на посаді наукового співробітника художнього музею, де працював під керівництвом Степана Таранущенка. У 1926-1931 роках брав участь в експедиціях музею з виявлення та збору пам'яток історії та культури або просто пішки з фотоапаратом у руках обійшов, досліджуючи Полтавщину, Чернігівщину, Поділля, Полісся, Київщину та Слобожанщину. «Ступанієм та п'ядієм обміряв Україну», — згадував учений.

1932 — закінчив Київський художній інститут.

1926-1930 — з'явилися перші наукові публікації Жолтовського.

Активну творчу працю вченого перервав 1933 року його арешт. Він був засуджений за надуманим звинуваченням у «контрреволюційній діяльності» до 3 років ув'язнення у виправно-трудових таборах і протягом 10 років за ним зберігалось обмеження щодо місця проживання.

Лише 1946 року повернувся в Україну, приїхав до Львова, де прожив решту життя — 40 років. Працював у місцевому музеї художнього промислу (пізніше — Музей етнографії і художнього промислу), Українському поліграфічному інституті імені І. Федорова, Львівському відділенні Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Рильського АН України (нині Інститут народознавства НАН України).

Помер раптово у Москві. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі, поле № 86[3].

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Його наукові інтереси були неподільно пов'язані з музейництвом, колекційно-експедиційною роботою. За понад 60 років своєї трудової діяльності Павло Жолтовський обстежив усю Україну, побував на Кавказі, в Білорусі, Росії, зорганізував понад 200 експедицій і наукових відряджень.

Останні наукові експедиції вченого пов'язані з Волинню. У 19801985 роках він працював науковим консультантом експедицій Волинського краєзнавчого музею з виявлення, обліку та збору цінних історичних і мистецьких пам'яток. До музею було зібрано понад 1000 експонатів, які характеризують мистецтво України XVI—XIX століть. Таким чином, було створено збірку сакрального мистецтва (ікони, скульптура, дерев'яне різьблення, металопластика тощо) у Волинському краєзнавчому музеї.

Як науковий керівник проводив першу атрибуцію виявлених пам'яток, працював над маршрутом експедиції, допомагав у веденні документації, читав лекції, проводив бесіди з науковими співробітниками. Внаслідок багаторічного експедиційного обстеження надзвичайно потерпілого середньовічного живопису на волинській землі Жолтовський не тільки врятував багато унікальних пам'яток, а й обґрунтував гіпотезу про волинську ікону як регіонально-самобутнє явище в українському малярстві XV—XVII століть.

Був єдиним українським вченим радянських часів, який виявив відвагу, попри антисемітизм влади, писати та видавати наукові праці, присвячені єврейському церемоніальному мистецтву України. Деякі з них опубліковані, зокрема, у часописах «Декоративное искусство СССР» та книзі «Художнє лиття на Україні. XIV—XVIII ст». (Київ, 1973). Відомо, що саме завдяки його зусиллям безліч творів єврейського мистецтва були врятовані від знищення: збираючи церемоніальні прикраси стародавніх синагог на звалищах Галичини, він переховував їх у запасниках Музею етнографії та народного промислу у Львові.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Жолтовський Павло. UMBRA VITAE. Спогади, листування, додатки / ред. тому О. О. Савчук [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.]; передм. М. І. Моздира ; наук. коментар В. С. Романовського ; підготовка тексту Ж. Д. Сімферовської, О. О. Савчука, В. С. Романовського ; підготовка та коментарі до листування І. Ю. Тарасенко, С. І. Білоконя ; примітки Є. О. Котляра, О. О. Савчука. — 2013. — 608 с.; 353 іл. — Серія «Слобожанський світ». Випуск 6.
  • Автобіографія. Рукопис // Фонди Харківського художнього музею.
  • Визвольна боротьба українського народу в пам'ятках мистецтва XVI—XVII ст., 1958.
  • Історія українського мистецтва. В 6-ти томах. — К., 1967. — Т. 2.
  • Історія українського мистецтва. В 6-ти томах. — К., 1970. — Т. 4. — Кн. 2.
  • Когда подъезжал я к Берлину (из воспоминаний П. Н. Жолтовского) // Ант. Вип. 19-21. — К., 2007—2008. — С. 200—211 (публикация и подбор иллюстраций Н.Селивачёвой).
  • Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні: Альбом-каталог. — К.: Наукова думка, 1982. — 287 с.
  • Монументальний живопис на Україні XVII — XVIII ст. / АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського, Львів. відділення. — К.: Наук. думка, 1988. — 159 с., іл [Архівовано 2 квітня 2017 у Wayback Machine.].
  • На Поліссі // Всесвіт. — К., 1929.
  • Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. — К., 1969.
  • П. Жолтовський про старообрядців (із спогадів) // Ант. Вип. 13-15 — К., 2005. — С. 180—183.
  • Рідне село (продовження мемуарів Павла Жолтовського) // Ант. Вип. 16-18. — К., 2006. — С. 198—204 (публікація та підбір ілюстрацій Н. Селівачової).
  • Спогади Павла Жолтовського (із розділу про Харків 1920-х рр.) // Ант. Вип. 10—12. — К., 2003. — С. 174—178.
  • Страна над Вислой (Польша глазами Павла Жолтовского. 1958 г. Из воспоминаний) // Ант. Вип. 22-24. — К., 2010. — С. 236—243 (публикация и подбор иллюстраций Н. Селивачёвой).
  • Українське декоративне мистецтво. — К., 1963. — 35 [10] с., іл. (у співавторстві з П. Н. Мусієнко).
  • Український живопис XVII—XVIII ст. — К.: Наукова думка, 1978. — 327 с.
  • Художнє життя на Україні XIV — XVIII ст. — К.: Наукова думка, 1973. — 132 с.
  • Художнє життя на Україні в XVI — XVIII ст. — К.: Наукова думка, 1983. — 180 с.
  • Художній метал. Історичний нарис. — К.: Мистецтво, 1972. — 114 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 461. — ISBN 978-966-8955-00-6
  2. а б в Чеська національна авторитетна база даних
  3. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 463. — ISBN 966-8955-00-5.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]