Коваль Жорж Абрамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Жорж Абрамович Коваль)
Перейти до: навігація, пошук
Жорж (Георгій) Абрамович Коваль

Жорж Коваль
Вірність СРСР СРСР
Служба ГРУ
Операції інфільтрація у Мангеттенський проект
Нагороди
Герой Російської Федерації
Герой Росії
Кодове ім'я Дельмар (англ. Delmar)

Ім'я при народжені Жорж Абрамович Коваль
Народився 25 грудня 1913(19131225)
Су-Сіті, Айова, Flag of the United States.svg США
Помер 31 січня 2006 (92 роки)
Москва, Росія Росія

Жорж (Георгій) Абрамович Коваль (англ. George Abramovich Koval, рос. Жорж (Георгий) Абрамович Коваль, нар.25 грудня 1913 — пом.31 січня 2006) — американський громадянин, більш відомий як радянський шпигун у США. Згідно з російськими джерелами, розвідницька діяльність Коваля та постачання інформації про Мангеттенський проект Головному розвідувальному управлінню скоротили час, необхідний Радянському Союзу для створення власної ядерної зброї.[1]

Коваль народився в родині єврейських іммігрантів в американському місті Су-Сіті (штат Айова). Незабаром після досягнення повноліття він разом з батьками переселився до Радянського Союзу на постійне місце проживання. Мешкав в Єврейській автономній області неподалік кордону з Китаєм. Під час даного перебування Коваля завербувало радянське Головне управлінням розвідки, після курсу навчання він отримав кодове ім'я Дельмар (англ. Delmar). У 1940 році повернувся до Сполучених Штатів, а на початку 1943 року його призвали до американської армії.

Коваль працював в атомних науково-дослідних лабораторіях і, за наказом радянського керівництва передавав розвідці СРСР інформацію про виробничі процеси, обсяги полонію, плутонію та урану в американських атомних зарядах та описи місць виробництва зброї. Після Другої світової війни Коваль виїхав у відпустку до Європи, до Сполучених Штатів вже не повернувся. 2007 року президент Росії Володимир Путін посмертно нагородив Коваля «за мужність і героїзм, проявлені при виконанні спеціальних завдань» медаллю Герой Російської Федерації.[2]

Раннє життя[ред.ред. код]

Батьки майбутнього розвідника, Абрам Коваль та Етель Шенітскі, походили із невеликого білоруського містечка Телехани Мінської губернії. У 1910 році вони покинули рідний край через економічні труднощі, емігрувавши до більш заможних Сполучених Штатів. Коваль старший, тесляр за професією, доволі швидко освоїв англійську мову, пристосувався до американських умов і став непогано заробляти. Молода родина оселилась в місті Су-Сіті, штат Айова, який на рубежі XX століття став прихистком для значної кількості єврейських купців та ремісників. У шлюбі народилось троє синів: Ісая (1912), Джордж (або Жорж), який з'явився на світ на Різдво 1913 року і Габріель (1919).[3]

Джордж Коваль навчався у Центральній Вищій школі міста Су-Сіті. Сусіди пригадують, що хлопчина вже в юнацькому віці відкрито заявляв про свої комуністичні переконання. Під час навчання у школі він став членом Почесного товариства та дискусійної команди. Закінчив школу в 1929 у віці 15 років. Протягом наступних двох з половиною років Коваль молодший здобував вищу освіту в Університеті штату Айова, де вивчав електротехніку. В цей же час Сполучені Штати охопила Велика депресія, яка призвела до соціального обездолення мільйонів американців. Дана обставина змусила родину Ковалів покинули рідне місто. Коваль старший був секретарем в «Організації з єврейської колонізації в Радянському Союзі» (англ. ICOR).[3] Дана організація, заснована американськими євреями-комуністами в 1924 році, допомагала фінансувати і пропагувати розвиток «Єврейської автономної області» — комуністичної відповіді на еміграцію євреїв до територій британського мандата в Палестині, організованої сіоністським рухом.[4] Очевидно, це і вплинуло на рішення подружжя повернутися на батьківщину, де вони розраховували заново знайти щастя. Сім'я Ковалів емігрувала до СРСР в 1932 році, подорожуючи з родинним паспортом громадян США.[3] Вони пароплавом «Левітан» дістались Владивостока, оселились в Біробіджані, що неподалік кордону з Маньчжурією.[5]

Вибраний для помешкання регіон був слабо розвинутим у технологічному плані, тому теслярські навички Коваля старшого швидко знайшли застосування на роботі в колгоспі. Журналіст американської комуністичної газети «Найлебен» Павло Новик писав своїм читачам, що родина «обміняла невизначеність життя дрібних комірників … на безтурботне існування для себе та своїх дітей».[5] В той час, коли Ісая став першокласним трактористом, Джордж Коваль значно покращив свої знання російської мови та в 1934 році успішно поступив до Менделєєвського інституту хімічних технологій. В університеті він познайомився і одружився з однокурсницею Людмилою Івановою, невдовзі отримав аспірантуру, а в 1936 став членом ВЛКСМ. у 1939 Коваль з відзнакою закінчив навчання і набув радянського громадянства.[5]

Вербування та шпигунство[ред.ред. код]

Молодим вченим з дивною біографією, знанням американських реалій та блискучим володінням англійської мови зацікавилося Головне розвідувальне управління СРСР, яке завербувало його штатним співробітником. На той час він здобув науковий ступінь і покинув Москву за наказом ГРУ з метою прикриття. Його фіктивно призвали до лав радянської армії в 1939, аби пояснити його раптове зникнення з міста. Хоча батьки Жоржа відмовилися від американського родинного паспорта, Коваль повернувся до Сполучених Штатів у 1940 році,[5] замінивши шпигуна Артура Адамса, відкликаного під час сталінських чисток[6].

В жовтні 1940 року юний Жорж Коваль зійшов з радянського танкеру на берег в Сан-Франциско, а потім дістався Нью-Йорка. За словами Арнольда Краміша, американського колеги, з яким він відновив контакти та подружився в 2000 році, саме в Нью-Йорку Коваль перебрав на себе повноваження заступника командира місцевого осередку ГРУ. Цей форпост працював під прикриттям компанії Raven Electric Company, постачальника таких відомих фірм, як Дженерал Електрік. Коваль розповідав своїм колегам, що є уродженцем Нью-Йорка та єдиною дитиною в родині. Своєю дружелюбністю та ясним розумом він здобував прихильність багатьох співробітників.[5] Хоча Коваль спочатку працював під псевдонімом, збираючи інформацію про отруйні речовини для хімічної зброї, згодом його куратори вирішили, що йому слід працювати під справжнім іменем[7].

В розпал Другої світової війни президент Франклін Делано Рузвельт у вересні 1940 року оголосив призов до армії. Коваль зареєструвався 2 січня 1941 року. Raven Electric Company забезпечила йому відстрочку від армії на один рік до лютого 1942 року. За словами історика Володимира Лота, куратори Коваля хотіли викрасти інформацію про хімічну зброю, і відчували, що він не був би в змозі зробити це в армії. Коли відстрочка добігла кінця, Коваль вступив до лав армії Сполучених Штатів. Він здобув базову підготовку у Форт-Дікс, Нью-Джерсі перед переведенням до Цитаделі в Чарльстон, штат Південна Кароліна. Там Коваль служив рядовим у 3410-йому підрозділі зі спеціалізованої підготовки та зміни кваліфікації. 11 серпня 1943 року його перевели до спеціальної програми військової підготовки, групи, заснованої в грудні 1942 року, аби забезпечити талановитих новобранців технічною освітою та підготовкою[5]. Коваль навчався в Міському коледжі Нью-Йорка (CCNY) де вивчав електротехніку. Його однокласники по коледжу дивилися на старшого за них Коваля, як на зразок для наслідування і батька, який ніколи не робив домашнє завдання і привертав увагу дам, не знаючи про його освіту в Радянському Союзі і дружину[8]. Колеги пригадують, що він ніколи не обговорював політику та не згадував Радянський Союз[7].

Атомні секрети[ред.ред. код]

Спеціалізована програма перепідготовки була розпущена на початку 1944 року, коли перебіг війни схилився на користь союзників; багато з однокласників з коледжу були переведені в піхоту, а Коваль і десяток інших були відібрані для спеціального інженерного загону. Загін був частиною секретного проекту з проектування, розробки і виготовлення ядерної бомби — ініціативи Сполучених Штатів, Канади та Великої Британії, також відомої як Мангеттенський проект. Коваль був призначений в Ок-Ридж, штат Теннессі; в цей час вчені на проекті займались дослідженням бомб на основі збагаченого урану та плутонію, де лабораторія в Ок-Ридж відігравала головну роль у розвитку обох напрямів[8]. Проекту бракувало людських ресурсів, і він звернувся до армії з проханням направити людей з технічною підготовкою[7].

Працівники Ок-Ридж за керуванням мас-спектрометрами. Працюючи санітарним лікарем, Коваль мав власний автомобіль і доступ до багатьох чутливих ділянок об'єкта.

Коваль мав вільний доступ до більшої частини Ок-Риджу;[7] діставши посаду «відповідального за охорону здоров'я фізика», він мав відстежувати рівень радіації по всьому об'єкту. За даними Федерального бюро розслідувань, ця посада дала йому надсекретний допуск. У той час вчені виявили, що отриманий з реактора плутоній надто нестабільний для передбачуваної роботи бомби, і що полонієві ініціатори необхідні для того, щоб відбулись необхідні ланцюгові реакції[8]. Коваль дістав завдання від кураторів спостерігати за полонієвими запасами в Ок-Ридж та передавати інформацію через радянського зв'язкового на кодове ім'я «Клайд» (англ. Clyde). Його інформація потрапляла до Москви через закодовані повідомлення, кур'єрів, посольство СРСР. Серед відправлених ним даних було й те, що полоній з Ок-Риджу перевозиться до Лос-Аламоської національної лабораторії[9]. Передана ним інформація допомогла групі Ігоря Курчатова розв'язати проблему нейтронного запалу атомної бомби[10].

Коваль був переведений з Ок-Риджу до надсекретної лабораторії в Дейтоні, штат Огайо, 27 червня 1945 року, де виготовлялись полонієві ініціатори. Перша у світі атомна бомба була підірвана в Нью-Мексико 16 липня того ж року. Атомні бомби були скинуті на Японію 6 і 9 серпня, що призвело до капітуляції Японії та завершення Другої світової війни. Радянський Союз відповів активізацією зусиль зі створення власної атомної бомби. У той час як за оцінками американського Центрального розвідувального управління Радянський Союз мав створити атомну бомбу не раніше 1950–1953 рр., перша радянська атомна бомба була підірвана 29 серпня 1949 року на полігоні під Семипалатинськом[9]. Ініціатор для плутонієвої бомби, за словами військових чиновників Росії, був «виготовлений за «рецептом» військового розвідника «Дельмара» (Коваля)[9]. В подальшому, в серійному виробництві атомних бомб нейтронні запали виготовляли з інших матеріалів.

Подальша доля[ред.ред. код]

Після війни Коваль був звільнений з армії. Він повернувся до Нью-Йорка і відновив навчання у міському коледжі, де він здобув ступінь бакалавра в галузі електротехніки 1 лютого 1948 року. Розповідаючи своїм друзям про плани поїздки до Польщі або Ізраїлю, Коваль отримав паспорт для поїздок на шість місяців до Європи. Відповідно до публікації в «Російській Газеті» (рос. Российская Газета), він міг зважитись на втечу, оскільки агенти американської контррозвідки виявили радянську літературу про його батьків[7] завдяки наводці радянського перебіжчика[6]. Коваль поїхав на море в жовтні, але ніколи не повернувся до країни свого народження[11]. В Радянському Союзі він «демобілізувався» у званні рядового. Іноземне походження та службові записи робили його «дуже підозрілою особою», писав він Крамішу. Діставши відмову на посади в освітніх та дослідницьких закладах, Коваль звернувся до давнього знайомого з ГРУ, який забезпечив йому роботу лаборантом в Менделєєвському інституті. Зрештою, Ковалю вдалось таки дістати посаду викладача. Студенти часто сміялися над його іноземною вимовою технічних термінів[12].

В той час як інші шпигуни, наприклад Джуліус і Етель Розенберг та Клаус Фукс були спіймані після війни, Коваль залишився нерозсекреченим протягом років. Серед причин, які пояснюють його невикриття, була і та, що існуюча політика стосунків між різними таємними американськими службами не сприяла ефективній перевірці їхніх працівників. Інше пояснення полягає в тому, що уряд США віддавав перевагу науковим досягненням, не переймаючись чистотою особових справ та політичними симпатіями[11]. В 1950-ті роки ФБР досліджувало його діяльність у часи війни і опитало його колишніх колег, після чого у них склалося враження, що він дійсно міг бути шпигуном[12]. Однак справа залишалась конфіденційною протягом шістдесяти років[6], оскільки Сполучені Штати боялися негативних наслідків відкриття інформації про діяльність Коваля[13].

Коваль називав своє життя по завершенню кар'єри шпигуна життям «без ускладнень». Його родина знала, що він працював на ГРУ, але ця тема ніколи не обговорювалася. Він не мав високих нагород після повернення, що дратувало його. Високі нагороди отримали «кар'єристи», як він сказав Крамішу. Тим не менш, він закінчив свій лист словами, що не заперечує проти такого поводження; «[Я вдячний], що я не перебуваю в Гулазі, що цілком могло статись»[12]. Коваль помер у своїй московській квартирі 31 січня 2006 року у віці 92 роки[7].

Відомості про шпигунство Коваля почали з'являтися після виходу в світ 2002 року книжки ГРУ і атомна бомба, яка загадала Коваля за кодовим ім'ям та назвала його одним з небагатьох шпигунів, яким вдалось ухилитись від контррозвідки[7]. 3 листопада 2007 року Президент Росії Володимир Путін посмертно нагородив Георгія Коваля званням Героя Російської Федерації, в присвяченій цій події промові Президент Росії заявив: «пан Коваль, який діяв під псевдонімом Дельмар, здобув інформацію, яка допомогла значно прискорити час, необхідний Радянському Союзу на розробку власної атомної бомби»[2].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Червона, з посиланням на російські джерела.
  2. а б Moscow Kremlin.
  3. а б в Walsh, 42.
  4. Srebrnik, 80-108.
  5. а б в г д е Walsh, 43.
  6. а б в Doyle.
  7. а б в г д е ж Broad, 2.
  8. а б в Walsh, 44.
  9. а б в Walsh, 45.
  10. Коваль Жорж Абрамович 25. 12. 1913 — 31. 1. 2006. Герой России
  11. а б Walsh, 46.
  12. а б в Walsh, 47.
  13. Broad, 1.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]